ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.11.2017Справа №910/14831/17
За позовом: Дочірнього підприємства "Аромат"
до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни про визнання недійсним Іпотечного договору № 1-0160/13/11-ІР від 26.04.2013
Суддя Гумега О.В.
Представники
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Дочірнє підприємство "Аромат" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни (відповідач) про визнання недійсним Іпотечного договору № 1-0160/13/11-ІР від 26.04.2013.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на статтю 204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а також на статті 215, 216 ЦК України, статті 207, 208 ГК України, якими встановлені загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів). Позивач зазначає, що відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Позивач вважає, що строк договору є істотною умовою і повинен був бути передбаченим сторонами та така згода щодо цієї істотної умови повинна бути закріплена в письмовій формі у тексті договору. Проте, оскаржуваний Іпотечний договір № 1-0160/13/11-ІР від 26.04.2013 не містить істотної умови договору - строку, що, на думку позивача, є підставою для визнання цього договору недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 порушено провадження у справі № 910/14831/17, розгляд справи призначено на 25.09.2017 о 12:40 год.
25.09.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов супровідний лист з додатками, яким відповідач повідомив про те, що в провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/3215/15 за позовом ПАТ "Банк Форум" до ДП "Аромат" про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ДП "Аромат" до ПАТ "Банк Форум" про визнання недійсним Іпотечного договору № 1-0160/13/11-ІР від 26.04.2013. Разом з тим, проти задоволення позовних вимог у даній справі відповідач заперечував, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
В судове засідання, призначене на 25.09.2017, представник відповідача з'явився.
Представник позивача в судове засідання 25.09.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 06.09.2017 про порушення провадження у справі № 910/14831/17 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні, призначеному на 25.09.2017, судом перевірено виконання сторонами вимог ухвали суду від 06.09.2017 у справі № 910/14831/17 та встановлено, що сторони вимоги зазначеної ухвали не виконали.
Представник відповідача в судовому засіданні 25.09.2017 подав клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання відповідача про продовження строку вирішення спору судом задоволене, залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.
Враховуючи нез'явлення представника позивача в судове засідання, невиконання сторонами вимог ухвали суду про порушення провадження у справі № 910/14831/17 від 06.09.2017, клопотання відповідача про продовження строку вирішення спору та положення п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 25.09.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2017 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, відкладено розгляд справи на 06.11.2017 о 12:50 год.
В судове засідання, призначене на 06.11.2017, представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 06.09.2017 та від 25.09.2017 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням, згідно якого 28.09.2017 представник позивача за довіреністю отримав ухвалу суду від 25.09.2017 про відкладення розгляду справи.
Представник відповідача в судове засідання, призначене на 06.11.2017, також не з'явився. про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином з огляду на присутність представника відповідача в судовому засіданні 25.09.2017, в якому розгляд справи відкладено на 06.11.2017 о 12:50 год. Крім того, в матеріалах справи наявна розписка про те, що представник відповідача повідомлений про відкладення розгляду справи на 06.11.2017 о 12:50 год.
Згідно п.п. 3.9 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Відповідно до п.п. 3.9.1 п. 3.9 п. 3 наведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
Відповідно до абз. 1 п.п. 3.9.2 п. 3.9 п. 3 наведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судом не встановлено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в судовому засіданні 06.11.2017. При цьому судом враховано, що після порушення провадження у справі № 910/14831/17 позивач не подавав та не надсилав до суду заяв чи клопотань, в тому числі про зміну позовних вимог або про відмову від позову, а таке свідчить про те, що позивач підтримує позовні вимоги в редакції позовної заяви № 31/08/17 від 31.08.2017, за результатами розгляду якої порушено провадження у даній справі.
Судом також враховано, що матеріали справи не містять, а сторонами не надано суду належних доказів того, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонам, про той же предмет і з тих же підстав, рівно як і доказів того, що є рішення господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, вирішує господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Так, відповідач хоча і повідомив суд про те, що у провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/3215/15 за позовом ПАТ "Банк Форум" до ДП "Аромат" про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ДП "Аромат" до ПАТ "Банк Форум" про визнання недійсним Іпотечного договору № 1-0160/13/11-ІР від 26.04.2013, проте належних доказів того, що вказана справа в частині зустрічного позову є справою зі спору між тими ж сторонам, про той же предмет і з тих же підстав, що і справа Господарського суду міста Києва № 910/14831/17, суду не надав.
Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 06.11.2017 без участі представників позивача та відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та відповідно до вимог ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 06.11.2017 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, Господарський суд міста Києва
26.04.2013 між Публічним акціонерним товариством "Банк Форум" (далі - ПАТ "Банк Форум" або Банк) та Дочірнім підприємством "Мілкіленд-Україна" (далі - ДП "Мілкіленд-Україна", позичальник) було укладено Кредитний договір №1-0034/13/11-KLI (далі - Кредитний договір).
В забезпечення виконання зобов'язань за наведеним Кредитним договором, між Банком (далі - іпотекодержатель) та Дочірнім підприємством "Аромат" (далі - ДП "Аромат", іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір №1-0160/13/11-ІР (далі - Іпотечний договір) в забезпечення виконання ДП "Мілкіленд-Україна" (боржником) зобов'язань, що випливають з укладеного між ним та іпотекодержателем Кредитного договору №1-0034/13/11-KLI від 26.04.2013, включаючи всі дійсні та/або можливі зміни та/або доповнення, внесені та/або такі, що можуть бути внесення в майбутньому (далі - Основний договір) (п.1.1 Іпотечного договору).
Пунктом 1.2 Іпотечного договору визначено, що предметом іпотеки є наступне нерухоме майно:
нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: Сумська обл., м. Суми, вул. Білопільський шлях, буд. 15, та включають в себе: «А-ІV» - адмінкорпус площею 3338,9 кв.м, «Б-ІІ» - виробничий корпус площею 4776,6 кв.м, «В-ІІ» - виробничий корпус площею 2270,8 кв.м, «Г» - блок допоміжних цехів площею 1560,8 кв.м, «Д-ІІ, Д',Д2, д'» - невиробничий корпус площею 8725,3 кв.м, «З» - тарний склад площею 721,7 кв.м, «К» - майстерня площею 45,9 кв.м, «Л» - насосна станція площею 132,8 кв.м, «О» - котельня площею 755,7 кв.м, «М» - гараж площею 132,6 кв.м, «Я» - прохідна площею 16,3 кв.м, 1-5 огорожа, «Ч» - навіс, «Т» - градирня, «H2» - пост, «Ц1» - навіс, «з2» - пост, «к2» - пост, «я1» - навіс, «ВЗ» - навіс, «Ж» - тимчасовий склад (навіс), «Н» - гараж площею 249,0 кв.м., «П» - столярний цех площею 152,5 кв.м, «У» - градирня, «ц2» - навіс (далі - предмет іпотеки 1). Предмет іпотеки 1 знаходиться на земельній ділянці площею 5,0153 га, що належить іпотекодавцю на праві оренди (користування) на підставі Договору оренди земельної ділянки від 14.05.2005 року, укладеного з Сумською міською радою від імені територіальної громади міста Суми;
нежитлові приміщення майнового комплексу, що знаходяться за адресою: м. Суми, вул. Путивльська, буд. 8, що включають в себе: «А» - адмінбудівля цегляна площею 629,2 кв.м, «Б» - гараж цегляний, площею 532,3 кв.м, «В» - майстерня-склад цегляний площею 135,7 кв.м, «Г» - майстерня,
котельня, цегляні та панелі площею 241,4 кв.м, «Д» - склад цегляний площею 313,0 кв.м, «Е-Ж» - навіс, металева сітка, «З» - вбиральня, «И» - альтанка, металеві стійки, « 1-5» огорожа - металева сітка, метал та з/бетонні плити (далі - предмет іпотеки 2). Предмет іпотеки 2 знаходиться на земельній ділянці площею 0,6092 га, що належить іпотекодавцю на праві оренди (користування) на підставі Договору оренди земельної ділянки від 17.02.2012 року, укладеного з Сумською міською радою від імені територіальної громади міста Суми.
Згідно із п. 4.2 Іпотечного договору, іпотека припиняється належним виконанням боржником забезпечених нею зобов'язань за Основним договором, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
Відповідно до п. 8.3 Іпотечного договору, цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання зобов'язань за Основним договором, враховуючи можливу наявність додаткових угод (договорів про внесення змін та/або доповнень) до нього, в тому числі про пролонгацію строку кредиту, відстрочення кінцевого терміну його погашення тощо.
Зважаючи на наведені умови Іпотечного договору, ДП "Аромат" стверджує, що Іпотечний договір №1-0160/13/11-ІР від 26.04.2013 року не містить необхідної дійсної умови договорів - строку, що є підставою для визнання цього договору недійсним.
Згідно з ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, яким може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Вважаючи свої права порушеними, позивач - ДП "Аромат" звернувся до відповідача - ПАТ "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни з позовом про визнання недійсним Іпотечного договору № 1-0160/13/11-ІР від 26.04.2013.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.
Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої - статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною третьою статті 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9 (надалі - постанова Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9), судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до п. 7 вищенаведеної постанови Пленуму ВСУ, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно абз. 4 п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами, і доповненнями) (надалі - постанова Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (абз. 5 п.п. 2.10 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11).
Предметом спору в даній справі є вимога про визнання недійсним Іпотечного договору № 1-0160/13/11-ІР від 26.04.2013 з підстав відсутності у цьому договорі такої істотної умови договору як строк.
За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Аналогічні приписи містять приписи ч.ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною третьою наведеної статті 180 ГК України визначено, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За змістом ст.ст. 572, 575 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Аналіз змісту умов укладеного позивачем та відповідачем оскаржуваного договору свідчить, що за своєю правовою природою вказаний договір є іпотечним договором.
За визначенням статті 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом
Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі:
припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;
реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;
набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;
визнання іпотечного договору недійсним;
знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;
з інших підстав, передбачених цим Законом.
У позовній заяві позивач зазначає про необхідність наявності у договорах такої істотної умови, як строк договору (строк дії договору), зокрема, в іпотечних договорах така необхідність, на його думку, випливає з вищенаведених положень абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку".
Позивач вважає, що норма абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" чітко свідчить про те, що строк дії іпотечного договору по його спливу припиняє іпотеку. Позивач також вважає, що встановлення законодавцем переліку підстав для припинення іпотеки і передбачення серед інших такої підстави, як закінчення строку дії іпотечного договору, свідчить про необхідність сторін при його укладенні врегулювати таку істотну умову як строк дії іпотечного договору, чого в спірному випадку сторонами виконано не було. Так, позивач стверджує, що в оскаржуваному Іпотечному договорі строк його дії, як того вимагає чинне законодавство, не передбачено. При цьому позивач звертає увагу, що згідно приписів ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а згідно ч. 1 ст. 252 ЦК України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Крім того, позивач зазначає, що посилання сторін за Іпотечним договором на строк зобов'язання не замінює необхідності встановити строк дії цього договору, оскільки, на його думку, саме строк договору (строк дії договору) є істотною умовою договору і не є тотожним поняттям до строку існування зобов'язання. Навпаки, законодавством чітко встановлено наслідки невиконання чи порушення зобов'язань поза межами строків договору, а саме: згідно ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Частина 7 статті 180 ГК України передбачає, що закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Таким чином, як стверджує позивач, законодавство не ставить завершення зобов'язань сторін за договором в залежність від строку дії договору, однак саме строк дії договору є істотною умовою правочину, оскільки саме з такого правочину і виникає зобов'язання сторін в силу ст.ст. 11, 509 ЦК України.
Судом враховано, що за змістом роз'яснень п. 2.6 Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).
За змістом п. 2.6 постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).
Як зазначалось, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину) визначено, що іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.
У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду (ч. 2 ст. 18 Закону України "Про іпотеку").
Судом встановлено, що Іпотечний договір № 1-0160/13/11-ІР від 26.04.2013 скріплено печатками обох контрагентів та підписано представниками обох сторін, а також посвідчено 26.04.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 296. Судом також прийнято до уваги надпис приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Тверської І.В. щодо перевірки нотаріусом під час посвідчення правочину повноважень осіб - представників контрагентів, якими від імені ДП "Аромат" та ПАТ "Банк Форум" підписано оспорюваний правочин.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання Іпотечного договору № 1-0160/13/11-ІР від 26.04.2013 недійсним, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, судом встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору іпотеки, скріплено договір іпотеки підписами посадових осіб та печатками сторін, посвідчено нотаріально, а отже, за висновками суду, спірний правочин було вчинено 26.04.2013, що фактично не заперечувалось сторонами.
Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов, позивач посилається на те, що в порушення вимог чинного законодавства в оскаржуваному Іпотечному договорі строк його дії не визначено.
Натомість, суд не може погодитись з такими твердженнями позивача з огляду на таке.
Судом встановлено, що відповідно до п. 8.3 Іпотечного договору сторони досягли домовленості, що цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання зобов'язань за Основним договором, враховуючи можливу наявність додаткових угод (договорів про внесення змін та/або доповнень) до нього, в тому числі про пролонгацію строку кредиту, відстрочення кінцевого терміну його погашення тощо.
Дійсно, законодавством визначаються такі різні поняття як "строк дії договору" та "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України). Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 6-116цс13.
Також, законодавство не ставить завершення зобов'язань сторін за договором в залежність від строку дії договору. Так, згідно ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Аналогічні приписи містить ч. 7 ст. 180 ГК України.
Водночас, виходячи з приписів ч. 1 ст. 631 ЦК України, згідно яких строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, та з огляду на вищенаведений зміст п. 8.3 Іпотечного договору, суд відзначає, що наявна у пункті 8.3 Іпотечного договору умова про те, що договір діє до повного виконання зобов'язань за Основним договором (іншим договором) і є досягненням сторонами домовленості про строк дії укладеного ними договору.
З огляду на наведене, твердження позивача про те, що посилання сторін за Іпотечним договором на строк зобов'язання не замінює необхідності встановити строк дії цього договору, оскільки саме строк договору(строк дії договору) є істотною умовою договору, судом відхиляються як безпідставні.
При цьому суд звертає увагу, що згідно норми абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", на які позивач посилався у позовній заяві, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Згідно із статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, здійснивши оцінку наявних в матеріалах справи доказів в порядку статті 43 ГПК України, суд дійшов висновку, що твердження позивача про те, що Іпотечний договір №1-0160/13/11-ІР від 26.04.2013 не містить такої істотної умови договору як строк і таке є підставою для визнання вказаного договору недійсним, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються матеріалами справи.
За таких обставин, враховуючи, що позивачем не було доведено наявності підстав для визнання недійсним Іпотечного договору № 1-0160/13/11-ІР від 26.04.2013, позов ДП "Аромат" до ПАТ "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни про визнання недійсним наведеного Іпотечного договору є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 1, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 08.11.2017.
Суддя Гумега О. В.