Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" листопада 2017 р.Справа № 922/3427/17
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.
розглянувши справу
за позовом Приватної виробничої фірми "Турбо-Сервіс", м. Суми
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобода Агроцентр", м. Харків
про визнання недійсним договору
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився,
Приватна виробнича фірма "Турбо-Сервіс" (позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить визнати недійсним договір поставки № 1 від 09.03.2017р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Слобода агроцентр" (відповідач) та Приватною виробничою фірмою "Турбо-Сервіс".
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що перевіркою Управління аудиту ГУ ДФС у Сумській області не встановлено реальність здійснення господарських операцій з придбання товару позивачем у відповідача у зв'язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та реального задекларованого виробництва. Також позивач зазначає, що відповідачем з переданим товаром не надано документ щодо підтвердження відповідності продукції державним стандартам (декларації про відповідність, паспорту якості, сертифіката відповідності тощо).
Ухвалою господарського суду від 10.10.2017р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 24.10.2017р.
Ухвалою господарського суду від 24.10.2017р. розгляд справи було відкладено на 07.11.2017р.
Представник позивача в судове засідання 07.10.2017 р. не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх.№ 36511 від 07.11.2017р.). Суд, дослідивши надані позивачем документи, долучає їх до матеріалів справи. Крім того, позивач заявив клопотання про розгляд справи за відсутністю його представника.
Представник відповідача в судове засідання 07.11.2017 р. не з'явився, через канцелярію суду надав заперечення (вх.№ 34791 від 24.10.2017р.), в яких проти позову заперечував в повному обсязі та зазначив, що зміст спірного договору відповідає звичаям ділового обороту, тобто є типовим для такого виду договорів, та пункти цього договору не суперечать жодному закону. Крім того, відповідач зауважив, що придбані позивачем вироби та комплектуючі не були новими, а були такими, що-раніше використовувались у виробництві, але були списані. Оскільки товар був не новий та придбаний відповідачем у інших юридичних осіб, то у постачальника були відсутні документи щодо якості товару. Але, у момент відвантаження товару, товар був оглянутий представником ПВФ "Турбо - Сервіс" і ніяких претензій щодо його стану у позивача не було. Крім того, відповідач заявив клопотання про розгляд справи за відсутністю його представника.
Враховуючи наявність в матеріалах справи всіх необхідних документів для прийняття об'єктивного та законного рішення, беручи до уваги подання відповідачем письмових заперечень та диспозитивність права сторін на участь у судовому засіданні, суд вважає за можливе, задовольнити клопотання сторін про проведення судового засідання без участі їх представників.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача та заперечення проти них, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
09 березня 2017 року між Приватною виробничою фірмою "Турбо-Сервіс" (позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Слобода агроцентр" (відповідач, постачальник) був укладений договір поставки № 1 (далі - договір; а.с. 17-18), відповідно до умов якого (п.1.1), постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві запасні частини, витратні матеріали та аксесуари (надалі товар) партіями, за найменуванням, у кількості, у комплектності, асортименті та по ціні, які вказуються у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язався сплатити за нього грошову суму та прийняти товар на умовах договору.
Згідно з пунктами 2.1 та 2.2 договору, ціна одиниці товару та загальна вартість кожної партії визначаються сторонами у видаткових накладних до даного договору, які є його невід'ємними частинами. Ціна товару, зазначена в видаткових накладних, може змінюватись лише за взаємною згодою сторін шляхом підписання видаткових накладних сторонами в новій редакції.
Орієнтовна ціна договору складає 700000,00 грн. (п. 2.3 договору).
Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару, в тому числі відшкодування вартості транспортних витрат постачальника (у разі транспортування товару за рахунок постачальника) здійснюються шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі протягом 30 робочих днів з моменту фактичного отримання товару покупцем. Розрахунок за фактично одержану партію товару здійснюється покупцем на підставі належним чином оформлених видаткових накладних (в залежності від умов поставки товару) та рахунків-фактур постачальника.
В пунктах 4.1 та 4.2 договору закріплено, що якість та комплектність товарів, що постачається, повинна відповідати державним стандартам, сертифікату виготовлювача та міжнародним стандартам якості. Товар, що постачається, в момент передачі його покупцю повинен знаходитись в робочому стані та придатним до негайного використання. Підтвердженням якості та комплектності з боку продавця є сертифікати виробника, сертифікати походження та технічні специфікації товару.
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017р., а якщо жодна із сторін не підтвердила письмово припинення дії цього договору до дати такого припинення - він вважається продовженим на той же самий строк на тих самих умовах (п. 11.1 договору).
На виконання умов договору, відповідач виставив позивачу рахунок № 9031 від 09.03.2017р. на оплату обладнання автопідйомника АП-17А б/у на суму 250000,00 грн. (а.с. 19).
Зазначений рахунок був сплачений позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 48 від 10.03.2017 р. про сплату коштів в сумі 250000,00 грн. (оборотна сторона а.с. 19) та банківською випискою (а.с. 25).
28.03.2017р. сторони підписали акт приймання-передачі товару, відповідно до якого, продавець передав, а покупець прийняв обладнання автопідйомника АП-17А б/у вартістю 250000,00 грн. (а.с. 20).
Вказаний акт був підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств без жодних зауважень.
Передача продавцем та прийом покупцем обладнання автопідйомника АП-17А б/у вартістю 250000,00 грн. також підтверджується видатковою накладною № 28032 від 28.03.2017 р. (оборотна сторона а.с. 20).
Крім того, 09.03.2017р. відповідач виставив позивачу рахунок № 9032 від 09.03.2017р. на оплату обертача БМ-302Б та штанги бурильної БМ-302Б загальною вартістю 204000,00 грн. (а.с. 21).
Зазначений рахунок був сплачений позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 58 від 20.03.2017р. на суму 50000,00 грн., № 61 від 23.03.2017р. на суму 50000,00 грн., № 64 від 24.03.2017р. на суму 50000,00 грн., № 67 від 28.03.2017р. на суму 54000,00 грн. (а.с. 22) та банківською випискою (а.с. 25).
03.04.2017р. сторони підписали акт приймання-передачі товару, відповідно до якого, продавець передав, а покупець прийняв обертач БМ-302Б та штангу бурильну БМ-302Б загальною вартістю 204000,00 грн. (а.с. 23).
Вказаний акт був підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств без жодних зауважень.
Передача продавцем та прийом покупцем обертача БМ-302Б та штанги бурильної БМ-302Б загальною вартістю 204000,00 грн. також підтверджується видатковою накладною № 3042 від 03.04.2017 р. (оборотна сторона а.с. 21).
03.04.2017р. відповідачем було підписано та видано товарно-транспортну накладну № Р3042 (а.с. 24) на товар поставлений за видатковими накладними №28032 від 28.03.2017 р. та № 3042 від 03.04.2017р. на загальну суму 454000,00 грн., тобто на весь придбаний товар.
28.08.2017р. Головним Управлінням державної фіскальної служби України у Сумській області був складений акт № 1773/18-28-14-07/23050489/156 "Про результати документальної позапланової перевірки Приватної виробничої фірми "Турбо-Сервіс" з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарським операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю "Слобода агроцентр" за період березень 2017 року".
В зазначеному акті державними ревізорами - інспекторами Головного Управління державної фіскальної служби України у Сумській області було зазначено про неможливість здійснення господарських операцій з придбання спірного товару позивачем у відповідача у зв'язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та реального задекларованого виробництва, а первинні документи бухгалтерського обігу складені від імені ТОВ "Слобода агроцентр" не мають жодної юридичної значимості. Також у своєму акті ГУ ДФС у Сумській області зазначає про відсутність документа щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорту якості, сертифіката відповідності тощо).
На підставі викладеного, у зв'язку з невідомим походженням спірного товару та його незаконним введенням в обіг, позивач, посилаючись на невідповідність товару державним та міжнародним стандартам, вважає, що договір поставки № 1 від 09.03.2017р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Слобода агроцентр" (відповідач) та Приватною виробничою фірмою "Турбо-Сервіс", має бути визнаний недійсним.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
У відповідності до п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За загальним правилом зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Частинами 1-4 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Як вбачається з умов спірного договору та видаткових накладних, які є його невід'ємними частинами, сторони досягли згоди щодо предмету договору, кількості товару, ціни та строку договору, тобто всіх істотних умов. Договір був підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками підприємств. При цьому, судом встановлено, що умови договору поставки № 1 від 09.03.2017р. відповідають вимогам Цивільного та Господарського кодексів України.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із частиною 1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. № 11).
Як вже було зазначено, позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що перевіркою Управління аудиту ГУ ДФС у Сумській області не встановлено реальність здійснення господарських операцій з придбання товару позивачем у відповідача у зв'язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та реального задекларованого виробництва.
Згідно з ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Відповідно до положень п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
В п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. № 11, роз'яснено, що у разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
У даному випадку, Приватна виробнича фірма "Турбо-Сервіс" здійснила оплату обладнання за спірним договором поставки на загальну суму 454000,00 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобода агроцентр" у повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та банківською випискою (а.с. 19, 22, 25).
В свою чергу, відповідач поставив на користь позивача обладнання за спірним договором поставки на загальну суму 454000,00 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними та актами приймання-передачі товару, які були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств без жодних зауважень.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон).
Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно зі статтею 1 Закону, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вищезазначена позиція узгоджується з практикою Верховного суду України, зокрема по справі №826/661/14 (постанова від 27.10.2015р.).
За змістом частин першої та другої статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд наголошує, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні та акти приймання-передачі товару відповідають вимогам Закону та підтверджують здійснення сторонами господарських операцій, які спричинили реальні зміни їх майнових станів. Таким чином, сторони здійснили усі необхідні дії, направлені на реальне виконання спірного договору поставки, а отже підстави для визнання його недійсним, з тих підстав, що цей договір був укладений без наміру створення реальних правових наслідків, - відсутні.
Щодо посилань позивача на ненадання відповідачем документів щодо підтвердження відповідності продукції державним стандартам (декларації про відповідність, паспорту якості, сертифіката відповідності тощо), суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4.4 спірного договору, у випадку коли товар поставлений в неробочому стані та є непридатним до негайного використання, покупець має право відмовитись від прийняття та подальшої оплати товару, та вимагати від продавця повернення протягом 3 (трьох) банківських днів сплачених коштів або заміни неробочого товару на товар належної якості за вибором покупця.
Як вже було зазначено, спірні видаткові накладні та акти актами приймання-передачі товару були підписані позивачем без жодних зауважень та претензій, що свідчить про належну якість спірного обладнання.
Крім того, пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. № 11 визначено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
Отже, ненадання відповідачем документів щодо підтвердження відповідності продукції державним стандартам (декларації про відповідність, паспорту якості, сертифіката відповідності тощо) не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним.
Щодо акту Головного Управління державної фіскальної служби України у Сумській області № 1773/18-28-14-07/23050489/156 "Про результати документальної позапланової перевірки Приватної виробничої фірми "Турбо-Сервіс", суд зазначає наступне.
Так, обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
В той же час, висновки, викладені у акті перевірки, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу про нікчемність окремих угод (або наявність підстав для визнання їх недійсними) є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.
Суд наголошує, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
При цьому, виявлені державною фіскальною службою України у Сумській області порушення не впливають на умови спірних договірних відносин і не можуть їх змінювати.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного суду України від 10.09.2013р. у справі №21-237а13 та від 22.01.2013р. у справі №3-69гс12.
Отже, висновки Головного Управління державної фіскальної служби України у Сумській області викладені у акті № 1773/18-28-14-07/23050489/156 не можуть бути самостійною підставою для визнання недійсним договору поставки № 1 від 09.03.2017р.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З урахуванням викладеного, суд, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, дійшов висновку, що під час укладання спірного договору поставки № 1 від 09.03.2017р. сторонами не було порушено жодної норми діючого законодавства та останній був спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним, а отже правові підстави для визнання даного договору недійсним відсутні, а відтак відсутні і підстави для задоволення позовних вимог Приватної виробничої фірми "Турбо-Сервіс".
Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити.
Повне рішення складено 08.11.2017 р.
Суддя ОСОБА_1