Справа № 456/332/17 Головуючий у 1 інстанції: Гулкевич О.В.
Провадження № 22-ц/783/5563/17 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
Категорія:59
24 жовтня 2017 року м.Львів
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Юзефович Ю.І.,
з участю: позивача ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей Моршинської міської ради Львівської області, про надання дозволу на виїзд за межі України неповнолітній дитині без згоди та супроводу батька,
встановила:
У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила надати дозвіл на виготовлення візи та тимчасовий виїзд за межі України неповнолітньої дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на період до березня 2020 року в Республіку Польща та інші країни Шенгенської зони без згоди та супроводу батька ОСОБА_4
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона працює по трудовому договору в Республіці Польща у м.Гданськ, де має налаштований побут та тимчасове житло, а її неповнолітня дочка проживає в м.Моршин Львівської області разом з її матір'ю, проте, на даний час мати захворіла - загостилися хронічні захворювання, з приводу яких вона перебуває на диспансерному обліку (діабет 2-го типу, гіпертонічна хвороба), тому їй важко доглядати онуку, яка цього року йде до школи, окрім того, дочка сумує за нею, але відповідач добровільної згоди не тимчасовий виїзд дочки не дає, зловживаючи своїми батьківськими правами, хоча сам теж знаходиться на роботі в республіці Польща, що дозволить і йому частіше бачитись з дочкою.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01.06.2017 року позов задоволено частково.
Надано дозвіл на оформлення всіх пов'язаних із перетинанням державного кодону України документів для виїзду за кордон та в'їзду до іноземної країни дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька ОСОБА_4, та дозволено тимчасовий виїзд за межі України до Республіки Польща та інших країн Шенгенської угоди дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері ОСОБА_2 без згоди та супроводу батька ОСОБА_4 на період з 01.06.2017 року по 01.09.2018 року.
Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_4, просить його скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вказаного позову відмовити.
Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що вимоги позивача до нього є безпідставними, оскільки позивачем не доведено, що він чинив перешкоди у наданні їй в позасудовому порядку дозволу на виїзд дитини за межі України. Крім того, вважає, що позивач має намір вивезти дитину для постійного місця проживання. Зазначає, що позивач не довела необхідності визначення саме такого строку, протягом якого дитина буде перебувати за межами України, а також не надала доказів на підтвердження тієї обставини, що має намір повернути дитину.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача в підтримання апеляційної скарги, заперечення позивача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини третьої статті 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Згідно із частиною другою статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Відповідно до п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57, виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску, а також без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема, за умови пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг шістнадцятирічного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Враховуючи наведені вище вимоги закону й те, що в оскаржуваному рішенні суду вказано державу, до якої має намір в'їхати позивач з дитиною, визначено період тимчасового перебування дитини з матір'ю за межами України, колегія суддів вважає, що підстав для висновку про намір позивача вивезти дитину для постійного проживання, як про це стверджує відповідач, немає.
Отже, висновок суду першої інстанції про надання дозволу на оформлення проїзних документів та на тимчасовий виїзд дитини за межі України у супроводі матері без дозволу та супроводу батька повністю узгоджується з названими вище нормами матеріального закону та відповідає інтересам дитини.
Посилання апелянта не те, що питання надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України могло бути вирішене між сторонами в позасудовому порядку, є безпідставними, оскільки на момент розгляду справи в апеляційному суді згоди між сторонами з цього питання не досягнуто, що підтверджує наявність між ними спору.
Таким чином, суд першої інстанції не допустив порушення норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01 червня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий: Бойко С.М.
Судді: Копняк С.М.
Ніткевич А.В.