"01" листопада 2017 р.Справа № 916/3727/15
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Головея В.М.
Суддів: Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.,
секретар судового засідання Селиверстова М.В.,
за участю представників сторін:
від прокуратури - Галісевич О.О. (посвідчення),
від ТОВ «Дунайбункер» - Шипілов О.В. (за довіреністю),
від Ізмаїльської міської ради - не з'явився,
від Адміністрації Державної прикордонної служби України - Нєкрасов Д.С. (за довіреністю),
від Військової частини НОМЕР_1 - Калашніков В.Ю. (за довіреністю),
від Кабінету Міністрів України - не з'явився,
від Відділу Держгеокадастру в м. Ізмаїл Одеської області - не з'явився,
від ОСОБА_1 - не з'явився,
від ОСОБА_2 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайбункер» та Ізмаїльської міської ради
на рішення господарського суду Одеської області від 13.09.2017
у справі № 916/3727/15
за позовом Заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_1
до: 1. Ізмаїльської міської ради
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайбункер»
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: 1. Кабінету Міністрів України
2. Відділу Держгеокадастру в м. Ізмаїл Одеської області
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: 1. ОСОБА_1
2. ОСОБА_2
про визнання недійсним договору оренди та витребування земельної ділянки
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
Представниками сторін в судовому засіданні не було заявлено клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, отже фіксація судового процесу не здійснювалась відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 01.11.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В вересні 2015 року Заступник військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - Прикордонна служба) та Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Ізмаїльської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайбункер» (далі - Товариство), в якій просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 15.11.2004 року площею 2,3881 га, розташованої за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Нахімова, 258, укладений Ізмаїльською міською радою з Товариством, витребувати у Товариства на користь держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України спірну земельну ділянку.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка знаходиться в постійному користуванні Адміністрації Державної прикордонної служби України, про що свідчать п.п. 1, 3 рішення Ізмаїльської міської ради від 28.09.2004 №738-ІV, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою Державного комітету у справах охорони державного кордону України (наразі Адміністрація Державної прикордонної служби України) і за рахунок земель останнього надано земельну ділянку Товариству.
Отже, прокурор вважає, що Ізмаїльська міська рада, укладаючи вищезазначений договір оренди землі і не маючи жодних повноважень на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою загальною площею 2, 881 га, розпорядилась самовільно і незаконно землями оборони, всупереч вимогам Закону України «Про оренду землі» та Земельного кодексу України.
Будь-які дозволи щодо передачі земельних ділянок військового містечка суб'єктам господарювання, в тому числі і Товариству, ані Прикордонною службою, ані ВЧ НОМЕР_1 не надавались.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.02.2016 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Кабінет Міністрів України.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.03.2016 року залучено до участі у справі іншого відповідача - ТОВ «Дунайбункер».
Рішенням господарського суду Одеської області від 16.05.2016 року залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 року позовні вимоги задоволено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2017 року, рішення господарського суду Одеської області від 16.05.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 року скасовано, справу скеровано до господарського суду Одеської області на новий розгляд.
Ухвалою суду від 19.06.2017 року залучено до участі у справі третю особу - відділ Держгеокадастру в м. Ізмаїл Одеської баласті.
04.09.2017 ухвалою суду першої інстанції залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..
Рішенням господарського суду Одеської області від 13.09.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гуляк Г.І., судді: Волков Р.В., Малярчук І.А.) позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 15.11.2004 року площею 2,3881 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений Ізмаїльською міською радою з Товариством та витребувано з незаконного володіння у Товариства на користь держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України спірну земельну ділянку.
Рішення суду мотивовано тим, що передана Ізмаїльською міською радою в оренду земельна ділянка відноситься до земель оборони, право розпорядження якими належить до повноважень Кабінету Міністрів України, а тому прийняття рішення про передачу в оренду земель державної власності, які перебувають у постійному користуванні Адміністрації Державної прикордонної служби України та укладення на підставі цього рішення Договору оренди здійснено Ізмаїльською міською радою з перевищенням повноважень, що є підставою для визнання оспорюваного Договору недійсним.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції, Ізмаїльська міська рада та Товариство звернулись до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, яких просили, рішення скасувати, прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційні скарги обґрунтовані тим, що прокурор оскаржує правочин договору оренди земельної ділянки, яка не відноситься до земель оборони, а суд в свою чергу не перевірив як правовий статус самої ділянки, а також об'єктів, які там розташовані, так сам не перевірив правовий статус позивачів так і сам зв'язок до оспорювальної земельної ділянки. Крім цього, апелянти вважають, що позивачем був пропущений строк позовної давності.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 апеляційні скарги були прийняті до провадження та призначені до розгляду на 01.11.2017.
01.11.2017 представники Ізмаїльської міської ради, Кабінету Міністрів України, Відділу Держгеокадастру в м. Ізмаїл Одеської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з'явились, та не скористались своїм правами на участь в розгляді справи апеляційним судом, хоча повідомлялись належним чином про день, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень від 06.10.2017, про поважні причини неявки суд не повідомили та правами, наданими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались.
Проте, така неявка представників сторін не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 05.10.2017 явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті.
В судовому засіданні 01.11.2017 представник Товариства надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити останню.
Представники прокуратури, Прикордонної служби та ВЧ НОМЕР_1 в судовому засіданні 01.11.2017 надали пояснення, в яких просили суд, рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необґрунтовані та не підлягають задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, Постановою Ради народних комісарів Української РСР від 07.02.1946 року № 157/017 «Про відвід 3 138 гектарів землі для будівництва головної бази Дунайської флотилії ВМФ в Ізмаїльській області» відведено для будівництва головної бази Дунайської флотилії ВМФ в Ізмаїльській області земельну ділянку площею 3 138 гектарів, зокрема, за рахунок приміських земель м. Ізмаїла в районі Копана Балка.
Рішеннями звуженого засідання виконкому Ізмаїльської міської ради депутатів трудящих від 15.06.1951 року № 025 «Про передачу в постійне користування військовій частині НОМЕР_2 земельної ділянки» від 03.09.1951 року № 32 «Про відвід в постійне користування військовій частині НОМЕР_2 земельної ділянки» передано в постійне користування військовій частині НОМЕР_2 земельну ділянку площею 7,6 га, розташовану в районі 85-90 км Копаної Балки (вул. Нахімова - спуск до річки Дунай) для розширення раніше відведеного будівельного майданчика та, відповідно, затверджено рішення звуженого засідання виконкому Ізмаїльської міської ради депутатів трудящих від 15.06.1951 року № 025 про передачу в постійне користування Військовій частині НОМЕР_2 земельної ділянки загальною площею 7,6 га в межах території, відчуженої для спеціального будівництва Військової частини НОМЕР_2 постановою Ради Народних Комісарів УРСР від 07.02.1946 року № 157/017.
Рішенням звуженого засідання виконкому Ізмаїльської міської ради депутатів трудящих від 26.06.1952 року № 031 «Про передачу в постійне користування військовій частині НОМЕР_2 земельної ділянки» передано в постійне користування військовій частині НОМЕР_2 земельну ділянку площею 1,7 га, розташовану в районі Копаної Балки для розширення раніше відведеного будівельного майданчика.
20.01.1967 року на підставі вищезазначених рішень представником управління головного архітектора м. Ізмаїла складено акт про відвід в натурі земельної ділянки загальною площею 8,55 га, розташованої в м. Ізмаїлі по вул. Нахімова, 258, в користування Військовій частині.
На зазначеній земельній ділянці розміщуються військові містечка № НОМЕР_3 , 139 (на теперішній час на території вказаних військових містечок знаходиться Військова частина НОМЕР_1 ).
Відповідно до Директиви Міністра оборони України від 12.09.1995 року № Д-08 та наказу Державного комітету у справах охорони державного кордону України від 15.09.1995 року № 359 здійснено приймання-передачу з бригади річкових кораблів ВМС України до складу Прикордонних військ України військового майна, в тому числі і військового містечка № НОМЕР_4 м. Ізмаїл, що підтверджується актом від 12.12.1995 року.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 року № 573-р затверджено Перелік нерухомого військового майна Прикордонних військ, яке пропонується до відчуження, згідно з яким підлягала відчуженню, зокрема, казарма - будівля № 1, загальною площею 384 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
21.03.2003 року на підставі вказаного розпорядження Державним комітетом у справах охорони державного кордону України та ТОВ «Дунайбункер» укладено Договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їхніх сімей, предметом якого є обмін військового нерухомого майна, а саме: казарми - будівлі № 1 військового містечка № НОМЕР_4 , загальною площею 384 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_1 , на три квартири, які належать ТОВ «Дунайбункер», на виконання якого того ж дня сторонами даного Договору підписано акт приймання-передачі зазначеного майна.
Колегія суддів звертає увагу, що в акті приймання-передачі майна від 21.03.2003, який є невід'ємною частиною до договору мині, окрім майна (казарми) яке було предметом вищевказаного договору, було передано, надвірні будівлі, а саме: прохідна, площею 16,6 кв.м.; навес; склад цегляний, площею 9,7 кв.м.; гараж цегляний, площею 34,2 кв.м. та надвірні споруди.
Рішенням Ізмаїльської міської рад від 28.09.2004 року № 738-ІV «Про надання земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ «Дунайбункер» для експлуатації адміністративної будівлі, ремонтних майстерень і відстою маломірних суден по вул. Нахімова, 258» припинено Державному комітету у справах охорони державного кордону України право постійного користування земельною ділянкою площею 2, 3881 га по вул. Нахімова, 258; затверджено проект землеустрою та надано в довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ «Дунайбункер» вказану земельну ділянку для експлуатації адміністративної будівлі, ремонтних майстерень і відстою маломірних суден.
На виконання зазначеного рішення Ізмаїльською міською радою (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки від 15.11.2004 року, який зареєстрований 22.11.2004 року в Одеській регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі землі вчинено запис за № 030450700001, за умовами якого орендодавець за актом приймання-передачі передав, а орендар прийняв в оренду строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 2, 3881 га, на якій знаходяться об'єкти нерухомого майна, що належать орендарю, розташовану за адресою: м. Ізмаїл, вул. Нахімова, 258, для експлуатації адміністративного приміщення, ремонтних майстерень і відстою маломірних суден.
15.11.2004 року між Ізмаїльською міською радою (орендодавець) та Товариством (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований 22.11.2004 року в Одеській регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі землі вчинено запис за №030450700001, за умовами якого орендодавець, на підставі рішення Ізмаїльської міської рад від 28.09.2004 року № 738-ІV за актом приймання - передачі передав, а орендар прийняв в оренду строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 2,3881 га, на якій знаходяться об'єкти нерухомого майна, що належать орендарю, розташовану за адресою: м. Ізмаїл, вул. Нахімова, 258, для експлуатації адміністративного приміщення, ремонтних майстерень і відстою маломірних суден.
Оскільки на той час чинне законодавство не визначало момент, з якого особа набувала право землекористування, то вищезазначені рішення були достатніми підставами для виникнення права постійного землекористування у відповідача.
Рішенням господарського суду Одеської області від 17.07.2015 року у справі №916/4881/14 визнано незаконним та скасовано рішення Ізмаїльської міської ради від 28.09.2004 року № 738-ІV «Про надання земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 (сорок дев'ять) років Товариству для експлуатації адміністративної будівлі, ремонтних майстерень і відстою маломірних суден по вул. Нахімова, 258».
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.10.2015 року у справі № 916/4881/14 рішення господарського суду Одеської області від 17.07.2015 року скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено з посиланням на те, що рішення вичерпало свою дію і його скасування не породжує юридичних наслідків.
За змістом статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 статті 116 Конституції України наділено Кабінет Міністрів України повноваженням здійснювати управління державною власністю відповідно до закону.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель є завданням земельного законодавства, а саме Земельного кодексу України.
Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Статтею 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Пунктом «б» частини 3 статті 84 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. Відповідно абзацу 3 частини 5 статті 20 Земельного кодексу України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».
За приписами статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», статей 9 та 14 Закону України «Про збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.
Землі, які використовують Збройні Сили України, є державною власністю. Вони підлягають обов'язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.
За змістом статті 77 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що землями оборони визначаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військових навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України. Статтею 4 зазначеного Закону визначено вичерпний перелік використання земель оборони.
Згідно з пунктом 3 Положення «Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року №1919, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.
Виходячи зі змісту вищезазначеного, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна.
Отже, приймаючи до уваги докази наявні в матеріалах справи та положення вищевказаного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, які знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони України, власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається ними.
При цьому, зі змісту рішення Ізмаїльської міської ради від 28.09.2004 року №738-ІV «Про надання земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років Товариству вбачається, що земельна ділянка знаходилась в постійному користуванні Адміністрації Державної прикордонної служби України.
В матеріалах справи відсутні докази щодо наявності у Ізмаїльської міської ради законних підстав для припинення права землекористування позивачу, що автоматично позбавляє Ізмаїльську міську раду права на надання спірної земельної ділянку в оренду іншим особам.
Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.
Пунктом 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право витребувати майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи не з їхньої волі іншим шляхом.
Судова колегія встановила, що за договором міни від 21.03.2003, Товариству було передано військове майно загальною площею 384 кв. м., а за актом приймання-передачі до договору міни передано майно, яке значно перевищує площу 384 кв. м.. Ізмаїльський міський відділ земельних ресурсів 29.04.2004 року надав висновок про погодження відведення земельної ділянки площею в довгострокову оренду терміном на 49 років Товариству, а рішенням Ізмаїльської міської рад від 28.09.2004 року № 738-ІV припинено Державному комітету у справах охорони державного кордону України право постійного користування спірною земельною ділянкою, затверджено проект землеустрою та надано в довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ «Дунайбункер».
Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка загальною відносилась до земель оборони, то повноваження по розпорядженню цією земельною ділянкою не належали Ізмаїльській міській раді, яка видала оспорюване рішення та уклала спірний договір з перевищенням власних повноважень, у зв'язку з чим укладений спірний договір оренди є незаконним.
Крім того, в даному випадку в матеріалах справи відсутні докази надання Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України згоди на відчуження земельної ділянки, переданої в оренду.
Отже, позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та суд першої інстанції правомірно їх задовольнив.
Стосовно заяви відповідача та доводів апеляційних скарг про застосування до спірних правовідносин позовної давності, судова колегія зазначає наступне.
За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулася до суду з позовом.
Судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про доведеність позивачем його позовних вимог про недійсність спірного договору оренди, як такого, що укладений незаконно, з перевищенням повноважень, оскільки питання відповідності закону договорів та рішень державних органів розглядається судом саме на момент їх укладення та прийняття. Подальші дії стосовно виконання незаконних рішень та недійсних договорів не свідчать про їх законність. Тому є підстави для розгляду заяви відповідача про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог.
Однак, заява про застосування до заявлених позовних вимог позовної давності, є такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За нормами статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до частини 1 статті 261 вказаного України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі №6-152цс14.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, Управління військової розвідки по Державній прикордонній службі України СБУ листом від 07.10.2005 року №38/8/8-1223 повідомило військового прокурора Болградського гарнізону про прийняття Ізмаїльською міською радою рішення від 28.09.2004 року №738-ІV.
25.06.2007 року військовим прокурором Болградського гарнізону було подано до господарського суду Одеської області адміністративний позов в якому він просив скасувати рішення Ізмаїльської міської ради від 28.09.2004 року №738-ІV.
Постановою господарського суду Одеської області від 19.07.2013 року у справі № 22-17/151-07-5569А при новому розгляді, позовні вимоги військового прокурора Болградського гарнізону були задоволені.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 року у справі постанову господарського суду Одеської області від 19.07.2013 року скасовано, позовну заяву прокурора залишено без розгляду. Ухвала мотивована порушенням прокурором строку звернення до суду, визначеного статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, судова колегія зауважує, що ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 року встановлено саме пропуск прокурором шестимісячного строку на звернення до суду з адміністративним позовом, а не пропуск загального строку позовної давності, який визначено статтею 257 Цивільного кодексу України і застосовується в господарському судочинстві при розгляді господарських справ.
У грудні 2014 року заступник військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та військової частини НОМЕР_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Ізмаїльської міської ради, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ «Дунайбункер», про визнання незаконним та скасування рішення Ізмаїльської міської ради від 28.09.2004 року № 738-ІV.
Рішенням господарського суду Одеської області від 17.07.2015 року у справі №916/4881/14 позов задоволено з мотивів обґрунтованості позовних вимог, рішення Ізмаїльської міської ради від 28.09.2004р. № 738-ІV визнано незаконним та скасовано.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.10.2015 року у справі № 916/4881/14 рішення господарського суду Одеської області від 17.07.2015 року у справі № 916/4881/14 скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено з посиланням на те, що рішення вичерпало свою дію і його скасування не породжує юридичних наслідків.
У вересні 2015 року заступник військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 , м. Одеса звернувся до господарського суду Одеської області з відповідним позовом по даній справі.
Відповідно до частин 1 та 3, 4 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
За приписами чинного законодавства, перебіг позовної давності переривається внаслідок пред'явлення позову щодо частини вимог, право на які має позивач.
Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у справі є докази, що підтверджують факт такого переривання.
В даному випадку переривання строку позовної давності для можливості захисту позивачами їх порушеного права відбувалось внаслідок довготривалого розгляду судових справ № 22-17/151-07-5569А та № 916/4881/14, тому звернення заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_1 , м. Одеса у вересні 2015 року з позовом у даній справі відбулось у межах загальноцивільного трирічного строку, встановленого законодавцем для можливості захисту судом порушених прав позивачів, оскільки після переривання строку позовної давності зверненням прокурора до суду з адміністративним позовом, новий строк позовної давності почався в березні 2014 року.
Наведені скаржниками в апеляційних скаргах доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
З огляду на викладене, судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст.104 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.
Керуючись cm.cm. 99, 101- 103, 105 ГПК України, колегія суддів, -
Рішення господарського суду Одеської області від 13.09.2017 залишити без змін, апеляційні скарги - без задоволення.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Головей В.М.
Судді: Гладишева Т.Я.
Савицький Я.Ф.