04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"02" листопада 2017 р. Справа№ 911/2993/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Гончарова С.А.
Чорної Л.В.
при секретарі судового засідання Даниленко Т.О.
за участю представників:
від позивача: Суденко Р.В. - за дов. № 09/12/257 від 14.06.2017; Курильченко К.О. - за дов. № 09/12/502 від 02.10.2017
від відповідача(апелянта): Архіпов О.Ю. - за дов. № б/н від 31.05.2016; Яценко С.А.- за дов. № б/н від 31.05.2016; Мельник І.В. - за дов. № 66 від 15.05.2017.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна"
на ухвалу Господарського суду Київської області від 09.10.2017
у справі № 911/2993/17 (суддя Горбасенко П.В.)
За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна"
про стягнення заборгованості
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.10.2017 заяву Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про забезпечення позову було задоволено частково, та накладено арешт на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" на рахунках в банківських установах: ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", "Креди Агриколь Банк", ПАТ "Сітібанк", ПАТ "УкрСибБанк", ПАТ "Приватбанк", та на будь-яких інших виявлених рахунках, у межах суми 204 245 857 (двісті чотири мільйони двісті сорок п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят сім гривень) 14 коп., до винесення господарським судом рішення по суті справи.
У задоволенні решти заяви Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про забезпечення позову - відмовлено.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду Товариство з обмеженою відповідальністю «АМАКО Україна» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 09.10.2017 у справі № 911/2993/17 про забезпечення позову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом задоволено частково заяву про забезпечення позову, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а ухвала місцевого господарського суду має бути скасоване.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Гончарова С.А., Чорної Л.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначено розгляд справи на 02.11.2017.
26.10.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів апелянтом подано письмові пояснення до апеляційної скарги.
31.10.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів позивачем подано відзив на апеляційну скаргу.
01.11.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від суду першої інстанції надійшли документи на вимогу ухвали Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017.
В судовому засіданні 02.11.2017 представники апелянта підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі з урахуванням додаткових пояснень до апеляційної скарги та просили задовольнити її, а ухвалу Господарського суду Київської області від 09.10.2017 у справі №911/2993/17 скасувати, та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.
В судовому засіданні 02.11.2017 представники позивача заперечили проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву поданого під час апеляційного провадження та просили відмовити в її задоволенні, а ухвалу Господарського суду Київської області від 09.10.2017 у справі №911/2993/17 залишити без змін.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників учасників процесу, що з'явились до судового засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як встановлено матеріалами справи, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3671/2-1 в частині сплати кредитних платежів у обсязі та строки згідно до умов договору.
Разом з тим, позивач звернувся з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову, мотивуючи її тим, що між сторонами існує спір про стягнення значної суми кредитної заборгованості, відповідач вже порушував договірні зобов'язання зі сплати кредитної заборгованості у 2016р.; відповідач є прибутковим підприємством, проте не вчиняє дій направлених на остаточне погашення кредитної заборгованості, має грошові зобов'язання перед Компанію А.І. Алькхораєф Сонс (Королівство Саудівська Аравія) за договором позики № 6345/340226 від 22.01.2013, та, одночасно з цим, повідомив позивача про відсутність у нього наміру здійснювати повне погашення кредитної заборгованості, а тому не вжиття заходу до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на банківські рахунки відповідача, в межах розміру позовних вимог, може у подальшому утруднити виконання рішення у даній справі.
Як було встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, 26.12.2011 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АМАКО Україна» укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-3671/2-1, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в межах окремого траншу шляхом перерахування коштів з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника.
Пунктом 2.5 кредитного договору в ред. від 28.07.2016 визначено, що строк дії ліміту кредитної лінії по 25.07.2017 (включно), а відтак строк виконання зобов'язання настав.
28.07.2016 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АМАКО Україна» (Позичальник) укладено договір про надання траншу № 20-3671/2-1-28072016/Т4 (Транш № 4) в межах встановленого ліміту кредитування за кредитним договором, відповідно до якого банк в межах встановленого ліміту кредитування за кредитним договором, надає позичальнику транш (кредит) в розмірі не більше 230 000 000 грн.
На підставі заявки позичальника (лист № 309) від 28.07.2016 на отримання кредиту в сумі 212 382 000 грн. було видано відповідну суму коштів для погашення заборгованості за Траншем № 3.
Відповідно до пункту 4 договору про надання Траншу № 4, позичальник зобов'язаний використати кредит, наданий в межах цього договору виключно для рефінансування кредитної заборгованості по простроченому траншу № 3 в сумі 8 550 000 доларів США.
Станом на 28.07.2016 у позичальника існувала заборгованість в сумі 8 550 000 доларів США.
28.07.2016, з укладанням договору про надання Траншу № 4 заборгованості за Траншем № 3 була погашена, проте у позичальника утворилась заборгованості в сумі 212 382 000 грн. за Траншем № 4.
В рамках існування заборгованості по Траншу № 4, боржник з липня 2016 року по 25.07.2017 з виданої суми 212 382 000 грн. сплатив суму в розмірі 22 500 000 грн.
Таким чином, залишок боргу, станом на визначену договором дату повернення кредитних коштів, склав 189 882 000 грн., що є боргом за кредитом та складовою частиною загального розміру грошових вимог (212 382 000 грн. - 22 500 000 грн. = 189 882 000 грн.).
Проте, боржник, після настання строку повернення грошових коштів, так і не здійснив жодних дій направлених на погашення тіла існуючої заборгованості та продовжив ухилятися від проведення переговорів з банком стосовно визначення порядку та строку повернення коштів отриманих за кредитним договором.
При цьому, існування у відповідача інших грошових зобов'язань на які можуть бути направлені кошти підтверджується договором позики № 6345/340226 від 22.01.2013 у відповідності до якого Компанія А.І. Алькхораєф Сонс (Королівство Саудівська Аравія) надала відповідачу позику у сумі 10 000 000 доларів США.
Разом з тим, існування грошових зобов'язань відповідача у такому розмірі, відмінних від довгострокових кредитів банківських установ, підтверджується балансом (звітом про фінансовий стан) відповідача станом на 30.06.2017.
Одночасно з наведеним, у відповідності до фінансового звіту боржника за перше півріччя 2017 року чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) останнього склав 715 553 000 грн., а показник чистого фінансового результату (прибутку) 83 741 000 грн., проте зазначені кошти на погашення заборгованості перед позивачем направлені не були, що свідчить про ухилення боржника від виконання зобов'язань з повернення грошових коштів.
На спростування відповідних висновків суду першої інстанції відповідачем було вказано на відсутність належних доказів ухилення відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором, посилання суду на неналежні та недопустимі докази при винесенні ухвали про забезпечення позову, повне забезпечення зобов'язань відповідача перед позивачем іпотекою та заставою майна, та повне припинення діяльності підприємства відповідача внаслідок арешту грошових коштів на банківських рахунках.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Відповідно до приписів ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов може бути забезпечений, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення та запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи.
Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначив, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні стати наслідком повного припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
У позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.
З матеріалів справи вбачається, що арешт накладено на грошові кошті, які знаходяться на перелічених в ухвалі господарського суду Київської області рахунках банківських установ саме в межах заявлених позовних вимог, відтак, такий захід забезпечення позову є адекватним та співмірним заявленим позовним вимогам.
Водночас, відповідачем не було надано доказів належного виконання ним зобов'язань перед позивачем, як і не було надано доказів, що б спростовували висновки суду першої інстанції про ухилення відповідача від виконання зобов'язання, строк виконання якого настав, за рахунок грошових коштів отриманих як чистий дохід від реалізації продукції при веденні господарської діяльності, або за рахунок чистих прибутків, що були отримані відповідачем від такої діяльності.
Разом з тим, заперечення відповідача про те, що вжиття такого заходу як накладання арешту на грошові кошти, паралізують його господарську діяльність, не знайшли свого підтвердження у матеріалах наданих відповідачем до справи.
Враховуючи наведені вимоги чинного законодавства та обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, що відповідають позовним вимогам, на забезпечення яких вони вживаються. При цьому, господарським судом правильно зазначено про те, що заява позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми позову безпосередньо стосується предмета спору і невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення позовних вимог позивача.
Посилання апелянта у поясненнях до апеляційної скарги на те, що господарським судом першої інстанції залишено поза увагою укладені сторонами іпотечні договори та договори застави відхиляються колегією суддів апеляційної інстанції, оскільки в даному випадку позовні вимоги заявлялися про стягнення грошових коштів, а не про звернення стягнення на предмети іпотеки чи застави, у зв'язку з чим застосований захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідає предмету та обсягу позовних вимог.
Одночасно з цим, обсяг забезпечення зобов'язань відповідача перед позивачем за договорами іпотеки, наведений відповідачем у наданих ним письмових поясненнях спростовується відомостями про основні засоби зазначеними у балансі відповідача, а відомості про вартість товарів в обороті та майнових прав вимоги за договорами з контрагентами відповідача, не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи у розрізі фактичної наявності у володінні відповідача на даний час таких товарів в обороті, та чинності зобов'язань контрагентів відповідача стосовно сплати коштів.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а відтак, ухвала господарського суду є обґрунтованою і такою, що відповідає чинному законодавству.
Керуючись ст. ст. 66, 67, 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" на ухвалу Господарського суду Київської області від 09.10.2017 у справі № 911/2993/17 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 09.10.2017 у справі № 911/2993/17 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 911/2993/17 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді С.А. Гончаров
Л.В. Чорна