м. ПолтаваСправа № 2а-46813/09/1670
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Слободянюк Н.І.,
за участю секретаря - Дрижирук М.І.,
представника позивача - Фищука В.В.
представника відповідача - Гриценко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Закритого акціонерного товариства "Зіньківський комбікормовий завод" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 22 578,62 грн ті пені в сумі 954,57 грн, -
Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Закритого акціонерного товариства "Зіньківський комбікормовий завод" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 22 578,62 грн ті пені в сумі 954,57 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем булопорушено вимоги статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме в 2008 році відповідачем не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у кількості 2 робочих місць, що має наслідком накладення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 22 578,62 грн та пені в сумі 954,57 грн у зв'язку з порушенням терміну сплати адміністративно-господарських санкцій.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з тих підстав, що відповідачем в 2008 році була створена необхідна кількість місць для працевлаштування інвалідів та починаючи з січня по червень 2008 року до Зіньківського районного центру зайнятості надсилались листи з проханням працевлаштувати інвалідів. Не зважаючи на це, протягом січня-червня 2008 року Зіньківським районним центром зайнятості жодного інваліда не було направлено до відповідача. В період з липня по грудень 2008 року відповідачем виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів у потрібній кількості.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1, 2 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції Закону, що діяла впродовж 2008 року, передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця /частина 1/; підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, установи, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї ж статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів /частина 2/.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік (форма № 10-ПІ), наданого відповідачем Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників особового складу у відповідача за цей період становила 159 осіб. На виконання припису статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” відповідачем самостійно обраховано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 6 таких робочих місць. Разом з тим, згідно вказаного Звіту у відповідача в 2008 році працювало 4 працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. Тобто відповідачем була створена кількість робочих міст для інвалідів в межах нормативу, але на них не були працевлаштовані інваліди.
Частиною 3 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Cтаттею ж 18 встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, нормами цієї статті встановлені конкретні обов'язки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, установ, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю /далі по тексту - роботодавців/ стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, виконання яких роботодавцями презумує виконання їх обов'язку щодо самостійного працевлаштування інвалідів, встановленого частиною 3 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. А оскільки працевлаштування інвалідів роботодавцями неможливе без відповідного волевиявлення інвалідів, то норми статті 18 також визначають, хоч і опосередковано, обов'язок інвалідів звернутися з метою працевлаштування або до роботодавців безпосередньо, або до центру зайнятості. В свою чергу альтернативний спосіб реалізації прав інвалідів на працевлаштування зумовлює обов'язок роботодавців звітувати до центру зайнятості про наявність вакантних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Згідно Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420 “Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення” формою звітності роботодавців про наявність вакантних місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, є форма № 3-ПН „Звіт про наявність вакансій”, яка відповідно до пункту 4 статті 20 Закону України “Про зайнятість населення” подається роботодавцями до державної служби зайнятості щомісячно.
У графі 15 цього Звіту наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.
З огляду на викладене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органу працевлаштування про створені роботодавцем робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Цей звіт є водночас і запитом про направлення до роботодавця інвалідів для працевлаштування, оскільки центр зайнятості, отримавши інформацію від інвалідів насамперед про їх бажання працювати, а від роботодавця -про намір та можливості працевлаштувати інвалідів, не тільки має змогу, а й зобов'язаний відреагувати на можливості конкретного роботодавця забезпечити інвалідів певною працею та бажання конкретних інвалідів реалізувати своє право на працевлаштування з врахуванням індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, наявних у них кваліфікації та знань. До такого висновку можна дійти, виходячи зі змісту норм статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та пункту 2 статті 19 Закону України “Про зайнятість населення”.
Так, відповідно до статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.
Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 статті 19 Закону України “Про зайнятість населення” Державна служба зайнятості має право направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.
Як встановлено в судовому процесі, згідно наказів директора ЗАТ «Зіньківський комбікормовий завод» від 02 січня 2008 року № 1/3 та від 05 червня 2008 року № 58/2, а також штатних розписів за кожний місяць 2008 року, копії яких залучені відповідачем до матеріалів справи, у відповідача були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів.
А відтак, відповідачем виконано обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів, а обов'язок щодо працевлаштування інвалідів покладений як на відповідача - роботодавця, так і на державний орган зайнятості. При цьому у відповідача такий обов'язок виникає після звернення інвалідів до відповідача безпосередньо або через державний орган зайнятості, а у державного органу зайнятості -після реєстрації інвалідів в центрі зайнятості та виконання відповідачем обов'язку щодо надання інформації про наявність вакантних місць, на яких може використовуватися праця інвалідів.
В період з січня по червень 2008 року включно відповідачем подавалась інформація про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), призначених для працевлаштування інвалідів, шляхом направлення до Зіньківського районного центру зайнятості листів від 08.01.2008 № 2, від 07.02.2008 № 24, від 04.03.2008 № 44, від 07.04.2008 № 61, від 05.05.2008 № 69, від 06.06.2008 № 106 з проханням надати допомогу в працевлаштуванні інвалідів, що підтверджено листами цього центру від 13.05.2009 № /01-11/444 на запит позивача та від 22.10.2009 № 03/01-11/921 на запит суду.
Суд вважає, що листи, направлені відповідачем до центру зайнятості, можуть бути прирівняні до звіту за формою № 3-ПН, так як їх фактичним результатом є повідомлення органу працевлаштування про наявність вакантних місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Оскільки інваліди для працевлаштування до відповідача центром зайнятості у період з січня по червень 2008 року не направлялись, про що свідчать листи Зіньківського районного центру зайнятості від 22.09.2009 № 02/01-11/823 і від 22.10.2009 № 03/01-11/921, та безпосередньо до відповідача не звертались, то у відповідача була відсутня можливість виконати норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та працевлаштувати останніх у потрібній кількості у цей період.
Загальновідомо, що принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. За правилом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідач створив робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомляв орган працевлаштування інвалідів про створення робочих місць для інвалідів та про потребу в їх працевлаштуванні з січня по червень 2008 року, що підтверджує вжиття відповідачем всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення та відсутність вини відповідача у невиконанні вказаного нормативу у цей період.
При відсутності в діях відповідача складу правопорушення, елементами якого є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками, відсутні законні підстави застосовувати до відповідача міру відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій та пені відповідно до статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” за вказаний період.
Щодо виконання свого обов'язку з працевлаштування інвалідів в період з липня по грудень 2008 року, то відповідач надав суду докази на підтвердження працевлаштування інвалідів у потрібній кількості в межах встановленого нормативу у цей період, а саме:
наказ про прийняття від 02.11.2004 № 176/3, витяг з трудової книжки, посвідчення інваліда ІІІ групи серії АА № 380357 стосовно інваліда Пилипась В.П.;
наказ про переведення від 27.05.2005 № 54, витяг з трудової книжки, довідка МСЕК серія 7-66ТЕ № 0115645 від 26.03.2008 стосовно інваліда Мартинюк О.С.;
наказ про прийняття від 09.06.2008 № 52/2, витяг з трудової книжки, посвідчення інваліда ІІІ групи серії ААА № 374714 стосовно інваліда Ребеца І.П.;
наказ про прийняття від 01.07.2008 № 63/1, витяг з трудової книжки, довідка МСЕК серії 7-66ТЕ № 0004299 від 09.06.2008 стосовно інваліда Кіракосяна Б.А.;
наказ про прийняття від 01.07.2008 № 63/2, витяг з трудової книжки, довідка МСЕК серії 7-66ТЕ № 0097361 від 19.09.2008 стосовно інваліда Бережного М.І.;
наказ про прийняття від 01.07.2008 № 63/3, витяг з трудової книжки, довідка МСЕК серії 7-66ТЕ № 0097031 від 26.06.2008 стосовно інваліда Вовк В.А.;
наказ про прийняття від 01.10.2008 № 90, витяг з трудової книжки, довідка МСЕК серія 7-66ТЕ № 0345133 від 04.12.1997 стосовно інваліда Бондаря Ю.Г.
Дослідження судом цих доказів показало, що відповідач довів суду безпідставність стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій та пені за такий період.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
В адміністративному позові Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Закритого акціонерного товариства "Зіньківський комбікормовий завод" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 22 578,62 грн ті пені в сумі 954,57 грн відмовити.
Копію постанови направити сторонам.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10 - денний строк з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлено 08 грудня 2009 року.
Суддя Н.І. Слободянюк