Справа № 761/25071/17
Провадження № 2/761/6238/2017
(заочне)
25 жовтня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Рибака М.А.,
за участю секретаря Яриновської Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Моторне (транспортне) страхового бюро України про стягнення майнової шкоди -
У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (далі по тексту - відповідач), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Моторне (транспортне) страхову бюро України про стягнення майнової шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.10.2015 року о 10:30 год. по вул. Київській, 117 а в місті Біла Церква водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Тойота», Д/Н НОМЕР_1, порушив правила дорожнього руху, в результаті чого відбулось зіткнення з автомобілем «Сеат», Д/Н НОМЕР_2, що належить позивачу. Автомобілі отримали механічні пошкодження. Окрім того, позивачу також було заподіяно тілесні ушкодження.
На час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність третьої особи ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «Київський страховий дім» на підставі полісу АЕ/5225081.
Згідно із вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а також задоволено частково цивільний позов ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 100030,66 грн. матеріальних збитків та 5000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Позивач вважав, оскільки цивільно-правова відповідальність третьої особи ОСОБА_2 була застрахована, то відповідач також зобов'язаний відшкодувати завдані матеріальні збитки, а також збитки, заподіяні здоров'ю.
Оскільки відповідач безпідставно ухиляється від здійснення страхової виплати, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 51833,22 грн. майнової шкоди, з яких: 50000,00 грн. шкоди, заподіяної майну в межах страхового ліміту та 1833,22 грн. шкоди, заподіяної здоров'ю позивача.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили суд про його задоволення. При цьому зазначали, що необхідну суму відшкодування за цим позовом вже стягнуто з третьої особи за цивільним позовом, заявленим в кримінальній справі. Проте, у зв'язку із фактичним невиконанням вироку в частині стягнення коштів, позивач звернувся до суду із позовом до страхової компанії.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з'явився. Представник відповідача звернувся до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю явки в судове засідання у зв'язку із тим, що представники компанії зайняті в інших судових процесах.
Суд, відповідно до ст.ст. 169, 224 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній матеріалів у його відсутність, оскільки неявка відповідача не перешкоджає постановленню заочного рішення, проти чого не заперечував в судовому засіданні позивач.
Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Так, причини неявки саме відповідача в судове засідання в даному випадку є неповажними, оскільки відповідачем на обґрунтування свого клопотання не долучено жодних доказів того, які саме представники відповідача задіяні в судових процесах, а також статного розпису товариства із переліком кількості фахівців із юридичною освітою.
Слід зазначити, що на підставі п. 2 ч. 1 ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, лише у разі першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними
А тому, перевіряючи доводи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд визнав його необґрунтованим та не доведеним, у зв'язку із чим причини неявки відповідача в судове засідання - неповажними.
Окрім того, статтею 157 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.
Разом із тим, провадження у даній справі було відкрито 21.07.2017 року, а відповідач був повідомлений про дату і час судового засідання завчасно 31.08.2017 року.
Також суд звертає увагу на те, що відповідач є юридичною особою, та будучи завчасно повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, мав право надати свої заперечення по суті спору, а також, добросовісно користуючись наданими йому ст. 27 ЦПК України правами, направити іншого представника для розгляду справи в суді або надати докази неможливості забезпечення явки представника.
В судове засідання треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не з'явились та не повідомили про причини своєї неявки.
В судовому засіданні представник третьої особи Моторне (транспортне) страхову бюро України у вирішенні позову поклався на розсуд суду.
Так, заслухавши пояснення позивача та його представника, а також третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 24.10.2015 року близько 10 години 30 хвилин водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «TOYOTA LAND CRUISER 200» державний номерний знак НОМЕР_1, виїжджаючи з прилеглої території АЗС «GEPARD», що по вул. Київській, 117-а, на проїзну частину вул. Київської в м. Біла Церква Київської області, в порушення вимог, не надав дорогу транспортному засобу автомобілю «SEAT TOLEDO» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1, пасажиром якого була ОСОБА_4, який рухався по вул. Київській від автодороги Київ-Одеса в напрямку вул. Калініна в м. Біла Церква і наближався до прилеглої території вказаної АЗС «GEPARD» та в момент розвороту автомобіля «TOYOTA LAND CRUISER 200» державний номерний знак НОМЕР_1 сталося зіткнення вказаних транспортних засобів. В результаті ДТП водій автомобіля «SEAT TOLEDO» державний номерний знак НОМЕР_2 потерпілий ОСОБА_1 отримав наступні тілесні ушкодження: закриті переломи правих променевої та ліктьової кісток, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, так як для повного зрощення переломів необхідно тривалий строк - більш ніж 3 тижні.
Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.11.2016 року у справі № 357/6196/16-к, ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України і призначити покарання у вигляді обмеження волі на строк 2 (два) роки, без позбавлення права керувати транспортними засобами. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки в сумі 100030 грн. 66 коп. і моральну шкоду в сумі 5000 грн., а всього 105030 грн. 66 коп.
Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
На час скоєння дорожньо-транспортної пригоди, майнові інтереси водія, пов'язані з володінням, розпорядженням та користуванням автомобілем «TOYOTA LAND CRUISER 200» державний номерний знак НОМЕР_1 були застраховані у ПрАТ «Київський страховий дім» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АЕ № 5225081 (а.с. 14).
27.10.2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою-повідомленням про страховий випадок (а.с. 15), а 23.01.2017 року із заявою про виплату страхового відшкодування (а.с. 16).
Своїми листами від 27.02.2017 року та від 23.05.2017 року ПрАТ «Київський страховий дім» відмовило позивачу у виплаті страхового відшкодування у зв'язку із тим, що шкода вже була відшкодована за рахунок особи, винуватої у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, а також у зв'язку із відсутністю у ОСОБА_2 на момент скоєння ДТП водійського стажу в три роки, що суперечить умовам укладеного договору (а.с. 18-19, 20-23).
За загальним правилом визначеним ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до вимог ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Як визначено ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі по тексту - Закон України №1961-IV), обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригод та захисту майнових інтересів страхувальників.
Необхідною умовою виникнення обов'язку страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності осіб, які на відповідній правовій підставі володіють транспортними засобами, є настання страхового випадку (події, внаслідок якої завдано шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором).
Статтею 22 Закону України №1961-IV передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до страхових сум відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом п. 36.2 ст. 36 Закону України №1961-IV, страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Окрім того, слід зазначити, що згідно вимог п.п. 34.2, 34.3 ст. 34 Закону протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
Таким чином, відповідач, у випадку настання страхового випадку, зобов'язаний провести відшкодування заподіяної шкоди, особі, яка має право на отримання такого відшкодування. в даному випадку - позивачу.
Проте, фактично відшкодування шкоди в повному обсязі було здійснено за рахунок стягнення коштів з ОСОБА_2 за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області в сумі 100030 грн. 66 коп., з яких 1833 грн. 22 коп. - вартість ліків придбаних на лікування, 96697 грн. 44 коп. - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки «SEAT TOLEDO» державний номерний знак НОМЕР_2, 1500 грн. - вартість оплати звіту про визначення вартості матеріального збитку, а також просить стягнути завдану моральну шкоду у розмірі 100000 грн.
Так, згідно із Правовим висновком Верховного Суду України у справі у справі № 6-954цс16: «Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.
Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
З огляду на зазначене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов'язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Разом з тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.
Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди) не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною.
При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.
Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).
Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
З огляду на зазначене право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.
Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.
Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов'язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Якщо потерпілий звернувся до страховика та одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином».
З наведеного слід дійти висновку про те, що якщо особа вже отримала відшкодування завданої їй шкоди в повному обсязі від особи, яка заподіяла їй таку шкоду, то повторне стягнення такої шкоди зі страховика виключається, оскільки може призвести фактично до подвійного стягнення матеріальних збитків.
Таким чином, оскільки позивач скористався своїм правом на звернення до суду із позовом до особи - заподіювача матеріальної шкоди, то у задоволенні позову про стягнення матеріальних збитків з відповідача слід відмовити.
У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно вимог ст. ст. 27 - 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 20, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 509, 525, 526, 610, 611, 625, 992, 1166, 1187 ЦК України та ст.ст. 10, 11, 57-60, 61, 88, 209, 212-215, ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Моторне (транспортне) страхового бюро України про стягнення майнової шкоди - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СУДДЯ М.А. РИБАК