Єдиний унікальний номер 227/3724/14-ц Номер провадження 22-ц/775/1386/2017
Єдиний унікальний номер 227/3724/14-ц
Номер провадження 22-ц/775/1386/2017
Головуючий у 1 інстанції: Мамалуй М.В.
Доповідач: Мірута О.А.
Категорія: 39
07листопада 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Мірути О.А.
суддів Мальованого Ю.М., Хейло Я.В,
за участю секретаря Ситнік Д.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування,
ОСОБА_1 звернулась до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Добропільської міськради про визнання права власності в порядку спадкування за законом після її батька ОСОБА_3, померлого 16 листопада 2013 року, на житловий будинок №45 із надвірними побудовами і спорудами, розташованого по вул. Матросова в м. Добропіллі Донецької області.
Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27.09.2014 року за заявою позивачки було замінено неналежного відповідача на ОСОБА_4.
ОСОБА_1 обґрунтувала свій позов наступним. 16 листопада 2013 року помер її батько ОСОБА_3 Після його смерті залишилось спадкове майно, що складається з житлового будинку з надвірними спорудами. У передбачений законом строк вона звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але отримала відмову з тих підстав, що у правовстановлюючих документах, а саме договорі про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку з кількістю кімнат від 1 до 5 включно, відсутні відмітки про реєстрацію договору у відповідному відділі комунального господарства або у відповідному бюро технічної інвентаризації виконкому місцевої Ради за місцем знаходження будинку. Придбання батьком житлового будинку 45 по вулиці Матросова у місті Добропіллі здійснювалось у період дії ЦК УРСР 1963 року та Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31.01.1966 року, п.4 якої встановлювалось, що реєстрації підлягали всі будинки, які належали громадянам на праві особистої власності та розташовані в межах міст і се6лищ міського типу УРСР та не встановлений обов»язок щодо реєстрації будинків та домоволодінь, розташованих у селі.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2014 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1, право власності на ? частину житлового будинку за адресою: Донецька область, м.Добропіля, вул. Матросова, 45, в порядку спадкування за законом за ОСОБА_3 померлим 16 листопада 2013 року В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити та визнати за нею право власності в порядку спадкування по закону після смерті ОСОБА_3 на будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою Донецька область, м.Добропіля, вул. Матросова, 45 , оскільки вважає, що судом неповно досліджені докази по справі та неправильно застосовані норми матеріального права, посилаючись на наступне. 24.01.2017 року померла її мати ОСОБА_4 та виникла необхідність у продажу будинку. При оформлені документів у нотаріуса з'ясувалось, що рішенням суду за нею визнано право власності лише на ? частину будинку. Із заяви її матері ОСОБА_4 від 02.04.2014 року зі спадкової справи після смерті батька ОСОБА_3 вбачається, що її мати ОСОБА_4 відмовилась не тільки від спадкової частки на її користь, а і від отримання свідоцтва про право власності на ? частину спадкового майна, придбаного зі спадкодавцем ОСОБА_3 під час шлюбу. Крім того, суд не взяв до уваги, що її мати ОСОБА_4 подала заяву про визнання позову в повному обсязі, тому вважає, що суд повинен був задовольнити її позовні вимоги повністю.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 17.10.2017 року в зв»язку зі смертю відповідачки ОСОБА_4 задоволено клопотання ОСОБА_1 та залучений до участі у справі у якості правонаступника відповідачки ОСОБА_2.
У судове засідання сторони не з'явились, про час та дату розгляду справи повідомлені належним чином у відповідності із положеннями ст.74 ЦПК України.
Позивачка ОСОБА_1 надала суду заяву про розгляд справи без її участі(а.с. 204).
Відповідач ОСОБА_2 надав суду заяву про розгляд справи без його участі(а.с. 202).
Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 помер 16 листопада 2013 року, що підтверджено свідоцтвом про смерть серії І-НО №740202 (а.с.22).
У відповідності до договору, посвідченому нотаріусом Добропільської нотконтори 06 грудня 1956 року за реєстром № 2157, укладеному між виконкомом Добропільскої міської ради та ОСОБА_3, останньому згідно з рішенням виконкому Добропільської ради № 10 від 05 травня 1955 року надана в безстрокове користування земельна ділянка для будівництва жилого будинку в м. Добропілля по вул. Матросова №33 (а.с.17-19).
З довідок ТОВ “Добропільське БТІ” від 27 березня і 16 квітня 2014 року вбачається, що житловий будинок за адресою в м. Добропілля, вул. Матросова №45 до вересня 1973 року мав номер 33. Право власності на житловий будинок не зареєстроване (а.с.9-10).
Згідно технічного паспорту, виготовленого ТОВ “Добропільське БТІ” станом на 05 травня 2014 року за адресою: м. Добропіля вул. Матросова, 45. міститься житловий будинок із надвірними побудовами і спорудами, які збудовані з 1956 по 1975 рік (а.с.11-16). Згідно висновків спеціаліста ринкова вартості домоволодіння становить 61199.00 грн. (а.с.8).
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками позивачки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено свідоцтвом про її народження серії ГД №355490, свідоцтвом про укладення нею шлюбу серії IV-НО №264217 (а.с.20), тобто позивачка ОСОБА_1 належить до спадкоємців за законом першої черги.
Із копії спадкової справи вбачається, що відносно померлого 16 листопада 2013 року ОСОБА_3 заведена спадкова справа (а.с.27-98). Інші спадкоємці: ОСОБА_4, ОСОБА_2 відмовилися від спадку на користь ОСОБА_1.
Постановою нотаріуса від 12 червня 2014 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок за адресою: м. Добропіля вул. Матросова, 45, через відсутність відмітки про реєстрацію житлового будинку у відповідному відділі комунального господарства або у БТІ (а.с.7, 77).
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що право ОСОБА_3 на житловий будинок виникло на підставі нотаріального посвідченого договору про надання в користування земельної ділянки в 1956 році. Тобто право на нерухомість виникло на той момент, коли законодавство не передбачало обов»язкової державної реєстрації такого майна, оскільки така реєстрація була визначена з введенням в дію ЦК України 2004 року. Оскільки майно, нажите подружжям за час шлюбу є спільною сумісною власністю, то ОСОБА_4 належить право власності на ? частину житлового будинку, тому за ОСОБА_1 слід визнати в порядку спадкування право власності на ? частину житлового будинку розташованого за адресою: м. Добропіля вул. Матросова, 45.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ст. 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на ново створене нерухоме майно ( житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва ( створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Наявними доказами по справі, а саме технічним паспортом підтверджується, що за адресою м. Добропіля вул. Матросова, 45 побудовано: житловий будинок «А-1» та нежитлова прибудова «а-1» у 1956 році; погріб «В-1» у 1958 році; веранда «а-1» та сарай «Ж-1»- у 1960 році; літній душ «К-1»- у 1970 році; сарай «Л-1» у 1971 році; навіс «Н-1» у 1972 році; літня кухня-сарай «Б-Б-1» у 1973 році; сарай «З-1» , навіс «И-1» та сарай «М-1» у 1975 році; убиральня «Е-1» у 1977 році.
У 1962 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.
Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.
Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).
Зокрема, за пунктом 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатації.
В матеріалах справи відсутні докази, що взагалі розглядалось питання про прийняття спірного житлового будинку до експлуатації.
На підставі викладеного, апеляційний суд вважає висновок суду першої інстанції, що право ОСОБА_3 на житловий будинок виникло на підставі нотаріального посвідченого договору про надання в користування земельної ділянки в 1956 році є безпідставними та такими, що не відповідають нормам матеріального права.
Таким чином, з наведеного слідчить, що ОСОБА_3, померлий 16 листопада 2013 року під час свого життя не набув право власності на житловий будинок №45 із надвірними побудовами і спорудами, розташованими по вул. Матросова в м. Добропіллі Донецької області, а тому зазначений об»єкт не міг входити до складу спадщини взагалі.
Але, відповідно до ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 щодо відмови в задоволенні частки її позовних вимог в зв»язку з неповним дослідженням судом першої інстанції доказів по справі та неправильного застосування норм матеріального права підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасуванню, з відмовою в задоволенні позовних вимог в цій частині з інших, вищевикладених підстав.
Доводи апеляційної, що спірне майно було спільною сумісною власністю її батьків, мати ОСОБА_3 відмовилась не тільки від спадкової частки після смерті її батька ОСОБА_3 на її користь, а і від отримання свідоцтва про право власності на ? частину спадкового майна, тому суд повинен був задовольнити позов повністю не підтверджуються матеріалами справи та не ґрунтуються на законі, оскільки з вище викладених підстав житловий будинок №45 із надвірними побудовами і спорудами, розташовані по вул. Матросова в м. Добропіллі Донецької області не міг входити до складу спадщини взагалі.
Керуючись ст.ст. 303,307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2014 року в частині відмовлених позовних вимог скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, який є правонаступником померлої ОСОБА_5, в частині визнання права власності на другу ? частину житлового будинку №45 із надвірними побудовами і спорудами, розташовані по вул. Матросова в місті Добропіллі Донецької області, відмовити.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді :