Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
02 листопада 2017 року справа № П/811/1293/17
Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасувати відмову, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - відповідач), у якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (вих. №К-11218/0-8356/0/6-17 від 29.06.2017 року) у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Івангородської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у встановлений чинним законодавством термін надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Івангородської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач листом від 29.06.2017 року повідомив про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в зв'язку з тим, що подана заява не відповідає вимогам Земельного кодексу України.
Позивач зазначає, що в листі від 29.06.2017 року №К-11218/0-8356/0/6-17 не наведено жодної підстави для відмови, визначеної ч. 7 ст.118 Земельного кодексу України, також наголошує, що зазначені дії відповідача є протиправними, тому просить суд зобов'язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.
Представником відповідача до суду надано письмові заперечення на позов, в яких зазначено, що оскаржувані дії Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області є законними та обґрунтованими, рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством, просив суд відмовити в задоволенні заявленого позову в повному обсязі (а.с.23-26).
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею до 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Івангородської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області (а.с.21).
До заяви додано копії: паспорта; ідентифікаційного номера; графічних матеріалів, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки.
В свою чергу, Головне управління Держгеокадастру України у Кіровоградській області листом від 29.06.2017 року №К-11218/0-8356/0/6-17 повідомило позивачу, що Головним управлінням сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площ, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області на виконання постанови Кабінету ОСОБА_2 України від 07.06.2017 року №413 "Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними". Інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області. З метою вирішення питання порушеного у зверненні, позивачу необхідно подати до Головного управління на розгляд клопотання та відповідні додатки. Крім того, відповідно до акту приймання - передачі майна по договору купівлі - продажу від 05.01.2006 року майно, розміщене на земельній ділянці, перебуває у власності СТОВ "Агрофірма Ясенівська" (а.с.7).
Позивач не погоджуючись з відмовою в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернулась із даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Проаналізувавши зміст зазначеного листа відповідача суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою та суттю даний лист фактично є рішенням Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність розміром 2 га для ведення особистого селянського господарства.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною 2 ст.22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
При цьому, п. “а” ч.3 ст.22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до ст.33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Пунктом “в” ч. 3 ст.116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.
Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.
У спірних правовідносинах, з огляду на Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 14 січня 2015 року №15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене Наказом Міністрества регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 лютого 2015 року № 14, таким органом є відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.
Держгеокадастр України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету ОСОБА_2 України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики України), іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та ОСОБА_2.
Статтею 21 Закону України “Про Кабінет ОСОБА_2 України” передбачено, що Кабінет ОСОБА_2 України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом ОСОБА_2 України, підзвітні та підконтрольні йому.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що віце-прем'єр - міністром - ОСОБА_2 регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України надано Держземагентству України відповідне доручення від 08.10.2014р. № 37732/0/1-14, в якому йдеться про обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні.
На виконання вказаного доручення, Держземагентством України прийнято наказ від 15.10.2014р. №328 “Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України від 14.10.2014”, зокрема - рішення колегії Держземагентства України № 2/1 “Про обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності”, яким запроваджено з 15.10.2014р. обов'язкове врахування позиції органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності.
Відповідно до п. 2 рішення колегії № 2/1 “Про обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності” начальники головних управлінь Держземагентства в областях, м. Києві за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні, що надходитимуть з 15.10.2014р., забезпечують обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою.
Під час розгляду клопотань про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності надсилати органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам) за місцем розташування земельної ділянки запити про висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування.
Відповідно до пп. 2.3 п. 2 рішення колегії Держземагентства України № 2/1, у разі надходження у десятиденний строк від органу місцевого самоврядування мотивованих заперечень стосовно надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які безпосередньо передбачені законом, зокрема ч.7 ст. 118 та ч.3 ст. 123 Земельного кодексу України відмовляти заявникові у задоволенні відповідного клопотання.
Проте, згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Вказана норма кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 123 ЗК України, за якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із наведених правових норм Земельного кодексу України вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.
Виходячи з аналізу вказаних законодавчих положень у системному їх зв'язку, суд приходить до висновку, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, при зверненні до відповідача з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, подала всі необхідні документи, передбачені нормами Земельного кодексу України.
Проте, відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, з підстав, що не передбачені ч.7 ст. 118 та ч.3 ст. 123 Земельного кодексу України.
Конституцією України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ч. 4 ст.13); право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ч.2 ст.14).
В абз. 10 п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р. № 3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
З врахуванням викладеного, суд звертає увагу на те, що Земельним кодексом України передбачено механізм безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у власність та вичерпні підстави для відмови в цьому, а тому відповідач не мав право відмовляти позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність з підстав, не передбачених Земельним кодексом України.
Суд також звертає увагу на те, що згідно з пп. 2.4 п. 2 рішення колегії Держземагентства України № 2/1 від 14.10.2014 «Про обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності», у разі якщо у десятиденний строк відповідний орган місцевого самоврядування письмово або за замовчанням погодив (не надав мотивованих заперечень) надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності або надав заперечення, які суперечать вимогам чинного законодавства, забезпечувати у встановленому порядку розгляд клопотань заявників з урахуванням зазначених обставин.
При цьому, доказів того, що місце розташування обраної позивачем земельної ділянки не відповідає затвердженим у встановленому законом порядку генеральним планам населених пунктів та іншій містобудівній документації, схемам землеустрою і техніко-економічних обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, а також проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, відповідачем не надано.
Суд враховує, що ст.12 ЗК України визначено повноваження сільських селищних, міських рад на розпорядження земельними ділянками комунальної власності. Водночас розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, тобто у даному випадку - до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.
Разом з цим суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено обов'язку розпорядника земельними ділянками державної власності з'ясовувати та враховувати позицію органу місцевого самоврядування при вирішенні питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що із аналізу статей 118, 122 Земельного кодексу України вбачається, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розроблення проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.
Згідно діючого правового регулювання земельних відносин у державі, право розпорядження землями сільськогосподарського призначення відбувається виключно на підставі норм Земельного кодексу України, а тому відповідачем було безпідставно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Отже відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяв всупереч наданим Земельним кодексом України повноваженням.
Щодо Постанови КМУ №413 від 07.06.2017 року “Про деякі питання удосконалення в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними” суд зазначає наступне.
Стратегією удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженою Постановою КМУ №413 від 07.06.2017 року “Про деякі питання удосконалення в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними” та на яку посилається відповідач передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області; щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції; враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян.
Іншими словами, даною Стратегію визначено певний алгоритм дій органів виконавчої влади на майбутнє.
Так, зокрема, для реалізації даної Стратегії Постановою КМУ №413 від 07.06.2017 року передбачено розроблення Міністерством аграрної політики та продовольства разом з Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру проектів нормативно-правових актів.
Разом з тим, будь-яких змін до самого порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого Земельним кодексом України, у зв'язку із затвердженням вказаної Стратегії, не внесено.
Окрім того, постанова Кабінету ОСОБА_2 України є нормативно-правовим актом, а за вимогами частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Вищевикладене узгоджується з вимогами частини другої статті 78 Земельного кодексу України, а саме: право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Конституцією України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ч. 4 ст.13).
Також, в абзаці 10 п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р. № 3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відтак, посилання відповідача на постанову Кабінету ОСОБА_2 України від 07.06.2017 року №413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, на переконання суду, є безпідставними.
Підсумовуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку про протиправність відмови Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення, викладеної у листі від 29.06.2017 року, а відтак позовні вимоги в цій частинні підлягають задоволенню.
Дослідивши надану відповідь від 29.06.2017 року суд доходить висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не розглянуло заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у спосіб, що передбачений чинним законодавством.
Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні.
На підставі ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.
У відповідності з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету ОСОБА_2 Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013р. №21-87а13, а згідно з статтею 244-2 КАС України суд зобов'язаний привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частини зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.
Разом з тим, суд вважає за необхідне, зобов'язати відповідача належним чином розглянути заяву позивача від 31.05.2017 року та прийняти рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, з огляду на наступне.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Оскільки є неналежно розглянута заява позивача від 31.05.2017 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, а тому відповідач зобов'язаний належним чином розглянути подану заяву.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що належним захистом порушеного права позивача є зобов'язання відповідача належним чином розглянути заяву від 31.05.2017 року, оскільки саме по собі судове рішення про визнання відмови у наданні дозволу протиправною не відновлює порушеного права позивача на прийняття останнім вмотивованого рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
При цьому суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнані протиправними дії відповідача.
Встановлені судом обставини справи та наведені норми чинного законодавства свідчать про те, що відповідачем, при прийнятті оскаржуваного рішення, не дотримано зазначених принципів, зокрема, останнім відмовлено позивачу без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття правомірного рішення.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
У відповідності до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Отже, позивачу підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області судовий збір у розмірі 320,00 грн.
Керуючись ст.ст.71, 86, 94, 159-163, 167, 254 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Івангородської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області, викладеної у листі №К-11218/0-8356/0/6-17 від 29 червня 2017 року.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31 травня 2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_1 (смт. Станично-Луганське, Луганська обл., вул. Лермонтова, буд.30 а) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 320,00 грн. (триста двадцять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код - 39767636).
Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її отримання.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду ОСОБА_3