08 листопада 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/1863/17
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Слободянюк Н.І.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
23 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області (далі за текстом - відповідач, ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Ф" від 22 червня 2015 року № 125-17.
В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилався на визначення оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб всупереч принципу стабільності, закріпленому у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, та на ту обставину, що Полтавська міська рада у 2014 році не приймала рішення щодо транспортного податку за зміненими правилами, а тому у 2015 році цей податок не міг вважатися належним чином встановленим та таким, що підлягав сплаті платником /а.с. 4/.
У письмових запереченнях проти позову відповідач посилався на приписи Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII та статті 267 Податкового кодексу України, у силу яких позивач зобов'язаний був сплачувати транспортний податок з 2015 року /а.с. 25/.
Позивач у судове засідання не з'явився, надіславши суду клопотання про розгляд справи без його участі /а.с. 37/.
Представник відповідача ОСОБА_2 у судове засідання з'явилася і заперечення проти позову підтримала.
Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на достатність наданих суду доказів для розгляду справи по суті, беручи до уваги відсутність потреби заслухати у судовому засіданні свідка чи експерта, суд визнав за можливе завершити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки TOYOTA моделі HIGHLANDER, тип - легковий універсал - В, з об'ємом двигуна 3456, реєстраційний номер ВІ 2542 BX, 2013 року випуску, дата реєстрації - 25.07.2013, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії CXО 402306, копія якого наявна у матеріалах справи /а.с. 9/.
22 червня 2015 року ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області винесено податкове повідомлення - рішення форми “Ф” № 125-17, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем “транспортний податок з фізичних осіб”, код платежу 18011000, у сумі 25000,00 грн /а.с. 28/.
Зазначене податкове повідомлення-рішення отримане позивачем 01.07.2015 /а.с. 29/.
Позивач не погодився з податковим повідомленням-рішенням від 22.06.2015 № 125-17 та оскаржив його до суду.
Згідно із пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Враховуючи наведене, строк звернення до суду із позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 22.06.2015 № 125-17 позивачем не пропущено.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовна вимога та заперечення проти позову, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
Статтею 4 Податкового кодексу України визначені основні засади, на яких ґрунтується податкове законодавство України. Зокрема, до основоположних принципів податкового законодавства належать:
- рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;
- презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;
- соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;
- стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, тощо.
Суд наголошує на тому, що будь-які нормативні акти у сфері оподаткування та зміни до них мають ґрунтуватись на вищевказаних принципах та не суперечити їм.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення у новій редакції норм Податкового кодексу України введено, зокрема, новий транспортний податок.
Згідно з підпунктом 267.1.1 пункту 267.1, підпунктом 267.2.1 пункту 267.2, підпункту 267.3.1 пункту 267.3, пункту 267.4, підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування. Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 та статті 265 Податкового кодексу України транспортний податок у складі податку на майно віднесений до місцевих податків.
Питання щодо встановлення податку на майно відповідно до вимог пункту 10.2 статті 10 та пункту 12.3 статті 12 ПК України вирішують місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом.
Особливістю місцевих податків та зборів є те, що вони встановлюються конкретною сільською, селищною, міською радою, але в межах тих податків та зборів, що передбачені Податковим кодексом України /пункти 4.2, 4.4 статті 4, пункт 10.4 статті 10 ПК України/.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом /підпункт 12.3.1/.
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтю 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору /підпункт 12.3.2/.
Судом встановлено, що 30 січня 2015 року сорок сьомою сесією шостого скликання Полтавської міської ради прийнято рішення “Про місцеві податки і збори”, яким вирішено встановити податок на майно з 2015 року /пункт 1 рішення/ та затвердити “Положення про податок на майно”, що є додатком до вказаного рішення міської ради від 30.01.2015 /пункт 2 рішення/ /а.с. 30-31/.
Пунктом 3.4 розділу 3 Положення про податок на майно встановлено ставку транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України.
Вказане рішення оприлюднене Полтавською міською радою у газеті «Полтавський вісник» від 06 лютого 2015 року за № 6.
Повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів визначені у пункті 12.4 статті 12 ПК України.
Зокрема, до повноважень місцевих рад належить прийняття до початку наступного бюджетного періоду рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду /підпункт 12.4.3/.
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів /підпункт 12.3.3/.
Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом /підпункт 12.3.4/ .
Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті /пункт 12.5 статті 12 ПК України/.
Отже, наведеними нормами передбачено, що рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається та оприлюднюється до початку бюджетного періоду, в якому планується застосування встановленого податку і з якого набирає чинності прийняте рішення. А якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує плановому періоду, то таке рішення набирає чинності з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
Норми закону щодо запровадження нового транспортного податку набрали чинності з 01.01.2015. А відтак, місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку у 2015 році. При цьому, виходячи з неможливості збігу періоду прийняття та оприлюднення рішення з плановим періодом, у 2015 році не можна було визначати періодом сплати податку - 2015 рік. Плановим періодом у відповідності до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України міг бути лише - 2016 рік, тобто період, що настає після періоду прийняття та опублікування відповідного рішення ради.
Таким чином, рішення Полтавської міської ради щодо транспортного податку, яке прийняте і опубліковане у 2015 році і встановлювало періодом сплати податку - саме 2015 рік, у спірних правовідносинах застосуванню не підлягає як таке, що прийняте всупереч принципу стабільності податкового законодавства.
До такого висновку суд дійшов, і проаналізувавши положення пункту 4 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині транспортного податку).
Суд вважає, що така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку. А відтак, навіть прийняті за рекомендацією Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено вказаним підпунктом.
Не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, які склалися у 2015 році, і норма підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, відповідно до якої у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Оскільки висновок про те, чи скористалася місцева рада своєю компетенцією щодо встановлення місцевого податку чи ні робиться щодо того бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження, то лише з наступного після нього бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння /за правилами Податкового кодексу, зокрема статті 267/ місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з пунктом 10.2 статті 10 ПК України, але не встановила.
У цій справі періодом прийняття рішення Полтавською міською радою був 2015, а не 2014 рік, адже саме цього року (з 01.01.2015) місцеві ради набули повноважень на встановлення нового транспортного податку. А це означає, що якщо протягом 2015 року місцеві ради, у тому числі Полтавська, не приймають рішення про встановлення транспортного податку на 2016 рік, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) могли б застосовуватися приписи підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, з аналізу яких слідує, що до прийняття рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку такий податок справляється на підставі положень Податкового кодексу, зокрема, статті 267.
Отже, із запровадженням законодавцем нового транспортного податку лише у 2015 році /коли набрали чинності відповідні зміни до Податкового кодексу України/ транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 році і законні підстави для його справляння у 2015 році були відсутні.
За наведених обставин та особливостей правового регулювання, а також виходячи з основоположних принципів податкового законодавства, суд дійшов висновку, що ані застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України, ані положень рішення Полтавської міської ради від 30 січня 2015 року з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.
Аналогічна правова позиція викладена у рішеннях Вищого адміністративного суду України: ухвалі від 20.04.2017 року у справі № К/800/28546/16 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 66193512), постанові від 13.04.2017 у справі № К/800/12330/16 (реєстраційний номер рішення 66002453), постанові від 30 березня 2017 року у справі К/800/4451/16 ( реєстраційний номер рішення 65668195).
До того ж відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У спірних правовідносинах суд застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах “Серков проти України” (заява №39766/05), “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам частини 3 статті 2 КАС України, внаслідок чого підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Отже, позов підлягає задоволенню.
Частиною 1 статті 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, понесені позивачем витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 640 грн, які згідно зі статтею 87 вказаного Кодексу відносяться до судових витрат, підлягають стягненню на його користь.
Керуючись статтями 7-11, 71, 162 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській областів від 22.06.2015 № 125-17.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у сумі 640 (шістсот сорок) грн 00 коп.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Н.І. Слободянюк