Справа № 638/5975/16-ц
Провадження № 2/638/1197/17
27.10.2017 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді - Подус Г.С.,
при секретарі - Коваленко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщені Дзержинського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,-
У квітні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, який в подальшому було уточнено та збільшено позовні вимоги. Позов обґрунтований тим, що з ОСОБА_2 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 19.09.2003 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії 1-ВЛ №197208. Шлюб розірвано судом, що підтверджується рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15.02.2016 року. 08.01.2007 року у них народився син - ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії 1-ВЛ №076271. Дитина проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні, відповідач ніякої допомоги на її утримання не надає. Також їй відомо, що він має й інший дохід окрім своєї пенсії, та вказує про придбання нової крав тири в м. Києві, яку неможливо було придбати за той розмір пенсії, яку він отримує. Просить суд позов задовольнити, та з урахуванням уточнених позовних вимог стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дитини у розмірі 6000 грн. починаючи з дня подання позову, а саме з 12.04.2016 року та до досягнення дитиною повноліття.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти повного задоволення позовних вимог, наголосивши, що позов відповідач визнає частково в частині стягнення аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 800 грн. щомісячно, посилаючись на те, що відповідач є особою, яка перебуває на пенсійному забезпеченні, та має дохід у розмірі 2002,51 грн. Також вказала, що відповідно до Довідки №963 від 13.05.2017 року відповідач добровільно сплачував аліменти з травня 2016 р. по травень 2017 р. у розмірі 500,63 грн. щомісячно.
Суд, дослідивши доводи позивача, відповідача та його представника, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно зі статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.
Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За положенням статті 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Як встановлено матеріалами справи та ніким не заперечувалось у судовому засіданні, батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що підтверджує також копія свідоцтва про народження серії І-ВЛ №076271, виданого міським відділом реєстрації актів цивільного стану №3 Харківського обласного управління юстиції 27.01.2007 року (а. с. 7).
Згідно довідки дільниці №9 КП «Жилкомсервіс» №81 від 08.04.2016 року, дитина та позивач ОСОБА_1 зареєстровані та мешкають за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 8)
Відповідно до частини 2 статті 51 Конституції України, статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до п.п. 15, 17 Постанови Пленуму «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року, у відповідності із статтею 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених ст. 198, 199 СК України, і своїх повнолітніх дочку, сина. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (статті 183 цього кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 СК) і виплачуються щомісячно.
Згідно статі 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно статті 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина.
Як вбачається із інформації наданої Головним управлінням Пенсійного фонду України від 01.02.2017 року, інформація про дохід ОСОБА_2 за період з 01.01.2016 року відсутня.
Відповідно до Довідки Довідки №963 від 13.05.2017 року відповідач отримує пенсію у розмірі 2002,51 грн. та добровільно сплачував аліменти з травня 2016 р. по травень 2017 р. у розмірі 500,63 грн. щомісячно.
Відповідно до частини 1 статті 184 Сімейного Кодексу України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Водночас, відповідно до частини 1 статті 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
В заяві про збільшення позовних вимог, позивач вказала про те, що у 2012 році відповідач уже після того як звільнився та пішов на пенсію, разом із дружиною придбав за спільні кошти квартиру №74, розташовану за адресою: м. Харків, пр. Перемоги, 66-Д. В той же час було придбано автомобіль ОСОБА_4 Фе, який в даний час є його власністю. Тому позивач вважає, що спростовуються твердження відповідача про відсутність доходу з часу звільнення з роботи та перехід на пенсію. В заяві про збільшення позовних вимог, позивач також вказала, про те, що вже після розірвання шлюбу відповідачем було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2, які було придбано 23.11.2016 року.
Враховуючи вимоги статті 180 Сімейного кодексу України, відповідно до якої батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто дана норма передбачає обов'язок утримувати дитину, як батьком, так і матір'ю, причому, такий обов'язок є особистим, індивідуальним, а не солідарним. Позивач при цьому є особою працездатного віку, немає ніяких протипоказань до праці, тому вона також повинна приймати участь в утриманні дитини на рівні з її батьком.
Відповідно до частини 2, 3 статті 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1, 3, 4 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 179 ЦПК України визначено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Статтями 58, 59 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу сторони у справі зобов'язані довести в судовому засіданні обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач як заперечення проти позову.
Визначаючи розмір суми, яка підлягає щомісячному стягненню, суд враховує положення статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», щодо встановлення прожиткового мінімуму на 2017 рік для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2017 року - 1689 гривень, обставини справи, та виходячи із принципів розумності і справедливості, вважає, що достатнім розміром аліментів, який підлягає стягненню з відповідача є сума у розмірі 1689, 00 грн.
Так, відповідач є пенсіонером, але матеріали справи містять докази про наявність у нього як нерухомого так і рухомого майна, частина якого була придбана уже після того, як він пішов на пенсію, що також свідчить про його майновий стан. Разом з тим, суд враховує і ту обставину, що відповідач є здоровою, працездатною особою, даних про наявність обмежень за станом здоров'я не має, дані про наявність на його утриманні інших непрацездатних осіб також відсутні. Отже, приймаючи до уваги як рівень прожиткового мінімуму дитини, на утримання якої стягуються аліменти, матеріальне становище дитини, та стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, зважаючи на батьківський обов'язок відповідача по утриманню дитини до її повноліття, враховуючи інтереси останньої, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі у розмірі 1689, 00 грн.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів підлягає задоволенню частково.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання судового рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до вимог частини 3 статті 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Так, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів (пункт 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір»).
Наприкінці, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін цивільного процесу на наступне. Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Статтею 155 Сімейного кодексу України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Дана норма передбачає у першу чергу, щоб саме батьки виявляли до дитини повагу та ставилися до неї як до особистості, враховували її бажання, інтереси, потреби. При цьому, сторони не позбавлені можливості домовитися, діючи в інтересах дитини, щодо спільної участі у вихованні спільної дитини.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, ч. 3 ст. 88, 209, 212, 214-215, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, ст. ст. 180-184, 191 СК України, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, б. 1, кв. 403, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН НОМЕР_2, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, б. 66-Д, кв. 74, аліменти на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1689 (одна тисяча шістсот вісімдесят дев'ять) гривні, з урахуванням індексації відповідно до закону, щомісячно починаючи з 12 квітня 2016 року та до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення суми платежу аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, б. 1, кв. 403, на користь держави судовий збір в розмірі 180 (сто вісімдесят) грн. 16 коп.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд міста Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя