33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
31 жовтня 2017 р. Справа № 918/669/17
Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., розглянувши матеріали справи
за позовом ОСОБА_1 центральної районної лікарні
до відповідача ОСОБА_1 районної ради Рівненської області
про визнання незаконним рішення
В засіданні приймали участь:
Від позивача: ОСОБА_2 (головний лікар);
Від позивача: ОСОБА_3 (дов. № 10 від 11.01.2017 р.);
Від позивача: ОСОБА_4 (дов. № 194 від 06.10.2017 р.);
Від відповідача: ОСОБА_5 (дов. № 01.1-09-568).
ОСОБА_1 центральна районна лікарня звернулася до господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 районної ради Рівненської області про визнання незаконним рішення.
Ухвалою господарського суду від 26 вересня 2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 918/669/17 та призначено до слухання в судовому засіданні на 09 жовтня 2017 року.
09 жовтня 2017 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду, від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги заперечує.
Також, від представника позивача 09 жовтня 2017 року до відділу канцелярії та судового забезпечення суду надійшла заява, в якій останній просить суд долучити до матеріалів справи наступні документи, а саме: копію діючого статуту ОСОБА_1 ЦРЛ, затвердженого рішенням ОСОБА_1 районної ради № 924 від 21 жовтня 2015 року; копію рішення ОСОБА_1 районної ради № 200 від 19 жовтня 2016 року "Про затвердження Статуту ОСОБА_1 ЦРЛ в новій редакції"; копію статуту ОСОБА_1 ЦРЛ, затвердженого рішенням ОСОБА_1 районної ради № 200 від 19 жовтня 2016 року; копію ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року у справі № 562/2897/16-а; витяг з ЄДР; порівняльну таблицю змін до статуту ОСОБА_1 ЦРЛ № 1202-01/20 від 09 жовтня 2017 року.
Ухвалою суду від 09.10.2017 р. ухвалою суду розгляд справи відкладено на 23.10.2017 р.
23.10.2017 р. представник відповідача подав додаткові пояснення до відзиву, в яких вказує на безпідставність позову, просить суд в позові відмовити.
23.10.2017 р. представник третьої особи подав письмові пояснення в яких просив суд задоволити позов в повному обсязі.
23.10.2017 р. у судовому засіданні оголошено перерву по справі до 31.10.2017 р.
27.10.2017 р. відповідачем подано додаткові пояснення в яких останній вказує на безпідставність позову, просить суд в його задоволенні відмовити.
У судовому засіданні 31.10.2017 р. позивач та третя особа підтримали позов з підстав зазначених у позовній заяві, наполягали на його ґрунтовності, просили суд задоволити в повному обсязі, в свою чергу представник відповідача проти позову заперечив з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
28.10.2016 р. ОСОБА_1 районною радою Рівненської області було прийнято рішення про затвердження Статуту ОСОБА_1 центральної районної лікарні в новій редакції, згідно якого пунктом першим, затверджено зазначений статут в новій редакції (а.с. 8).
Позивач вважає зазначене рішення протиправним, а тому просить суд визнати його незаконним.
Зі статуту ОСОБА_1 центральної районної лікарні, погодженого головою ОСОБА_1 районної державної адміністрації і затвердженого рішенням ОСОБА_1 районної ради №924 від 21 жовтня 2015 року державну реєстрацію змін до якого проведено 20 листопада 2015 року, суд вбачається, що лікарня є комунальним закладом ОСОБА_1 районної ради (надалі - статут, а.с. 9 - 19), що надає послуги населенню, та створена за рішенням районної ради (пункти 1.1 та 1.2 статуту).
ОСОБА_1 центральна районна лікарні заснована на базі відокремленого частини районної комунальної власності і є комунальною власністю територіальних громад Здолбунівського району Рівненської області, власником якої є ОСОБА_1 районна рада, а управління лікарнею здійснює ОСОБА_1 районна державна адміністрація (пункт 1.3 статуту).
Згідно положень п.6.2 статуту райдержадміністрація погоджує та подає на затвердження ОСОБА_1 районною радою проект Статуту ЦРЛ, зміни та доповнення до нього, укладає контракт з керівником, дає дозвіл на здійснення ЦРЛ господарської некомерційної діяльності, визначає види медичних послуг та робіт на виробництво та реалізацію яких поширюється зазначений дозвіл.
У відповідності до п. 8.2 статуту до виключної компетенції районної ради належить затвердження статут ЦРЛ, змін та доповнення до нього.
Відповідно до п.9.2.2 до компетенції райдержадміністрації належить погодження Статуту ЦРЛ, зміни та доповнення до нього. Подає на затвердження а районну раду проект Статуту ЦРЛ, зміни та доповнення до нього.
З зазначених положень статуту суд вбачає, що обов'язковою умовою затвердження статуту районною радою є його погодження райдержадміністрацією.
26 жовтня 2016 року перший заступник голови ОСОБА_1 районної адміністрації Рівненської області звернувся з листом за вихідним №3148/01-25/16 від 26 жовтня 2016 року з проханням включити до порядку денного позачергової сесії районної ради 7 скликання питання "Про затвердження Статуту ОСОБА_1 центральної районної лікарні в новій редакції" (а.с. 65).
З зазначеного суд вбачає, що райдержадміністрацією було дотримано положення Статуту щодо порядку внесення змін та доповнень до Статуту лікарні.
З протоколу №9 від 27 жовтня 2016 року спільного засідання постійної комісії з питань освіти, культури, охорони здоров'я, молодіжної політики, фізкультури та спорту та постійної комісії з питань економічного розвитку, комунальної власності та енергозбереження вбачається, що питання затвердження Статуту ОСОБА_1 центральної районної лікарні в новій редакції» - розглядалося за участі представників ОСОБА_1, райдержадміністрації, лікарні та депутатів районної ради на якій обговорювалися зміни до статуту, за результатами яких одноголосно вирішили погодити проект рішення з внесеними змінами.
Згідно ч.2 ст.43 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання, віднесені до їх відання цим та іншими законами.
Рішенням ОСОБА_1 районної ради Рівненської області №200 від 19 жовтня 2016 року (а.с. 86) затверджено Статут ОСОБА_1 центральної районної лікарні в новій редакції.
Разом з тим, матеріалами справи стверджено, що 28 жовтня 2016 року на сесії ОСОБА_1 районної ради Рівненської області, був присутній ОСОБА_4 ОСОБА_1 районної державної адміністрації Рівненської області, який відкликав звернення про затвердження змін до статуту лікарні, що підтверджується аудіозаписом засідання ради та підтверджено сторонами у судовому засіданні.
Згідно ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Отже, факт відкликання звернення райдержадміністрації про затвердження змін до статуту лікарні визнається судом встановленим та таким який не потребує доказування.
Однак, 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 районною радою Рівненської області було прийнято рішення №207 (а.с. 8) "Про затвердження Статуту ОСОБА_1 центральної районної лікарні в новій редакції", яким затверджено Статут ОСОБА_1 центральної районної лікарні в новій редакції, який додається і яким визнано таким, що втратило чинність рішення №200 від 19 жовтня 2016 р.
Зазначене рішення відповідачем прийнято відповідно до положень ст.ст. 43, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та наказу Міністерства охорони здоров'я України №734 від 30 серпня 2010 року «Про затвердження Примірного статуту закладу охорони здоров'я - комунального некомерційного підприємства та Примірного договору про надання медичних послуг».
З зазначених обставин справи суд вбачає, що ОСОБА_1 районною радою Рівненської області було прийнято рішення щодо затвердження статуту без подання звернення ОСОБА_1 районної державної адміністрації.
Згідно ст.26 Регламенту ОСОБА_1 районної ради, затвердженого рішенням районної ради від 21 грудня 2015 року №21, сесія ради скликається головою районної ради відповідно до плану роботи районної ради, але не менше одного разу на квартал, а також в міру необхідності можуть скликатися позачергові сесії.
Відповідно до ст.35 Регламенту ОСОБА_1 районної ради проект порядку денного сесії районної ради узгоджується президією районної ради і повідомляється депутатам не пізніше як за 10 днів до пленарного засідання районної ради, а у виняткових випадках у день проведення сесії.
Строки подачі проектів рішень з питань, що внесені до проекту порядку денного позачергової сесії указаним Регламентом не передбачені, а процедурні питання, неурегульовані законом чи Регламентом, згідно ст.6 Регламенту вирішуються радою виходячи із необхідності реалізації у повному обсязі прав депутатів.
У відповідності до ст.39 Регламенту ОСОБА_1 районної ради проекти рішень підлягають обов'язковому погодженню із причетними до їх виконання структурними підрозділами районної державної адміністрації, а у разі потреби - з іншими органами, за винятком, коли проект рішення підготовлений постійною комісією чи депутатами районної ради.
З зазначених положень регламенту суд вбачає, що відповідачем дотримана процедура, щодо порядку проведення сесії, однак порушена процедура щодо погодження рішення із райдержадміністрацією.
В підтвердження зазначеного суд вказує на те, що на примірнику затвердженого статуту ОСОБА_1 центральної районної лікарні у новій редакції відсутній підпис ОСОБА_4 ОСОБА_1 Райдержадміністрації, що в свою чергу свідчить про порушення норм Статуту, які зазначалися вище, при прийняття такого у новій редакції.
Відповідачем не надано суду доказів того, що проект статуту який був затверджений радою 28.10.2017 р. було погоджено з райдержадміністрацією, на що прямо вказують положення попереднього статуту.
Згідно з приписами ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У даному випадку підставою для звернення до суду є порушення порядку затвердження Статуту позивача відповідачем. Порушення цивільного права є результатом протиправних дій порушника.
Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а відповідно до частину 2 пункту 10 цієї статті способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
В п. 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів від 26.01.2000 року №02-5/35 зазначено, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Відповідно до вказаних роз'яснень та норм права, відповідач у своїй діяльності повинен керувати нормами закону, а підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Також, суд зазначає, що за змістом статей 140, 142-144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України; місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради; матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Статтями 43, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сесії обласної ради, за дорученням відповідних рад, вирішуються, зокрема, питання про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку; органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду; доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку; рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Згідно ч. 3, 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Отже, районні ради здійснюють управління комунальними підприємствами.
Відповідно до ст. 57 Господарського кодексу України установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання. В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом. У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону. Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству. Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.
З зазначеного суд вбачає, що нормами Господарського кодексу України передбачено, що підприємства, засновники та власники, після затвердження статуту, зобов'язані дотримуватися норм чинного законодавства та умов статуту.
Разом з тим, як зазначалося вище, ОСОБА_1 районна рада, приймаючи рішення від 28.10.2106 р. не дотрималася процедури внесення змін до статуту (передбачених самим статутом який в попередній редакції сама і затверджувала) та не погодила його умови із ОСОБА_1 районною державною адміністрацією.
За приписами частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку
Таким чином, враховуючи, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано належних та допустимих доказів про наявність звернення райдержадміністрації, щодо затвердження статуту та наявність погодження ОСОБА_1 районною державною адміністрацією, що було досліджено в ході судових засідань, суд опираючись не тільки на суперечливі і взаємовиключні юридичні обґрунтування сторін, а перш за все на базовий правовий принцип - принцип правової визначеності, погоджується з твердженнями зазначеними у позовній заяві, визнає їх обґрунтованими, а тому позов задовольняє в повному обсязі.
Суд з матеріалів справи вбачає, що у відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, позивачем доведено суду ґрунтовність позову, тому суд визнає незаконним рішення ОСОБА_1 районної ради від 28.10.2016 р. №207 "Про затвердження Статуту ОСОБА_1 центральної районної лікарні в новій редакції".
Згідно ч.2 ст. 49 ГПК України Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до ст.49 ГПК України оплата судових витрат покладається на відповідача в повному обсязі в сумі в розмірі 1 600 грн. 00 коп.
Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати незаконним рішення ОСОБА_1 районної ради від 28.10.2016 р. №207 "Про затвердження Статуту ОСОБА_1 центральної районної лікарні в новій редакції".
3. Стягнути з ОСОБА_1 районної ради Рівненської області (35700, м. Здолбунів, вул. Грушевського, 14, ідентифікаційний код 21086247) на користь ОСОБА_1 центральної районної лікарні (35700, м. Здолбунів, вул. Степана Бандери, 1, ідентифікаційний код 02000105) 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено "07" листопада 2017 року
Суддя Войтюк В.Р.