Справа № 727/5876/17
Провадження № 2-а/727/270/17
10 жовтня 2017 року Шевченківський районний суд м. Чернівці, в складі:
Головуючого судді Слободян Г.М.
при секретарі судових засідань ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань приміщення Шевченківського районного суду м. Чернівці справу адміністративного судочинства за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії щодо виплати пенсії,- ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 управління пенсійного фонду України у Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії щодо виплати пенсії, мотивуючи заявлені вимоги тим, що на протязі 2015 року вона працювала в ОСОБА_3 управлінні Пенсійного фонду України в м. Чернівці на посадах віднесених до посад державних службовців. Вказує, що пребуваючи на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Чернівці з 08.09.2012 року позивач одержувала пенсію згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата якої з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року призупинена відповідачем, як пенсіонеру, що працює на посаді державного службовця, про що відповідач повідомили листом від 03.03.2016 року, де зазначили, що підставою для припинення виплати їй пенсії стали зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого, пенсії призначені відповідно до даного закону не виплачуються. Зазначає, що після звільнення з роботи виплата пенсії поновлюється, при цьому, посилаючись на п.2 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» вказаного Закону порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії. Вважає такі дії ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області протиправними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства та грубо порушує її конституційне право на пенсійне забезпечення. Просить визнати неправомірними дії ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо невиплати їй у період з 01 червня 2015 року по 04 вересня 2015 року пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області виплатити за період з 01 червня 2015 року по 04 вересня 2015 року пенсію, призначену їй відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" .Стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області витрати зі сплати судового збору в розмірі 640,00 грн. та просила позовні вимоги задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином, в поданій позовній заяві просила справу розглянути у її відсутності, заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 Управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, за довіреністю ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином, від неї через канцелярію суду поступила письмова заява в якій позовні вимоги не визнала, подані заперечення на адміністративний позов підтримала в повному обсязі.
Вивчивши і розглянувши матеріали справи, всебічно, повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтуються як заявлені позовні вимоги, так і заперечення проти позову, об'єктивно дослідивши і оцінивши докази надані сторонами в їх сукупності у межах заявлених вимог, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, зокрема, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).
Судом належними доказами по справі встановлено, що на протязі 2015-2016 р. позивач працювала в ОСОБА_3 управлінні Пенсійного фонду України в м. Чернівці на посадах віднесених до посад державних службовців (а.с. 11-15).
Перебуваючи на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Чернівці з 08.09.2012 року позивач одержувала пенсію згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата якої з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року призупинена відповідачем, як пенсіонеру, що працює на посаді державного службовця, про що позивача повідомив відповідач листом від 03.03.2016 року, де зазначено, що підставою для припинення виплати позивачу пенсії стали зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та з 01.04.2015 року набрав чинності Закон України від 02.03.2015 року № 213-УІП «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким встановлено особливий порядок виплати пенсій працюючим пенсіонерам, зокрема, змінено ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до якого, пенсії призначені відповідно до даного закону не виплачуються (а.с.9). Зазначені дії відповідача позивач оскаржила.
Відповідно до ст. 19 ч. 2 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року внесено зміни до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до внесених змін вказана стаття Закону передбачає, що тимчасово, у період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється. З 01 січня 2016 року пенсії виплачуються без урахування одержуваної заробітної плати (доходу) або пенсійних виплат з накопичувальної системи пенсійного страхування чи пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення. Пунктом 2 Прикінцевих положень Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії. Дана норма встановлює, що пенсія особам, які працюють на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.
Таким чином визначено, що підставою для припинення виплати пенсії є саме факт роботи особи на посаді яка дає право на призначення пенсії відповідно зазначеним законам, при чому в даному випадку не має значення чи набула особа таке право (тобто чи наявні підстави визначені законом для її призначення - вік, інвалідність, тощо) чи ні.
Аналогічна позиція міститься в постанові Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року справа № К/800/51159/15. Працююча позивач займаючи посаду в ОСОБА_3 управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області віднесену до посад державного службовця, працює на державній службі, а отже має право (з урахуванням відповідних вимог Закону України «Про державну службу») на призначення пенсії відповідно до спеціального закону - Закону України «Про державну службу», а тому в даній ситуації на нього розповсюджується дія статті ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в чинній редакції.
Відповідач з 01 квітня 2015 року припинив виплату пенсії позивачу на підставі ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави зазначено у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційного Суду України. З висновку Конституційного Суду України у рішенні від 25 січня 2012 року № Зрп/2012 вбачається, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. В Загальній декларації прав людини 1948 року закладено принцип, згідно якого кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2). Додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень є одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері. Передбачені законами соціально - економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України.
Вищенаведене узгоджується і з правовими позиціями, що міститься в ухвалі від 16 червня 2016 року по справі № К/800/6768/16 Вищого адміністративного суду України із врахуванням позиції Європейського Суду, висновків Конституційного суду України, ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове Державне пенсійне страхування», із внесеними змінами, відповідно до яких позивач не є інвалідом І, ІІ групи, інвалідом війни III групи, учасником бойовий дій, не займає посади в органах, перелічених п. 3 Прикінцевих положеннях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», а обіймає посаду, яка дає право на призначення пенсії на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01.06.2016 року по справі №727/1666/16-а позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені, а постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016 року - рішення суду Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01.06.2016 року скасовано, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 управління - відмовлено повністю. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.06.2017 року по справі №К/800/18214/17 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача ОСОБА_2 з підстав правильного застосування норми права.
Таким чином, відповідач тимчасово припинив виплату пенсії позивачу ОСОБА_2, керуючись саме чинною нормою законодавства, а тому відсутні підстави для зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії та задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2-11, 17-20, 69-72, 86, 94, 99, 100, 158-163, 167 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позовних вимог за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії щодо виплати пенсії - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її проголошення через Шевченківський районний суд м. Чернівці до Вінницького апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги.
Суддя Слободян Г.М