79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"30" жовтня 2017 р. Справа № 907/610/17
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Марка Р.І.
суддів Костів Т.С.
ОСОБА_1
при секретарі Кобзар О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 831 від 12.12.2016р.);
від відповідача: не з'явився;
розглянувши матеріали апеляційної скарги Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області, № 1881/04 від 25.09.2017р. (вх. № 01-05/ 4714/17 від 05.10.17)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.09.2017р.
у справі № 907/610/17, суддя - Пригара Л.І.
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ в особі Закарпатської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Ужгород Закарпатської області
до відповідача: Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області, м. Іршава Закарпатської області
про: стягнення суми 72 869 грн. 49 коп. невідшкодованих коштів за надані пільговим категоріям громадян телекомунікаційні послуги
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13.09.2017р. у справі №907/610/17 позов Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Закарпатської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області про стягнення суми 72 869 грн. 49 коп. невідшкодованих коштів за надані пільговим категоріям громадян телекомунікаційні послуги - задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області на користь Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Закарпатської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” суму 72 869 грн. 49 коп. невідшкодованих коштів за надані пільговим категоріям громадян телекомунікаційні послуги, а також суму 1 600 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13.09.2017р. у справі №907/610/17 відповідач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 1881/04 від 25.09.2017р. (вх. № 01-05/ 4714/17 від 05.10.17) в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, мотивуючи тим, що таке винесено з порушенням норм матеріального права.
Зокрема, скаржник у поданій апеляційній скарзі зазначає про те, що Законом України “Про Державний бюджет 2016 рік” не передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку.
Скаржник зазначає, що відповідачем з Публічним акціонерним товариством “Укртелеком” договори про відшкодування пільг з оплати телекомунікаційних послуг на 2016 рік не укладалися. Крім того, скаржник зазначає, що фінансування бюджетних фінансових зобов'язань взятих на себе розпорядниками коштів, можливе лише за наявності розміщеного в органах казначейства відповідного замовлення із наявним укладеним договором на надання відповідних послуг, у даному випадку все вищенаведене відсутнє.
Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями КП “Документообіг господарських судів”, 05.10.2017р. справу за № 907/610/17 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Костів Т.С. та Желіка М.Б.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2017р. подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 30.10.2017р.
На адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу № 1603-210000-2 від 19.10.2017р. (вх. № 01-04/7132/17 від 23.10.17), в якому останній просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.09.2017р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В судовому засіданні 30.10.2017р. представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.09.2017р. законним та обґрунтованим, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без - задоволення.
Відповідач (скаржник) явку уповноваженого представника в судове засідання 30.10.2017р. не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду апеляційної скарги, однак надіслав на адресу суду клопотання № 2053/04 від 25.10.2017р. в якому просить провести розгляд апеляційної скарги без участі представника Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області. Разом з тим, у надісланому клопотанні відповідач (скаржник) просить апеляційну скаргу задоволити в повному обсязі та скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.09.2017р.
Відповідно до п.3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що ухвалою суду про призначення справи до розгляду явку представників сторін в судове засідання не визначено обов'язковою, відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, а відтак, не був позбавлений конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, клопотань про відкладення розгляду справ до суду не поступало, беручи до уваги клопотання відповідача про розгляд апеляційної скарги у відсутності його уповноваженого представника, а у справі міститься достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вирішила апеляційну скаргу розглянути за відсутності представника відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 30.10.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, Публічне акціонерне товариство “Укртелеком” є оператором телекомунікацій і включений до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації. Позивач надає телекомунікаційні послуги фізичним особам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.
Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 року № 295, визначено, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
В силу ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно - правового акту, що регулює господарську діяльність.
Зі змісту підпункту "б" пункту 4 частини 1 ст. 89 та ч. 5 ст. 102 Бюджетного кодексу України вбачається, що до видатків місцевих бюджетів належать, в тому числі видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку наданих пільговим категоріям громадян, що проводяться за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року за № 256 було затверджено “Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету” (далі - Порядок), який визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, в тому числі компенсаційних виплат за пільговий зв'язок.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення згідно п. 3 Порядку є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
З врахуванням наведеного, Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області є розпорядником коштів бюджетного фінансування вищезазначених соціальних пільг у Іршавському районі Закарпатської області, а Публічне акціонерне товариство “Укртелеком“ в особі Закарпатської філії ПАТ “Укртелеком” - постачальником телекомунікаційних послуг, що надаються на пільгових умовах громадянам, які мешкають у Іршавському районі Закарпатської області.
У відповідності до п. 5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року за № 256, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): зокрема, до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема, безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів.
Згідно п. 6 Порядку № 256, фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Севастополі: зокрема, до 25 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема, безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів.
Приписами ч. 1 п. 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг (ч. 2 п. 8 Порядку).
Всупереч положенням чинного законодавства, а саме п. 5 Порядку № 256, відповідачем не були підготовлені та направлені позивачу відповідні акти звіряння.
У відповідності до пунктів 10-11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003року № 117, підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25-го числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою “2-пільга”. Уповноважений орган, у свою чергу, щомісяця має звірити інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією що надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадити розрахунки, до уточнення цієї інформації.
Отже, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, при цьому, зобов'язання сторін по даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.
Як встановлено судом, в грудні 2015 року та з січня по грудень 2016 року позивачем надавались телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам Іршавського району Закарпатської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги згідно п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п.18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, п. 11 ст. 20, п.5 ч.1 ст. 21 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. З ст. 7 Закону України “;Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, п. 5 ст. 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України “Про охорону дитинства”, п. 18 ст. 61, п. 10 ст. 62, п. 17 ст. 63, п. 19 ст. 64 "Про жертви нацистських переслідувань".
Як вбачається із матеріалів справи, позивач у спірному періоді надсилав на адресу відповідача розрахунки вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, за формою “2-пільга” та акти звіряння розрахунків за формою “3-пільга”. Однак, витрати в загальному розмірі 72 869 грн. 49 коп., понесені позивачем внаслідок надання протягом грудня 2015 року, січня - грудня 2016 року телекомунікаційних послуг споживачам, які мають передбачені чинним законодавством України пільги на їх отримання, відповідачем відшкодовані не були.
В свою чергу, листами № 1041 від 22.06.2016 року, № 1085 від 01.07.2016 року, № 1508/04 від 17.07.2017 року та № 1537/04 від 24.07.2017 року відповідач інформував позивача про те, що згідно Закону України “Про Державний бюджет на 2016 рік” та Закону України “Про Державний бюджет на 2017 рік” субвенція із Державного бюджету місцевим бюджетам на фінансування видатків на надання пільг з послуг зв'язку не передбачена.
Не відшкодування відповідачем витрат, понесених позивачем внаслідок надання послуг на пільгових умовах визначеним законодавством категоріям громадян за грудень 2015 року та за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року на загальну суму 72 869 грн. 49 коп., стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми 72 869 грн. 49 коп. в примусовому порядку.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положення ст. 612 Цивільного кодексу України встановлюють, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 встановлено обов'язок головних розпорядників коштів місцевих бюджетів здійснювати розрахунки з постачальниками послуг на підставі щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, що мають право на пільги.
Як вбачається із матеріалів справи, у відповідності до нормативно встановлених вимог, зокрема, згідно п. 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року № 117) позивач надсилав на адресу відповідача щомісячні (за грудень 2015 року, за січень - грудень 2016 року) Розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг. Окрім того, позивачем надіслано позивачу щомісячні акти звіряння розрахунків (Форма “3-пільга”), оскільки всупереч вимог п. 11 вказаного Положення такі акти звірки відповідач не складав.
Таким чином, за відповідачем нормативно визначено обов'язок щомісячно, на підставі відповідних щомісячних звітів, здійснювати з позивачем розрахунки з відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що саме відповідачем має бути компенсована вартість телекомунікаційних послуг, наданих позивачем на пільгових умовах визначеній законодавством категорії населення на території Іршавського району Закарпатської області у грудні 2015 року та у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року.
Крім того, колегія суддів погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції, що будь - яких доказів на підтвердження виконання належним чином та в повному обсязі зобов'язань по відшкодуванню витрат, понесених позивачем за грудень 2015 року та з січня 2016 року по грудень 2016 року (включно) внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, відповідач суду не надав. Надані позивачем докази підтверджують наявність вказаної у позові заборгованості, існування та розмір якої відповідач в установленому порядку не спростував, а відтак, позовні вимоги про стягнення 72 869 грн. 49 коп. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах підлягають задоволенню в повному обсязі.
При цьому колегія суддів зазначає, що відносини, які виникають між бюджетними установами та небюджетними підприємствами із залученням бюджетних коштів, не є бюджетними, та відносяться до цивільно - правових. Для таких цивільно - правових відносин характерна юридична рівність сторін. Тобто бюджетна установа, як отримувач і розпорядник бюджетних коштів, не має будь - яких привілеїв чи пільг у рамках виконання своїх зобов'язань у відносинах, зокрема, з відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах.
Твердження скаржника щодо неможливості покладення на нього обов'язку відшкодовувати позивачу вартість наданих телекомунікаційних послуг за відсутності бюджетних асигнувань колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на наступне.
Як зазначено вище, Законом України "Про телекомунікації" передбачено, що телекомунікаційні послуги повинні бути надані відповідно до законодавства.. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Чинним законодавством України не передбачена можливість надання або ненадання пільг з оплати за надані телекомунікаційні послуги відповідним категоріям споживачів цих послуг залежно від стану фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог чинних законів України.
Норми законів, які закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян, є нормами прямої дії. Законом встановлено безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян, якому кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодовувати такі пільги. При цьому ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України передбачено, що видатки на державні програми соціального захисту (пільги окремим категоріям громадян) здійснюються з місцевих бюджетів, та проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідні правові позиції узгоджуються із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Так, і рішеннях ЄСПЛ справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року, у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 року зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
В порядку ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень ч. 1 - 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України.
З вищенаведених обґрунтувань вбачається, що Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області відповідає за зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону, щодо відшкодування витрат з надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян, які проживають на території Іршавського району Закарпатської області. Така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Посилання відповідача на відсутність відповідних бюджетних призначень та ненадходження на рахунок відповідача цільових коштів державних субвенцій як на обставини, які виключають його обов'язок з оплати послуг, наданих позивачем пільговим категоріям громадян, суд вважає безпідставним.
Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.
Колегія суддів відхиляє твердження скаржника у своїй апеляційній скарзі про те, що Управління соціального захисту є суб'єктом владних повноважень, а не суб'єктом господарювання, а тому даний спір відповідно ст. ст. 3, 17, 18 Кодексу адміністративного судочинства України є публічно - правовим та підлягає розгляду адміністративним судом в порядку адміністративного судочинства з огляду на наступне.
Згідно ст. 12 ГПК України визначено перелік справ, які підвідомчі господарським судам, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Пунктами 1, 2, 3, 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 10 “Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” із змінами і доповненнями встановлено, що підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України). З огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України ”Про судоустрій і статус суддів”, згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: - участь у спорі суб'єкта господарювання; - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; - відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статею 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно - правові спори за ознаками, наведеними в ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Публічно - правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно - правовий. Однак, сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Оскільки спір у даній справі стосується неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, що покладаються на нього в силу вимог чинного законодавства, і жодна із сторін спору у даних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції по відношенню до іншої сторони, то спір не є публічно - правовим і має вирішуватися господарським судом за правилами господарського процесуального кодексу України.
Неведене узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, у постанові № 923/1292/16 від 12.04.2017 року.
Крім того, та обставина, що договори про відшкодування пільг з оплати телекомунікаційних послуг на 2016 рік Управлінням соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області з Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" не укладалися, не впливає на висновки суду щодо задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на те, що зобов'язання з відшкодування позивачу витрат, понесених ним внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям осіб в Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області виникло в силу дії норм Бюджетного кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, якою затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету; укладення окремих договорів про відшкодування пільг з оплати телекомунікаційних послуг Закон не вимагає.
За нормою ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, яка є спеціальною по відношенню до загальних положень ч. ч. 1 - 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державної казначейської служби України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
У листі від 30.06.2011 року № 31-07310-10-24/16584 Міністерство фінансів України роз'яснило, зокрема, що деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів).
Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Телекомунікаційні послуги на пільгових умовах позивачем надавались не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, в силу закону, має ці витрати позивачу відшкодувати за рахунок бюджетних коштів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до стягнення з відповідача на користь позивача належить сума 72869,49 грн.
Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.09.2017р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України покласти на скаржника.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.09.2017р. в справі за номером 907/610/17 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області, № 1881/04 від 25.09.2017р. залишити без задоволення.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повний текст постанови виготовлений 06.11.2017р.
Головуючий-суддя Марко Р.І.
Суддя Костів Т.С.
Суддя Желік М.Б.