07 листопада 2017 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:
Головуючого - судді Кулянди М. І.,
суддів: Владичана А.І., Одинака О.О.
секретар Чубрей І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Буковина» про визнання договору оренди недійсним та повернення земельної ділянки у користування власника, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Буковина» на ухвалу Заставнівського районного суду Чернівецької області про забезпечення позову від 18 липня 2017 року,
встановила:
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Буковина» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та повернення земельної ділянки у користування власника.
Разом із позовною заявою позивачем було подано клопотання про забезпечення позову шляхом заборони товариству вчиняти будь-які дії щодо обробітку спірної земельної ділянки та покращення якості ґрунту, загальною площею 1,2060 га, з кадастровим номером 7321586800:01:004:0010, розташованої на території Погорилівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області.
Зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання судового рішення у випадку задоволення позову та призвести до порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів.
Ухвалою Заставнівського районного суду Чернівецької області від 18 липня 2017 року заяву позивача задоволено.
Заборонено ТзОВ «Мрія Буковина» вчиняти будь-які дії щодо обробітку та покращення якості ґрунту (у тому числі будь-якого посіву, культивації, оранки, дискування, внесення добрив та інших хімічних або органічних препаратів) зазначеної земельної ділянки.
Справа № 716/1025/17-ц Провадження №22-ц/794/1093/17 Категорія 47
Головуючий у 1-й інстанції Стрілець Я.С. Доповідач Кулянда М.І.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ТзОВ «Мрія Буковина» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції як таку, що суперечать нормам процесуального права, та в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що забезпечення позову шляхом заборони вчинення дії на вказаній земельній ділянці призводить до дисбалансу прав та обов'язків сторін за договором оренди землі. Так, обмеження права товариства на обробіток земельної ділянки не виключає обов'язку орендаря щодо виплати орендної плати. Платоспроможність товариства прямо залежить від здійснення господарської діяльності у вигляді вирощування сільськогосподарської продукції.
Отже, судом першої інстанції не враховано, що вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи.
Крім того, спірна земельна ділянка входить до загального масиву (поля) та не визначена окремими межами, без встановлення яких та визначення земельної ділянки в натурі забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти певні дії на ній обмежить право оренди ТзОВ «Мрія Буковина» щодо всього масиву (поля).
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції керувався положеннями ч. 3 ст. 151 ЦПК України та дійшов висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову.
Мотивовано висновки суду першої інстанції тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, призвести до порушення прав та інтересів позивача як власника земельної ділянки, а також до значних майнових та фінансових втрат ТОВ «Мрія Буковина».
Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не ґрунтуються на нормах процесуального права.
Згідно з ч.1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч.3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Статтею 152 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Інститут забезпечення позову застосовується у цивільному процесі з метою забезпечення подальшого виконання судового рішення, як завершальної стадії судового процесу, у разі існування підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Відповідно до змісту п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 4 указаної постанови, суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні такої відповідності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована як відповідно до закону підприємець.
Як вбачається з позовної заяви, 22 лютого 2018 року зареєстровано договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,2060 га, з кадастровим номером 7321586800:01:004:0010, розташованої на території Погорилівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, укладений між ТзОВ «Мрія Буковина» та ОСОБА_2, 22 лютого 2008 року.
Відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 125, 126 ЗК України договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.
Отже, з моменту державної реєстрації договору оренди ТОВ «Мрія Буковина» набуло права орендаря земельної ділянки, тобто використання та здійснення господарської діяльності відповідно до цільового призначення та умов, визначених договором, який оспорюється.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, при обранні заходів забезпечення позову суд повинен також врахувати необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб.
Відповідно до діючого законодавства договір оренди землі передбачає обов'язок орендодавця - власника спірної земельної ділянки, за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар зобов'язаний (і має право) використовувати цю земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Застосування такого засобу забезпечення позову, як заборона вчинення дій, направлених на використання та обробіток спірної земельної ділянки, передбачає не тільки позбавлення відповідача та інших заінтересованих осіб на весь час вирішення спору у суді права вільно користуватися й розпоряджатися земельними ділянками, а й фактичним використанням їх, що перешкоджає здійсненню підприємницької діяльності особі, з якою позивачі уклали договори оренди, які на даний час є чинними.
Крім того, враховуючи обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову зазначеним позовним вимогам, колегія суддів вважає, що заходи забезпечення, вжиті судом стосовно земельної ділянки позивача, не стосуються предмету спору та жодним чином не можуть вплинути на хід виконання можливого майбутнього рішення суду про задоволення позову.
Так, як вказано вище, забезпечення позову покликане забезпечити належне виконання можливого рішення суду про задоволення позову, тобто вплинути на можливе утруднення його виконання чи сприяти уникненню можливості його невиконання.
Позовною вимогою є визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки у користування власника. Користування ділянкою жодним чином не впливатиме на виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 307, 312 ЦПК України
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Буковина» задовольнити.
Ухвалу Заставнівського районного суду Чернівецької області від 18 липня 2017 року скасувати.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: Кулянда М.І.
Судді: Владичан А.І.
ОСОБА_3