Справа № 308/4609/14-ц
08 листопада 2017 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Дергачової Н.В., при секретарі судового засідання Коціпак З.П., за участю: позивача - ОСОБА_1, її представника - ОСОБА_2, та представника відповідача - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», третя особа - Державна іпотечна установа, про визнання додаткової угоди до договору про іпотечний кредит недійсною, -
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до відповідача - Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», третя особа - Державна іпотечна установа, за якою просить суд: додаткову угоду до договору про іпотечний кредит № МКМOGI0000004884 від 08.04.2008р, укладену 08.08.2008 між ОСОБА_1 та КБ „ПриватБанк”, - визнати недійсною.
В обґрунтування позову позивач зазначив наступне.
При підписанні Договору про іпотечний кредит MKMOGI0000004884 від 08.04.2008р., банківський працівник надала позивачу для ознайомлення Повідомлення без номера та без дати про відступлення прав вимог Державній іпотечній установі за її Договором.
Приблизно через 2,5 місяці після отримання кредиту, а саме в кінці червня 2008р., вона отримала із КБ „ПриватБанку” листа за №20.1.3.2/6-9381 від 26.06.2008р., яким її повідомлено про те, що особливістю договору про іпотечний кредит, укладеного з ПриватБанком про видачу кредиту на покупку нерухомості, є наявність умов про три сторони в особі Державної Іпотечної Установи (ГІУ) України. Як проінформовано позивача: метою даної організації є створення умов для надання громадянам України дешевших, ніж в рамках ринкових умов, кредитів, на придбання нерухомості, за рахунок застосування механізму рефінансування. Операція рефінансування фактично є викупом Державною Іпотечною Установою у банку кредитів, виданих клієнтам на умовах співпраці із Державною Іпотечною Установою. Фінансування даної операції проводиться за рахунок бюджетних коштів. При цьому, вартість ГІУ кредитів, що продаються для банку є більш низькою, ніж вартість власних фінансових ресурсів, що і дозволяє зробити кредит для клієнта дешевшим. Оскільки склалася ситуація, коли ГІУ не має можливості викупляти кредит у ПриватБанку і фактично не виконує зобов'язання за договором про співпрацю з Приватбанком. Таким чином, відмова ГІУ в рефінансуванні іпотечних кредитів, виданих ПриватБанком у порядку вимог Стандартів ГІУ, приводить до виникнення збитків з боку ПриватБанку, пов'язаних з тим, що такі кредити оформлялися на пільгових умовах і надалі банку не були компенсовані. Виходячи із викладеного, згідно вимог законодавства і п. 8.9 Договору про іпотечний кредит, Банк вимушений змінити процентну ставку за договором позивача. Таким чином, починаючи з 08.08.2008р., процентна ставка за Договором про іпотечний кредит №MKMOGI0000004884 від 08.04.2008р., який вона уклала із ПриватБанком складатиме 2,09 % у місяць. Також її повідомлено, що, у випадку не згоди із зміненим розміром процентної ставки, шо встановлюється згідно даного повідомлення, вона повинна повідомити про це Банк.
Звичайно, позивач не погоджувалась на підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, а тому повідомила про це Банк. Під час розмови із банківськими працівниками, їй було роз'яснено, що у неї є три варіанти: достроково погасити кредитну заборгованість, погодитись на збільшення відсоткової ставки, або ж укласти додаткову угоду на переведення її кредиту із гривневого у валютний. Разом із цим їй було переконливо пояснено, що третій варіант вирішення проблеми є найкращим, оскільки курс гривні до долара США становить 4,64 грн. за 1 долар США, що є дуже вигідним для неї. Крім того, їй було роз'яснено, що у випадку, коли вона погодиться на переведення її гривневого кредиту у валютний, відсоткова ставка буде складати 14%, хоча для інших вона складає 16%; що така ставка є меншою аніж відсоткова ставка по її гривневому кредиту (15%); більше того, відсоткова ставка у розмірі 14% по валютному кредиту буде сталою і збільшуватись не буде. І тільки таким чином вона вирішить свою проблему, оскільки Державна Іпотечна установа є на межі банкрутства і відсоткова ставка за її гривневим кредитом буде постійно тільки збільшуватися.
Банківські працівники настільки впевнено і твердо їй розповідали про те, що саме третій варіант, а саме: укладення додаткової угоди із Банком і переведення кредиту із гривневого на валютний (доларовий) є найкращим виходом із ситуації, що вона була переконана ними в тому, що іншого, кращого варіанту, для неї немає.
Саме тому, 08.08.2008р. вона підписала Додаткову угоду до договору про іпотечний кредит №MKMOGI0000004884 від 08.04.2008р.
За умовами даної додаткової угоди, її кредитний залишок за договором про іпотечний кредит від 08.04.2008р., який, станом на 08.08.2008р. складав - 151 618, 65 грн., було переведено у долари США і склав 32 676,43 долари США.
Дата погашення та строк дії кредитного договору залишився таким як і у договорі про іпотечний кредит від 08.04.2008р.
У тексті додаткової угоди відсутні дані про розмір та суму щомісячних платежів, які вона повинна сплачувати Банку, однак передбачена відповідальність за несвоєчасне їх внесення.
У січня 2009р. позивач отримала нового листа від КБ „ПриватБанк” за №20.1.3.2/6 - 46545 від 31.12.2008р., відповідного до якого банк ставить її до відома про підвищення відсоткової ставки за її, уже валютним кредитом. У випадку незгоди, позивачеві запропоновано до 20.02.2009р. повідомити про таку Банк.
Із кінця 2008р. розпочався ріст курсу долара США по відношенню до гривні.
До лютого 2013р. позивач не мала затримок у погашенні кредиту, вчасно вносила щомісячні платежі. Однак, у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, у березні 2013р. вона звернулась до начальника Закарпатської філії КБ „ГІриватбанк” із проханням або ж зменшити їй відсоткову ставку за валютним кредитом, або ж повернутись до умов погашення згідно до Договору про іпотечний кредит від 08.04.2008р.
На таке прохання, їй було роз'яснено, що її звернення буде передано на розгляд до центрального офісу Банку, одночасно, Банк їй дає 6-місячні кредитні канікули, а тому вона може не погашати кредитну заборгованість до серпня 2013р., після чого буде проведено реструктуризацію кредиту на яку вона має повне право.
Позивач звернулася до Державної іпотечної установи України із проханням надати їй відповідь про її співпрацю із КБ „ПриватБанком”, зокрема по Договору про іпотечний кредит №MKMOGI0000004884, укладений між ПАТ КБ „ПриватБанком” та ОСОБА_1 08.04.2008р.
Листом від 11.07.2013р. за №2691/11/2 Державна іпотечна установа України повідомила позивача, зокрема і про те, що Договір про відступлення права вимоги (рефінансування) за Договором про іпотечний кредит №MKMOGI0000004884 від 08.04.2008р., що був укладений з ОСОБА_1, між Державною іпотечною установою та ПАТ КБ „ПриватБанком” не укладався.
Отримавши такого листа, позивач зрозуміла, що КБ „ПриватБанк” ввівши її в оману, спонукав до укладення додаткової угоди в результаті чого її гривневий кредит було переведено у валютний. Жодної підстави до укладення додаткової угоди до договору про іпотечний кредит та переведення її гривневого кредиту у валютний у Банку не було.
30.07.2013р., у зв'язку із неможливістю погашення кредиту у іноземній валюті, позивач звернулась із письмовою заявою на ім'я голови Правління ПАТ КБ „ПриватБанк” із проханням переглянути умови додаткової угоди і повернути першочергові умови Договору про іпотечний кредит №MKMOG10000004884 від 08.04.2008р., за яким вона зобов'язалась погашати кредит щомісячно в сумі 2024,96 грн.
Текст заяви їй допомагали складати співробітники Банку.
Листом від 02.08.2013р. за №20.1.0.0.0/7-130730/1580 у задоволенні заяви Банком відмовлено.
Таким чином, у липні 2013р. позивач дізналася про те, що КБ „ПриватБанк” ввівши її в оману, фактично поставив їй у такі умови, що вона вимушена була укласти додаткову угоду. Насправді ж, жодного договору про відступлення права вимоги (рефінансування) за Договором про іпотечний кредит №MKMOGI0000004884 від 08.04.2008р., який був укладений між КБ „ПриватБанком” і нею, ОСОБА_1, між Державною іпотечною установою та ПАТ КБ „ПриватБанком” не укладався, його не існувало ані на день укладення договору про іпотечний кредит, ані після того, зокрема й на день укладення додаткової угоди.
З огляду на викладене та у відповідності до ч. 3, ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 230, ч. 1 ст. 638, ч. 1 ст. 261 ЦК України, п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Законом України „Про захист прав споживачів”, п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", позивач просить суд задовольнити зазначений позов у повному обсязі.
Позивач та її представник у судовому засіданні позов підтримали та просили суд його задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, з підстав зазначених у письмових поясненнях, просив суд відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи у судове засідання не прибув, незважаючи на той факт, що про час і місце розгляду справи був судом неодноразово повідомлений, причини неприбуття суду не повідомив, заяви про участь у справі до суду від нього не надходило.
У відповідності до ч. 3 ст. 36 ЦПК України якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.
Заслухавши сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається із матеріалів справи, 08.04.2008р. між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про іпотечний кредит № MKMOGI0000004884.
За умовами п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 зазначеного Договору, Банк зобов'язався надати позивачу на умовах цього Договору грошові кошти в сумі 152 000,00 гривень, а позивач зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 152 000, 00 гривень, сплатити відсотки за користування Кредитом в розмірі 15,00 % річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором, а також сплатити винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту. Детальний опис загальної вартості кредиту вказаний у п.п. 1.1., 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3, 2.4, 4.1, 5.2, 5.3.3, 5.3.12, 6.3, 6.5, а також у Додатку № 1 до цього Договору, а саме: сум Кредиту, відсотків за користування Кредитом, винагород, неустойки, затрат на укладення договорів страхування та договорів забезпечення. Кредит надається строком погашення не пізніше 08-04-2028р. на: придбання у власність окремої квартири з метою постійного проживання за договором купівлі-продажу № 647 від 08.04.2008 р., розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Кредит надавався на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Згідно до п. 1.5 Договору, погашення платежів за Кредитом здійснюється Позичальником, виключно у національній валюті Україні - гривні.
Відповідно до п. 8.1, 8.2 кредитного договору позичальника проінформовано та він згоден, що право вимоги за цим договором про іпотечний кредит можуть бути передані у заставу або відступлені Державній іпотечній установі або іншим особам (у т.ч. і Приватбанку). Позичальника проінформовано та він згоден, що його зобов'язання за цим договором можуть бути приєднані до консолідованого іпотечного боргу та іпотека може бути включена до іпотечного пулу у відповідності до вимог чинного законодавства.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором між тими самими сторонами був укладений 08.04.2008р. іпотечний договір № MKMOGI0000004884 та посвідчений нотаріально.
За умовами п. 1.1 цього договору ОСОБА_1 з метою забезпечення належного виконання Зобов'язання, що випливає з Договору про іпотечний кредит, передала, а банк прийняв в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим Договором, нерухоме майно житлового призначення, а саме: 1-кімнатна квартира зі всіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим-нерухомим майном загальною площею 32,90 кв. м., житловою площею 15,80 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний № 11868888, (далі - Предмет іпотеки).
08 серпня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода до договору про іпотечний кредит № MKMOGI0000004884 від 08.04.2008 року, за якою сторони домовилися викласти договір про іпотечний кредит № MKMOGI0000004884 від 08.04.2008 року у новій редакції.
Тобто позивачем фактично ставиться питання не про визнання додаткової угоди до договору про іпотечний кредит недійсною, а про визнання недійсним договору про іпотечний кредит вцілому у новій редакції.
За умовами п. 2.1.1. цієї додаткової угоди банк зобов'язався надати Кредит шляхом й у межах сум, зазначених у п. 8.1 даного Договору, а також, за умови виконання Позичальником умов, передбачених п. 2.2.7. даного Договору.
Відповідно до п. 8.1 банк Банк зобов'язався надати позивачеві кредитні кошти шляхом: перерахування на рахунок № 29098050069382 на строк з 08.08.2008 р. по 08.04.2028 включно, у вигляді строкового кредиту у розмірі 32 676,43 доларів США на наступні цілі: на поліпшення житлових умов, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0 (нуль) % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 3 (три) % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.2. даного Договору. Станом на 08.08.2008 року залишок заборгованості по Договору про іпотечний кредит № MKMOGI0000004884 від 08.04.2008р. складає 151 618,65 гривень, що еквівалентно 32 676,43 доларів США.
При цьому позивач стверджує, що при укладенні зазначеної додаткової угоди КБ „ПриватБанк” ввів її в оману, спонукав до укладення додаткової угоди в результаті чого її гривневий кредит було переведено у валютний. Жодної підстави до укладення додаткової угоди до договору про іпотечний кредит та переведення її гривневого кредиту у валютний у Банку не було.
В обґрунтування своєї позиції позивач надала суду наступні докази.
Повідомлення без номера та без дати про відступлення прав вимог Державній іпотечній установі за її кредитним та іпотечним договорами.
Лист від 26.06.2008р. за № 20.1.3.2/6-9381, на ім'я ОСОБА_1 від банку, який, як стверджує позивач вона отримала в кінці червня 2008р., та за яким її повідомлено про те, що особливістю договору про іпотечний кредит, укладеного з ПриватБанком про видачу кредиту на покупку нерухомості, є наявність умов про три сторони в особі Державної Іпотечної Установи (ГІУ) України. Метою даної організації є створення умов для надання громадянам України дешевших, ніж в рамках ринкових умов, кредитів на придбання нерухомості, за рахунок застосування механізму рефінансування. Операція рефінансування фактично є викупом ГІУ у банку кредитів, виданих клієнтам на умовах співпраці з ГІУ. Фінансування даної операції проводиться за рахунок бюджетних коштів. При цьому вартість ГІУ кредитів, що продаються, для банку є більш низкою, ніж вартість власних фінансових ресурсів, що і дозволяє зробити кредит для клієнта дешевшим.
Цим листом банк повідомив позивача, що ГІУ не має можливості викупляти кредити у Приватбанку і фактично не виконує зобов'язання за договором про співпрацю з Приватбанком. Таким чином, відмова ГІУ в рефінансуванні іпотечних кредитів, виданих Приватбанком у порядку вимог Стандартів ГІУ, приводить до виникнення збитків з боку Приватбанку, пов'язаних з тим, що такі кредити оформлялися на пільгових умовах і надалі банку не були компенсовані. Згідно ст. 53 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» Банку забороняється встановлювати процентні ставки і комісійні винагороди на рівні нижче за собівартість банківських послуг, що і склалося на даний момент. Виходячи їх вищевикладеного, згідно вимогам законодавства і п. 8.9 Договору про іпотечний кредит, Банк вимушений змінити процентну ставку за Договором позивача: Таким чином, починаючи з 08.08.2008р. процентна ставка за Договором про іпотечний кредит №МKMOGІ0000004884 від 08.04.2008, який вона уклала з Приватбанком складатиме 2,09% у місяць. Та про можливість у випадку не згоди із зміненим розміром процентної ставки, що встановлюється згідно даного повідомлення, то згідно п. 8.9 договору про іпотечний кредит в строк не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів до дати початку дії нової ставки, вказаної в даному обігу, надати письмове повідомлення про свою незгоду із змінною ставкою за 88000, м. Ужгород, проспект Свободи, 14. При отриманні письмової незгоди із змінною ставкою, Банк вимушений діяти згідно п. 8.9 договору про іпотечний кредит.
Позивач стверджує, що не погоджувалась на підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, а тому повідомила про це Банк. Проте, будь - яких письмових доказів на підтвердження викладеного суду не надала.
Лист КБ „ПриватБанк” за № 20.1.3.2/6 - 46545 від 31.12.2008р., який, як стверджує позивач, вона отримала у січні 2009р., за яким банк ставить її до відома про підвищення відсоткової ставки за її, уже валютним кредитом до 15,00% на рік.
Лист Державної іпотечної установи Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 року № 2691/11/2 з якого вбачається, що в період з квітня по липень 2008 року та на той час діяв Генеральний договір про рефінансування та обслуговування іпотечних кредитів, що укладений між ДІУ та ПАТ КБ «Приватбанк». Договір про відступлення права вимоги (рефінансування) за договором про іпотечний кредит № MKMOGI0000004884 від 08.04.2008 року, що був укладений з ОСОБА_1, між ДІУ та ПАТ КБ «Приватбанк» не укладався.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою Цивільного кодексу України (ст. 215 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Частиною першою статті 229 цього Кодексу визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Як зазначено у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою
обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Слід зазначити, що правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.
Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман як підставу для визнання правочину недійсним слід відрізняти від помилки, що має істотне значення. Відмінності між цими правовими конструкціями полягають у наступному. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Помилка є результатом невірного уявлення про обставини правочину. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін, тоді як при помилці обидві сторони можуть невірно сприймати обставини правочину. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230.
Невірне уявлення стосовно правочину, що вчиняється, яке сформувалося у сторони під впливом обману, стосується більш широкого кола обставин, ніж у випадку застосування ст. 229. Так, обман може стосуватися насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей речі, які значно знижують її цінність або унеможливлюють використання за цільовим призначенням, так і обставин, що знаходяться за межами елементів правочину, в тому числі мотиву й мети правочину.
Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки або повідомлення про будь-які обставини, яких насправді немає (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підробних документів про право власності на продавану річ, про право на вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, які можуть перешкодити укладенню правочину.
Як вбачається із листа Державної іпотечної установи від 23.09.2015 року № 6677/11/2, договір про іпотечний кредит № MKMOGI0000004884 від 08.04.2008 року був включений банком до ПУЛу № 184 ід 29.05.2008 року та наданий банком на розгляд ДІУ. У вересні 2008 року ДІУ надіслано Банку рішення, згідно якого було зупинено розгялд іпотечних кредитів, оформлених пулами, та повідомлено про необхідність надання до кінця 2008 року додаткових документів для подальшого розгялду кожного окремого іпотечного кредиту, які раніше були включені до Пулів, у тмоу числі і по ПУЛу № 184. Банком додаткових документів по іпотечним кредитам ПУЛу № 184 до ДІУ надано не було. На підставі рішення правління ДІУ № 226/3 від 16.01.2009 року установа призупинила розгляд іпотечних кредитів, наданих банком до 01.06.2008 року (у тому числі кредитів, включених до ПУЛу № 184), про що листом від 21.01.2009 року № 316-1 було проінформовано банк.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що пунктом 8.2 договору про іпотечний кредит від 08.04.2008р. № MKMOGI0000004884, було прямо передбачено, що позичальника проінформовано та він згоден, що його зобов'язання за цим договором можуть бути приєднані до консолідованого іпотечного боргу та іпотека може бути включена до іпотечного пулу у відповідності до вимог чинного законодавства.
Наданими суду доказами підтверджується, що договір про іпотечний кредит № MKMOGI0000004884 від 08.04.2008 року був включений банком до ПУЛу № 184 від 29.05.2008 року та наданий банком на розгляд ДІУ, що повністю відповідає вимогам п. 8.2 договору про іпотечний кредит від 08.04.2008р. № MKMOGI0000004884.
Тобто, позивач був належним чином повідомлений відповідачем про можливість застосування до нього відповідної процедури, яка фактично не відбулася, що підтверджується наданими позивачем та відповідачем листами Державної іпотечної установи.
Можливість підвищення відсоткової ставки та випадки такого підвищення були передбачені сторонами у п. 8.9 договору про іпотечний кредит № MKMOGI0000004884 від 08.04.2008 року.
Відтак позивач мав об'єктивну можливість погодитися на підвищення відсоткової ставки за договором про іпотечний кредит № MKMOGI0000004884 від 08.04.2008 року та не укладати спірну додаткову угоду, яка фактично є новим договором про іпотечний кредит і укладена сторонами на основі вільного волевиявлення.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позивачем суду не доведено належними та допустимими доказами наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману, тобто відсутні підстави для задоволення зазначеного позову.
Оскільки судом не встановлено порушення права позивача з боку відповідача, суд не вбачає підстав для застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, як про це просив відповідач за своєю заявою.
Витрати із сплати судового збору у відповідності до ст. 88 ЦПК України слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 60, 61, 88, 214, 215, 292, 294 ЦПК України, ст. 230 ЦК України, суд, -
Відмовити повністю у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», третя особа - Державна іпотечна установа, про визнання додаткової угоди до договору про іпотечний кредит недійсною.
Витрати із сплати судового збору у відповідності до ст. 88 ЦПК України покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення виготовлений 08.11.2017 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду Н.В Дергачова