06 листопада 2017 рокуЛьвів№ 876/10336/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Сапіги В.П.,
суддів: Запотічного І.І., Обрізка І.М.,
за участі секретаря судових засідань ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу громадянин ОСОБА_2 ОСОБА_3 Нгуєн на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до Громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_3 Нгуєн про примусове видворення за межі України,
Чопський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся в суд з адміністративним позовом до громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_3 Нгуєн про примусове видворення за межі України.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 12 серпня 2017 року ОСОБА_3 Нгуєн незаконно, поза пунктами пропуску, перетнув державний кордон в складі групи осіб з України в Словацьку Республіку в районі прикордонного знаку №172, на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби «Новоселиця», однак після незаконного перетину кордону був затриманий представниками прикордонної поліції Словацької Республіки та 12.08.2017 в пункті пропуску «Малий Березний» Чопського прикордонного загону на підставі статті З Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб був переданий на територію України у встановленому угодою порядку під час проведення прикордонно-представницької зустрічі. Документи що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України відсутності. В зв'язку з вчиненням адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, відповідно до ст. 263 КУпАП, відповідача було затримано в адміністративному порядку на термін до трьох діб з метою встановлення особи та з'ясування обставин правопорушення. Оскільки відповідач коштів для виїзду з території України не має, родичів на території України, які б могли надати допомогу у поверненні до країни походження не має, підстав для законного перебування на території України його також не має, тому просить примусово видворити відповідача з України.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.08.2017 адміністративний позов задоволено. Примусово видворено за межі України громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_3 Нгуєн.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою суду, на неї стороною відповідача подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржувану постанову як таку, що ухвалена з неправильним застосуванням судом норм матеріального права.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що задовольняючи позов, суд не врахував, що Законом України «Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки ОСОБА_2 про реадмісію громадян обох держав» від 03.09.2008 року було ратифіковано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки ОСОБА_2 про реадмісію громадян обох держав. Таким чином вважає, що відповідач підлягає видворенню не за процедурою, передбаченою ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства та ст. 183-7 КАС України, а за процедурою, визначеною ст. 29 цього Закону та Угодою про реадмісію.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини шостої статті 6 КАС України іноземці та особи без громадянства користуються в Україні таким самим правом на судовий захист в адміністративних справах, що і громадяни України.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що громадянин ОСОБА_2 ОСОБА_3 Нгуєн, ІНФОРМАЦІЯ_1, 12 серпня 2017 року поза пунктами пропуску, перетнув державний кордон в складі групи осіб з України в Словацьку Республіку в районі прикордонного знаку №172, на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби «Новоселиця», однак після незаконного перетину кордону був затриманий представниками прикордонної поліції Словацької Республіки та 12 серпня 2017 року, в пункті пропуску «Малий Березний» Чопського прикордонного загону на підставі статті З Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб був переданий на територію України у встановленому угодою порядку під час проведення прикордонно-представницької зустрічі. Документи що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України відсутні.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не має законних підстав для перебування на території України.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.
Згідно ч. 1 ст.29 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передача з України або прийняття в Україну іноземця або особи без громадянства здійснюється відповідно до міжнародного договору про реадмісію.
Частиною третьою статті 29 цього Закону визначено, що іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію.
Відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом України «Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки ОСОБА_2 про реадмісію громадян обох держав» від 03.09.2008 року було ратифіковано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки ОСОБА_2 про реадмісію громадян обох держав, підписану 25.09.2007 року в м. Нью-Йорку.
Процедура реадмісії громадян ОСОБА_2 визначена ст. 4 цієї Угоди. Оскільки відповідач був прийнятий державою Україна на підставі ст. 3 Угоди між Україною та Європейським співтовариством про реадмісію осіб, то він підлягає видворенню не за процедурою передбаченою ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та ст. 183-7 КАС України, а за процедурою, визначеною ст. 29 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки ОСОБА_2 про реадмісію громадян обох держав від 25.09.2007, ратифікованою Законом України «Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки ОСОБА_2 про реадмісію громадян обох держав».
Однак, позивачем визначена законодавством процедура не застосована.
На наведене суд першої інстанції уваги не звернув, чим допустився порушення норм матеріального права.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права з отриманням процесуальних норм, та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.
З аналізу вказаних норм та обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку, що у суду першої інстанції не було правових підстав для примусового видворення громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_3 Нгуєн за межі України, оскільки позивачем не приймалось рішення про застосування до відповідача процедури реадмісії.
Отже, оскаржувана постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 202 КАС України є підставою для її скасування та прийняття нової постанови.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 183-7, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_3 Нгуєн задовольнити.
Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 серпня 2017 року у справі № 308/7894/17 скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя ОСОБА_4
судді ОСОБА_5
ОСОБА_6
Повний текст виготовлено 09.11.2017.