33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
31 жовтня 2017 р. Справа № 918/529/17
Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р. при секретарі судового засідання В'юненко І.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛАРИС"
до відповідача ДП "Авіком Рівне"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія ""Гештальт"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сауз Філд"
про повернення дизельного палива та стягнення штрафних санкцій
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 довіреність б/н від 11.05.2017 року;
від відповідача: ОСОБА_2;
від третьої особи: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився.
У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЛАРИС" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ДП "Авіком Рівне" про повернення дизельного палива та стягнення штрафних санкцій, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія ""Гештальт".
Ухвалою суду від 01.08.2017 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 918/529/17, справу призначено до розгляду на 14.08.2017 року.
14.08.2017 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідач вважає, що надлишкова кількість палива не передавалась на зберігання, оскільки має місце розбіжність у типі калібрування вагона-цистерни , який зазначений у паспорті цистерни вказано тип котла "62", а фактично цистерна має калібр "25". Також відповідач вважає, що вказана розбіжність впливає на визначенння маси товару, який постачається у цистерні.
Ухвалою суду від 14.08.2017 року розгляд справи відкладено на 19.09.2017 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сауз Філд".
18.09.2017 р. відповідач подав доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 19.09.2017 р. продовжено строк розгляду господарського спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 03.10.2017 р., зобов'язано позивача надати суду письмові пояснення з урахуванням відзиву на позовну заяву, зобов'язано відповідача скерувати відзив на позовну заяву позивачу та надати докази його скерування.
02.10.2017 р. позивачем подано пояснення по справі, в яких позивач просить суд позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 03.10.2017 року розгляд справи відкладено на 17 жовтня 2017 року.
17.10.2017 р. позивачем подано пояснення по справі, в яких останній наголошує на ґрунтовності позову, просить суд позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 17.10.2017 року розгляд справи відкладено на 31 жовтня 2017 року.
30.10.2017 р. відповідачем через канцелярію суду подано пояснення щодо додаткових пояснень позивача, відповідач наголошує на безпідставності тверджень позивача, просить суд в задоволенні позову відмовити.
У судовому засіданні 31.10.2017 р. представник позивача підтримав позов в повному обсязі, наполягав на його задоволенні, в свою чергу представник відповідача проти позову заперечив, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.
Треті особи не забезпечили явку уповноважених представників у судове засідання 31.10.2017 р. хоча про дату, місце та час судового засідання були належним чином повідомлені.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
01.02.2016р. року між ДП «Авіком Рівне» (надалі - зберігач, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Соларис» (надалі - клієнт, позивач) було укладено Договір відповідального зберігання паливно-мастильних матеріалів №20 (надалі - договір, а.с. 12 - 18).
Згідно з умовами договору зберігач зобов'язується за винагороду надавати клієнту послуги з приймання, зливу із залізничних цистерн, зберігання, контролю якості, наливу в автомобільні цистерни та обліку світлих нафтопродуктів (надалі - товар), що належить клієнту, повернення порожніх цистерн за вказівкою клієнта протягом терміну дії цього договору (п. 1.1. договору).
Позивач вказує на те, що згідно з умовами договору, відповідачу було передано на зберігання дизельне паливо, згідно Акту №19/12-ДП приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю від 19.12.2016 року (а.с. 19), в кількості 107 796 кг, з яких 6 557 кг - фактичний надлишок.
Приймання палива відбувалося у відповідності із Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена Наказом Міністерства палива та енергетики України Міністерства економіки України Міністерства транспорту та зв'язку України Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 N 281/171/578/155 (надалі - Інструкція).
З матеріалів справи суд вбачає, що Акт підписано представником позивача, представником відповідача - ОСОБА_3 та представником Страхової компанії «Гештальт», в акті жодних зауважень сторонами не виявлено та не зазначено.
Відповідно до п. 3.10 договору клієнт має право в будь-який час вимагати повернення Товару, переданого ним на зберігання надіславши Зберігачу відповідну заявку на повернення Товару зі зберігання, а зберігач зобов'язаний повернути Товар на першу вимогу Клієнта в кількості, якості, асортименті та у строки, що вказані в заявці Клієнта.
Позивач зазначає, що ним було отримано зі зберігання нафтопродукти в кількості - 101 678 кг, однак частину в кількості 6 557, яка передана за Актом від 19.12.2016 року, як фактичний надлишок відповідач не повернув, у зв'язку з чим поданий даний позов.
Матеріалами справи стверджено, що позивач звертався до відповідача з метою врегулювання зазначеної ситуації в позасудовому порядку, зокрема: лист № 179 від 09.03.2017 року (а.с. 20), претензія від 19.05.2017 року № 218 (а.с. 23-24) в якій вимагав повернути товар зі складу в кількості - 6 557 кг, претензія від 15.06.2017 року №242 (а.с. 26 - 27), надсилалася за допомогою кур'єрської доставки і отримана Відповідачем 16.06.2017 р.
З зазначених обставин, суд вбачає, що на переконання позивача відповідачу було надано на зберігання товар, в тому числі з надлишком і ДП "Авіком Рівне" зобов'язане повернути такий надлишок в кількості 6 557.
Матеріалами справи стверджено, що 19.12.2016 р. відповідач отримав за залізничною накладною № 0462044 (а.с. 64) паливо дизельне у кількості 479246 кг, в тому числі 47364 кг у вагоні № 50281807 (що підтверджується відомістю вагонів, яка є додатком до залізничної накладної № 0462044, а.с. 65). Згідно графи 21 залізничної накладної, маса палива була визначена на електронних вагах.
Суд вбачає, що відправником вантажу було застосовано прямий (ваговий) метод вимірювань маси палива при завантаженні товару у вагони (шляхом зважування палива на вагонах), який передбачений пунктом 4.2.4.1 Інструкції.
Згідно положень п. 5.1.1 Інструкції приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі- продажу тощо.
Відповідно до п. 5.2.5 Інструкції комісійне приймання нафти або нафтопродукту за кількістю здійснюють уповноважені наказом керівника підприємства- вантажоодержувача особи, які мають відповідну освіту, кваліфікацію та досвід роботи з питань визначення кількості нафти і нафтопродуктів у залізничних цистернах, на яких покладено відповідальність за дотримання правил приймання нафти і нафтопродуктів, установлених цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами та нормативними документами. Результати комісійного приймання нафти або нафтопродуктів оформлюються актом приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою № 5-НП, який складається одразу після приймання вантажу та затверджується керівництвом підприємства не пізніше наступного дня після його складання (пункт 5.2.6 Інструкції).
Відповідно до вимог пункту 1.3. та 2.11 договору на підставі актів приймання за формою 5-НП сторони передбачили складання актів приймання-передачі товару на зберігання.
Судом встановлено, що вказані акти приймання-передачі товару на зберігання (відмінні від актів приймання за формою 5-НП) не були оформлені між сторонами, оскільки такі сторонами суду не надані та до матеріалів справи не долучені.
Відповідно до п. 2.5. Договору приймання Товару за кількістю здійснюється відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту і зв'язку України та Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155.
Відповідно до абз. 2 п. 4.2.1. Інструкції для визначення маси та об'єму нафти і нафтопродуктів можуть використовуватися об'ємно-масовий статистичний, об'ємно-масовий динамічний, прямий масовий (статичне зважування та зважування під час руху) і об'ємний методи вимірювань відповідно до вимог ГОСТ 26976.
Згідно з пунктом 4.2.2.1 Інструкції об'ємно-масовим статичним методом визначається маса нафти і нафтопродуктів за їх об'ємом, густиною та температурою. Об'єм нафти і нафтопродуктів визначається за допомогою градуйованих резервуарів та засобів вимірювань рівня нафти і нафтопродуктів у резервуарах, залізничних цистернах, танках суден або за повною місткістю мір (автоцистернах, причепах-цистернах, напівпричепах-цистернах).
Як зазначалося вище, за Актом №19/12-ДП приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю від 19.12.2016 року в кількості 107 796 кг з яких 6 557 кг - фактичний надлишок було визначено по замірам.
Разом з тим, з матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем було складено проект акту № 19/12-ДП приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю від 19.12.2016р. форми № 5- НП, однак, проект акту не було підписано та погоджено членом комісії з приймання - представником ТОВ "Соларис" директором ОСОБА_4
Окрім того, зазначений акт мав бути затверджений сторонами, однак, акт № 19/12-ДП приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю від 19.12.2016р. форми № 5-НП не затверджено керівником ТОВ "Соларис".
Отже, суд вбачає, що Акт на який вказує позивач не підписаний усіма членами комісії (не затверджений), як того вимагають умови договору, а тому останній не може підтверджувати факт передання надлишкового товару для відповідача в розмірі 6 557 кг.
Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було оглянуто вказану цистерну спільно із представником Укрзалізниці.
За результатами огляду цистерни, 21.12.2016 р. було складено акт (а.с. 72) про те, що вагон-цистерна № 50281807 згідно таблички на котлі цистерни має тип калібру "25", а в електронній довідці 2651 (паспорт вагона) вказано тип калібровки котла "62".
Також суд вбачає, що матеріали справи містять фотографії таблички на цистерні-вагоні № 50281807 та сам вагон, які підтверджують саме тип калібру "25" (а.с. 73 - 76).
В подальшому відповідачем було направлено проект нового акту № 19/12-ДП приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю від 19.12.2016р. форми № 5-НП (а.с. 77), у якому визначено масу палива із врахуванням типу цистерни "25" та визначено масу палива в цистерні № 50281807 в обсязі 47803 кг (надлишок 439 кг).
Суд вбачає, що в іншій цистерні № 51243087 обсяг палива було визначено в кількості 53875 кг (нестача 398 кг), отже до оприбуткування за двома цистернами підлягає 101678 кг.
Згідно вимог пункт 5.2.6. Інструкції результати приймання нафти або нафтопродуктів однієї марки, які надійшли маршрутами або групами цистерн (від двох і більше) за однією залізничною накладною, визначаються за абсолютною величиною з врахуванням різниці між сумою надлишків та нестач нафти і нафтопродуктів одного типу і однієї марки, установлених для кожної цистерни за актом приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою № 5-НП.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було прийнято на зберігання саме 101678 кг, і відповідач виставляв рахунки на оплату послуг зберігання згідно вказаної кількості товару і позивач оплачував ці послуги із фактичного обсягу зберігання.
Зокрема, за 101,678 тону зберігання палива станом на 19.12.2016 р. було виставлено рахунок на оплату № 1297 від 19.12.2016р. (а.с. 78), на оплату зберігання за Договором за період із грудня 2016 року по квітень 2017 року було також виставлені рахунки № 1298 від 20.12.2016р., № 1299 від 23.12.2016р., № 1340 від 30.12.2016р., № 51 від 31.01.2017р., № 116 від 28.02.2017р„ № 230 від 31.03.2017р. (а.с. 79 - 84), які оплачені позивачем в обсязі фактично наданих послуг, зазначене стверджується копіями банківських виписок від 16.12.2016р., 01.02.2017р., 10.04.2017р. (а.с. 85 - 87).
Крім того, згідно вимог пункту 2.12 Договору сторони в строк до 5-го числа місяця наступного за звітним підписують акт звіряння залишків товару Клієнта в резервуарах складу, що є невід'ємною частиною цього договору, і включає в себе наступні дані за звітний місяць:
залишки товару Клієнта на 1-ше число звітного місяця;
кількість (маса) товару Клієнта, прийнятого Зберігачем на зберігання;
залишки товару Клієнта на 1-ше число місяця, наступного за звітним.
Згідно вимог пункту 2.14 Договору сторони в строк до 15-го числа місяця наступного за звітним здійснюють звіряння фінансових розрахунків і підписують акт звіряння по залишках у розрахунках.
Матеріали справи містять акти звіряння (а.с. 89 - 94) та акти надання послуг (а.с. 95 - 101) підписані та скріплені відтиском печатки відповідача, однак не підписані позивачем.
З усього зазначеного вище суд вбачає, що позивачем не було передано відповідачу на зберігання надлишкову кількість дизельного палива ДТ-Л-К5, сорт «С» в кількості 6557 кг, також вбачається, що між сторонами не підписано жодних документів, які б підтверджували факт передачі на зберігання надлишкової кількості палива обсягом 6557 кг., зокрема не підписано акт приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою № 5-НП та акт приймання-передачі на зберігання згідно вимог п. 2.11 Договору, не підписано акти звіряння залишків товару як це передбачено п. 2.12 Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі у тексті - ЦК України) договором є домовленість двох або більше Сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків сторін.
Статтею 193 Господарського кодексу України (надалі у тексті - ГК України) визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору.
Відповідно до ст.ст. 525,526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 942 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
Відповідно до ч.1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Оскільки факт передачі надлишкової кількості дизельного палива відсутній, відтак відсутня підстава для задоволення позову про зобов'язання ДП "Авіком-Рівне" повернути позивачу дизельне паливо ДТ-Л-К5, сорт "С" в кількості 6557 кг.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 11658,46 грн. та 794,90 грн. 3 % річних.
Суд зазначає, що стягнення пені із Зберігача не передбачено умовами Договору, а можливість стягнення 3 % річних передбачено лише щодо боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).
Вимога позивача про повернення товару зі зберігання не є грошовою, а тому, вимога позивача про стягнення із штрафних санкцій також є безпідставною.
Крім того, приймаючи рішення судом враховані твердження позивача, щодо передбаченого договором визначення маси вантажу, шляхом заміру і в подальшому визначенням маси на підставі данних.
Суд зазначає, що відповідно до положень п. 22 Правила видачі вантажів (ст. 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. № 644, перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення.
Згідно із пунктом 3.18 роз'яснення президії Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею” від 29.05.2002 р. N 04-5/601, якщо у пункті відвантаження масу вантажу визначено шляхом зважування, а у пункті одержання - за обміром або навпаки, то у вирішенні спорів, пов'язаних з недостачею вантажу, слід виходити з того, що зважування є більш точним способом визначення маси вантажу. Оскільки маса палива у вагоні № 50281807 була визначена відправником шляхом зважування.
З урахуванням наведених роз'яснень суд вбачає, що у даній спірній ситуації, правильним буде саме показники здійснені зважування є точними та такими які потрібно приймати до уваги.
Також, матеріалами справи стверджено, що при визначенні маси вантажу шляхом замірів, було допущено помилку, зокрема зазначено вагон калібру "62", в той час як справжній калібр вагону є "25".
Тому, судом визнає зазначені вище твердження позивача про вірність розрахункового методу безпідставними.
Крім того, сторонами у поясненнях по справі вказуються норми митного кодексу України, щодо яких суд зазначає наступне.
Згідно положень ч.1 ст. 257 Митного кодексу України, декларування здійснюється шляхом заявления за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Відповідно до ст. 253 Митного кодексу України підприємства, що переміщують товари через митний кордон України, у присутності посадової особи органу доходів і зборів складають акти про невідповідність цих товарів відомостям, зазначеним у документах, необхідних для здійснення їх митного контролю, про пошкодження товарів, їх упаковки чи маркування або про їх втрату. Зазначені акти подаються відповідним органам доходів і зборів. При переміщенні товарів через митний кордон залізничним транспортом органу доходів і зборів замість акта про невідповідність може подаватися комерційний акт, складений відповідно до міжнародних договорів.
З зазначених положень Митного кодексу України вказують на те, що при розмитненні палива у ВМД зазначаються саме точні відомості про кількість палива, в тому числі палива у вагоні-цистерні № 50281807. Якщо у перевізних документах є неточності щодо відомостей про товари, наприклад вказана менша кількість, то згідно ст. 253 Митного кодексу України позивач має скласти відповідний акт про невідповідність цих товарів, або ж надати органу доходів і зборів комерційний акт, який складений відповідно до міжнародних договорів.
Разом з тим, матеріали справи не містять відповідних актів, отже суд вбачає, що позивачем було заявлено до декларування саме точні відомості про товари, зокрема щодо кількості палива у вагоні-цистерні № 50281807 і відповідного надлишку не зафіксовано.
Судом встановлено, що в офіційних митних документах, не зафіксовано будь якого надлишку товару, у вагоні № 50281807, а тому твердження позивача, щодо існування надлишку спростовуються матеріалами справи.
Також, позивач посилався на додаткову угоду № 14 до контракту № 10-03/15 від 10.03.2015 згідно якої продавець зобов'язувався передати покупцю у власність 1000 тон палива, однак зазначена угода вказує на зобов'язання сторін договору і жодним чином не вказує на виконати в натурі зазначених зобов'язань і зазначена додаткова угода жодним чином не підтверджує поставку в обсязі 1000 тон палива і відношення до такої поставки відповідача у справі.
Крім того, позивач посилався на природні втрати палива при транспортуванні, розрахунок яких проводиться згідно постанови Держпостачу СРСР від 26 березня № 40.
Однак, вказана постанова не застосовується на території України згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2016 р. № 1066 “Про визнання деяких актів Української PCP такими, що втратили чинність, та актів Союзу PCP такими, що не застосовуються на території України”.
Також, суд зазначає, що у поясненнях позивач зазначає про можливі природні втрати палива при транспортуванні, а також про можливий недолив, що можуть спричинити розбіжності у кількості переданого на зберігання палива. Однак, природні втрати та недолив не можуть збільшити кількість палива, а лише зменшити.
У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на вищевикладене в сукупності вбачається, що позов не підтверджений належними та допустимими доказами, є надуманим, а тому в його задоволенні слід відмовити в повному обсязі.
Згідно ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.49 ГПК України оплата судових витрат залишається за позивачем.
Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено "08" листопада 2017 року
Суддя Войтюк В.Р.
Віддруковано 6 примірників:
1 - до справи;
2 - позивачу рекомендованим (01601, м. Київ, вул. Печерський узвіз, 3);
3 - позивачу рекомендованим (03115, м. Київ, вул. Депутатська, 23 А, оф. 2);
4 - відповідачу рекомендованим (33009, м. Рівне, пров. Робітничий, 5);
5 - третій особі (03062, м. Київ, пр-т Перемоги, 67);
6- третій особі ( 01023, м. Київ, вул. Л. Первомайського, будинок 5, офіс 11).