ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.11.2017Справа №910/16140/17
За позовом Компанії «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед» від імені якої діє представництво «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс»
про стягнення 2 964 295,96 грн.
Суддя Спичак О.М.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Тимченко Б.І. - по дов.
від відповідача: Яковлюк Л.Ю. - по дов.
Позивач, Компанія «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед» від імені якої діє представництво «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс» про стягнення 2 964 295,96 грн.
Ухвалою від 25.09.2017р. порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 13.10.2017р.
Представником позивача 13.10.2017р. через відділ діловодства суду було подано документи на виконання вимог ухвали суду.
Представником відповідача 13.10.2017р. було подано клопотання про витребування доказів, відзив на позов, клопотання про призначення судової експертизи та письмові пояснення по справі.
У судовому засіданні 13.10.2017р. представником відповідача було заявлено усне клопотання про залишення позову без розгляду.
Судом було розглянуто та задоволено клопотання відповідача про витребування доказів виходячи з наступного.
За приписами ст.38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Виходячи з предмету та підстав позовних вимог, з огляду на обставини, що входять до предмету доказування по справі, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення клопотання відповідача та витребування документів щодо правосуб'єктності заявника.
Розгляд інших клопотань представника відповідача було відкладено на наступне судове засідання.
Ухвалою від 13.10.2017р. розгляд справи було відкладено на 30.10.2017р.
20.10.2017р. представником позивача через відділ діловодства суду було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.
Представником відповідача 27.10.2017р. через канцелярію суду було подано клопотання про залишення позову без розгляду та про призначення по справі судової експертизи, а також письмові заперечення по справі.
У судовому засіданні 30.10.2017р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотань відповідача про залишення позову без розгляду. При цьому, суд виходив з наступного.
Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому (п.4.8 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно п.4.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» перелік підстав залишення позову без розгляду (стаття 81 Господарського процесуального кодексу України) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Пунктом 1 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
Наразі, обґрунтовуючи подані клопотання відповідач, посилався на те, що позовну заяву від імені Компанії «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед» від імені якої діє представництво «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед» підписано неповноважною особою.
Проте, за висновками суду, вказані твердження відповідача є юридично неспроможними та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи документами.
Зі змісту ст.28 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої особи.
Як свідчать матеріали справи позивачем у розглядуваній справі є Компанія «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед» від імені якої діє представництво «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед», а позовну підписано ОСОБА_3
Згідно представлених до матеріалів справи відомостей з Єдиного державного реєстру представництв та організацій України (ЄДРПОУ) та Свідоцтва №ПІ-2589 від 02.03.2007р. було створено та зареєстровано Представництво «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед» (ідентифікаційний код 26333503) Компанії «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед». Відповідно до вказаних відомостей керівником представництва є ОСОБА_3.
Згідно п.п.10, 11 положення про Представництво Компанії «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед» керівництво діяльністю представництва здійснює керівник представництва, який призначається компанію. Для виконання покладених на нього завдань компанія надає керівнику повноваження, які закріплюються в виданій керівнику довіреності. Довіреність є документом, що визначає права та повноваження, делеговані компанією керівнику. На підставі та в межах наданих повноважень керівник, в тому числі, представляє інтереси компанії з питань діяльності представництва в будь-яких державних органах, організаціях та установах, а також у стосунках з українськими та іноземними організаціями та установами, фізичними особами.
Згідно довіреності від 13.03.2017р. (апостиль №АРО-240265 від 14.03.2017р.) Компанією «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед» уповноважено ОСОБА_3, в тому числі, просити, вимагати, подавати позови, стягувати у судовому порядку та отримувати всі види процентів, суми коштів та вимог будь-якого характеру, які належать до сплати або мають стати належними до сплати, суми заборгованості перед компанією і суми, якими володіє компанія, та видавати і підписувати розписки, квитанції, документи про зняття застави, документи про виконання та іншим чином припинення вищевказаних зобов'язань скріплені печаткою або ні. Ця довіреність залишатиметься дійсною протягом трьох років з дати її підписання до 12.03.2020р., за умови, що компанія має повне право і можу в будь-який час відкликати цю довіреність.
Наразі, доказів відкликання Компанією «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед» вказаної довіреності матеріали справи не містять.
Отже, виходячи з представлених до матеріалів справи документів, господарський суд дійшов висновку щодо наявності у ОСОБА_3 повноважень на підписання розглядуваного позову, а отже, відсутність підстав для залишення останнього без розгляду згідно п.1 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на наведене у сукупності клопотання відповідача про залишення позову без розгляду були залишені судом без задоволення.
У судовому засіданні 30.10.2017р. судом також було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення по справі судової експертизи. При цьому, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Згідно із положеннями ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.
За змістом п.5 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Як зазначено в листі №01-8/2651 від 27.11.2006р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання призначення судових експертиз» судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічні за змістом положення містить ч.2 п.2 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».
Проте, наразі в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору. При цьому, судом самостійно може бути встановлено всі обставини, які є необхідними для правильного вирішення спору.
При цьому, задоволення клопотання відповідача та призначення по розглядуваній справі експертизи фактично могло призвести до затягування строків вирішення спору, а отже, і спричинити порушення інтересів заявника.
Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Таким чином, враховуючи наведене вище, за висновками суду, відсутні достатні підстави для призначення судової експертизи по справі №910/16140/17, а дослідження всіх обставин даного спору не потребує таких спеціальних знань, які відсутні у суду, отже, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс» є необґрунтованим та такими, що може бути направлене на затягування строків вирішення справи. З наведених підстав останнє залишене судом без задоволення.
У судовому засіданні 30.10.2017р. представником відповідача було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом було розглянуто та задоволено частково.
Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 30.10.2017р. було оголошено перерву до 03.11.2017р.
Представником відповідача 03.11.2017р. через відділ діловодства суду було подано пояснення по справі, клопотання про призначення судової експертизи та клопотання про залучення до участі у розгляді справи третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а у судовому засіданні надано усні пояснення з приводу вказаних вище клопотань, відповідно до яких вказаний учасник судового процесу просив суд їх задовольнити.
Представником позивача проти задоволення клопотань відповідача було надано заперечення.
Судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс» про залучення в якості третьої особи Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз». При цьому, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст.27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.
За змістом п.1.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського кодексу України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Наразі, заявником не наведено належного обґрунтування впливу рішення по даній справі на права та обов'язки Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз». При цьому, за висновками суду, внаслідок прийняття судового рішення по розглядуваній справі на вказаного суб'єкта господарювання не буде покладено нових обов'язків та не виникне нових прав.
За таких обставин, враховуючи все наведене вище, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про залучення до участі у розгляді справи вказаної вище особи є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.
Під час розгляду справи у судовому засіданні 03.11.2017р. судом також було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи, яке було подано 03.11.2017р. При цьому, суд виходив з наступного.
Як вказувалось вище, відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
За змістом п.5 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
В листі №01-8/2651 від 27.11.2006р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання призначення судових експертиз» зазначено, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічні за змістом положення містить ч.2 п.2 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».
Проте, суд вкотре звертає увагу відповідача на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору. При цьому, судом самостійно може бути встановлено всі обставини, які є необхідними для правильного вирішення спору.
До того ж, суд також зауважує, що предметом спору у справі є стягнення заборгованості за поставлений у серпні 2016р. газ, який, у відповідності до пояснень відповідача та наданих останнім документів, вже було реалізовано кінцевому споживачу.
Отже, виходячи з наведеного, суд дійшов висновку щодо недоцільності призначення судової експертизи по справі, з огляду на фактичну неможливість надання на дослідження судового експерту саме того газу, який був предметом спірної поставки.
Крім того, суд повторно звертає увагу на те, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
За таких обставин, виходячи з вищенаведеного у сукупності, клопотання відповідача про призначення по справі судової експертизи було залишено судом без задоволення.
У судовому засіданні 03.11.2017р. представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, відповідно до змісту яких позовні вимог підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами в судовому засіданні 03.11.2017р.
В судовому засіданні 03.11.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
20.05.2016р. між Представництвом «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед», яке діє від імені Компанії «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед» (продавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс» (покупець) було укладено договір №20/05/Г-1 купівлі-продажу природного газу, відповідно до п.1.1 якого протягом строку дії договору продавець зобов'язується продати та передати покупцю, а покупець зобов'язується купити, прийняти та оплатити газ, на умовах визначених цим договором.
За умовами п.п.2.2, 2.3 договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р. продавець продає за цим договором природний газ власного видобутку. Продавець купує газ для подальшої реалізації та не використовує як паливо або сировину газ, отриманий за цим договором.
Згідно п.4.1 договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р. договірний обсяг та договірна ціна газу на окремий місяць визначається за взаємною згодою сторін у відповідній додатковій угоді, що є невід'ємною частиною даного договору.
Загальна ціна договору визначається загальною вартістю газу, отриманого покупцем від продавця протягом строку дії договору. Фактична кількість поставленого за цим договором газу визначається на підставі актів приймання-передачі газу між продавцем та покупцем, підписаних після закінчення звітного місяця (п.п.4.3, 4.4 договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р.).
Згідно п.4.5 договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р. якість природного газу повинна відповідати технічним вимогам ТУ У 320.001.58764-007-95 «Гази горючі природні, що подаються з родовищ в промислові газопроводи та окремим споживачам».
У п.п.5-1. 5.3 договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р. вказано, що продаж газу здійснюється виключно на умовах повної (100%) попередньої оплати договірного обсягу газу, якщо інше не передбачено додатковою угодою. Покупець зобов'язаний сплатити продавцю попередню оплату, що підлягає сплаті за договірний обсяг за договірною ціною не пізніше останнього дня місяця, що передує місяцю поставки, якщо інше не передбачено додатковою угодою до договору. В платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково вказувати номер цього договору, дату його підписання, призначення платежу, номер і дату відповідної додаткової угоди.
У розділі 6 договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р. контрагентами погоджено порядок приймання-передачі газу.
Зокрема, відповідно до п.п.6.3, 6.4, 6.5 вказаного правочину сторони зобов'язуються своєчасно оформити та підписати акти приймання-передачі газу щодо обсягів газу, які планується передати покупцю в місяці поставки. Не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за місяцем передачі, покупець зобов'язується надати продавцю два примірники акту приймання передачі газу, згідно обсягів газу, які було фактично передано покупцю, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою покупця. Право власності на газ переходить до покупця після підписання акту приймання-передачі газу відповідно до п.6.4 договору та повної оплати.
Цей договір діє з дня підписання сторонами до 31.12.2016р. включно, а в частині розрахунків за газ, до повного виконання зобов'язань із розрахунків.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №20/05/Г-1 від 20.05.2016р. купівлі-продажу природного газу, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Як свідчать матеріали справи, в межах договору купівлі-продажу природного газу №20/05/Г-1 від 20.05.2016р. сторонами було укладено додаткову угоду №2 від 18.07.2016р., згідно п.1 якої узгоджено договірний об'єм природного газу з ресурсу серпня 2016р. у кількості 3083 тис.м.куб, який передається у пункті продажу №1.
Згідно п.2 вказаної додаткової угоди договірна ціна за договірний обсяг природного газу з ресурсу серпня 2016р. становить 5233,33 грн. (без податку на додану вартість) за 1000 м3, крім того, податок на додану вартість 20% - 1046,67 грн., разом з податком - 6280 грн. за м3.
Загальна вартість договірного обсягу газу з ресурсу серпня 2016р. становить 16 134 356, 39 грн., крім того, податок на додану вартість, що загалом становить 19 361 227,67 грн. (п.3 додаткової угоди №2 від 18.07.2016р. до договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р.).
За умовами п.3 додаткової угоди №2 від 18.07.2016р. до договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р. покупець зобов'язується сплатити загальну вартість договірного обсягу природного газу з ресурсу серпня 2016р. наступними частинами: перша частина 10% від загальної вартості договірного обсягу природного газу в строк не пізніше 20.07.2016р. в сумі 1 936 122,77 грн. з податком на додану вартість; друга частина 30% від загальної вартості договірного обсягу природного газу в строк не пізніше 20.08.2016р. в сумі 5 808 368,30 грн. з податком на додану вартість; третя частина 30% від загальної вартості договірного обсягу природного газу в строк не пізніше 30.08.2016р. в сумі 5 808 368,30 грн. з податком на додану вартість; четверта частина 30% від загальної вартості договірного обсягу природного газу в строк не пізніше 05.09.2016р. в сумі 5 808 368,30 грн. з податком на додану вартість.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р. та у відповідності до додаткової угоди №2 від 18.07.2016р. до нього, Представництвом «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед», яке діє від імені Компанії «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед», було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс» прийнято з ресурсу серпня 2016р. природний газ в об'ємі 3083 тис.м.куб на загальну суму 19 361 227,67 грн., про що контрагентами було складено та підписано акт від 31.08.2016р. прийому-передачі обсягів природного газу за серпень 2016р. Вказаний акт підписано представниками обох сторін без жодних зауважень та заперечень і скріплено печатками контрагентів.
До того ж, у вказаному акті сторонами підтверджено повне виконання продавцем своїх зобов'язань в частині продажу та передачі договірних обсягів газу з ресурсу серпня 2016р. у відповідності до договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р. та додаткової угоди №2 від 18.07.2016р. до нього.
Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечувались, Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс» договірний обсяг газу поставлений з ресурсів серпня 2016р. в повному обсязі та в строки, що визначені договором №20/05/Г-1 від 20.05.2016р. та додатковою угодою №2 від 18.07.2016р. до нього, оплачено не було, внаслідок чого у покупця утворилась заборгованість в розмірі 2 519 354, 90 грн., що і стало підставою для нарахування пені, 3% річних та звернення до суду з розглядуваним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем вказано, що поставлений заявником у серпні 2016р. природний газ не відповідав вимогам якості, про що покупцем продавцю не заявлялось, що, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс», вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Як вказувалось вище, у п.п.5-1. 5.3 договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р. вказано, що продаж газу здійснюється виключно на умовах повної (100%) попередньої оплати договірного обсягу газу, якщо інше не передбачено додатковою угодою. Покупець зобов'язаний сплатити продавцю попередню оплату, що підлягає сплаті за договірний обсяг за договірною ціною не пізніше останнього дня місяця, що передує місяцю поставки, якщо інше не передбачено додатковою угодою до договору. В платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково вказувати номер цього договору, дату його підписання, призначення платежу, номер і дату відповідної додаткової угоди.
Загальна вартість договірного обсягу газу з ресурсу серпня 2016р. становить 16 134 356, 39 грн., крім того податок на додану вартість, що загалом становить 19 361 227,67 грн. (п.3 додаткової угоди №2 від 18.07.2016р. до договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р.).
За умовами п.3 додаткової угоди №2 від 18.07.2016р. до договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р. покупець зобов'язується сплатити загальну вартість договірного обсягу природного газу з ресурсу серпня 2016р. наступними частинами: перша частина 10% від загальної вартості договірного обсягу природного газу в строк не пізніше 20.07.2016р. в сумі 1 936 122,77 грн. з податком на додану вартість; друга частина 30% від загальної вартості договірного обсягу природного газу в строк не пізніше 20.08.2016р. в сумі 5 808 368,30 грн. з податком на додану вартість; третя частина 30% від загальної вартості договірного обсягу природного газу в строк не пізніше 30.08.2016р. в сумі 5 808 368,30 грн. з податком на додану вартість; четверта частина 30% від загальної вартості договірного обсягу природного газу в строк не пізніше 05.09.2016р. в сумі 5 808 368,30 грн. з податком на додану вартість.
Отже, виходячи з наведеного вище, враховуючи приписи чинного законодавства та умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати відповідачем газу з ресурсу серпня 2016р., прийнятий покупцем згідно акту від 31.08.2016р. прийому-передачі обсягів природного газу за серпень 2016р. на суму 19 361 227,67 грн., настав.
Проте, за твердженнями заявника, які з боку відповідача не заперечувались, Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс» в повному обсязі та в строки, визначені у додатковій угоді №2 від 18.07.2016р. до договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р., товар оплачено не було, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 2 519 354,90 грн. Наразі, обставини часткової оплати газу згідно додаткової угоди №2 від 18.07.2016р. до договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р., а саме на суму 16 841 872,77 грн. підтверджуються наявною в матеріалах справи банківською випискою з рахунку заявника.
Твердження відповідача стосовно того, що поставлений заявником у серпні 2016р. природний газ не відповідав вимогам якості, про що покупцем продавцю не заявлялось, суд вважає доказово необґрунтованими та такими, що не нівелюють обов'язку покупця оплатити товар у даному випадку. При цьому, суд зауважує наступне.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів поставки позивачем газу з ресурсів серпня 2016р., який би не відповідав вимогам якості, не надано.
При цьому, суд зазначає, що лист №281-А від 13.09.2016р. Публічного акціонерного товариства «Комбінат «Тепличний», в якому вказано, що якість газу, відібраного у серпні 2016р., не відповідала встановленим стандартам не є беззаперечним свідченням поставки позивачем відповідачу неякісного товару.
До того ж, у суду відсутні підстави достеменно вважати, що Публічним акціонерним товариством «Комбінат «Тепличний» відбирався саме той газ, який поставлявся Представництвом «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед», яке діє від імені Компанії «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед», Товариству з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс» за спірним договором.
Господарським судом також прийнято до уваги твердження відповідача, які наведено у відзиві на позов, стосовно того, що Публічне акціонерне товариство «Комбінат «Тепличний» є не єдиним споживачем газу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс».
У даному випадку суд вважає за доцільне зауважити, що відібрання Публічним акціонерним товариством «Комбінат «Тепличний» газу у серпні 2016р. фактично унеможливлює на теперішній час дійсне встановлення обставин якісних показників газу, поставленого заявником з ресурсу серпня 2016р.
Одночасно, представлений відповідачем до матеріалів справи паспорт фізико-хімічних показників якості природного газу №8-08 суд також оцінює критично, з огляду на те, що вказаний документ не містить ані підпису посадової особи, якою останній складено, а ні печатки юридичної особи.
З приводу посилання відповідача на приписи Кодексу газотранспортної системи суд зазначає наступне.
Кодекс газотранспортної системи, який затверджено Постановою №2493 від 30.09.2015р. Національної комісії, що здійснює державне регулюванн у сферах енергетики та комунальних послуг, є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України.
Згідно п.1 розділу ІІІ вказаного Кодексу відповідальним за якість газу є: 1) у точках входу (крім точок входу на міждержавному з'єднанні) - оператори суміжних систем, суміжні газовидобувні підприємства, які подають природний газ до газотранспортної системи в точці входу. У точках входу на міждержавному з'єднанні відповідальним є замовник послуг транспортування; 2) у точках виходу - оператор газотранспортної системи.
Відповідно до п.п.42-43 ч.1 ст.1 Закону України «Про ринок природного газу» точка входу - визначена точка у газотранспортній системі, в якій природний газ надходить до газотранспортної системи від об'єктів, пов'язаних із видобутком природного газу, газосховища, установки LNG, а також від інших газотранспортних або газорозподільних систем; точка виходу - визначена точка у газотранспортній системі, в якій оператор газотранспортної системи доставляє природний газ, що знаходиться у газотранспортній системі, до іншої газотранспортної або газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або споживача, приєднаного до газотранспортної системи, або до об'єкта, пов'язаного із видобутком природного газу.
Тобто, з системного аналізу наведеного вище полягає, що у точках виходу, тобто, у місці, де забір газу здійснювався Публічним акціонерним товариством «Комбінат «Тепличний», відповідальним за якість газу є саме оператор газотранспортної системи, яким позивач не є, а отже посилання відповідача на приписи вказаного нормативно-правового акту ніяким чином не вказують на відсутність у покупця обов'язку оплатити поставлений товар.
Наразі, суд вважає за доцільне звернути увагу учасників судового процесу, зокрема, відповідача на те, що за приписами ч.ч.1, 2 ст.688 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару. У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов'язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.
Проте, за твердженнями відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс» з моменту здійснення спірної поставки так і не зверталось до постачальника з претензіями щодо якості товару. Вказані обставини було підтверджено і представником позивача під час розгляду справи у судових засіданнях.
Правові наслідки поставки товару неналежної якості наведено у ст.678 Цивільного кодексу України.
Зокрема визначено, що покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.
Однак, з огляду доказову необґрунтованість тверджень відповідача стосовно поставки позивачем з ресурсів серпня 2016р. неякісного газу, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав застосування до спірних правовідносин наслідків поставки неякісного товару, які визначені ст.678 Цивільного кодексу України.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків за договором №20/05/Г-1 від 20.05.2016р. в частині оплати природного газу, поставленого з ресурсів серпня 2016р., не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Компанії «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед» від імені якої діє представництво «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс» в частині стягнення основного боргу в сумі 2 519 354,90 грн.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 346 281,24 грн., 3% річних в сумі 98659,82 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
За умовами п.7.1 договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р. за порушення строків оплати покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми грошового зобов'язання, строк виконання якого порушено, за кожен день прострочення, а також відшкодувати понесені продавцем збитки.
З огляду на порушення відповідачем графіку оплати газу, визначеного у додатковій угоді №2 від 18.07.2016р. до договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р., заявником за період з 01.03.2017р. по 14.06.2017р. нараховано пеню (з визначенням суми заборгованості - бази нарахування з урахуванням часткових оплат) на загальну суму 346281,24 грн.
Проте, здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, суд дійшов висновку, що останній містить помилки. При цьому, суд зауважує наступне.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.6 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування пені за кожен день прострочення, за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст.252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Умовами договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.
Проте, наведених присів чинного законодавства позивачем при нарахуванні неустойки враховано не було.
Зокрема, нараховано пеню з 01.03.2017р. по 14.06.2017р., тоді як за умовами п.3 додаткової угоди №2 від 18.07.2016р. до договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р. наступний строк сплати газу: перша частина 10% від загальної вартості договірного обсягу природного газу в строк не пізніше 20.07.2016р. в сумі 1 936 122,77 грн. з податком на додану вартість; друга частина 30% від загальної вартості договірного обсягу природного газу в строк не пізніше 20.08.2016р. в сумі 5 808 368,30 грн. з податком на додану вартість; третя частина 30% від загальної вартості договірного обсягу природного газу в строк не пізніше 30.08.2016р. в сумі 5 808 368,30 грн. з податком на додану вартість; четверта частина 30% від загальної вартості договірного обсягу природного газу в строк не пізніше 05.09.2016р. в сумі 5 808 368,30 грн. з податком на додану вартість.
Здійснивши власний перерахунок з урахуванням приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені в сумі 12 907,72 грн.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №20/05/Г-1 від 20.05.2016р., заявником було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 98 659,82 грн.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній містить помилки.
Зокрема, заявником не враховано, що за приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Отже, при визначенні початкової дати нарахування 3% річних на заборгованість з урахуванням порушення строків сплати другого платежу у відповідності до додаткової угоди №2 від 18.07.2016р. до договору №20/05/Г-1 від 20.05.2016р., позивачем не було враховано, що 20 та 21 серпня 2016р. були вихідними днями.
До того ж, розрахунок позивача не позбавлений і арифметичних помилок.
Здійснивши перерахунок, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних на суму 97 043,25 грн.
За таких обставин, виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені та 3% річних, а саме на вказані вище суми.
Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.
Керуючись, ст. ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз-Альянс» (01021, м.Київ, вул.М.Грушевського, будинок 28/2, н/п №43, ЄДРПОУ 34881820) на користь Компанії «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед» (Нью стріт, 26, м.Сент Хеліер, о.Джерсі, Нормандські острови, реєстраційний номер 66866) від імені якої діє представництво «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед» (37212, Полтавська область, Лохвицький район, с.Яхники, вул.Шевченка, буд.162, код 26333503) основний борг в сумі 2 519 354, 90 грн., пеню в розмірі 12 907,72 грн., 3% річних в сумі 97 043,25 грн. та судовий збір в сумі 39439,59 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
08.11.2017р.
Суддя Спичак О.М.