ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.11.2017Справа №910/14946/17
За позовом Приватного підприємства «Олім-Юг»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Будстар груп»
про стягнення 258 861,24 грн.
Суддя Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача: Зеленюк О.О. - по дов.
від відповідача: Єрмакова К.Ю. - по дов.
Приватне акціонерне товариство «Олімп-Юг» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будстар Груп» про стягнення 192 623,86 грн.
Ухвалою суду від 07.09.2017р. порушено провадження у справі №910/14946/17, справу призначено до розгляду на 22.09.2017р. о 12:00 год.
Представником позивача 20.09.2017р. через відділ діловодства суду було подано уточнення до позовної заяви.
Вказана заява за своєю правовою природою є заявою про збільшення розміру позовних вимог та була прийнята судом як така, що відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, представником позивача також було подано заяву про забезпечення позову.
Представник відповідача у судове засідання 20.10.2017р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Одночасно, 19.10.2017р. від вказаного учасника судового процесу надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник позивача проти задоволення клопотання відповідача не заперечував.
Вказане клопотання відповідача було розглянуто та задоволено судом.
Ухвалою від 20.10.2017р. розгляд справи було відкладено на 03.11.2017р.
Представником відповідача 03.11.2017р. через відділ діловодства суду було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було розглянуто та задоволено, а також заяву про застосування строків позовної давності.
У судовому засіданні 03.11.2017р. судом було розглянуто та відхилено заяву позивача про забезпечення позову, в якій останній просив накласти арешт на грошові кошти відповідача, його рухоме та нерухоме майно, а також заборонити відчувати нерухоме та рухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Будстар груп». При цьому, суд виходив з наступного.
Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві та забороною на вчинення певних дій.
Відповідно до п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» визначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Проте, позивачем не було наведено жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів вчинення відповідачем дій, які б могли призвести до ускладнення виконання судового рішення по справі.
З огляду на викладене вище, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», приймаючи до уваги, що клопотання позивача позбавлене будь-якого доказового обґрунтування, останнє залишене судом без задоволення.
Представником позивача у судовому засіданні 03.11.2017р. позовні вимоги було підтримано в повному обсязі.
У судовому засіданні 03.11.2017р. представником вказаного учасника судового процесу проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами в судовому засіданні 03.11.2017р.
В судовому засіданні 03.11.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
16.12.2010р. між Приватним підприємством «Олімп-Юг» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будстар груп» (замовник) було укладено договір №247-Ф про надання охоронних послуг, відповідно до п.1.1 якого замовник передає, а виконавець приймає на себе обов'язки по фізичній охороні майна і матеріальних цінностей, які знаходяться на його об'єкті (додаток №1), що розташований за адресою: м.Одеса, вул.Бугаївська, 3 (будівельний майданчик), шляхом встановлення одного поста охорони з 16.12.2011р., а з 01.01.2013р. - двох постів із режимом роботи з 08.00 до 08.00 (додаток №2), з метою недопущення несанкціонованих замовником проникнень сторонніх осіб на територію, котрою правомірно володіє замовник, доступу до матеріальних цінностей, які на відомих замовнику підставах знаходяться в його межах, в тому числі, з використанням технічних засобів охорони (порядок використання технічних засобів охорони визначається за згодою сторін і на умовах, визначених окремим договором).
За умовами п.2.1 договору №247-Ф від 16.12.2010р. за виконану роботу замовник перераховує виконавцю суму, згідно наданого рахунку щомісячно, але не пізніше 5 числа наступного за звітним місяцем. Вартість фактично наданих послуг складає з 16.12.2011р. до 31.12.2001р. включно - 5547,04 грн., в тому числі, податок на додану вартість в сумі 924,51 грн., а з 01.01.2012р. - 21494,82 грн., в тому числі, податок на додану вартість в сумі - 3582,47 грн.
Згідно п.2.2 укладеного між сторонами правочину фактичне надання послуг охорони фіксується сторонами у двохсторонньому акті виконаних робіт, який складається не пізніше 30 числа поточного місяця. У випадку, якщо протягом 10 діб після вказаного в договорі строку замовник не підписав акт виконаних робіт і не надав мотивованих пояснень відмови від його підписання, послуги вважаються прийнятими в повному обсязі.
Чинний договір укладається терміном на один рік і вступає в силу з дня його підписання обома сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну договору жодна зі сторін не вимагатиме його розірвання, договір вважається продовженим на той же строк, на тих же самих умовах з оплатою послуг охорони чинних на день пролонгації (п.9 договору №247-Ф від 16.12.2010р.).
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №247-Ф від 16.12.2010р. про надання охоронних послуг, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Як свідчать матеріали справи, 01.06.2012р. сторонами укладено додаткову угоду №01 до договору №247-Ф від 16.12.2010р. про надання охоронних послуг, в якому викладено п.1.1 договору в наступній редакції: «За цим договором замовник передає, а виконавець приймає на себе обов'язки по фізичній охороні майна і матеріальних цінностей, які знаходяться на його об'єкті (додаток №1), який розташований за адресою: м.Одеса, вул.Бугаївська, 3 (будівельний майданчик), шляхом встановлення трьох постів охорони із режимом роботи з 08.00 до 08.00 (додаток №2), з метою недопущення несанкціонованих замовником проникнень сторонніх осіб на територію, котрою правомірно володіє замовник, доступу до матеріальних цінностей, які на відомих замовнику підставах знаходяться в його межах, в тому числі, з використанням технічних засобів охорони (порядок використання технічних засобів охорони визначається за згодою сторін і на умовах, визначених окремим договором)».
У вказаній додатковій угоді контрагентами погоджено, що за виконану роботу, замовник перераховує виконавцю суму, згідно наданого рахунку щомісячно, але не пізніше 5 числа наступного за звітним місяцем. Вартість фактично наданих послуг складає 14,45 грн. за годину охорони 1 поста, в тому числі, податок на додану вартість в сумі 2,41 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №247-Ф від 16.12.2010р. у період з 01.2014р. по 07.2015р. Приватним підприємцем «Олімп-Юг» надавались відповідачу послуги з охорони об'єктів, про що сторонами було складено та підписано акти здачі-приймання робіт на загальну суму 380000 грн., а саме акти: №О-00012879 від 31.01.2014р. на суму 20 000 грн., №О-00013135 від 28.02.2014р. на суму 20 000 грн., №О-00014274 від 31.03.2014р. на суму 20 000 грн., №О-00015447 від 30.04.2014р. на суму 20 000 грн., №О-00017653 від 31.05.2014р. на суму 20 000 грн., №О-00018977 від 30.06.2014р. на суму 20 000 грн., №О-00019392 від 31.07.2014р. на суму 20 000 грн., №О-00021619 від 31.08.2014р. на суму 20 000 грн., №О-00021704 від 30.09.2014р. на суму 20 000 грн., №О-00023403 від 31.10.2014р. на суму 20 000 грн., №О-00024997 на суму 20 000 грн., №О-00026310 від 31.12.2014р. на суму 20 000 грн., №О-00028698 від 31.01.2015р. на суму 20 000 грн., №О-00028866 від 28.02.2015р. на суму 20 000 грн., №О-00031868 від 31.03.2015р. на суму 20 000 грн., №О-00033380 від 30.04.2015р. на суму 20 000 грн., №О-00035017 від 31.05.2015р. на суму 20 000 грн., №О-00035535 від 30.06.2015р. на суму 20 000 грн., №О-00036783 від 31.07.2015р. Вказані акти підписано представниками обох сторін та скріплено печатками суб'єктів господарювання без жодних зауважень та заперечень. Судом прийнято до уваги, що під час розгляду спору відповідачем належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами обставин належного виконання позивачем своїх обов'язків за договором №247-Ф від 16.12.2010р. спростовано не було.
За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч.1 ст.936 Цивільного кодексу України).
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
За приписами ч.1 ст.946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Як вказувалось вище, за умовами п.2.1 договору №247-Ф від 16.12.2010р. за виконану роботу замовник перераховує виконавцю суму, згідно наданого рахунку щомісячно, але не пізніше 5 числа наступного за звітним місяцем.
Отже, виходячи з приписів чинного законодавства та умов договору №247-Ф від 16.12.2010р., суд дійшов висновку, що строк оплати замовником послуг з охорони, наданих у період з 01.2014р. по 07.2015р., настав.
Проте, за твердженнями заявника, які з боку відповідача належними та допустимими у розмінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, замовником в повному обсязі свої обов'язки за договором №247-Ф від 16.12.2010р. виконано не було, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будстар груп» утворилась заборгованість перед Приватним підприємством «Олімп-Юг» в сумі 100 000 грн., що і стало підставою для нарахування, пені, 3% річних, інфляційних втрат та звернення до суду з розглядуваним позовом.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, після порушення провадження по справі відповідачем було погашено частину заборгованості за спірним правочином, зокрема, перераховано 15.09.2017р. 20000 грн. та 13.10.2017р. - 20000 грн.
З приводу погашення спірної заборгованості після порушення провадження по справі, господарський суд зазначає, що ст.80 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави припинення провадження по справі. Зокрема, вказаною статтею передбачено, що провадження у справі припиняється якщо відсутній предмет спору (п.11 ст.80 Господарського процесуального кодексу України).
Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п.4.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно з п.4.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ст.80 норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що на момент виникнення спору заборгованість в розмірі 100000 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю «Будстар груп» погашено не було, а частково внесено плату лише 15.09.2017р. та 13.10.2017р., суд дійшов висновку, що провадження по справі в частині стягнення основного боргу на суму 40 000 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків за договором №247-Ф від 16.12.2010р. не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Приватного підприємством «Олімп-Юг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будстар груп» в частині стягнення основного боргу в сумі 60000 грн.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 57107 грн., 3% річних в сумі 10974,24 грн. та інфляційних втрат в розмірі 90780 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
За умовами 2.4 договору №247-Ф від 16.12.2010р. у разі прострочення оплати послуг, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,5% від суми щомісячної оплати за кожен день прострочення.
З огляду на порушення замовником строків внесення платежів за послуги охорони, наданих у 03.2014р. - 07.2015р., заявником було нараховано та заявлено до стягнення пеню на загальну суму 57107 грн.
Проте, здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, суд дійшов висновку, що останній містить помилки. При цьому, суд зауважує наступне.
Відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Проте, всупереч наведеного вище, заявником при визначенні періодів прострочення для нарахування неустойки вказані вище приписи чинного законодавства враховано не було.
Здійснивши власний перерахунок з урахуванням вищевказаних правових норм, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є нарахування пені в сумі 55 918,81 грн.
Одночасно, як вказувалось вище, 03.11.2017р. представником відповідача було подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.
Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Разом з цим, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 зазначеного Кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
За приписами ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Пунктом 4.3 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» передбачено, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Отже, приймаючи до уваги, що з позовними вимогами про стягнення неустойки за порушення строків оплати послуг охорони наданих у 03.2014р. - 07.2015р., позивач звернувся до Господарського суду міста Києва лише 01.09.2017р., про що вказано на експрес-накладній №590000279330483 Нової пошти, суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами про стягнення пені за порушення строків оплати послуг, наданих у вищевказаний період фактично сплив.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення пені підлягають залишенню судом без задоволення.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №247-Ф від 16.12.2010р., заявником було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 10974,24 грн. та інфляційні втрати в розмірі 90780 грн.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній містить помилки у визначенні періодів прострочення, про які було вказано судом вище.
Здійснивши перерахунок, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних на суму 10 943,02 грн. та інфляційні втрати в сумі 90 170,13 грн.
Одночасно, при перевірці наведеного заявником розрахунку інфляційних втрат судом було враховано рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі №62-97р від 03.04.1997р. Верховного Суду України.
Відповідно до Листа №62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та Інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. Вищого господарського суду України «Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Вказані рекомендації щодо нарахування на суму заборгованості інфляційних втрат також викладено у Листі б/н від 01.07.2014р. Верховного Суду України «Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві».
За таких обставин, виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, а саме на вказані вище суми.
Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог. При цьому, судовий збір за стягнення суми основного боргу в повному обсязі покладається на відповідача з огляду на те, що спір виник саме внаслідок винних дій вказаної особи, а саме невиконання останнім своїх обов'язків за договором.
Керуючись, ст. ст. 32, 33, 49, п.11 ст.80, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 40 000 грн. припинити на підставі п.11 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будстар груп» (01014, м.Київ, вул.Звіринецька, будинок 59, квартира 80, ЄДРПОУ 32159006) на користь Приватного підприємства «Олім-Юг» (65063, Одеська обл., місто Одеса, вул.Зоопаркова, будинок 4, ЄДРПОУ 33933584) основний борг в сумі 60 000 грн., 3% річних в сумі 10943,02 грн., інфляційні втрати в сумі 90 170,13 грн. та судовий збір в розмірі 3016,69 грн.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
08.11.2017р.
Суддя Спичак О.М.