Справа № 462/2515/17
26 жовтня 2017 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:
головуючого - судді Палюх Н.М.
при секретарі Андрушко Я.С.
з участю представника позивачки -ОСОБА_1І
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивачка у червні 2017 року звернулася у суд з позовом, уточнивши в подальшому позовні вимоги, про визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою №3 у будинку №62 по вул.Миру у м.Львові-Рудне. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 20.05.2010р. між нею та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, на яку 27.05.2010р. вона оформила право власності. Згідно Будинкової книги для прописки громадян до 31.05.2010р. в даній квартирі був прописаний лише ОСОБА_4Відомості про реєстрацію місця проживання інших осіб у вказаній квартирі були відсутні. Однак, згідно довідки про склад сім'ї та прописку від 27.04.2017р., виданої Комунальним підприємством «ЖКС смт. Рудно» у квартирі АДРЕСА_1 з 20.03.2003р. зареєстрований ОСОБА_3 З моменту виникнення у неї права власності на квартиру відповідач у такій не проживає та жодного разу не з'являвся, що також підтверджується актом від 12.05.2017р., складеним депутатом Рудненської селищної ради по виборчому округу № 9 ОСОБА_6 Вважає, щовідповідач в порядку ст.ст. 383, 391 ЦК України та ст.150 ЖК УРСР втратив право користування спірним житловим приміщенням.
В судовому засіданні представник позивачки позов підтримала, покликаючись на мотиви такого, та доповнила, що відповідач ніколи не був членом сім'ї позивачки, а також не був членом сім"ї колишнього власника квартири ОСОБА_4та що з моменту реєстрації позивачкою права власності на спірну квартиру відповідач у такій не проживає і не з'являється, участі в утриманні такої не приймає . Просить позов задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча належно повідомлявся про час та місце розгляду справи, причину неявки не повідомив. Зі згоди представника позивачки суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, оскільки матеріалів справи достатньо для прийняття рішення по суті.
Заслухавши пояснення представника позивачки, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підставний і підлягає до задоволення.
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
20.05.2010р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №117 /а.с.14-17/.
Судом встановлено, що однокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 25,1 кв.м, належить на праві приватної власності ОСОБА_2, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.05.2010р. /а.с.18/.
З Будинкової книги для прописки громадян вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 з 06.09.2007р. зареєстрований ОСОБА_4 /а.с.19-23/.
З довідки про склад сім'ї та прописку від 27.04.2017р., виданої Комунальним підприємством «ЖКС смт. Рудно» вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 з 20.03.2003р. зареєстрований ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 9/.
Також судом встановлено, що відповідач не є членом сім'ї позивачки, а також не був членом сім"ї колишнього власника квартири ОСОБА_4 і з травня 2010р. у спірній квартирі не проживає та не приймає участі в утриманні такої.
Дане стверджується актом від 12.05.2017р., складеним депутатом Рудненської селищної ради по виборчому округу № 9 ОСОБА_6 та Головою Рудненської селищної ради ОСОБА_7 /а.с.13/, а також показами представника позивачки.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник згідно зі ст. 319 ЦК України володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі ст. 312 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частиною 1 ст. 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
За нормами ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майно.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб і будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідно до ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 05.11.2014 року (справа №6-158цс14), яка є обов'язковою до застосування судами на підставі ст. 360-7 ЦПК України, право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї. Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.
Відповідно до статті 150 Житлового кодексу Української РСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Оцінюючи зібрані в судовому засіданні докази в їх сукупності та в порядку статей 383, 391 ЦК України, щопередбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 підлягає до задоволення, а тому ОСОБА_3В слід визнати таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.
В порядку ч.1 ст.88 ЦПК України стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 640 грн. судового збору.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.10, 60, 88, 212-215, 225-226 ЦПК України, ст.ст.3, 15, 16, 317, 319, 321, 383, 391 ЦК України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 640 грн. судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд, що його ухвалив, шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя: