ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.10.2017 Справа №910/13503/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП СІСТЕМС»
до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 179 500,00 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
В засіданні приймали участь:
Від позивача: Цермолонський І.М. - по дов.
Від відповідача: Антонюк С.С. - по дов.
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІП СІСТЕМС» звернулось до Господарського суду міста Києва з вимогою до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення збитків у розмірі 179 500,00 грн. за неналежне виконання умов договору оренди № Л/Л-151459/НЮ від 22.06.2015Р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2017 порушено провадження по справі № 910/13503/17, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 13.09.2017р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
12.09.2017р. відповідач через відділ діловодства суду подав документи для долучення до матеріалів справи.
Представники сторін у судове засідання 13.09.2017Рр. з'явились; представник позивача подав суду документи для долучення до матеріалів справи та заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для уточнення позовних вимог; представник відповідача не заперечував проти відкладення розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення збитків за договором оренди №Л/Л-151459/НЮ від 22.06.2015р.
В якості доказів передачі майна в оренду відповідачеві позивач надав акти приймання-передачі майна.
Разом з тим, з актів вбачається, що майно було передано в оренду за договором оренди майна № Л/Л-133671/НЮ від 28.10.2013р.
У зв'язку із необхідністю уточнення позивачем позовних вимог, виникла необхідність у відкладенні розгляду справи.
Ухвалою від 13.09.2017р. строк вирішення спору продовжено на 15 календарних днів та відкладено розгляд справи на 25.10.2017р.
В судовому засіданні 25.10.2017р. представником позивача було заявлено усне клопотання про заміну неналежного відповідача, яке судом було розглянуте та залишено без задоволення.
Частинами 1, 4 ст.24 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.
Однак, виходячи з предмету та підстав первісного позову, у даному випадку суд не вбачає достатніх підстав для заміни відповідача по справі.
У судовому засіданні 26.10.2017р. представником відповідача було подано відзив на позов.
Представник позивача під час розгляду справи у судовому засіданні 25.10.2017р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог надав заперечення.
В судовому засіданні 25.10.2017р. на підставі приписів ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 Цивільного кодексу України).
Як свідчать матеріали справи, 22.06.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП СІСТЕМС» (орендодавець) та Державним територіально-галузевим об'єднанням «Львівська залізниця» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця») (орендар) було укладено договір оренди №Л/Л-151459/Н, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, орендар приймає в тимчасове платне володіння та користування (оренду) обладнання, а також зобов'язується сплачувати орендну плату.
Найменування та кількість майна: гігієнічні ободи для унітазів пасажирських вагонів у кількості 430 штук (п.1.2 договору №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р.).
За умовами п.2.1 вказаного правочину майно повинно бути передано орендодавцем та прийняте орендарем протягом 10 днів з моменту підписання даного договору.
У п.3.1 договору №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р. вказано, що за оренду майна орендар сплачує орендодавцю орендну плату з розрахунку 0,50 грн. за одну штуку на рік, в тому числі, податок на додану вартість.
Загальна сума договору становить 215 грн., в тому числі, податок на додану вартість 20% в сумі 35,83 грн., згідно з розрахунком орендної плати додаток №1 та протоколом про погодження договірної ціни додаток №2 до договору (п.3.2 договору №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р.).
У п.7.3 вказаного договору контрагенти погодили, що в разі знищення майна з вини орендодавця, що буде належним чином підтверджено спільним комісійним актом із залученням орендодавця, орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого обладнання в розмірі 2500 грн. за одну одиницю обладнання на розрахунковий рахунок орендодавця.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами, та відповідно до ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України, поширює свою дію на відносини, що виникають між сторонами з 01.01.2015р. по 31.12.2015р., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (п.10.1 договору №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р.).
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р., як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За твердженнями позивача, на виконання умов договору №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р. за період з 05.11.2013р. по 24.09.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП СІСТЕМС» було передано орендарю обладнання, а саме гігієнічні сидіння для унітазів зі змінним покриттям у кількості 360 штук. Проте, як зазначено заявником, після припинення договору №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р. орендарем частину обладнання у кількості 60 штук повернуто не було через його знищення, решту повернуто з прихованими недоліками та за відсутності зарядних пристроїв. Отже, внаслідок наведеного вищ, на підставі умов п.7.3 договору №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р., позивач дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача збитків в сумі 179 500 грн., що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем наголошено, що заявником не представлено суду належних доказів передання за договором №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р. обладнання у користування орендаря, а отже, вимоги про стягнення збитків на підставі п.7.3 договору №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р., на думку вказаного учасника судового процесу, є безпідставними.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.
Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.
За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.
Збитками є:
- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.
У будь-якому випадку для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».
Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.
Отже, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення збитків, завданих внаслідок знищення та псування об'єктів оренди з вини орендаря, позивачем повинно бути доведено факт виникнення між сторонами договірних правовідносин з користування певним обладнанням, передання на підставі такого правочину обладнання у користування орендаря, неправомірної поведінки орендаря (знищення, пошкодження об'єктів оренди), обставини завдання збитків, причинно- наслідковий зв'язок та вину відповідача.
Як вказувалось вище, 22.06.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП СІСТЕМС» (орендодавець) та Державним територіально-галузевим об'єднанням «Львівська залізниця» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця») (орендар) було укладено договір оренди №Л/Л-151459/Н, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, орендар приймає в тимчасове платне володіння та користування (оренду) обладнання, а також зобов'язується сплачувати орендну плату.
Найменування та кількість майна: гігієнічні ободи для унітазів пасажирських вагонів у кількості 430 штук (п.1.2 договору №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р.).
Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами, та відповідно до ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України, поширює свою дію на відносини, що виникають між сторонами з 01.01.2015р. по 31.12.2015р., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (п.10.1 договору №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р.).
Проте, наразі, твердження позивача про передання у користування відповідача на підставі договору №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р. гігієнічних ободів для унітазів у кількості 360 штук, за висновками суду є належним чином доказово необґрунтованими, а представлені суду акти приймання-передачі за період з 05.11.2013р. по 24.09.2015р. не свідчать про виконання орендодавцем своїх обов'язків з передання об'єктів оренди орендарю.При цьому, суд зауважує наступне.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Проте, представлені заявником акти приймання-передачі за період з 05.11.2013р. по 24.09.2015р. не є належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами передання Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП СІСТЕМС» у користування Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» об'єктів оренди саме за договором №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р.
При цьому, суд зазначає, що згідно із ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Частиною 7 ст.180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Оскільки змістом зобов'язання є права і обов'язки сторін, то поняття «строк договору» та «строк дії договору» є тотожними.
Відповідно до ч.3 ст.180 вказаного нормативно-правового акту при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою.
Разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли (п.32 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).
Як вказувалось вище, договір №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р. набирає чинності з моменту підписання його сторонами, та відповідно до ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України, поширює свою дію на відносини, що виникають між сторонами з 01.01.2015р. по 31.12.2015р., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.
Тобто, акти приймання-передачі за 2013-2014р.р. ніяким чином не можуть вказувати на виконання умов договору №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р., оскільки останній своє дії на правовідносини контрагентів за означений період часу не розповсюджує.
Одночасно, як то акти приймання-передачі за 2013-2014р.р., так і акт від 24.09.2015р. судом до уваги не приймається в якості належного та допустимого доказу передання орендарем у користування орендодавця обладнання згідно договору №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р., оскільки означений документ містить посилання на вчинення сторонами дій на підставі договору оренди №Л/Л-13357/НН від 28.10.2013р.
Під час розгляду спору у судових засіданнях представниками учасників судового процесу обставини наявності іншого договору окрім №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р., а саме договору оренди №Л/Л-13357/НН від 28.10.2013р. не заперечувались.
Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на представлені до матеріалів справи документи, у суду відсутні підстави вважати доведеними обставини передання Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП СІСТЕМС» у користування Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» об'єктів оренди - гігієнічних ободів для унітазів у кількості 360 штук на виконання умов договору №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р.
При цьому, обставини посилання у акті від 30.01.2017р. прийму-передачі (повернення) обладнання на договір №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р. у даному випадку не нівелюють висновків суду щодо доказової необґрунтованості посилань заявника на належне виконання своїх обов'язків з передання об'єктів оренди орендодавцю за договором №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р.
Таким чином, виходячи з того, що позивачем не було доведено обставин передання відповідачу на виконання умов договору №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р. гігієнічних ободів для унітазів у кількості 360 штук, суд вважає юридично неспроможними посилання заявника на наявність неправомірної поведінки відповідача в частині неповернення у зв'язку зі знищенням частині об'єктів оренди за вказаним правочином та повернення частині обладнання з пошкодженнями.
За таких обставин, відсутність протиправної поведінки відповідача щодо виконання договору №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р., виключає наявність інших обов'язкових складових відшкодування збитків, як то фактичне завдання збитків внаслідок пошкодження та знищення частини об'єктів оренди саме за договором №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р., причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та збитками й вини.
Одночасно, суд вважає за доцільне звернути увагу заявника на те,що за приписами чинного господарського процесуального законодавства, суд при вирішенні спору по суті обмежений предметом та підставами позовних вимог, що визначені позивачем та не може спонукати до їх уточнення.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Наразі, інших підстав, окрім неповернення частини об'єктів оренди (у зв'язку зі знищенням) та повернення іншої частини обладнання за договором №Л/Л-151459/Н від 22.06.2015р. з пошкодженнями, що у відповідності до п.7.3 означеного паровичну є підставою для відшкодування орендарем орендодавцю його вартості, заявником не наведено.
До того ж, ст.83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду виходити за межі позовних вимог лише при наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони, якого під час розгляду справи 910/13503/17 не заявлялось.
За таких обставин, виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП СІСТЕМС» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення збитків у розмірі 179 500,00 грн. за неналежне виконання умов договору оренди № Л/Л-151459/НЮ від 22.06.2015р.
Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Судовий збір згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити в задоволенні позову повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.11.2017р.
Суддя Трофименко Т.Ю.