"30" жовтня 2017 р.Справа № 916/2249/17
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Курка Д.В.
За участю представників сторін:
Від позивача: Туфекчі І.Ф. за довіреністю №6688-К-О від 19.05.2017р.;
Від відповідача: не з'явився.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 103 426,25 грн., -
Публічне акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк" (далі по тексту - ПАТ КБ „ПриватБанк") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі по тексту - ОСОБА_3) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 103 426,25 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 29 972,62 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 56 809,43 грн., пені у розмірі 16 644,20 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань щодо своєчасного повернення кредиту, наданого відповідачу згідно з договором банківського обслуговування від 31.07.2013р.
Представник відповідача в судові засідання по даній справі не з'явився та про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про проведення судових засідань, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Оскільки ОСОБА_3 не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно зі ст. 75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
31.07.2013р. ОСОБА_3 було подано до ПАТ КБ „ПриватБанк" заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, відповідно до якої відповідач надав свою згоду з Умовами та правилами надання банківських послуг, розміщеними в мережі Інтернет на сайті www.pb.ua, Тарифами банку, які разом із вказаною заявою складають договір банківського обслуговування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1066, ч. ст. 1067 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Приписами ст. 1069 ЦК України встановлено наступне. Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір плати за використання клієнтом коштів банку, яке не встановлене договором, не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України.
Згідно з п. 3.2.2.1 Умов та правил надання банківських послуг банк при наявності вільних коштів зобов'язується надати клієнту кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії з лімітом на цілі, зазначені у заявці на договірне списання, в обмін на зобов'язання клієнта по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в обумовлені цим договором строки. Відновлювальна кредитна лінія надається банком для виконання клієнтом платежів за заявками на договірне списання з датою виконання у майбутньому, термін повернення яких не перевищує терміну повернення кредиту, і які можуть бути замінені або скасовані позичальником за згодою одержувача (шляхом підтвердження через дистанційний канал банківського обслуговування Інтернет - клієнт, банк „Приват24"), шляхом перерахування банком кредитних коштів на рахунок 3648, з наступним перерахуванням у дату виконання на поточний рахунок одержувачів, зазначених у заявці.
Положеннями п. 3.2.2.2 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що термін повернення кредиту вказується у заявці. Під датою виконання заявки сторони погодили дату зарахування кредитних коштів на рахунок одержувача, зазначеного у заявці клієнта.
Як вбачається з матеріалі справи, ОСОБА_3 звертався до ПАТ КБ „ПриватБанк" із наступними заявками на отримання гарантованого платежу: заявка №83 від 29.08.2013р. на суму 16 000,00 грн.; заявка №100 від 07.10.2013р. на суму 18 800,00 грн.; заявка №2 від 24.10.2013р. на суму 3 500,00 грн.; заявка №27 від 06.12.2013р. на суму 29 500,00 грн.; заявка №20 від 22.01.2014р. на суму 30 000,00 грн. При формуванні вказаних заявок ОСОБА_3 було зазначено, що платежі за вказаними заявками необхідно здійснити за рахунок кредитних коштів.
По кожній з поданих ОСОБА_3 заявок позивачем було повідомлено відповідача про зарахування їх на рахунок 3648, тобто в силу положень Умов та правил надання банківських послуг позивачем було надано згоду на кредитування рахунка відповідача.
У поданій до господарського суду позовній заяві ПАТ КБ „ПриватБанк" стверджує, що ним були належним чином виконані прийняті на себе зобов'язання за договором банківського обслуговування від 31.07.2013р. шляхом перерахування грошових коштів, у розмірах вказаних ОСОБА_3 у поданих заявках, на рахунки одержувачів, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по банківським рахункам, проте відповідач належним чином не виконав прийняті на себе зобов'язання, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за кредитом перед позивачем у розмірі 29 972,62 грн.
З правового аналізу умов укладеного шляхом підписання відповідачем 31.07.2013р. заявки договору, правовідносини сторін за яким регламентуються Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які розміщені в мережі Інтернет на сайті www.pb.ua, вбачається, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, оскільки договором банківського обслуговування передбачена можливість кредитування рахунка відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Разом з тим відповідно до частини 1 статті 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року 2121-III (з наступними змінами і доповненнями) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Укладений між банком та відповідачем договір, який за своєю суттю відноситься до договору банківського обслуговування, є підставою для виникнення у сторін за цим договором кредитних правовідносин відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як встановлено судом, відповідно до укладеного між сторонами 31.07.2013р. договору банківського обслуговування позивач зобов'язався надавати клієнту кредитні кошти в межах суми встановленого кредитного ліміту, а відповідач як клієнт зобов'язався повертати ПАТ КБ „ПриватБанк" отримані кредитні кошти, сплачувати відсотки за користування кредитом та комісію (винагороду) в строки та в розмірі, визначеному в Умовах та правилах надання банківських послуг, а також виконувати інші зобов'язання, що передбачені Умовами.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ст. 204 ЦК України укладений сторонами договір банківського обслуговування б/н від 31.07.2013р., як правочин є правомірним на час розгляду справи, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, і зобов'язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 („Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.
Водночас вимогами ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до положень п. 3.2.2.2 Умов та правил надання банківських послуг за користування кредитом у період з дати ініціювання Клієнтом заявки до дати виконання заявки Клієнт сплачує винагороду за надання фінансового інструмента у розмірі 4% річних (але не менше 5 грн.) від розміру кредиту, зазначеного у заявці. Винагорода за надання фінансового інструмента сплачується клієнтом у дату надання в Банк заявки. У період з дати виконання заявки за рахунок кредитних коштів Клієнт за користування кредитом сплачує Банку відсотки у розмірі 36% річних від суми заборгованості (за заявками ініційованими до 01.02.2016р.), та починаючи з 01.02.2016р. Клієнт за користування кредитом сплачує Банку відсотки у розмірі 64% ( за заявками, ініційованими з 01.02.2016р.)
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній прийняті на себе зобов'язання, зокрема, щодо своєчасного повернення кредитних коштів не виконав, в обумовлені строки кредитні кошти за вказаним договором не повернув, у зв'язку з чим, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем з погашення отриманого кредиту в розмірі 29 972,62 грн. та погашення заборгованості за процентами у розмірі 56 809,43 грн., що має наслідком задоволення позову ПАТ КБ „ПриватБанк" у названій частині.
Відповідно до п. 3.2.2.10.1 Умов та правил надання банківських послуг у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п. 3.2.6.2, 3.2.2.9.1 - 3.2.2.9.3 цього договору, термінів повернення кредиту, передбачених п. 3.2.2.2, 3.2.2.6.3, 3.2.2.6.16, 3.2.2.7.2 цього договору, винагороди, передбаченої п. п. 3.2.2.6.5, 3.2.2.9.4 - 3.2.2.9.6 цього договору, Клієнт сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу .
Згідно з положеннями п. 3.2.2.10.4 Умов та правил надання банківських послуг нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбачених п. п. 3.2.2.10.1 - 3.2.2.10.3 цього договору, здійснюється протягом 15 років з дня коли відповідне зобов'язання мало бути виконане Клієнтом.
Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Так, згідно ч.ч. 1 - 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (з наступними змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З посиланням на зазначені положення Умов та правил надання банківських послуг позивачем було здійснено нарахування відповідачу до сплати пені в сумі 16 644,20 грн. за період із 16.09.2016р. по 14.06.2017р., у зв'язку з порушенням з боку відповідача власних грошових зобов'язань у спірних правовідносинах. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, господарський суд визнає його правильним та обґрунтованим, у зв'язку з чим, позовні вимоги у названій частині підлягають задоволенню.
Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Разом з тим, ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ КБ „ПриватБанк" в загальному розмірі 103 426,25 грн., яка складається із заборгованості за кредитором у розмірі 29 972,62 грн., заборгованості за процентами у розмірі 56 809,43 грн., пені у розмірі 16 644,20 грн., витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі шляхом присудження до стягнення із ОСОБА_3 суми основного боргу в розмірі 29 972,62 грн., заборгованості за процентами у розмірі 56 809,43 грн., пені у розмірі 16 644,20 грн.
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 11, 14, 202, 204, 509, 525, 526, 530, 549, 610- 612, 617, 625, 626, 629, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054, 1066, 1067, 1069 ЦК України, ст.ст. 173- 175, 193, ГК України, ст.ст. 2, 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність", ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 /АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1/ на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" /01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, ідентифікаційний код 14360570/ суму основного боргу в розмірі 29 972,62 грн. /двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дві грн. 62 коп./, заборгованість за процентами у розмірі 56 809,43 грн. /п'ятдесят шість тисяч вісімсот дев'ять грн. 43 коп./, пеню у розмірі 16 644,20 грн. /шістнадцять тисяч шістсот сорок чотири грн. 20 коп./, судовий збір у розмірі 1 600,00 грн. /одна тисяча шістсот грн. 00 коп./. Наказ видати.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Повне рішення складено 06 листопада 2017 р.
Суддя С.П. Желєзна