02 листопада 2017 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Владичана А.І.
суддів: Перепелюк І.Б., Лисака І.Н.
секретар Андрушків С.П.
за участю представників апелянта ОСОБА_1 та ОСОБА_2, представників позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4, представника Котелевської сільської ради - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та Котелевської сільської ради Новоселицького району про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 12 січня 2006 року,
У листопаді 2005 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та Котелевської сільської ради Новоселицького району про визнання права власності на спадкове майно.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є спадкоємцем за заповітом майна після смерті ОСОБА_10, яка померла 11 грудня 1998 року, а саме будинковолодіння, яке розташоване по вул. Шевченка, 59 в с. Котелево Новоселицького району Чернівецької області та складається з житлового будинку літ. А, гаражу літ. Б, сараю літ. В, сараю літ. Г, сараю літ. Ж, сараю літ. З, сараю літ. К, літньої кухні літ. Е, навісу літ. Д, навісу літ. Л, вбиральні літ. И, огорожі №1-2.
Вказує, що своєчасно прийняв спадщину, проте не може оформити право власності на спадкове майно у зв'язку з тим, що померла за життя не оформила правовстановлюючі документи на указане дворогосподарство.
Просив визнати за ним право власності на спірне будинковолодіння.
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 12 січня 2006 року позов задоволено.
22ц/794/992/2017 р. Головуючий у І інстанції Дутка М.С.
Категорія 2 Суддя-доповідач ОСОБА_11
Визнано право власності ОСОБА_6 на домоволодіння, яке розташоване в с. Котелево Новоселицького району по вул. Шевченка, 59, в склад якого входять: житловий будинок літ. А, гараж літ. Б, сарай літ. В, сарай
літ. Г, сарай літ. Ж, сарай літ. З, сарай літ. К, літня кухня літ. Е, навіс літ. Д, навіс літ. Л, вбиральня літ. И, огорожя №1-2 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_10.
Не погоджуючись з указаним рішенням суду, ОСОБА_12 та ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу, в якій вважають, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норми матеріального та процесуального права, судом неповно встановлено обставини, що мають значення для справи.
Вказують, що оскаржуваним рішенням порушено їхні майнові права та інтереси на часину житловому будинку. Так, суд при ухваленні рішення керувався нормами ЦК України 2003 року, проте застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР, нормами якого було передбачено прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини).
Крім цього, суд першої інстанції залишив поза увагою і не встановив приналежність господарства до типу колгоспного двору, не врахував обставини та правила набуття спадщини із колгоспного двору, не визначив частки кожного члена колгоспного двору в спадковому майні з огляду на рівність часток всіх членів двору, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.
Зазначають, що будинок було збудовано батьками апелянта ОСОБА_12 в 1964 році, який відносився до типу колгоспних дворів. Саном на 15 квітня 1991 року ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 позбулися права на часку у колгоспному дворі, оскілки вибули зі спірного господарства.
Вважають, що з урахуванням викладених обставин станом на 1991 рік право на частки в колгоспному дворі в рівних частинах мали: ОСОБА_13, ОСОБА_10, ОСОБА_14 та ОСОБА_12, тобто по ? частині кожен.
ОСОБА_13 заповів свою частку у спадковому майні апелянту ОСОБА_14, а тому їй належить ? частина двору.
Просять скасувати рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 12 січня 2006 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка за довіреністю представляє інтереси ОСОБА_6, просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.
Задовольняючи повністю позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, оскільки позивач як спадкоємець за заповітом своєчасно прийняв спадщину, інших спадкоємців немає.
Проте з такими висновками погодитись не можна, оскільки суд дійшов їх внаслідок невідповідності фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що згідно пп. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.
Судом встановлено, що будинковолодіння, яке розташоване по вул. Шевченка, 59 в с. Котелево Новоселицького району Чернівецької області та складається з житлового будинку літ. А, гаражу літ. Б, сараю літ. В, сараю літ. Г, сараю літ. Ж, сараю літ. З, сараю літ. К, літньої кухні літ. Е, навісу літ. Д, навісу літ. Л, вбиральні літ. И, огорожі №1-2, відносилося до категорії колгоспного двору і в ньому з 1.07.1990 року по 15.04.1991 року проживали ОСОБА_13 - голова двору, його дружина ОСОБА_10 та онуки ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_9, що вбачається з довідки Котелевської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області №2221 від 13.12.2004 року (а.с. 27).
Сторонами не заперечується той факт, що статус спірного двору відноситься до колгоспного.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 17 ЦК УРСР місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п'ятнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.
Як убачається з доданого до апеляційної скарги витягу з по господарської книги за 1986-1990 роки у вказаному господарстві зазначені неповнолітні ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3. Крім того, з зазначеного витягу також убачається, що батьки вказаних неповнолітніх ОСОБА_12 та ОСОБА_15 вибули зі спірного двору у 1986 році (а.с. 74).
Таким чином, в силу вимог ст. 17 ЦК УРСР станом на 1.07.1990 року місцем проживання неповнолітніх ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 визнається місце проживання їх батьків, які вибули в м. Новоселиця, незважаючи на те, що вони записані як члени двору в по господарській книзі за 1986-1990 роки.
ОСОБА_13 помер 7 березня 1991 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть І-МИ 436930 (а.с. 16).
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (ст. 112 цього Кодексу).
Згідно з ч. 2 ст. 123 ЦК Української РСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР від 26 березня 1991 року № 885-XII був введений в дію Закон України «Про власність».
Відповідно до ст. 563 ЦК УРСР 1963 року у випадку смерті члена колгоспного двору спадкування в майні двору не відкривається, а спадкується лише особисте майно членів колгоспного двору. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишилося, майно двору спадкується на загальних підставах.
11 грудня 1998 року ОСОБА_10 померла (а.с. 15). За життя, а саме 30.10.1997 року остання склала заповіт, яким заповіла все своє майно ОСОБА_6, що підтверджується копією заповіту (а.с. 17).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом останній прийняв спадкове майно.
Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» , та в підпункті г) пункту 6 постанови від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах права приватної власності» , правила ст. 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 1 липня 1990 року. У разі смерті члена колгоспного двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.
Відповідно до статей 524, 529 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певної дії.
Положеннями статей 549 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Перед смертю ОСОБА_16 він, а також ОСОБА_10 та ОСОБА_7 мали по 1/3 частці у майні колгоспного двору. Оскіьки після смерті ОСОБА_17 ОСОБА_10 та ОСОБА_7 фактично вступили в управління та володіння спадковим майном померлого, вони визнаються такими, що прийняли спадщину.
З урахуванням наведеного апелянт ОСОБА_7 та ОСОБА_10 набули по ? у майні колгоспного двору. В такому разі після смерті ОСОБА_10, яка померла 11.12.1998 року, відкрилася спадщина не на все майно колгоспного двору, а лише на ? його частину, право на яке слід було визнати в судовому порядку за спадкоємцем ОСОБА_6
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін, які беруть участь у справі, виникає спір. Згідно ч. 4 статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
За таких обставин рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 12 січня 2006 року ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає зміні з ухваленням нового рішення про визнання за позивачем права власності на ? частину спірного домоволодіння.
Керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 12 січня 2006 року змінити, задовольнивши позов частково.
Визнати право власності ОСОБА_6 на ? домоволодіння, яке розташоване в с. Котелево Новоселицького району по вул. Шевченка, 59, в склад якого входять: житловий будинок літ. А, гараж літ. Б, сарай літ. В, сарай літ. Г, сарай літ. Ж, сарай літ. З, сарай літ. К, літня кухня літ. Е, навіс літ. Д, навіс літ. Л, вбиральня літ. И, огорожя №1-2 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_10.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді: