07.11.2017 Справа № 904/8330/17
За позовом Малого приватного підприємства "МАЯК", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на боці Відповідача - Управління комунальної власності виконкому Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про визнання права власності на будівлі виробничої бази за набувальною давністю
Суддя Назаренко Н.Г.
Секретар судового засідання Гриценко І.О.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю б/н від 25.09.2017
Від відповідача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю б/н б/д
Від третьої особи: не з'явився
Мале приватне підприємство "МАЯК" звернулось до господарського суду з позовом до Криворізької міської ради, в якому просить визнати за ними право власності будівлі виробничої бази у складі: Токарний цех №1, Токарний цех № 2, адміністративно - побутова будівля, за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Штерівська.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 1992 році позивачем було надбано будівлі виробничої бази у складі: Токарний цех №1, Токарний цех №2, адміністративно-побутова будівля, за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Штерівська. До цього часу такі будівля належали відділу робітничого постачання РУ ім.. Комінтерну, але правовстановлюючі документи у такого підприємства були відсутні. Позивач зазначає, що відділ робітничого постачання РУ ім.. Комінтерну повідомив позивача про відмову від користування земельною ділянкою на якій розташовано будівлі виробничої бази на користь позивача. На підставі цього листа було оформлено договір оренди земельної ділянки. За інформацією позивача відділ робітничого постачання РУ ім.. Комінтерну ліквідовано. Позивач зазначає, що з 1992 року він користувався та володів вищевказаними будівлями. 29.09.2000 року позивач уклав з Криворізькою міською радою договір оренди земельної ділянки. На сьогоднішній день позивач не має можливості укласти договір земельної ділянки, на якій розташовано спірне майно, через відсутність у нього правовстановлюючих документів на будівлі виробничої бази у складі: Токарний цех №1, Токарний цех № 2, адміністративно - побутова будівля, за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Штерівська.
Мотивуючи свої позовні вимоги позивач вказує, що оскільки він більш ніж 25 років добросовісно, відкрито, безперервно володіє спірним майном, він має право набути право власності на це майно за набувальною давністю, в порядку ст. 344 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2017, порушено провадження у справі, а розгляд справи призначено на 26.09.2017.
26.09.2017 відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. Направив до суду клопотання, в якому просить залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на боці відповідача - Управління комунальної власності виконкому Криворізької міської ради.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2017, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління комунальної власності виконкому Криворізької міської ради, а розгляд справи відкладено на 17.10.2017.
17.10.2017 представник відповідача у судовому засіданні надав клопотання про продовження строку розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2017, суд клопотання відповідача задовольнив, розгляд справи продовжив на 15 днів до 23.11.2017.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2017, розгляд справи відкладено на 07.11.2017.
20.10.2017 позивач подав до суду клопотання про витребування доказів, яким просив суд в порядку ст. 38 ГПК України направити до Виконавчого комітету Криворізької міської ради запит, щодо відомостей про ліквідацію/припинення відділу робітничого постачання РУ ім. Комінтерну. В обґрунтування поданого клопотання позивач зазначив про неможливість самостійно отримати відповідний витяг щодо підтвердження ліквідації відділу робітничого постачання РУ ім.. Комінтерну, оскільки останній був ліквідований до моменту організації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Розглянувши клопотання позивача, суд відмовив у його задоволенні, в зв'язку з необґрунтованістю. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В силу вказаної норми обов'язок доведення обставин покладається на сторону, яка посилається на них як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.
Так, зокрема позивачем у поданому клопотанні не було наведено причини неможливості отримання цих доказів самостійно, шляхом подання відповідного запиту до Виконавчого комітету Криворізької міської ради.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, надав письмові заперечення, в яких зазначив наступне.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази добросовісності заволодіння вищезазначеною виробничою базою. Крім того, зі змісту позовної заяви не є зрозумілим яким чином МПП "МАЯК" заволоділо спірним майном.
Також, позивачем не надано доказів зазначених у позовній заяві тверджень, а саме щодо листа, яким РУ ім. Комінтерну повідомив Криворізьку міську раду про відмову від користування земельною ділянкою на якій розташовано будівлі виробничої бази на користь позивача, і на підставі якого було оформлено договір оренди такою земельною ділянкою. Договору оренди земельної ділянки, що, як зазначено у позові, оформлялися з 1992 року також відсутні.
Крім того, згідно листа КП ДОР "Криворізьке бюро технічної інвентаризації" від 18 жовтня 2017 року № 1732 жодних даних стосовно реєстрації права власності на нерухоме майно чи вчинення будь-яких інших дій відносно будівель виробничої бази, розташованої за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Штерівська, в архіві КП ДОР "Криворізьке БТІ" не знайдено.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд вважає, що третя особа не скористалась своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників відповідача та третьої особи, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України, за відсутності представника третьої особи, оскільки про час та місце розгляду справи останній повідомлені належним чином.
Клопотання про використання засобів технічної фіксації судового процесу при розгляді цієї справи представниками сторін не заявлялись.
В судовому засіданні 06.11.2017 оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -
Як зазначено в позовній заяві, у 1992 році позивачем було надбано будівлі виробничої бази у складі: Токарний цех №1, Токарний цех №2, адміністративно-побутова будівля, за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Штерівська.
Позивач вказує, що будівлі виробничої бази у складі: Токарний цех №1, Токарний цех №2, адміністративно-побутова будівля, за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Штерівська, належали відділу робітничого постачання Рудоуправління ім. Комінтерну, але правовстановлюючі документи у такого підприємства були відсутні.
Також у позові вказано, що відділ робітничого постачання РУ ім. Комінтерну повідомив позивача про відмову від користування земельною ділянкою на якій розташовано будівлі виробничої бази на користь позивача.
На підставі цього листа було оформлено договір оренди земельної ділянки.
Позивач зазначає, що з 1992 року він користувався та володів вищевказаними будівлями.
З матеріалів справи вбачається, що 29.09.2000 між Малим приватним підприємством "МАЯК" (орендар, позивач) та Криворізької міської ради (орендодавець, відповідач) укладено договір оренди земельної ділянки.
Відповідно до п.1.1. договору, орендодавець на підставі рішення виконкому Криворізької міської ради від 15.03.2000 №188 надає, а орендар приймає в тимчасово користування на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 3815 м2, згідно з планом землекористування, що додається (додаток №1).
Земельна ділянка надається в оренду з метою несільськогосподарського використання для розміщення виробничої бази по вул. Штерівській у Жовтневому районі (п. 2.1. договору).
Згідно з п. 1.2. договору, земельна ділянка надається на умовах оренди строком на три кори, починаючи з дати реєстрації договору, тобто до 29.09.2003 року.
Відповідно до п. 6.2. договору, договір припиняється у разі закінчення терміну, на який було укладено договір.
Договір оренди земельної ділянки від 29.09.2000 припинив свою дію 29.09.2003 року.
За інформацією позивача відділ робітничого постачання РУ ім. Комінтерну ліквідовано.
Позивач стверджує, що з 1992 здійснює фактичне володіння, користування зазначеним нерухомим майном, укладає з відповідними організаціями договори про надання послуг електрозв'язку та на постачання електричної енергії, що на думку позивача, в силу ст. 344 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання права власності на спірне майно за набувальною давністю
Також Позивач вказує, що не має можливості укласти договір земельної ділянки, на якій розташовано спірне майно, через відсутність у нього правовстановлюючих документів на будівлі виробничої бази у складі: Токарний цех №1, Токарний цех № 2, адміністративно - побутова будівля, за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Штерівська, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовною заявою про визнання за ним права власності на спірне майно за набувальною давністю, в порядку ст. 344 Цивільного кодексу України, що і є причиною виникнення спору.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову на підставі наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, причиною даного спору стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання права власності позивача на відповідне майно.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про захист права власності, для правильного вирішення даного спору слід з'ясувати передусім правовий статус позивача, як власника спірного майна, наявність порушення відповідного визначеного позивачем права та можливість його відновлення за наслідками прийняття судового рішення права.
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Враховуючи, що стаття 393 Цивільного кодексу України знаходиться у главі 29 Цивільного кодексу України "Захист права власності", слід визнати, що вона спрямована на захист наявного права, що виникло з підстав, визначених законодавством, а за наслідками її застосування повинно відбуватися відновлення права власності позивача, яке було порушено спірним актом, однак існувало до його прийняття.
Як за статтею 4 Цивільного кодексу України, так і за статтями 11, 328 Цивільного кодексу України цивільні права, в тому числі право власності, набувається на підставах, встановлених законодавством (за фактом його створення, з договорів та інших правочинів тощо).
Відповідно до пунктів 1,8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України при розгляді справ про визнання права власності за набувальною давністю правила статті 344 ЦК України поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та, беручи до уваги, що ЦК України набрав чинності з 01 січня 2004 року положення статті 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року.
Цією статтею передбачено, зокрема, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом; набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.
Виходячи зі змісту статті 344 ЦК України до обставин, які мають значення для даної справи та які підлягали встановленню відносяться: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).
Згідно зі ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 344 Цивільного кодексу України визначено ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю, а саме:
- володіння має бути добросовісним, тобто, володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали сумніву стосовно правомірності набуття майна;
- володіння має бути відкритим, а, отже, очевидним для всіх інших осіб;
- володіння має бути безперервним упродовж визначених законом строків (для нерухомого майна - 10 років, а для рухомого майна - 5 років).
Так, у постанові Верховного Суду України від 20.05.2015 у справі №911/130/14 викладено правовий висновок щодо застосування ст. 334 ЦК України, відповідно до якого задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 344 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов:
добросовісності заволодіння;
відкритості;
безперервності;
безтитульності володіння.
Норми статті 344 ЦК України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено.
Відтак, суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю, є встановлення обставин добросовісного заволодіння таким майном, безперервність та відкритість володіння.
Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (внаслідок шахрайства тощо).
Також, володіння майном повинне бути відкритим, тобто, очевидним для всіх інших осіб, при цьому, володілець має ставитися до майна, як до свого власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані). Крім цього, володіння майном повинно бути безперервним, протягом встановленого законом строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 32, ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Тобто, в даному випадку саме позивач має довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Позовні вимоги в даній справі заявлено на підставі статті 344 Цивільного кодексу.
Позивач стверджує, що він протягом тривалого часу - з 1992 р., користується спірним майном.
Однак, позивачем на підтвердження вказаних обставин, не надано суду жодних належних доказів, в тому числі й доказів того, з яких підстав він отримав спірне майно від Відділу робітничого постачання РУ ім Комінтерну. При цьому, обслуговування та утримання спірного майна не може свідчити про добросовісне володіння спірним майном в розумінні ст. 344 Цивільного кодексу України, оскільки вказані заходи, у разі їх наявності, є лише діями з обслуговування майна при користуванні ним.
Крім того, позивачем не надано доказів добросовісності заволодіння спірним майном. Добросовісність означає, що володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю. Натомість із матеріалів справи та пояснень позивача по справі вбачається обізнаність позивача про те, що спірне майно є чужою річчю.
Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність правових підстав щодо володіння спірним майном, а відповідно і наявності у нього добросовісності такого володіння. Так, на неодноразові вимоги суду надати належні докази набуття в користування спірного майна у 1992 році (договір, докази оплат за цим договором, тощо) позивач пояснив, що такі документи у нього відсутні.
Виходячи із фактичних обставин справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав, передбачених ст. 344 ЦК України для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
За вимогами п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України на стороні, що подала позов лежить зобов'язання доведення тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень
За приписами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання рішення, оформленого
відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,
- 09.11.2017
Суддя ОСОБА_3