Головуючий у 1 інстанції - Тимофєєва Г.Л.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
07 листопада 2017 року справа №227/2831/17
зал судового засідання № 1 у приміщенні суду за адресою: м. Краматорськ, вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:
головуючого судді: Ханової Р.Ф.
суддів: Василенко Л.А.
ОСОБА_2
розглянувши у порядку
письмового провадження
апеляційну скаргу Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області
на постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області
від 06 жовтня 2017 року
по адміністративній справі № 227/2831/17 (суддя Тимофєєва Г.Л.)
за позовом ОСОБА_3
до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області
про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення з 1 червня 2017 року виплати пенсії позивачу, зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 1 червня 2017 року,-
У вересні 2017 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - управління, відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення з 1 червня 2017 року виплати пенсії позивачу, зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 1 червня 2017 року (а.с.2-5).
Постановою суду першої інстанції від 06 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволенні частково, визнана неправомірною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії з 01 червня 2017 року по 06 жовтня 2017 року, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу призначену їй пенсію за період з 01 червня 2017 року по 06 жовтня 2017 року включно. В решті позовних вимог відмовлено (а.с.40-44).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог (а.с.48-51).
Заявник апеляційної скарги, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції», Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509 (далі - Постанова № 509), Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 (далі - Порядок № 365), ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058) зазначає, що підставою для припинення позивачу виплати пенсії стало скасування довідки внутрішньо переміщеної особи.
Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином відповідно до вимог статей 33-38 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами п.1 та п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні.
За правилами частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач є громадянкою України, пенсіонером, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № 163253/РЄ-45 від 27.11.1998 року (а.с.7).
До листопада 2014 року вона перебувала на обліку в Управлінні пенсійного фонду України у Кіровському районі м. Донецьк, а з 01.09.2014 листопада 2014 року її взято на облік в Добропільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території, де до 30 травня 2017 року отримувала пенсію.
З 01 червня 2017 року по теперішній час нарахування та виплату позивачеві пенсії було припинено.
З листа відповідача від 17.07.2017 року № 9/Р вбачається, що підставою припинення виплати пенсії стало встановлення факту відсутності довідки внутрішньо переміщеної особи. Відновлення пенсії буде здійснено в разі надання до управління довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та позитивного рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (а.с.12).
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014р. №1706-VII (далі - Закон №1706-VII).
Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема, відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст.49 Закону № 1058-VI, згідно якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_1 України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, ч.1 ст. 49 Закону №1058, визначено перелік підстав, за наявності яких, виплату пенсії може бути припинено.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України.
Припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення та лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058.
В порушення вищезазначених норм пенсійним органом рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося.
Пункт 5 частини 1 статті 49 Закону № 1058 визначає підставу припинення виплати пенсії у випадку, який передбачений саме законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом. Положення статті 12 Закону № 1706-VII, на які посилається відповідач, встановлюють підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і жодним чином не застосовуються до спірних правовідносин щодо пенсійного забезпечення позивача. Інші підзаконні нормативно-правові акти, зазначені в апеляційній скарзі, не застосовуються до спірних правовідносин з огляду на статтю 5 Закону № 1058-IV.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Оцінюючи спірні правовідносини колегія суддів застосовує положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Колегія суддів, враховуючи підставу припинення виплати пенсії, застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01 червня 2017 року по 06 жовтня 2017 року включно.
Решта позовних вимог щодо зобов'язання відповідача поновити нарахування і виплату пенсії також підлягають задоволенню, оскільки є похідними від задоволених позовних вимог.
На підставі встановлених обставин справи та наведених нормативно-правових норм, які регулюють спірні відносини, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про задоволення позову у повному обсязі, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. 11, ст. 24, ст. 184, ст. 195, ст. 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2017 року по адміністративній справі № 227/2831/17 залишити без задоволення.
Постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2017 року по адміністративній справі № 227/2831/17 залишити без змін.
Ухвала постановлена та підписана 07 листопада 2017 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя : Р.Ф. Ханова
Судді: Л.А. Василенко
ОСОБА_2