Справа № 713/1839/17
Провадження №1-кс/713/196/17
07.11.2017 м. Вижниця
Слідчий суддя Вижницького районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , заступника начальника СВ Вижницького ВП - ОСОБА_3 , за участю потерпілої - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вижниця клопотання заступника начальника СВ Вижницького відділення поліції Кіцманського відділу поліції ГУНП України у Чернівецькій області ОСОБА_3 про арешт нерухомого майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013270060000545 від 24.10.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 ч.1 КК України, -
Заступник начальника СВ Вижницького ВП Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області ОСОБА_3 звернувся в суд з клопотанням, погодженим з прокурором, про арешт нерухомого майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013270060000545 від 24.10.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 ч.1 КК України.
В клопотанні вказував, що 23.10.2013 року у Вижницький РВ УМВС України в Чернівецькій області поступила заява ОСОБА_4 , про те, що працівники Берегометської селищної ради та Вижницького РБТІ надали громадянці ОСОБА_5 , неправдиві документи на будинковолодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1 внаслідок чого остання незаконно заволоділа вказаним будинком та земельною ділянкою біля даного будинку. 24 жовтня 2013 року відомості про вказаний факт були внесені до ЄРДР за №12013270060000545, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 ч.1 КК України.
Зазначив, що проведеним досудовим розслідуванням по матеріалам даного кримінального провадження було встановлено, що предметом злочинного посягання являється нерухомість, а саме будинки що розташовані за наступними адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 .
Також встановлено, що будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , належав ОСОБА_6 , після смерті якого вище вказаний будинок згідно свідоцтва про право на спадщину датовані 1984 та 1985 року, перейшов у власність ОСОБА_7 . Після смерті останньої 04.04.1996 року, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.07.2004 року, зазначене нерухоме майно успадкував онук ОСОБА_8 , який є на даний час власником житлового будинку. Житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_9 після смерті якого вище вказаний будинок згідно рішення Берегометської селищної ради №33 від 02.04.1997 року, був взятий на баланс селищної ради як такий, що залишився без власника. Далі не провівши реєстрацію у ІНФОРМАЦІЯ_1 , голова Берегометської селищної ради виніс одноосібне розпорядження №149 від 18.11.1997 року, про надання в безоплатну приватну власність ОСОБА_5 . В подальшому у відповідності до договору купівлі-продажу від 25.08.2015 року, вище зазначений житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , був придбаний ОСОБА_10 , яка є власником житлового будинку по даний час. Житловий будинок, що розташований а адресою: АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_11 згідно свідоцтва про право на нерухоме майно від 31.08.1965. Після смерті останнього 15.05.2012 року, згідно довідки нотаріальної контори №1213/02-14 від 28.10.2013 року в спадщину вступили ОСОБА_8 та ОСОБА_12 . В подальшому після смерті ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцями за законом є його дружина ОСОБА_4 , та діти ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які своєчасно прийняли спадщину.
Разом з цим, на підставі рішення Вижницького районного суду від 13.12.2012 року, за ОСОБА_5 визначено право власності на 1/2 житлового будинку, що за адресою АДРЕСА_2 , уповноваженими органами було проведено реєстрацію права власності ОСОБА_5 . Разом з цим не зважаючи на рішення Вижницького районного суду від 12.09.2013 року, яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 30.10.2013 року, про визнання недійсними записи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.12.2012, яким визначено дійсною єдину реєстрацію права власності 1/1 частки на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_11 , однак зміни до державного реєстру нерухомого майна не внесені. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру нерухомого майна, ОСОБА_5 , залишається власником 1/2 житлового будинку, що за адресою: АДРЕСА_2 .
Вважає, що на даний час є необхідність у накладенні арешту на нерухоме майно за наступними адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , з метою недопущення можливості відчуження вище вказаного майна яке являється предметом злочинного посягання, оскільки під час проведення досудового розслідування матеріалів даного кримінального провадження було виявлено низка порушень, що надали можливість вищевказаному переліку осіб заволодіти нерухомістю із порушеннями законодавства.
Просить накласти арешт на нерухоме майно, а саме на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_2 , який згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.07.2004, належить ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та заборонити проведення будь яких дій щодо відчуження вказаного майна; накласти арешт на нерухоме майно, а саме на житловий будинок, що розташований за в АДРЕСА_1 , який згідно договору купівлі-продажу від 25.08.2015, належить ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та заборонити проведення будь яких дій щодо відчуження вказаного майна; накласти арешт на нерухоме майно, а саме на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_2 , який згідно свідоцтва про право на нерухоме майно від 31.08.1965, належить ОСОБА_11 та заборонити проведення будь яких дій щодо відчуження вказаного майна.
В судове засідання прокурор не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду клопотання, про що є відомості в матеріалах справи, про причини неявки суд не повідомив.
В судовому засіданні заступник начальника СВ Вижницького ВП Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області ОСОБА_3 підтримав клопотання про арешт нерухомого майна, посилався на обставини викладені в клопотанні, просив задовольнити.
В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_4 не заперечувала щодо накладення арешту на вказані в клопотанні житлові будинки.
В судове засідання ОСОБА_10 не з'явилась, належним чином повідомлена про час та місце розгляду клопотання, про що є відомості в матеріалах справи, в адресованій суду заяві зазначила, що заперечує щодо накладення арешту на вказане в клопотанні нерухоме майно.
В судове засідання ОСОБА_8 не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду клопотання, про що є відомості в матеріалах справи, про причини неявки суд не повідомив.
Заслухавши заступника начальника СВ Вижницького ВП Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області ОСОБА_3 , потерпілу ОСОБА_4 , дослідивши клопотання, копії матеріалів, якими слідчий обґрунтовує свої доводи, суд дійшов до висновку, що в задоволенні клопотання необхідно відмовити виходячи з наступного.
Судом встановлено, що слідчим відділом Вижницького ВП Кіцманського ГУНП в Чернівецькій області здійснюється досудове розслідування за фактом шахрайства, тобто, заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство).
24 жовтня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013270060000545 внесено запис про кримінальне правопорушення, передбачене ст.190 ч.1 КК України.
З витягу з кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №12013270060000545 від 24 жовтня 2013 року вбачається, що 23.10.2013 року у Вижницький РВ УМВС України в Чернівецькій області поступила заява ОСОБА_4 , про те, що працівники Берегометської селищної ради та Вижницького РБТІ надали громадянці ОСОБА_5 , неправдиві документи на будинковолодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1 внаслідок чого остання незаконно заволоділа вказаним будинком та земельною ділянкою біля даного будинку.
З наданих слідчим матеріалів вбачається, що між сторонами існує спір з приводу спадкового майна, який був предметом розгляду справ в порядку КАСу та ЦПК України. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 12.09.2013 року, згідно якого визнано недійсними записи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та визнано дійсною єдину реєстрацію права власності на 1/1 частки на житловий будинок по АДРЕСА_2 , за ОСОБА_11 та постанову Вижницького районного суду Чернівецької області від 12.01.2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Берегометської селищної ради про визнання незаконним рішення ради та зобов'язання вчинити певні дії, залишено без змін.
Відповідно до ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із таких заходів є арешт майна.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України, метою арешту майна є забезпечення кримінального провадження, забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, забезпечення конфіскації або спеціальної конфіскації. Арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді. Треті особи, майно яких може бути арештовано, - особи, які отримали чи придбали у підозрюваної, обвинуваченої чи засудженої особи майно безоплатно або в обмін на суму, значно нижчу ринкової вартості, або знали чи повинні були знати, що мета такої передачі - отримання доходу від майна, здобутого внаслідок вчинення злочину, приховування злочину та/або уникнення конфіскації. Вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів.
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України, підставою арешту майна є наявність ухвали слідчого судді чи суду за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину. Арешт майна можливий також у випадках, коли санкцією статті Кримінального кодексу України, що інкримінується підозрюваному, обвинуваченому, передбачається застосування конфіскації, до підозрюваної, обвинуваченої особи заявлено цивільний позов у кримінальному провадженні. Арешт також може бути застосовано до майна третіх осіб з урахуванням частини другої цієї статті.
Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно ч.10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Звертаючись до слідчого судді із клопотанням про арешт майна, слідчий вважає, що вказане вище майно відповідно до вимог ч.1 ст. 98 КПК України є предметом, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом
Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ст.173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
На підставі ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 статті 170 КПК України єдиною підставою арешту майна є наявність сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину.
Крім того, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Слідчий у клопотанні, просить накласти арешт на нерухоме майно, а саме, житлові будинки, які розташовані в АДРЕСА_2 ; в АДРЕСА_1 ; в АДРЕСА_2 , з метою недопущення можливості відчуження вказаного майна, яке є предметом злочинного посягання.
Разом з тим, аналіз наданих в розпорядження слідчого судді матеріалів, свідчить про те, що слідчим не доведено правову підставу для арешту вказаних житлових будинків, можливість використання їх як доказу в кримінальному провадженні, в межах яких подано клопотання, а так само, розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та наслідки арешту майна для третіх осіб.
Слідчим не доведено, що житлові будинки, на які на його думку необхідно накласти арешт, відповідають критеріям ст.98 КПК України, а також те, що існування арешту на вказані в клопотанні житлових будинків, забезпечить належної процесуальної поведінки учасників кримінального провадження.
До клопотання слідчого про арешт майна не додано оригінали або копії документів, які б були належним чином засвідчені згідно норм КПК України, та інших матеріалів, якими він обґрунтовує доводи клопотання в частині того, що це майно є предметом злочину.
Наведене вище дає підстави для висновку, що слідчим належним чином не обґрунтовано та не доведено підстави і мету відповідно до положень ст. 170 КК України для накладення арешту на вказані в клопотанні житлові будинки.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про недоведеність необхідності накладення арешту на житлові будинки, які розташовані в АДРЕСА_2 ; в АДРЕСА_1 ; в АДРЕСА_2 , а клопотання таким, що не підлягає задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.132, 170-173, 309, 369-372 КПК України, слідчий суддя, -
В задоволенні клопотання заступника начальника СВ Вижницького відділення поліції Кіцманського відділу поліції ГУНП України у Чернівецькій області ОСОБА_3 про арешт нерухомого майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013270060000545 від 24.10.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 ч.1 КК України, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до апеляційного суду Чернівецької області протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1