Справа № 755/10558/17
"08" листопада 2017 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді САВЛУК Т.В.
за участі секретаря Бурячек О.В,.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Урбан Дмитро Дмитрович, Відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 про визнання неправомірними дії державного виконавця та зобов'язати вчинити певні дії,
ОСОБА_1, звертаючись до суду, просив визнати протиправними дії старшого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Урбана Дмитра Дмитровича, які полягають у не вирішенні, при прийнятті постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.05.2016 року, питання про зняття арешту, накладеного на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення 363 005,62, у виконавчому провадженні №47602857 з виконання виконавчого листа № 755/10310/13ц, виданого 13.05.2015 р. Дніпровським районним судом м.Києва, та зобов'язати старшого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Урбана Дмитра Дмитровича розглянути та вирішити питання про зняття арешту, накладеного на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення 363 005,62, у виконавчому провадженні №47602857 з виконання виконавчого листа № 755/10310/13ц, виданого 13.05.2015 р. Дніпровським районним судом м. Києва.
Представник заявника - адвокат Панич О.В. в судовому засіданні просив скаргу на дії державного виконавця задовольнити, пояснив, що в провадженні Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебувало виконавче провадження №47602857 щодо примусового виконання виконавчого листа №755/10310/13 ц, виданого 13 травня 2015 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 363005, 62 грн. В межах процедури виконавчого провадження, 12 червня 2015 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Урбаном Д.Д. винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, відповідно до якого державним виконавцем накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1, у межах суми звернення стягнення 363005, 62 грн. 07 липня 2017 року представник боржника - адвокат Панич О.В., ознайомившись в приміщенні виконавчої служби з матеріалами виконавчого провадження, з'ясував, що 25 травня 2016 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Урбаном Дмитром Дмитровичем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», однак вирішуючи питання про наявність підстав для повернення виконавчого документу стягувачу державним виконавцем не вирішено питання про скасування арешту, накладеного на майно боржника.
Заінтересована особа - головний державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві Урбан Д.Д., в судовому засіданні просив в задоволенні скарги відмовити з підстав наведених у письмових заперечення, які долучено до справи.
Заінтересована особа - ОСОБА_3, стягувач в процедурі виконавчого провадження, в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Заслухавши пояснення сторін цивільного процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.
Відповідно до статті 14 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Зміст ст. 14 Цивільного процесуального кодексу України не містить жодних застережень, які б надавали можливість за тих чи інших умов не виконувати судові рішення, які набрали законної сили. Зазначена норма Закону має імперативний характер і довільному та розширеному тлумаченню не підлягає.
Судом встановлено, що в провадженні Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебувало виконавче провадження №47602857 щодо примусового виконання виконавчого листа №755/10310/13 ц, виданого 13 травня 2015 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 363005, 62 грн.
Відповідно до положень частини першої, другої та п'ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом, серед іншого, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
12 червня 2015 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Урбаном Дмитром Дмитровичем винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, відповідно до якого державним виконавцем накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1, у межах суми звернення стягнення 363005, 62 грн.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
25 травня 2016 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Урбаном Дмитром Дмитровичем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», та роз'яснив стягувачу, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 25 травня 2017 року.
За змістом положень ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Як роз'яснено у п.22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 7.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» ураховуючи положення пункту 1 частини першої та частини п'ятої статті 47 у взаємозв'язку з вимогами пункту 7 частини першої статті 26 ЗУ «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу(посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналіз наведених положень цих норм ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави зробити висновок, що при винесенні постанови про повернення виконавчого документа державний виконавець вправі вирішити питання про зняття арешту, накладеного на майно боржника, лише у випадках його повернення до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
При поверненні виконавчого документа стягувачу не передбачено зняття арешту.
Посилання заявника ОСОБА_1 на те, що в даному випадку державний виконавець мав керуватись пунктом 4.10.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, в редакції чинній на час прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.05.2016 року, суд вважає безпідставним, оскільки норма ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» має вищу юридичну силу, та за своєю суттю та змістом слугує гарантією забезпечення захисту прав стягувача у процедурі виконавчого провадження та стимулювання боржника до виконання рішення суду, зважаючи на те, що повернення виконавчого документа без фактичного виконання не означає закінчення виконавчого провадження, у разі повернення виконавчого документу стягувач має право повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених у постанові державного виконавця.
Як роз'яснено у п. 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року за №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця суд у разі встановлення обґрунтованості скарги визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
При цьому суд не має права зобов'язати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом про виконавче провадження можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.
За встановлених обставин суд не вбачає підстав для задоволення заяви ОСОБА_1, заінтересовані особи: старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Урбан Дмитро Дмитрович, Відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 про визнання неправомірними дії державного виконавця та зобов'язати вчинити певні дії, оскільки на час звернення з даною скаргою до суду заявник ОСОБА_1, як боржник в процедурі виконавчого провадження, не надав суду докази, які мали підтвердити добровільне виконання рішення суду, та не навів правових підстав для вирішення в судовому порядку питання про зняття арешту з майна боржника, з урахуванням вимог ст.50 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст.383 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до положення п.1 ч. 1 ст. 385 Цивільного процесуального кодексу України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.
Державний виконавець як працівник органу державної виконавчої служби з дотриманням вимог Закону України "Про виконавчу службу", зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України, та використовувати надані йому права у точній відповідності до закону.
Дії державного виконавця, його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому цим Законом порядку.
Вирішуючи питання щодо дотримання строків звернення зі скаргою на дії державного виконавця, суд враховує позицію заявника ОСОБА_1, яка висловлена безпосередньо у змісті поданої до суду скарги, що він дізнався про наявність постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.05.2016 року та, як наслідок про не вирішення державним виконавцем питання про зняття арешту з майна боржника, через свого уповноваженого представника, який ознайомився з матеріалами виконавчого провадження лише 07 липня 2017 року, факт не направлення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу не заперечував в судовому засіданні державний виконавець Урбан Д.Д., тому суд приходить до висновку, що заявник ОСОБА_1 звернувся з цією скаргою до суду в межах визначених законодавством строків.
Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1, заінтересовані особи: старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Урбан Дмитро Дмитрович, Відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 про визнання неправомірними дії державного виконавця та зобов'язати вчинити певні дії, є не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 14, 383-388 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Скаргу ОСОБА_1, заінтересовані особи: старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Урбан Дмитро Дмитрович, Відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 про визнання неправомірними дії державного виконавця та зобов'язати вчинити певні дії, залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання апеляційної скарги через Дніпровський районний суд міста Києва протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.