Рішення
04.12.2009 Справа № 15/31
За позовом відкритого акціонерного товариства „Закарпатавтотранс”, м. Ужгород
до комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода”, м. Ужгород
до Ужгородської міської ради, м. Ужгород
до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород
з участю у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Інспекції державного архітектурно -будівельного контролю в Закарпатській області, м. Ужгород
про визнання права власності на самовільно побудоване приміщення пл. 61,3 кв. м. на території автостанції „Ужгород -2” по вул. Фединця, 61 в м. Ужгород,
Суддя господарського суду -В.В.Мокану
представники:
Позивача - Тараненко Д.О., довіреність № 01-384 від 27.05.2009 року
Відповідача КП „Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода” -не з'явився
Відповідачів Ужгородської міської ради та виконкому Ужгородської міської ради -не з'явився
Третьої особи -Цап М.П., зав. сектором юридичного, організаційно -аналітичного забезпечення та контролю, довіреність № 7/7-198 від 03.12.2009 року
В судовому засіданні взяли участь: Андрейчик А.М., прокурор відділу представництва інтересів громадян та держави в суді прокуратури Закарпатської області, а також Вулшинський Ю.Ю., представник управління архітектури та містобудування Ужгородської міської ради за дорученням № 257 від 16.11.2009 року.
СУТЬ СПОРУ: відкритим акціонерним товариством „Закарпатавтотранс”, м. Ужгород заявлено позов до комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода”, м. Ужгород про визнання права власності на самовільно побудоване приміщення пл. 61,3 кв. м. на території автостанції „Ужгород -2” по вул. Фединця, 61 в м. Ужгород, за яким господарським судом Закарпатської області було порушено провадження у справі № 15/31.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 10.04.2008 року позов задоволено.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2009 року у справі № 15/31 задоволено касаційне подання першого заступника прокурора Закарпатської області, рішення господарського суду Закарпатської області від 10.04.2008 року скасовано, а справу № 15/31 направлено на новий розгляд господарського суду Закарпатської області.
Листом № 05/647 вих. 09 від 28.09.2009 року прокуратура Закарпатської області на підставі ст.29 Господарського процесуального кодексу України вступила у розгляд справи № 15/31 з метою захисту інтересів держави в особі Ужгородської міської ради.
продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 04.12.2009 року у справі № 15/31
Ухвалою господарського суду від 30.09.2009 року до участі у справі в якості відповідачів залучено Ужгородську міську раду, м. Ужгород та Виконавчий комітет Ужгородської міської ради. Ухвалою господарського суду від 15.10.2009 року до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Інспекцію державного архітектурно -будівельного контролю в Закарпатській області, м. Ужгород.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наполягає на задоволенні позову. Позовні вимоги обґрунтовує посиланням на ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України. Наголошує, що самочинно збудоване приміщення знаходиться в межах земельної ділянки, яка на праві постійного користування передана позивачу, будівництво здійснено за кошти товариства, побудова не порушує права та інтереси суміжних землекористувачів та власників сусідніх ділянок. Звернення з позовом до підприємства технічної інвентаризації обґрунтовує посиланням на те, що саме „КП БТІ м. Ужгорода” визнало, що будівництво є самочинним і в силу приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України ВАТ „Закарпатавтотранс” не набуває право власності на нього.
Представник Ужгородської міської ради та виконавчого комітету Ужгородської міської ради в судове засідання не з'явився, подав суду клопотання про розгляд справи без його участі. В судовому засіданні 11.11.2009 року представником ради та виконкому подано пояснення про те, що спірне самочинне будівництво не порушує законних прав та інтересів Ужгородської міської ради та виконкому, і вони не мають заперечень проти задоволення позову. Однак, будь-яких доказів того, що питання стосовно спірного самочинного будівництва було предметом розгляду колегіального органу або відповідних служб органу місцевого самоврядування суду не подано.
Відповідач -„Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода” явку уповноваженого представника для участі в судовому засіданні не забезпечив, витребуваних судом письмових пояснень по суті позову з підтверджуючими документами не подав, про причини невиконання вимог суду не повідомив.
Представник третьої особи повідомив суд, що проведеною Інспекцією ДАБК в Закарпатській області перевіркою дотримання законності та державних будівельних норм під час здійснення будівельних робіт забудовником ВАТ „Закарпатавтотранс” по влаштуванню приміщення площею 61 кв. м на території автостанції „Ужгород-2” по вул. Фединця, 61 в м. Ужгороді встановлено, що будівельні роботи проводились без дозволу на виконання будівельних робот та відповідного дозволу органу місцевого самоврядування на розміщення об'єкту, що є порушенням вимог ст. ст. 24, 29 Закону України „Про планування і забудову територій” і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.
Представник прокуратури підтримала висловлену у касаційному поданні позицію щодо неможливості визнання права власності на самочинне будівництво без встановлення цільового призначення будівлі, фактів дотримання встановлених законодавством екологічних, санітарно -гігієнічних вимог, державних стандартів, норм і правил, а також використання земельної ділянки за цільовим призначенням.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши
представників учасників спору,
продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 04.12.2009 року у справі № 15/31
Предметом спору у даній справі є право власності на самочинно збудоване приміщення площею 61,3 кв. м , яке знаходиться на території автостанції „Ужгород-2” за адресою: м. Ужгород, вул. Фединця, 61. Зазначене приміщення самовільно добудовано ВАТ „Закарпатавтотранс” до будівлі автостанції, яка належить товариству на праві власності згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 09.09.2004 року виконавчим комітетом Ужгородської міської ради на підставі наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, переліку майна, переданого до статутного фонду ВАТ „Закарпатавтотранс”. На самовільно добудоване приміщення комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода” виготовлено технічний паспорт від 24.01.2008 року. Земельна ділянка, на якій здійснено самовільне будівництво, перебуває у постійному користуванні ВАТ „Закарпатавтортанс” на підставі державного акту на право постійного користування землею І-ЗК № 001642 від 05.11.2001 року, до якого внесено зміни в частині площі землекористування на підставі рішення Ужгородської міської ради від 24.06.1999 року, яким ВАТ „Закарпатавтотранс” надано в постійне користування додатково земельну ділянку площею 0,27 га під автовокзалом № 2 по вул. Підградській (нині вул. Фединця).
Виходячи з факту перебування земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, у його постійному користуванні, позивач ґрунтує позовні вимоги на ч. 5 ст. 376 ЦК України, стверджуючи про відсутність порушень прав інших осіб.
Проте, право забудови земельної ділянки відповідно до ст. 375 ЦК України належить тільки власнику земельної ділянки, який вправі дозволяти будівництво на ній іншим особам. При цьому як власник земельної ділянки, так і інші особи можуть реалізувати право на забудову лише за умови дотримання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм та правил, а також за умови використання земельної ділянки за цільовим призначенням (ст. 375 ЦК України).
Надана позивачу у постійне користування земельна ділянка належить до власності територіальної громади м. Ужгород. Як вбачається з матеріалів справи позивач отримав земельну ділянку у постійне користування під автовокзалом, тобто для використання під вже існуючим об'єктом, а не для будівництва чи добудови нового об'єкту нерухомості.
Аналіз норм статей 375, 376 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності на самочинно збудоване приміщення може бути визнано судом за користувачем земельної ділянки, якщо: по -перше, будова відповідає цільовому призначенню земельної ділянки, по -друге, якщо будівля відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, встановленим для господарських споруд, по -третє, якщо це не порушує права третіх осіб.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні” міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. До компетенції міської ради належить вирішення питань щодо розпорядження землями відповідних територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності (статті 8 -12 ЗК); вирішення питання вибору, вилучення (викупу) земельних ділянок, надання дозволу на будівництво об'єктів містобудування; вирішення питання щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій (ст. 12 Закону України
продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 04.12.2009 року у справі № 15/31
"Про планування і забудову територій"). По результатах вирішення належних до їх компетенції питань рада і виконавчий комітет як колегіальні органи приймають рішення (ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”).
Судом з'ясовано, що питання про надання позивачу дозволу на здійснення спірної добудови на належній територіальній громаді земельній ділянці органом місцевого самоврядування як власником земельної ділянки не вирішувалось, як і питання згоди на узаконення самовільного будівництва. За таких обставин висловлена представником ради та виконкому позиція щодо відсутності заперечень проти визнання за позивачем права власності на самовільно побудоване приміщення не може бути визнана як згода власника -колегіального органу, судом не приймається.
Всупереч вимогам закону позивач не довів факту відповідності самочинної будівлі архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, встановленим для господарських споруд, за висновками відповідних органів, до компетенції яких нормативними актами віднесено здійснення такого контролю та подання висновків.
Поданий позивачем на підтвердження відповідності самочинно збудованої споруди будівельним нормам і правилам висновок приватного підприємця -інженера -будівельника Макар В.Б. по результатах обстеження технічного стану будівельних конструкцій прибудови до будівлі автовокзалу за адресою м. Ужгород, вул. Фединця, 61 не може бути визнаний належним доказом, оскільки діючим Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 року № 923 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року № 534), не передбачена наявність таких технічних висновків.
Крім того, наведене позивачем обґрунтування права власності не можна визнати достатнім ще і з огляду на те, що визнання в судовому порядку права власності на річ є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення. Відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Судом встановлено, що спірне приміщення до експлуатації не прийнято.
На виконання вказівок, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 21.07.2009 року, господарським судом досліджено також питання наявності у позивача права на звернення до суду, зокрема, які дії відповідачів свідчать про те, що вони оспорюють чи не визнають право власності позивача на спірне майно, порушують права або інтереси позивача і зумовили право позивача на звернення до господарського суду згідно ст. 1 ГПК України.
Враховуючи, що відповідно до закону до господарського суду, який розглядає справи в порядку позовного провадження, мають право звертатись особи за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, суд з матеріалів справи не вбачає, в чому полягає невизнання Ужгородською міською радою та виконавчим комітетом Ужгородської міської ради права власності позивача на об'єкт спору. Оскільки тільки порушене право підлягає захисту, позивач не подав доказів звернення до органу місцевого самоврядування з питання оформлення права власності, необхідність застосування судом способу захисту цивільних прав позивача не підтверджена. Наведене позивачем обґрунтування підстав звернення з
продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 04.12.2009 року у справі № 15/31
позовом до „КП БТІ м. Ужгорода”, яке визнало будівництво самочинним, а позивача таким, що не набуває право власності на нього, не можна вважати дією щодо оспорювання або невизнання прав позивача, оскільки бюро технічної інвентаризації згідно з покладеними на нього Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” повноваженнями здійснює лише державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно і не є особою, яка може заперечувати або визнавати право власності. Таку позицію займає і Верховний суд України (постанова від 25.08.2009 року № 2/394 ).
З огляду на викладене підстави для задоволення позову відсутні.
Судові витрати по справі належить віднести на позивача на підставі ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 331, 375, 376 Цивільного кодексу України, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”, ст.ст. 1, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України
1. В задоволенні позову відмовити.
2.Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.В.Мокану
Помічник судді А.А. Кокрева
У зв'язку з оголошенням в судовому засіданні 04.12.2009 року лише вступної та резолютивної частини рішення оформлено та підписано відповідно до ст. 84 ГПК України 08.12.2009 року.