01 листопада 2017 року м. Київ справа № 800/450/17
Суддя Вищого адміністративного суду України Бившева Л.І.,
розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1
до Вищої ради правосуддя
про визнання незаконним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач), у якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя № 299/0/15-17 від 29 вересня 2017 року «Про внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду».
Перевіривши матеріали позовної заяви суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист, у частині 1 якої визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
За приписами частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Положеннями частини 4 статті 18, статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя.
Частиною 2 статті 36 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що Вища рада правосуддя ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якої обов'язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.
Положеннями частини 1, абзацу 2 частини 4 статті 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що рішення щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні Вищої ради правосуддя. Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини 19 статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо: такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.
Частина 1 статті 38 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлює, що рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з підстав, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини 7 статті 81 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вища рада правосуддя розглядає питання про внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду у вищий спеціалізований суд або Верховний Суд та ухвалює відповідне рішення.
Згідно з частиною 2 статті 35 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» порядок та підстави оскарження рішення Вищої ради правосуддя визначаються законом. Підстави оскарження окремих рішень Вищої ради правосуддя визначаються цим Законом.
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, право на оскарження рішення Вищої ради правосуддя, яка приймає участь у формуванні суддівського корпусу, мають лише суб'єкти останнього в порядку, передбаченому законом, тобто лише у випадку ухвалення рішення про відмову у внесенні Президентові України поданні про призначення судді на посаду.
Оскільки адміністративна процесуальна дієздатність заявника у відносинах, що випливають з вирішення питання щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду, законодавчого обмежена, то підстави для порушення адміністративної справи відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя.
Керуючись ст. ст. 3, 4, 6, 17, 18, 109, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за позовом до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення.
Ухвала набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною 7 статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя
Вищого адміністративного суду Л.І. Бившева
України