ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.10.2017 Справа №910/13314/17
За позовом Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ»
До Головного управління юстиції у місті Києві (відповідач -1)
Державної казначейської служби України (відповідач -2)
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідіча-1 Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої
служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві
про стягнення 461 984, 91 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача: Василенко А.О. - по дов. №6-52 від 10.01.2017р.
від відповідача-1 : Кириченко В.Б. - по дов. №10/33/7944 від 20.06.2017р.
від відповідача-2: не з»явився
від третьої особи : не з»явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" до Головного управління юстиції у м. Києві (відповідач -1), Державної казначейської служби України (відповідач -2) про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 426 667, 08 грн. шкоди, завданої незаконним стягнення виконавчого збору, 28 900, 29 грн. - інфляційні та 6 417, 54 грн. - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2017 порушено провадження у справі № 910/13314/17 та призначено справу до розгляду на 13.09.2017.
13.09.2017р. через відділ діловодство Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення інфляційних та 3% річних. Відповідно до даної заяви позивач просить стягнути з відповідача 29 866.69 грн. - інфляційні та 7 925, 48 грн. - 3% річних.
Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
З урахуванням викладеного заява позивача про збільшення розміру позовних вимог в частині нарахування 3% річних та інфляційних приймається судом до розгляду.
Представники відповідачів та третьої особи в судове засідання не з"явилися, про час та місце розгляду справи судом повідомлені належним чином. Заяв, клопотань, відзиву на позов від відповідачів на адресу суду не надходило.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є:
1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу;
1.1) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
2) неподання витребуваних доказів;
3) необхідність витребування нових доказів;
4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача;
5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
Враховуючи те, що нез'явлення представників відповідачів та третьої особи перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні, суд визнав за доцільне розгляд справи відкласти на 25.10.2017р.
В судовому засіданні представником позивача подана заява про продовження строку вирішення спору на 15днів.
Представники відповідача -1 та третьої особи в судове засідання 25.10.2017р. не з»явилися. Про час та місце розгляду справи судом повідомлені належним чином.
З приводу неявки вказаних учасників судового процесу суд зазначає наступне.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
У ст. 69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У п. 3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Наразі, судом прийнято до уваги, що фактично спір розглядається судом з 29.08.2017р., а отже, подальше відкладення його розгляду може призвести до порушення прав та законних інтересів позивача та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач 2 та третя особа в процесі розгляду справи 25.10.2017р. не скористалась всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами у судовому засіданні 25.10.2017р.
26.09.2017р. від представника позивача до суду надійшла заява, відповідно до якої позивач просить стягнути з Державного бюджету України 29 440, 00 грн. інфляційних нарахувань та 7 400, 00 грн. - 3% річних. Дана заява мотивована тим, що сума в розмірі 426 667, 08 грн. перерахована позивачу Державною казначейською службою 31.08.2017р.
Відповідно до частини 4 статті 22 ГПК позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:
- подання іншого (ще одного) позову, чи
- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи
- об'єднання позовних вимог, чи
- зміну предмета або підстав позову.
Розглянувши дану заяву позивача суд розцінює її як заяву про зменшення розміру позовних вимог.
Враховуючи те, що заява про зменшення розміру позовних вимог відповідає приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до розгляду, у зв'язку з чим, позовні вимоги розглядаються в її редакції та відповідно має місце нова ціна позову.
Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок неправомірних дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Глвн6ого управління юстиції у м. Києві Махової Діани Анатоліївни під час здійснення виконавчого провадження ВП № 52297349 з рахунку позивача були списані грошові кошти в розмірі 426 667,08 грн. як виконавчий збір, у зв'язку із чим позивачу завдано шкоду у розмірі 426 667,08 грн., обов'язок по відшкодуванню якої покладається на державу.
Представник відповідача -1 проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що Представник відповідача 1 надав суду відзив на позов, проти позовних вимог заперечив. У своєму відзиві в обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що постанова про стягнення виконавчого збору була визнана протиправною та скасована після закінчення виконавчого провадження, а сума стягнутого виконавчого збору не може вважатись збитками у розумінні статті 22 ЦК України. Також відповідач 1 зазначив, що у Департаменту державної виконавчої служби відсутні грошові зобов'язання перед позивачем, а тому положення статті 625 ЦК України не застосовуються.
Представник відповідача-1 в судове засідання повноважного представника не направив, письмового відзиву на позов не надав. Про час та місце розгляду справи судом повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 25.10.2017р. на підставі приписів ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача -1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/4305/16 від 10.05.2016 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Інвестбудсервіс" задоволено.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Інвестбудсервіс" грошові кошти: основного боргу - 2 241 568,56 грн., 3% річних - 153 102,20 грн. інфляційного збільшення суми боргу - 1 808 945,83 грн. та судовий збір - 63 054,25 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/4305/16 від 01.09.2016 року рішення суду першої інстанції від 10.05.2016 року залишено без змін.
12 вересня 2016 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва №910/4305/16 від 10.05.2016 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016 року, було видано наказ.
22.09.2016 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Маховою Д.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 52297349 з примусового виконання наказу № 910/4305/16 про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Інвестбудсервіс" 4 266 670,84 грн. Крім того, в пункті 2 резолютивної частини вищезазначеної постанови вказано, що боржнику самостійно виконати рішення суду в термін до 26.09.2016 (включно) та надати письмове підтвердження про виконання.
27.09.2016 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Маховою Д.А. винесено постанову про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" виконавчого збору в розмірі 426 667,08 грн.
04.10.2016 року платіжними дорученнями №№ 32475, 32476 перераховано ПАТ "Інвестбудсервіс" заборгованість по даному виконавчому провадженню.
Згідно із платіжною вимогою №435/16 від 06.10.2016 з рахунку позивача були списані грошові кошти у сумі 427 000 грн. як сплата виконавчого збору відповідно до постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 27.09.2016 №52297349, що підтверджується матеріалами справи.
Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось із скаргою на дії органу державної виконавчої служби, в якій скаржник просив суд:
- визнати неправомірними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Пишного Артема Володимировича щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 27.09.2016 року по ВП №52297349;
- визнати недійсною постанову про стягнення виконавчого збору від 27.09.2016 року по ВП №52297349.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.01.2017р. у справі №910/4305/17 скарга Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на дії органу державної виконавчої служби у справі № 910/4305/16 - задоволена.
Визнано неправомірними дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Махової Діани Анатоліївни щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 27.09.2016 року по ВП №52297349.
Визнано недійсною постанову про стягнення виконавчого збору від 27.09.2016 року по ВП №52297349.
З урахуванням наведеного, позивачем були заявлені вимоги про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ "Укртрансгаз" 426 667,08 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням виконавчого збору згідно з постановою державного виконавця ВПВР Управлння ДВС ГТУЮ у м. Києві.
Також на підставі ст. 625 ЦК України позивачем заявлені до стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ "Укртрансгаз" 3 % річних у сумі 6 4147,54 грн. та інфляційні нарахування у сумі 28 900,29 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Згідно із п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.
Застосування цього способу захисту визначається положенням ст. 22 ЦК і проводиться як у договірних зобов'язаннях (ст. 611 ЦК), так і в позадоговірних зобов'язаннях (гл. 82 ЦК), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.
Спір у справі виник у зв'язку із спричиненням позивачу шкоди, завданої протиправними діями державного виконавця внаслідок стягнення виконавчого збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.
Статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
У відповідності до приписів наведених норм, підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Таким чином, предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій органу державної влади (бездіяльності), виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) органу державної влади і заподіянням шкоди.
Разом з цим, неправомірність дій (бездіяльності) органу державної влади має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків. Зазначена правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 у справі № 32/421.
У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 28.01.2013 № 24-152/0/4-13 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі" зазначено, що факт неправомірності (незаконності) дій державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку (ухвалою, рішенням, постановою, вироком суду).
Аналогічна позиція викладена і у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 07.02.2014 № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах".
Як вбачається із матеріалів справи, 27.09.2016 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Маховою Д.А. винесено постанову про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" виконавчого збору в розмірі 426 667,08 грн.
Згідно із платіжною вимогою №435/16 від 06.10.2016 з рахунку позивача були списані грошові кошти у сумі 427 000 грн. як сплата виконавчого збору відповідно до постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 27.09.2016 №52297349, що підтверджується матеріалами справи.
Водночас, ухвалою господарського суду м. Києва від 31.01.2017р. у справі №910/4305/17 скарга Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на дії органу державної виконавчої служби у справі № 910/4305/16 - задоволена.
Визнано неправомірними дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Махової Діани Анатоліївни щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 27.09.2016 року по ВП №52297349.
Визнано недійсною постанову про стягнення виконавчого збору від 27.09.2016 року по ВП №52297349.
Під час розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" судом встановлено, що 03.10.2016 року до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві представником скаржника (ПАТ "Укртрансгаз") було подано заяву про відкладення провадження виконавчих дій, а 04.10.2016 заяву про закінчення виконавчого провадження (копії містяться в матеріалах справи).
Водночас, матеріали справи не містять, а головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Маховою Д.А. не надано належних та допустимих доказів звернення його в межах виконавчого провадження ВП № 52297349 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.09.2016 року у справі №910/4305/16 до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо), як і не містять доказів виходу державного виконавця за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника, а відтак суд дійшов висновку, що старшим державним виконавцем не було вчинено всіх дій з метою отримання достовірних відомостей щодо відсутності у боржника майна, оскільки зворотного суду не надано.
Тобто, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Маховою Д.А. всупереч приписам ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) не вживалися заходи примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.09.2016 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Пунктом 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Отже, встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва 31.01.2017р. у справі №910/4305/16 факти незаконності дій державного виконавця повторного доведення не потребують.
Враховуючи встановлені у справі №910/4305/16 обставини, суд при розгляді даної справи вважає, що позивачу має бути відшкодована у повному обсязі шкода, завдана неправомірними діями державного виконавця.
Суд зазначає, що неправомірні дії державного виконавця полягали у неврахуванні добровільного перерахування ПАТ "Укртрансгаз" 04.10.2016 року платіжними дорученнями №№ 32475, 32476 ПАТ "Інвестбудсервіс" суму заборгованості у виконавчому провадженні ВП № 52297349, у зв'язку з чим передчасно було винесено постанову про стягнення виконавчого збору; шкода полягає в безпідставному стягненні з боржника (позивача) виконавчого збору в сумі 426 667,08 грн.; причино-наслідковий зв'язок характеризується тим, що з огляду на наявність обставин, що виключають стягнення з боржника виконавчого збору, державним виконавцем стягнуто з боржника в примусовому порядку виконавчий збір.
Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Укрнафта".
В пункті 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.10.2012, № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснено, що у розгляді позовів про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", статті 87 Закону України "Про виконавче провадження", статті 1174 Цивільного кодексу України, маючи на увазі, що в таких випадках відповідачами можуть бути відповідні органи Державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державної казначейської служби України, і враховуючи викладене в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (в редакції роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 № 04-5/239), зокрема в пункті 9 цього роз'яснення.
Аналогічна правова позиція викладена у п. п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження".
Також у пункті 7 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. №01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" вказано, що за приписом статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою. Відшкодування такої шкоди органом державної влади, оскільки останній фінансується з державного бюджету України, здійснюється з відповідного бюджету. Відтак участь органів Державного казначейства України як іншого відповідача є ознакою, притаманною для всіх спорів про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади.
Згідно із ст. 25 Бюджетного кодексу України, державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до пп. 2 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Також, судом враховано позицію Конституційного суду України, викладену в своєму рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 по справі № 1-36/2001, згідно з якою не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.
З врахуванням наведених приписів законодавства, відшкодування шкоди у даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 67/157-10 від 25.05.2011).
За таких обставин, шкода в сумі 426 667, 08 грн. підлягала б під стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.
Представником позивача в судовому надані пояснення з приводу того, що 31.08.2017року грошові кошти в сумі 426 667,08 грн. надішли на рахунок позивача, що підтверджується випискою з рахунку.
Щодо позовних вимог позивача стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ "Укртрансгаз" 3 % річних у сумі 6 417,54 грн. та інфляційні нарахування у сумі 28 900,28 грн. суд відзначає наступне.
Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 3.1., п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Беручи до уваги позицію Верховного суду України, викладену зокрема у постанові від 01.10.2014 № 6-113цс14, що якщо зобов'язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов'язанням, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про застосування положень ст. 625 ЦК України є обґрунтованими.
Так, за замістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином підлягає стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 6 417,54 грн. 3 % річних та 28 900,29 грн. інфляційних нарахувань.
За таких обставин Позов Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" підлягає задоволенню.
Приписами п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
За таких обставин, оскільки позовну вимогу про відшкодування шкоди заявлено позивачем у зв'язку із неправомірним стягненням виконавчого збору згідно з постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, судовий збір за вказану вимогу не справляється, а отже відсутні і підстави для здійснення розподілу судових витрат в цій частині.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; ідентифікаційний код 37567646) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/1; ідентифікаційний код 30019801) 28 900 грн. 29 коп. інфляційних нарахувань, 6 417 грн. 54 коп. - 3% річних.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 06.11.2017.
Суддя Трофименко Т.Ю.