01 листопада 2017 р.Справа № 554/3393/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Шевцової Н.В.
Суддів: Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М.
за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 21.05.2017р. по справі № 554/3393/17
за позовом ОСОБА_1
до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (далі - відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправним рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 16 від 16.03.2017 р. про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 р. № 1789-XII (в редакції до внесення змін Законом №3668-VI) та скасувати вказане рішення;
- зобов'язати Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області призначити та виплачувати пенсію за вислугу років, без обмеження граничного розмірі, відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 р. № 1789-XII в розміру пенсії 90 % суми щомісячного заробітку, починаючи з 09.03.2017 р.
Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 21.05.2017 р. у задоволенні зазначеного позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не було враховано вимоги ст.ст. 22, 58 Конституції України, правові висновки Конституційного суду України, викладені в рішеннях № 8-рп/2004, від 06.07.1999 р., №1-15/2002 від 20.03.2002 р., № 7-рп/2004 від 17.03.2004 р., № 5-рп/2005 від 22.09.2005, № 1-21/2005 від 11.10.2005 р., № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р., № 17-рп/2010 від 29.06.2010 р., №23-рп/2010 від 22.12.2010 р., №10-рп/2011 від 11.10.2011 р. та практику Європейського суду з прав людини у справах, «Церква Бессарабської Митрополії та інші проти Молдови» № 45701/99 від 13.12.2001 р., «Стреч проти Сполученого королівства» № 44277/98 від 24.04.2003 р., «Федоренко проти України» № 25921/02 від 01.06.2006 р.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 09.03.2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" 1991 року.
Рішенням №16 від 16.03.2017 відповідачем було відмовлено в призначенні пенсії за відсутністю достатньої вислуги років. Позивач з відмовою не погодився та звернувся до суду із даним позовом.
Згідно копії трудової книжки БТ-II № 6443835 на ім'я ОСОБА_1 та довідки прокуратури Полтавської області №11-257 вих-17 від 01.03.2017 року судом першої інстанції встановлено, що позивач в період з 01.09.1994 року по 30.06.1999 року навчалась в Національній академії ім. Я.Мудрого, тому зарахуванню до стажу роботи в органах прокуратури підлягає половина цього навчання, тобто 2 роки 4 місяці 29 днів. З 26.07.1999 року по теперішній час позивач працює в органах прокуратури (а.с.10-22).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 09.03.2017 р. вислуга років позивача складала 20 років 00 місяців 06 днів, яка не є достатньою для призначення їй пенсії, з огляду на приписи чинної ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р., а тому підстави для визнання рішення відповідача протиправним із зобов'язанням вчинити дії відсутні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.03.2017 р. ОСОБА_1 звернулась до Полтавського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про призначення їй пенсії за вислугою років, відповідно до ст.50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 р. № 1789-XII.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що приписи ст.50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991р. щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратили чинність з 15.07.2015р.
При цьому, 15.07.2015р. набрав чинності Закон України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII, статтею 86 якого визначено порядок пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
Отже, враховуючи, що позивач реалізував своє право на звернення за призначенням пенсії 09.03.2017 р., питання щодо наявності у нього права на пенсійне забезпечення як працівника прокуратури має вирішуватись у відповідності до приписів чинної на цей час ст. 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року.
За приписами ч.1 ст. 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014р. (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року, вислуги років не менше - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.
Отже, для набуття права на пенсійне забезпечення за вислугу років станом на 09.03.2017 р., тобто на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії, стаж позивача мав становити 23 роки, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.
Відповідно до ч.6 ст. 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014р. до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів;
слідчими, суддями;
на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою;
у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання;
на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України;
на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури;
військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання;
відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Як встановлено з копії трудової книжки ОСОБА_1 БТ-II № 6443835 та довідки прокуратури Полтавської області №11-257 вих.-17 від 01.03.2017 року стаж роботи позивача в органах прокуратури склав 17 років 07 місяців 10 днів.
Також до вислуги років позивача зараховано половина строку навчання у Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого., тобто 2 роки 4 місяці 29 днів
Таким чином, станом на 09.03.2017 р. вислуга років позивача складає 20 років 00 місяців 09 днів та є недостатньою для призначення їй пенсії за вислугу років за Законом України “Про прокуратуру” від 14.10.2014р.
Отже, рішення відповідача № 16 від 16.03.2017 р. про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугою років є правомірним.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача щодо неврахування судом першої інстанції рішень Конституційного суду України та практики Європейського суду з прав людини, виходячи з наступного.
Враховуючи, що позивач не реалізував свого права на пенсійне забезпечення за приписами ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 р. № 1789-XII, а станом на час реалізації позивачем такого права, тобто 09.03.2017 р. зазначений Закон втратив чинність та законодавцем по-іншому врегульовано питання та порядок пенсійного забезпечення, у прийнятому Законі України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. №1697-VII, що набув чинності з 15.07.2015 року, судом першої інстанції обґрунтованого відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1.
Отже, на час реалізації позивачем свого права на пенсійне забезпечення правовідносини було врегульовано ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. №1697-VII в редакції від 28.12.2014 р., а тому колегія суддів вважає вказані доводи апеляційної скарги необґрунтованими.
Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо звуження змісту та обсягу прав позивача щодо пенсійного забезпечення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З набуттям чинності з 15.07.2015р. Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII відмовляючи позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, відповідач діяв у відповідності до ст. 86 Закону України “Про прокуратуру”.
Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 21.05.2017р. по справі № 554/3393/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4
Повний текст ухвали виготовлений 08.11.2017 р.