Справа № 761/17376/17
Провадження № 2/761/5305/2017
06 листопада 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді: Піхур О.В.
при секретарі: Кияшко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Давір-Фінанс» про стягнення коштів,
У травні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Давір-Фінанс» (далі - відповідач) про стягнення коштів.
Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що 06 липня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапчук Н.В., зареєстровано в реєстрі за № 1237 та додатковий договір №1 від 30.04.2013 року, зареєстровано в реєстрі за № 1797, на виконання умов якого позивач, як покупець перерахував на розрахунковий рахунок відповідача НОМЕР_1 кошти в сумі 332080,00 грн., в тому числі, згідно п. 5.1 попереднього договору, забезпечувальний платіж в сумі 80000,00 грн., з метою укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_2, за умовами вищезгаданого договору, відповідач - ТОВ «Давір-фінанс» зобов'язувалось в строк до 21 жовтня 2013 року укласти з позивачем ссновний договір купівлі-продажу нерухомого майна, проте, вказане зобов'язання не виконав. Крім того, за умовами розділу 3 попереднього договору Товариство зобов'язувалось передати позивачу квартиру для вільного користування, передати технічний паспорт на квартиру, передати квартиру з певним її опорядженням, проте нічого зі вказаного не виконав, оскільки не виконав основного - не збудував об'єкт. На неодноразові звернення позивача до товариства в усній та письмовій формі з вимогою повернення коштів результату не дали. Окрім того, позивач вважає, що відповідачем порушено п. 5.4 Попереднього договору, а на підставі п. 5.1. вказаного договору, позивач також вважає необхідним стягнути неустойку.
Тому позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти, сплачені позивачем за попереднім договором від 06.07.2012 року та додатковим договором від 30.04.2013 року, а саме: 332080,00 грн.; неустойку у розмірі забезпечувального платежу, а саме: 160000,00 грн.; 3% річних, а саме: 13387,00 грн.; подвійну ставку НБУ за період з 25.10.2013 року по 08.08.2016 року, а саме: 155340,26 грн. та судовий збір.
У судове засідання позивач не з'явився, представник позивача звернувся до суду із заявою, в якій позовні вимоги підтримав, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та розглядати справу за його відсутності.
У судове засідання відповідач не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 169, ст. 224 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 06 липня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Федченко О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 2737 щодо зобов'язання в майбутньому, в обумовлений в п. 6.1. цього договору строк - до 30.05.2014 року, укласти і належним чином оформити основний договір купівлі-продажу нерухомого майна на умовах і в порядку, визначених цим договором (а.с.6-7).
За приписами ч. 1 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Умовами попереднього договору сторони встановили, що нерухомим майном є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 41,51 кв. м., квартира однокімнатна (а.с. 6).
Також сторони домовились, що продаж зазначеної квартири буде здійснено за 332080, 00 грн. Порядок сплати вартості за квартиру сторони визначили згідно з графіком розрахунку, який є невід'ємною частиною попереднього договору (п.п. 2.1., 2.2. договору).
Як свідчить пункт 6.1. попереднього договору, що сторони зобов'язуються укласти та в нотаріальному порядку посвідчити основний договір купівлі-продажу у строк до 30 травня 2013 р.
В подальшому, 30.04.2013 р. між ТОВ «Давір-Фінанс» та позивачем було укладено додатковий договір №1 до попереднього договору від 06.07.2012 року за реєстровим №1237 до попереднього договору (а.с. 8-9).
У відповідності до умов, якого було змінено нерухоме майно, щодо якого в майбутньому мав бути укладений основний договір-купівлі-продажу, а саме: на квартиру номер 35, розташовану на сьомому поверсі секції номер 1 в будинку АДРЕСА_2 загальною площею 57,34 кв.м.
Змінено п. 2.1. попереднього договору, що продаж зазначеної квартири буде вчинено за 335439,00 грн.
Також, за договором про внесення змін змінено кінцевий термін на укладення основного договору купівлі-продажу - до 21.10.2013 р.
В свою чергу в п. 3.1.4. договору визначено зобов'язання, що їх взяло на себе ТОВ «Давір-Фінанс», а саме передати квартиру у власність покупця для вільного користування з дати укладання основного договору та відповідно до п. 3.1.5. передати позивачу технічний паспорт на квартиру.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як свідчать матеріали справи, позивачем було сплачено на розрахунковий рахунок ТОВ «Давір-Фінанс» суму у розмірі 332080,00 грн., в тому числі, грошові кошти в розмірі 80000,00 грн. як забезпечувальний платіж, що підтверджується відповідними квитанціями (а.с. 11-15).
В судовому засіданні не було встановлено обставин, які б свідчили про виконання з боку ТОВ «Давір-Фінанс» взятих на себе зобов'язань та укладання основного договору купівлі-продажу квартири, визначеною попереднім договором і у встановлені ним строки.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладання.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 635 ЦК України, сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладання договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Згідно відповіді Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області від 02.06.2015 року, відповідно до даних Єдиного реєстру отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об'єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, повернених декларацій та відмов у видачі таких дозволів і сертифікатів, відсутня інформація щодо видачі документів дозвільного характеру на об'єкт будівництва за адресою: вул. 11 Лінія, 4 у м. Ірпені, Київської області (а.с. 19-20).
Зважаючи на те, що сторони не уклали основний договір купівлі-продажу в термін встановлений попереднім договором, суд приходить до висновку про задоволення вимоги про стягнення з ТОВ «Давір-Фінанс» безпідставно отриманих коштів у розмірі 332080,00 грн. 00 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У той самий час, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.
Як свідчить п.5.1. Попереднього договору від 06.07.2012 року, грошова сума, у розмірі 80000,00 грн. є забезпечувальним платежем та у випадку невиконання цього договору Товариством, воно зобов'язане сплатити позивачу протягом 3 календарних днів з дати, встановленої п. 6.1 цього договору неустойку в гривнях у подвійному розмірі забезпечувального платежу, в разі затримки виплати вказаної суми, товариство має сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми.
За таких обставин, вимоги позивача, згідно яких він просить суд стягнути з відповідача на його користь неустойку у подвійному розмірі забезпечувального платежу у сумі 160000,00 грн.; 3% річних - 13387,00 грн. та пеню, за період з 25.10.2013 року по 08.08.2016 року, - 155340,26 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, також підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (ст. 60 ЦПК України).
Отже, в силу вимог ст.ст. 10, 58, 59, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, даючи юридичну оцінку наданим по справі доказам, враховуючи те, що сторони не уклали основний договір купівлі-продажу в термін встановлений попереднім договором, крім того, позивачу було завдано збитки з вини відповідача, у вигляді неустойки, пені та 3% річних від простроченої суми, але, беручи до уваги, що позивачем зазначено ціну позову в розмірі 644316,56 грн., а відповідно до позовних вимог загальна заборгованість відповідача - 660807,26 грн., тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно із ч. 1 ст. 88 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на оплату судового збору в розмірі 6608,07 грн., виходячи із загального розміру заборгованості - 660807,26 грн.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 74, 79, 88, 169, 179, 209, 212-215, 218, 224 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 625, 635 ЦК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Давір-Фінанс» про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Давір-Фінанс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 660807,26 грн., судовий збір в розмірі 6608,07 грн., а всього підлягає стягненню 667415,33 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя