вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"26" жовтня 2017 р. Справа № 911/2839/17
Розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз», м.Боярка
До Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради, м.Боярка
Про стягнення 60039,74 грн.
Суддя А.Ю.Кошик
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1
Від відповідача: ОСОБА_2
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (далі - позивач) до Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради (далі - відповідач) про стягнення 60039,74 грн.
Провадження у справі №911/2839/17 порушено відповідно до ухвали суду від 25.09.2017 року та призначено справу до розгляду на 10.10.2017 року.
Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання 10.10.2017 року без поважних причин не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав. Розгляд справи відкладався до 26.10.2017 року.
В судовому засіданні 26.10.2017 року позовні вимоги підтримав. Відповідач надав відзив на позов, в якому повідомив про сплату основного боргу та просив звільнити його від сплати штрафних санкцій.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з викладених у позові обставин, 03.02.2016 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (позивач) та Комунальним підприємством «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради (відповідач) був укладений типовий Договір розподілу природного газу № 09420ИО03ЕРТ016 шляхом підписання заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу. Відповідно до умов зазначеного договору позивач надав відповідачу в грудні 2016 року та січні, лютому та березні 2017 року послуги з розподілу природного газу на суму 55 094,61 грн., що підтверджується актами наданих послуг з розподілу природного газу від 31.12.2016 року, від 31.01.2017 року, від 28.02.2017 року та від 31.03.2017 року.
Відповідно до п. 6.4.Договору остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Однак, відповідачем в порушення умов Договору своєчасно та в повному обсязі не оплачено послуг з розподілу природного газу, проведена лише часткова оплата отриманих послуг в розмірі 2472,60 грн. Таким чином, залишився не оплаченим борг за отримані послуги з розподілу природного газу в грудні 2016 року, січні, лютому та березні 2017 року на суму 52 622,01 грн.
У зв'язку з чим, позивач в позові просить стягнути з відповідача 52 622,01 грн. основного боргу. Крім того, у відповідності з п. 8.2. Договору відповідачу за несвоєчасну оплату послуг, отриманих в січні-березні 2017 року нараховано пеню в сумі 4942,08 грн. та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних в сумі 610,22 грн., інфляційні у сумі 1865,43 грн.
Відповідач подав відзив на позов, в якому позовні вимоги заперечив, зазначив, що 18.10.2017 року відповідач повністю оплатив суму заборгованості перед позивачем в сумі 52622,01 грн. за платіжним дорученням № 944 від 18.10.2017 року.
Також, відповідач на підставі ст. 233 Господарського кодексу України просить зменшити розмір штрафних санкцій та відмовити в позові в повному обсязі.
Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.
Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, за наслідками розгляду спору судом встановлено факт прострочення сплати відповідачем основної заборгованості за Договором за отримані послуги з розподілу природного газу в грудні 2016 року, січні, лютому та березні 2017 року на суму 52 622,01 грн.
Відповідачем надано суду докази сплати основної заборгованості в сумі 52622,01 грн. за платіжним дорученням № 944 від 18.10.2017 року, тобто після порушення провадження у справі.
Як передбачено п. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, в разі відсутності предмету спору.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем після порушення провадження у справі здійснено сплату основної заборгованості в сумі 52622,01 грн., на день розгляду справи відсутній предмет спору, тому відповідно до п. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 52622,01 грн.
Однак, враховуючи, що сума основного боргу сплачена після порушення провадження у справі, відповідні обставини не спростовують факту прострочення зобов'язання і не впливають на розрахунок позову в частині вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.
Стягнення пені передбачено п.8.2. Договору, на підставі якого відповідачу за несвоєчасну оплату послуг, отриманих в січні-березні 2017 року нараховано пеню в розмірі 4942,08 грн. Дослідивши наданий позивачем розрахунок, судом в становлено, що пеня нарахована по кожному акту окремо протягом 6 місяців в розмірі подвійної облікової ставки НБУ з врахуванням часткових сплат.
Таким чином, вимога про стягнення пені в сумі 4942,08 грн. є правомірною та обґрунтованою.
Також, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 610,22 грн., інфляційні у сумі 1865,43 грн.
Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем надано обґрунтований розрахунок 3% річних та інфляційних, згідно з яким нарахування проведені по кожному періоду на фактичні суми заборгованості, існування яких у відповідні періоди відповідачем не спростовано, що відповідає фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства. Таким чином, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних є обґрунтованими і правомірними.
Щодо поданого відповідачем на підставі ст. 233 Господарського кодексу України клопотання (у відзиві) про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає, що відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суд України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам.
Відповідно до п. 3.1 та п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, з огляду на норми чинного законодавства ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України не передбачають зменшення заявлених на підставі 625 Цивільного кодексу України нарахувань.
Щодо неустойки у вигляді пені, суд не вбачає підстав для зменшення пені, оскільки заявлена у справі пеня є спів розмірною з простроченою сумою боргу, нарахована за фактичний період прострочення. Крім того, відповідачем не зазначено та не обґрунтовано до якого розміру має бути зменшено неустойку, звільнення від сплати неустойки в повному обсязі ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України не передбачено.
Таким чином, суд не вбачає достатніх та обґрунтованих підстав для зменшення штрафних санкцій.
Відповідно до ч.1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню щодо стягнення 4942,08 грн. пені, 610,22 грн. 3% річних та 1865,43 грн. інфляційних. В частині стягнення 52 622,01 грн. основного боргу, провадження у справі підлягає припиненню.
Згідно з ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, який сплатив заборгованість після звернення позивача до суду, з огляду на ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на відповідача відшкодування витрат по сплаті судового збору в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 49, п. 11 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Київської області, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради (08150, Київська область, Києво-Святошинський р-н, м. Боярка, вул. Незалежності, 9 код 23576122) на користь Публічного акціонерного товариства «Київоблгаз» (08150, Київська область, м. Боярка, вул. Шевченка, 178, код 20578072) 4942,08 грн. пені, 610,22 грн. 3% річних, 1865,43 грн. інфляційних та 1600 грн. витрат по сплаті судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
3. В частині стягнення 52 622,01 грн. основного боргу провадження у справі припинити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя А.Ю. Кошик
дата підписання 08.11.2017 р.