ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.11.2017Справа №910/14828/17
За позовом Підприємства "Сантех-Світ" з іноземною інвестицією
до Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "ХРЕЩАТИК"
про визнання недійсним договору іпотеки та всіх договорів про внесення змін до нього
Суддя Гумега О.В.
Представники:
від позивача: Овчар Л.С. за довіреністю б/н від 17.10.2017
від відповідача: Куликов О.А. за довіреністю б/н від 29.07.2016
Підприємство "Гассіб" з іноземною інвестицією (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "ХРЕЩАТИК" (відповідач) про визнання недійсним Договору іпотеки № 03/13-2 від 30.09.2013, який укладений між Підприємством "Гассіб" з іноземною інвестицією та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "ХРЕЩАТИК", посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2807 (далі - Договір іпотеки), а також усіх договорів про внесення змін до вказаного договору іпотеки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний Договір іпотеки та договори про внесення змін до нього були підписані директором Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією ОСОБА_4, який діяв на підставі Статуту підприємства. Однак, як зазначив позивач, директору позивача не було надано повноважень на укладення такого роду договорів, які передбачають потенційну можливість позбавлення підприємства належного йому майна, тобто, оспорюваний Договір іпотеки та всі договори про внесення до нього змін вчинені представником позивача з перевищенням повноважень, у зв'язку з чим, на думку позивача, підлягають визнанню недійсними.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 порушено провадження у справі № 910/14828/17, розгляд справи призначено на 25.09.2017 о 12:10 год.
18.09.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про забезпечення позову, відповідно до якого позивач просив вжити заходи забезпечення позову, а саме заборонити будь-яким особам вчиняти дії, спрямовані на заміну власника майна, що є предметом Договору іпотеки, а саме нежиле приміщення № 34 (в літ. А), загальною площею 49,5 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ вул. Червоноармійська, 72.
Разом із наведеним клопотанням про забезпечення позову від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, відповідно до якого представник просив забезпечити проведення судового засідання 25.09.2017 у режимі відеоконференції та зазначив найближчий суд - Господарський суд Вінницької області (21018, м. Вінниця, вул. Пирогова, 29), до якого може прибути представник позивача для участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2017 відхилено клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
21.09.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про приєднання документів до матеріалів справи з додатками, в якості додатків представник відповідача просив долучити до матеріалів справи відзив на позов та документи на виконання вимог ухвали суду від 06.09.2017 у справі № 910/14828/17. Зазначеним клопотанням представник відповідача також повідомив, що станом на день розгляду спору у провадженні господарських судів, інших судів України та іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, відсутні справи зі спору між сторонами цієї справи, про той же предмет і з тих же підстав.
Відповідно до відзиву на позовну заяву відповідач зазначив, що підписанню Кредитного договору та Договору іпотеки, передувало засідання чергової загальної асамблеї компанії "Меркурі Трейдинг Компані" від 11.03.2010, на якому власники компанії вирішили надати згоду на отримання Підприємством "Гассіб" з іноземною інвестицією кредиту на суму до 20 млн. євро та уповноважили директора підприємства "Гассіб" самостійно визначати всі істотні умови кредитних угод та угод щодо забезпечення та підписання всіх необхідних документів. Крім того, підписанню Кредитного договору та Договору іпотеки, передувало засідання чергової загальної асамблеї компанії "Гассіб лімітед" s.a.r.l. від 17.03.2010, на якому власники компанії вирішили надати згоду на отримання Підприємством "Гассіб" з іноземною інвестицією кредиту на суму до 20 млн. євро та уповноважили директора підприємства "Гассіб" самостійно визначати всі істотні умови кредитних угод та угод щодо забезпечення та підписання всіх необхідних документів.
Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що Договір іпотеки було укладено 13.09.2013 року, водночас з позовом про визнання цього договору недійсним позивач звернувся лише у вересні 2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
22.09.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з великим обсягом затребуваних документів та неможливістю їх подати до дати розгляду справи через відпустки працівників Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією.
В судове засідання, призначене на 25.09.2017, представник відповідача з'явися.
Представник позивача в судове засідання 25.09.2017 не з'явився, але повідомив суд про причини неявки, подавши 22.09.2017 через відділ діловодства суду клопотання, яким, зокрема, просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
Судом визначено, що клопотання позивача про забезпечення позову, подане 18.09.2017 через відділ діловодства суду буде розглянуте в наступному судовому засіданні.
В судовому засіданні, призначеному на 25.09.2017, судом перевірено виконання сторонами вимог ухвали суду від 06.09.2017 у справі № 910/14828/17 та встановлено, що позивач вимоги зазначеної ухвали не виконав.
Представник відповідача в судовому засіданні 25.09.2017 подав клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання відповідача про продовження строку вирішення спору судом задоволене, залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.
В судовому засіданні, призначеному на 25.09.2017, судом розглянуте та задоволене клопотання позивача про відкладення розгляду справи, подане 22.09.2017 через відділ діловодства суду.
Враховуючи невиконання позивачем вимог ухвали суду від 06.09.2017 про порушення провадження у справі № 910/14828/17, клопотання позивача про відкладення розгляду справи, клопотання відповідача про продовження строку вирішення спору та положення п. 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 25.09.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2017 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, відкладено розгляд справи на 06.11.2017 о 15:00 год.
06.11.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про приєднання документів до матеріалів справи, зокрема, копій договорів про внесення змін до Договору іпотеки № 03/13-2 від 30.09.2013, копії Статуту Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією, затвердженого зборами засновників, протокол № 3 від 27.02.2012.
Згідно наведеного клопотання позивач також повідомив суд, що за рішенням зборів засновників Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією від 29.09.2017 підприємство змінило назву на Підприємство "Сантех-Світ" з іноземною інвестицією, а на позачергових зборах засновників Підприємства "Сантех-Світ" з іноземною інвестицією від 03.10.2017 прийнято рішення про припинення Підприємства "Сантех-Світ" з іноземною інвестицією шляхом ліквідації відповідно до чинного законодавства у зв'язку з незадовільним фінансовим станом підприємства, а також відсутністю можливості здійснення ним подальшої господарської діяльності.
06.11.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів, згідно якого позивач просив витребувати від відповідача - ПАТ "КБ "ХРЕЩАТИК" оригінал рішення компанії "Меркурі Трейдинг Компані", прийнятого на засіданні чергової загальної асамблеї компанії 11 березня 2010 року, яким надано згоду директору Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією на укладення та підписання кредитних договорів на суму до 20 млн. євро та уповноваження директора самостійно визначити всі істотні умови кредитних угод та угод щодо забезпечення та підписати всі необхідні документи, а також, витребувати від відповідача - ПАТ "КБ "ХРЕЩАТИК" оригінал рішення Ліванської Комерційної Компанії "Гассіб Компані Лтд", прийнятого на засіданні чергової загальної асамблеї компанії 17 березня 2010 року, яким власники компанії вирішили надати згоду на отримання Підприємством "Гассіб" з іноземною інвестицією кредиту на суму до 20 млн. євро та уповноважили директора Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією самостійно визначати всі істотні умови кредитних угод та угод щодо забезпечення та підписати всі необхідні документи.
В судове засідання, призначене на 06.11.2017, представники позивача та відповідача з'явились.
В судовому засіданні 06.11.2017 представник позивача надав усні пояснення щодо зміни найменування позивача.
Відповідно до п. 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за приписом статті 25 ГПК у разі, зокрема, реорганізації суб'єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника. Господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.
Якщо ж зміна найменування юридичної особи пов'язана зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (статті 104 - 108 Цивільного кодексу України), то йдеться про її реорганізацію, що потребує вчинення господарським судом процесуальної дії, зазначеної в частині третій статті 25 ГПК; крім того, про винесення відповідної ухвали зазначається в описовій частині рішення, прийнятого по суті справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.09.2017 відбулися збори засновників Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією, оформлені протоколом № 1/17, відповідно до якого по другому питанню порядку денного вирішено змінити назву підприємства з Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією на Підприємство "Сантех-Світ" з іноземною інвестицією.
Крім того, відомості про зміну найменування позивача внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого станом на 10.10.2017 повним найменуванням юридичної особи з ідентифікаційним кодом 20095406 зазначено Підприємство "Сантех-Світ" з іноземною інвестицією, місцезнаходженням останнього визначено: 21100, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Свердлова, буд. 28.
Відповідно до положень ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необхідність зміни найменування позивача з Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією на Підприємство "Сантех-Світ" з іноземною інвестицією.
З матеріалів справи також вбачається, що 03.10.2017 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про перебування Підприємства "Сантех-Світ" з іноземною інвестицією в стані припинення за рішенням засновників. Відповідне рішення було прийняте позачерговими зборами засновників Підприємства "Сантех-Світ" з іноземною інвестицією та оформлене протоколом № 2/17 від 03.10.2017.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення
Як встановлено судом, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 06.11.2017 не містить даних про внесення до нього запису про припинення Підприємства "Сантех-Світ" з іноземною інвестицією, а отже, докази припинення юридичної особи позивача відсутні.
В судовому засіданні 06.11.2017 судом розглянуто клопотання про забезпечення позову, подане представником позивача 18.09.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва та підтримане останнім в судовому засіданні 06.11.2017.
Відповідно до наведеного клопотання позивач просив вжити заходи забезпечення позову, а саме заборонити будь-яким особам вчиняти дії, спрямовані на заміну власника майна, що є предметом Договору іпотеки, а саме нежиле приміщення № 34 (в літ. А), загальною площею 49,5 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ вул. Червоноармійська, 72.
В обґрунтування клопотання позивач зазначив про наявність обгрунтованих підстав вважати, що майно, яке є предметом Договору іпотеки, може бути реалізовано і перейти до третіх осіб та, таким чином, позивач може втратити це майно через дії директора, який діяв з перевищенням наданих йому повноважень.
На підтвердження зазначеного позивач послався на постанову про опис майна (коштів) боржника від 01.02.2017 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Сінгаєвською О. М. на виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 01.07.2017 року по справі № 902/1584/15, якою було описано та накладено арешт на майно, що є предметом договорів про іпотеку, укладених тим же директором з перевищенням наданих йому повноважень, а також на постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 29.05.2017.
Наведене клопотання позивача про забезпечення позову судом відхиляється з таких підстав.
Приписами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується:
- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;
- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (далі - постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16) особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Там же зазначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Разом з тим судом встановлено, що позивачем не надано суду жодних належних і допустимих в розумінні ст. 33, 34 ГПК України доказів того, що невжиття визначеного ним у клопотанні про забезпечення позову заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду зі спору, предметом якого є вимога позивача до відповідачів про визнання недійсним Договору іпотеки № 03/13-2 від 30.09.2013, а також усіх договорів про внесення до нього змін. При цьому суд звертає увагу, що постанови державного виконавця, на які позивач посилався у клопотанні про забезпечення позову, винесені державним виконавцем у виконавчому провадженні з виконання наказу Господарського суду Вінницької області № 902/1584/15 від 01.07.2016 та фактично не стосуються нерухомого майна, яке є предметом Договору іпотеки, який позивач просить визнати недійсним згідно позову у даній справі.
За таких обставин, позивачем не доведено суду ймовірність утруднення або унеможливлення виконання рішення суду з визначеним позивачем предметом позову у разі задоволення цього позову та невжиття визначеного позивачем заходу забезпечення позову, а тому підстави для задоволення клопотання позивача про забезпечення позову відсутні, у зв'язку з чим суд відмовляє в його задоволенні.
В судовому засіданні 06.11.2017 судом розглянуте клопотання про витребування доказів, подане представником позивача 06.11.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва та підтримане останнім в судовому засіданні 06.11.2017.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, керуючись положеннями ст. 38 ГПК України, суд відхилив клопотання позивача про витребування у відповідача оригіналів рішення компанії "Меркурі Трейдинг Компані", прийнятого на засіданні чергової загальної асамблеї компанії 11 березня 2010 року, та рішення Ліванської Комерційної Компанії "Гассіб Компані Лтд", прийнятого на засіданні чергової загальної асамблеї компанії 17 березня 2010 року, з огляду на те, що позивачем не обґрунтовано наявність у відповідача оригіналів вказаних документів, враховуючи, що вказані рішення приймалися підприємствами - засновниками юридичної особи позивача.
В судовому засіданні 06.11.2017 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, повністю підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні 06.11.2017 заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поданому 21.09.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва, в тому числі просив суд застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 06.11.2017 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
27.02.2012 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "ХРЕЩАТИК" (кредитор) та Підприємством "Гассіб" з іноземною інвестицією (позичальник) було укладено Генеральний кредитний договір № 06/12 (далі - Генеральний договір), умовами п. 1.1 якого передбачено, що кредитор встановлює позичальнику ліміт кредитних операцій у розмірі 3 100 000 доларів США (три мільйони сто тисяч доларів США) терміном на 36 (тридцять шість) місяців з 27 лютого 2012 року до 26 лютого 2015 року, в межах якого здійснюються кредитні операції в іноземній валюті долари США за окремими кредитними договорами, що будуть укладені в рамках цієї угоди (далі - Договори), в порядку і на умовах, передбачених цієї угодою та Договорами. При цьому Договори є невід'ємною частиною цієї угоди. Кредитні операції за цим договором - це операції між банком і позичальником з надання та повернення банківських кредитів відповідно до умов окремих кредитних договорів, яке у разі його виконання спричинить фактичне перерахування кредитних коштів відповідно до умов договорів.
Додатковими договорами № 1 від 22.08.2012, № 2 від 13.09.2012, № 3 від 21.12.2012, № 4 від 31.01.2013, № 4 від 27.08.2013, № 6 від 30.09.2013, № 7 від 20.12.2013, № 8 від 21.08.2014, № 9 від 05.12.2014, № 10 від 19.12.2014 до Генерального кредитного договору № 06/12 від 19.12.2014 сторони вносили зміни до вказаного договору, зокрема, в частині збільшення ліміту кредитних операцій, відсоткової ставки, забезпечення зобов'язань позичальника.
Так, відповідно до п. 1 Додаткового договору № 4 від 31.01.2013 до Генерального кредитного договору № 06/12 від 27.02.2012 сторони виклали розділи з 1 по 12 (включно) Генерального кредитного договору № 06/12 від 27.02.2012 в новій редакції, зокрема, пункт 1.1 в такій редакції: "Кредитор встановлює позичальнику ліміт кредитних операцій у розмірі 3 970 000 доларів США терміном на 25 місяців з 31.01.2013 до 26.02.2015, в межах якого здійснюються кредитні операції в іноземній валюті (долари США) за окремими кредитними договорами, що будуть укладені в рамках цього генерального договору (далі - Договори), в порядку і на умовах, передбачених цим Генеральним договором та Договорами. При цьому Договори є невід'ємною частиною цього Генерального договору".
Відповідно до п. 3 Додаткового договору № 7 від 20.12.2013 до Генерального кредитного договору № 06/12 від 27.02.2012, пункт 3.1. Генерального договору викладено в наступній редакції: "Згідно з діючим законодавством України виконання зобов'язань позичальника за цим Генеральним договором забезпечується: …3.1.5. іпотекою нежилих приміщень групи № 134 (в літ. А) загальною площею 49,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 72, що належить ПП "Гассіб", заставною вартістю у сумі 206 546 дол. США ) еквівалентно 1 650 922,18 грн. за офіційним курсом НБУ станом на 20.12.2013)…".
В рамках Генерального кредитного договору № 06/12 від 27.02.2012 були укладені Кредитний договір № 06/12-2 від 22.08.2012, Кредитний договір № 06/12-4 від 21.12.2012, Кредитний № 06/12-5 від 27.08.2013, Кредитний договір № 06/12-6 від 20.12.2013 з додатковими договорами до нього, Кредитний договір № 06/12-7 від 21.08.2014 з додатковими договорами до нього, Кредитний договір № 06/12-8 від 21.08.2014 з додатковими договорами до нього.
31.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "ХРЕЩАТИК" (кредитор) та Підприємством "Гассіб" з іноземною інвестицією (позичальник) було укладено Генеральний кредитний договір № 03/13 (далі - Генеральний договір), умовами п. 1.1 якого передбачено, що кредитор встановлює позичальнику ліміт кредитних операцій у розмірі 500 000 доларів США (п'ятсот тисяч доларів США) терміном на 24 (двадцять чотири) місяці з 31 січня 2013 року до 30 січня 2015 року, в межах якого здійснюються кредитні операції в іноземній валюті долари США за окремими кредитними договорами, що будуть укладені в рамках цього договору (далі - Договори), в порядку і на умовах, передбачених цим Генеральним договором та Договорами. При цьому Договори є невід'ємною частиною цього Генерального договору. Кредитні операції за цим Генеральним договором - це операції між кредитором і позичальником з надання та повернення банківських кредитів відповідно до умов окремих кредитних договорів.
Додатковими договорами № 2 від 30.09.2013, № 4 від 30.01.2014, від 19.12.2014 до Генерального кредитного договору № 03/13 від 31.01.2013 сторони вносили зміни до вказаного договору, зокрема, в частині збільшення ліміту кредитних операцій, відсоткової ставки, забезпечення зобов'язань позичальника.
Так, відповідно до п. 1 Додаткового договору № 2 від 30.09.2013 до Генерального кредитного договору № 03/13 від 31.01.2013 сторони виклали, зокрема, п. 1.1 Генерального кредитного договору № 03/13 від 31.01.2013 в наступній редакції: "Кредитор встановлює позичальнику ліміт кредитних операцій у розмірі 1 490 000 доларів США терміном на 31 місяць до 29.08.2015, в межах якого здійснюються кредитні операції в іноземній валюті (долари США) за окремими кредитними договорами, що будуть укладені в рамках цього генерального договору (далі - Договори), в порядку і на умовах, передбачених цим Генеральним договором та Договорами. При цьому Договори є невід'ємною частиною цього Генерального договору".
Відповідно до п. 3 Додаткового договору № 4 від 30.01.2014 до Генерального кредитного договору № 03/13 від 31.01.2013 сторони виклали п. 3.1 Генерального кредитного договору № 03/13 від 31.01.2013 в наступній редакції: "Згідно з діючим законодавством України виконання зобов'язань позичальника за цим Генеральним договором забезпечується: …3.1.4. іпотекою нежилих приміщень групи № 134 (в літ. А) загальною площею 49,5 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 72, що належить ПП "Гассіб", заставною вартістю у сумі 206 546 дол. США ) еквівалентно 1 650 922,18 грн. за офіційним курсом НБУ станом на 30.01.2014)…".
В рамках Генерального кредитного договору № 03/13 від 31 січня 2013 року були укладені Кредитний договір № 03/13-1 від 31 січня 2013 року, Кредитний договір № 03/13-2 від 30 вересня 2013 року з додатковими договорами до нього, Кредитний договір № 03/13-3 від 30 січня 2014 року з додатковими договорами до нього.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За змістом ст.ст. 572, 575 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
30.09.2013 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "ХРЕЩАТИК" (іпотекодержатель) та Підприємством "Гассіб" з іноземною інвестицією (іпотекодавець), в особі директора ОСОБА_4, що діє на підставі Статуту (нова редакція), державну реєстрацію змін якого зареєстровано 27.02.2012 державним реєстратором виконавчого комітету Вінницької міської ради, номер запису 11741050008002945, укладено Договір іпотеки № 03/13-2 (далі - Договір іпотеки), посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 2807, умовами п. 1.1 якого передбачено, що іпотекодавець, з метою забезпечення виконання власних зобов'язань у повному обсязі, що випливають з Генерального кредитного договору № 06/12 від 27 лютого 2012 року та укладених в його рамках кредитного договору № 06/12-2 від 22 серпня 2012 року, кредитного договору № 06/12-4 від 21 грудня 2012 року та кредитного договору № 06/12-5 від 27 серпня 2013 року, з генерального кредитного договору № 03/13 від 31 січня 2013 року та укладеного в його рамках кредитного договору № 03/13-1 від 31 січня 2013 року та кредитного договору № 03/13-2 від 30 вересня 2013 року (далі - Кредитні договори) передає, а іпотекодавець приймає в іпотеку нежиле приміщення № 134 (в літ. А), загальною площею 49,5 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 72 (далі - предмет іпотеки).
Відповідно до п. 1.2 Договору іпотеки, предметом іпотеки є нежиле приміщення № 134 (в літ. А), загальною площею 49,5 кв.м, що належать іпотекодавцю на праві свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) від 08.02.2005 серії ЯЯЯ номер № 099630 на підставі наказу № 179-В від 08.02.2005.
Предмет іпотеки передається в іпотеку зі всіма його приналежностями (п. 1.3 Договору іпотеки).
Відповідно до п. 1.4 Договору іпотеки, балансова вартість предмета іпотеки 01.07.2013 становить 111 712,94 (сто одинадцять тисяч сімсот дванадцять гривень 94 коп.).
Відповідно до п. 1.5 Договору іпотеки, за домовленістю сторін заставна вартість предмета іпотеки становить 206 546 доларів США (двісті шість тисяч п'ятсот сорок шість) доларів США, що еквівалентно 1 650 922,17 грн. за курсом НБУ станом на 20.09.2013 (7,993 грн. за 1 долар США). Сторони погоджуються з тим, що у випадку задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмету іпотеки його вартість буде визначатися за цінами, що реально склалися на ринку на момент задоволення на аналогічне предмету іпотеки майно.
Пунктом 1.7 Договору передбачено, що при невиконанні іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених цією іпотекою, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки у відповідності з Законом України "Про заставу", "Про іпотеку", "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" а також у відповідності з цим договором.
Договорами № 1 від 20.12.2013, № 2 від 30.01.2014, № 3 від 21.08.2014, № 4 від 05.12.2014 сторони вносили зміни до Договору іпотеки № 03/13-2 від 30.09.2013 (далі разом - Договори про внесення змін до Договору іпотеки).
Зокрема, Договором № 3 від 21.08.2014 про внесення змін до Договору іпотеки від 27.02.201№ 03/13-2 від 30.09.2013, сторони вирішили п. 1.1 Договору іпотеки викласти в наступній редакції: "Іпотекодавець, з метою забезпечення виконання власних зобов'язань у повному обсязі, що випливають з Генерального кредитного договору № 06/12 від 27 лютого 2012 року та укладених в його рамках кредитного договору № 06/12-6 від 20.12.2013, кредитного договору № 06/12-7 від 21.08.2014, кредитного договору № 06/12-8 від 21.08.2014 та з генерального кредитного договору № 03/13 від 31 січня 2013 року та укладених в його рамках кредитного договору № 03/13-2 від 30 вересня 2013 року та кредитного договору № 03/13-3 від 30 січня 2014 року (далі - Кредитні договори) передає, а іпотекодавець приймає в іпотеку нежиле приміщення № 134 (в літ. А), загальною площею 49,5 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 72".
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що оспорюваний Договір іпотеки та договори про внесення змін до нього були підписані директором Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією ОСОБА_4, який діяв на підставі Статуту підприємства. Проте, укладення та підписання Договору іпотеки та договорів про внесення змін до нього не було погоджено із Загальними зборами Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією та не було надано попереднього письмового дозволу Загальних зборів про уповноваження директора на укладення Договору іпотеки та договорів про внесення до нього змін. Таким чином, як вважає позивач, директор Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією ОСОБА_4 не мав необхідного обсягу повноважень для укладення та підписання оспорюваного договору та договорів про внесення до нього змін, умови яких суперечать інтересам підприємства позивача, оскільки передбачають потенційну можливість позбавлення підприємства позивача його майна, що є предметом оспорюваного договору. Також позивач зазначив, що ним не було вчинено дій, які б свідчили про подальше схвалення Договору іпотеки та договорів про внесення до нього змін.
Згідно з ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, яким може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до відповідача - Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "ХРЕЩАТИК" з позовом про визнання недійсним Договору іпотеки № 03/13-2 від 30.09.2013, який укладений між Підприємством "Гассіб" з іноземною інвестицією та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "ХРЕЩАТИК", посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2807, а також усіх договорів про внесення змін до вказаного договору іпотеки.
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Оцінюючи подані сторонами суду докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.
Згідно положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини другої стаття 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) також визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно абз. 4 п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Як зазначено в абз. 1 п.п. 3.3 п. 3 вищенаведеної постанови Пленуму ВГСУ, у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.
Пленум Вищого господарського суду України в абз. 2, 3 п.п. 3.3 п. 3 вищенаведеної постанови № 11 від 29.05.2013 також вказав, що вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати, зокрема, що письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.
У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (абз. 5 п.п. 2.10 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11).
За змістом п. 2.6 постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Аналогічні положення містяться і в статті 180 ГК України.
Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.
У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду (ч. 2 ст. 18 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Судом встановлено, що Договір іпотеки № 03/13-2 від 30.09.2013 та Договори про внесення змін до нього № 1 від 20.12.2013, № 2 від 30.01.2014, № 3 від 21.08.2014, № 4 від 05.12.2014 підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін, а також посвідчені нотаріально. Зокрема, Договір іпотеки № 03/13-2 від 30.09.2013 посвідчений 30.09.2013 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2807. Судом також прийнято до уваги надпис приватного нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О. щодо перевірки нотаріусом під час посвідчення правочину повноважень осіб - представників Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "ХРЕЩАТИК", Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією, якими підписано оспорюваний правочин.
Керуючись приписами чинного на момент укладання оспорюваного договору цивільного та господарського законодавства України, судом встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, скріплено його підписами посадових осіб та печатками сторін, посвідчено нотаріально, а отже, за висновками суду, оспорюваний правочин було вчинено 30.09.2013, що фактично не заперечувалось сторонами.
Натомість, як стверджує позивач, оспорюваний Договір іпотеки вчинений директором позивача ОСОБА_4 з перевищенням повноважень, оскільки останньому не було надано повноважень на укладення такого роду договорів, які передбачають потенційну можливість позбавлення підприємства належного йому майна. Також, позивач зазначає, що директору позивача ОСОБА_4 не було надано повноважень на укладення та підписання договорів про внесення змін до Договору іпотеки.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Зокрема, частиною 2 статті 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно з ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Отже, наведений припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень.
Частиною 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ч. 1 ст. 239 ЦК України).
Так, з Договору іпотеки № 03/13-2 від 30.09.2013 вбачається, що останній підписаний директором Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією ОСОБА_4, який діяв на підставі Статуту, (нова редакція), державну реєстрацію змін якого зареєстровано 27.02.2012 державним реєстратором виконавчого комітету Вінницької міської ради, номер запису 11741050008002945.
Судом встановлено, що на момент укладення оспорюваного Договору іпотеки № 03/13-2 від 30.09.2013 та Договорів про внесення змін до нього Підприємство "Гассіб" з іноземною інвестицією здійснювало свою діяльність на підставі Статуту, затвердженого зборами засновників Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією, протокол № 3 від 27.02.2012 (далі - Статут).
Відповідно до п. 1 Статуту, Підприємство "Гассіб" з іноземною інвестицією (далі - підприємство) створено згідно з рішенням його засновників, з метою отримання прибутку, і задоволення суспільних потреб у продукції, товарах, роботах, послугах. Засновниками підприємства є: Ліванська компанія "Гассіб компані ЛТД (s.a.r.l.)" та Ліванська компанія "Меркурі Трейдінг" (офшорна компанія) (s.a.r.l.)".
Згідно п. 4.1 Статуту, Вищим органом управління підприємства є Збори засновників підприємства, які складаються з засновників або призначених ними представників. Виконавчим органом підприємства є Директор. Контроль за діяльністю Директора здійснюється Ревізійною комісією підприємства.
До виключної компетенції Зборів засновників належить, зокрема, надання згоди на укладення підприємством договору, контракту, угоди, правочину на суму, що перевищує еквівалент ЕUR 10 000 000 (десяти мільйонів Євро) (п.п. 4.1.8 п. 4.1 Статуту); відчуження майна підприємства на суму, що становить 50 і більше відсотків майна підприємства (п.п. 4.1.11 п. 4.1 Статуту).
Пунктом 4.2 Статуту встановлено, що виконавчим органом підприємства є Директор підприємства. Директор діє згідно з чинним законодавством України, цим Статутом, та має право в порядку визначеному цим Статутом самостійно вирішувати всі питання діяльності підприємства, за винятком питань, віднесених до виключної компетенції Зборів засновників.
Відповідно до п. 4.3 Статуту, Директор підприємства виконує такі основні функції, зокрема, без довіреності здійснює всі дії від імені підприємства з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством та даним Статутом; є розпорядником майна та коштів підприємства з врахуванням зазначених у даному Статуті обмежень; укладає від імені підприємства договори, контракти, угоди, здійснює правочини, видає доручення, відкриває та закриває банківські рахунки.
Також, згідно п. 4.3 Статуту, Директор підприємства чи особа, яка на законних підставах його заміщає, без погодження із Зборами засновників підприємства та без попереднього письмового дозволу не має права: укладати від імені підприємства, без погодження з Зборами засновників, договори (контракти) угоди, чи вчиняти правочини, одноразова сума яких перевищує еквівалент ЕUR 10 000 000 (десяти мільйонів Євро). Директор підприємства підзвітний Зборам засновників і організовує виконання їх рішень. Заступники Директора підприємства діють у відповідності з посадовими інструкціями та розпорядженнями Директора.
Таким чином, з наведених вище положень Статуту підприємства вбачається право директора без погодження із Зборами засновників підприємства та без попереднього письмового дозволу самостійно укладати від імені підприємства договори, контракти, угоди, сума яких не перевищує еквівалент ЕUR 10 000 000 (десяти мільйонів Євро).
Як вбачається з п. 1.2 Договору іпотеки, предметом іпотеки за цим договором є нежиле приміщення № 134 (в літ. А), загальною площею 49,5 кв.м. Відповідно до п. 1.5 Договору іпотеки, заставна вартість предмета іпотеки за домовленістю сторін становить 206 546 доларів США (двісті шість тисяч п'ятсот сорок шість) доларів США, що еквівалентно 1 650 922,17 грн. за курсом НБУ станом на 20.09.2013 (7,993 грн. за 1 долар США).
Отже, з умов оспорюваного Договору іпотеки вбачається, що заставна вартість предмета іпотеки - 206 546 доларів США, що не перевищує визначений Статутом еквівалент ЕUR 10 000 000 (десяти мільйонів Євро).
Таким чином, суд відзначає, що директор підприємства Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією ОСОБА_4, укладаючи оспорюваний Договір іпотеки № 03/13-2 від 30.09.2013 та Договори про внесення змін до Договору іпотеки, діяв в межах повноважень, наданих Статутом, затвердженим зборами засновників Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією, протокол № 3 від 27.02.2012.
Судом також досліджено, що відповідач, заперечуючи позовні вимоги, посилався на рішення компанії "Меркурі Трейдинг Компані", прийняте на засіданні чергової загальної асамблеї компанії 11 березня 2010 року, яким надано згоду директору Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією на укладення та підписання кредитних договорів на суму до 20 млн. євро та уповноважено директора самостійно визначити всі істотні умови кредитних угод та угод щодо забезпечення та підписати всі необхідні документи, а також, на рішення Ліванської Комерційної Компанії "Гассіб Компані Лтд", прийняте на засіданні чергової загальної асамблеї компанії 17 березня 2010 року, яким власники компанії вирішили надати згоду на отримання Підприємством "Гассіб" з іноземною інвестицією кредиту на суму до 20 млн. євро та уповноважили директора Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією самостійно визначати всі істотні умови кредитних угод та угод щодо забезпечення та підписати всі необхідні документи.
Разом з тим, оригінали вказаних рішень відповідач не надав для огляду в судовому засіданні. Однак, суд відзначає, що навіть з урахуванням обмежень, встановлених Статутом, укладення Договору іпотеки на спірну суму (відповідно до п. 1.5 Договору іпотеки заставна вартість предмета іпотеки за домовленістю сторін становить 206 546 доларів США) не потребували попереднього схвалення Загальних зборів підприємства позивача.
За таких обставин, позивачем не доведено суду належними та допустимими у розумінні ст. 34 ГПК України доказами, що оспорюваний ним Договір іпотеки № 03/13-2 від 30.09.201 та всі договори про внесення змін до нього укладені особою, яка не мала на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, а рівно, позивачем не доведено суду наявності підстав для визнання недійсним Договору іпотеки № 03/13-2 від 30.09.201 та всіх договорів про внесення змін до нього.
З аналізу норм ст. 1 ГПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України вбачається, що звертаючись до господарського суду з позовом, перш за все, позивач має довести обставини щодо порушення або оспорювання його прав чи охоронюваних законом інтересів; а відтак відповідний позов може бути задоволений судом лише за умови встановлення обставин щодо порушення відповідних прав чи інтересів позивача.
Враховуючи, що позивачем не доведено суду порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з огляду на укладений сторонами Договір іпотеки № 03/13-2 від 30.09.201 та договори про внесення змін до нього, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про визнання недійсним Договору іпотеки № 03/13-2 від 30.09.2013, який укладений між Підприємством "Гассіб" з іноземною інвестицією та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "ХРЕЩАТИК", посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., зареєстрований в реєстрі за № 2807, а також усіх договорів про внесення змін до вказаного договору іпотеки, задоволенню не підлягають.
Судом також враховано, що відповідачем у відзиві на позовну заяву, поданому 21.09.2017 через відділ діловодства суду, заявлено про застосування позовної давності щодо вимог про визнання недійсним Договору іпотеки. Щодо такої заяви суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами 3 та 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК).
У п. 2.2 наведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Отже, оскільки судом встановлено, що права та охоронювані законом інтереси позивача у спірному випадку не порушені, то суд відмовляє в даному позові з підстав його необґрунтованості, не застосовуючи при цьому позовну давність та наслідки її спливу.
Судовий збір, відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 22, 32, 33, 34, 38, 43, 44, 49, 66, 67, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено 08.11.2017
Суддя Гумега О.В.