ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" жовтня 2017 р. №809/1048/17
15 год. 00 хв. м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - Гундяка В.Д.
при секретарі Бунич Т.В.,
за участю: прокурора Негрича Н.М.,
представників третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом прокурора Військової прокуратури Ужгородського гарнізону Західного регіону України в інтересах управління Пенсійного фонду України у Перечинському районі Закарпатської області до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державне підприємство “Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат” про зобов'язання вчинити певні дії, -
25.07.2017 року прокурор Військової прокуратури Ужгородського гарнізону Західного регіону України звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалами Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.10.2017 року первинного позивача - прокурора Військової прокуратури Ужгородського гарнізону Західного регіону України, замінено належним позивачем - Управлінням Пенсійного фонду України у Перечинському районі Закарпатської області та залучено до участі в справі Державне підприємство “Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат” в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення вимог чинного законодавства відповідачем не вжито всіх передбачених законом заходів до виконання виконавчого листа №2а-3741/120970, виданого Івано-Франківським окружним адміністративним судом 25.06.2014 року. Зокрема, Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області протиправно не здійснив передбачених статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження» заходів щодо звернення стягнення на майно боржника у зв'язку з поширення мораторію на застосування примусової реалізації майна державних підприємств, передбаченого Законом України «Про введення мораторію на застосування примусової реалізації майна». Однак на думку прокурора, дія вищевказаного мораторію не поширюється на стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України, а тому слід зобов'язати відповідача виконати виконавчий лист від 25.06.2014 №2а-3741/12/0970, а саме звернути стягнення на належне державному підприємству «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» майно у загальній сумі 97 548,83 грн. на користь управління Пенсійного фонду України в Перечинському районі Закарпатської області.
Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився повторно, хоча у всіх випадках був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не подав, причини неявки суду не повідомив. Наданим правом на подання заперечення проти позову не скористався.
Представники третьої особи в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили. Пояснили суду, що мораторій на примусову реалізацію майна поширюється на заборгованість по єдиному соціальному внеску, яка виникла після 01.01.2011 року, тобто і на кошти, які слід стягнути за вищезгаданим судовим рішенням. Крім цього з 01.01.2011 року втратив чинність пункт 9 статті 106 закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” яким передбачено нарахування штрафних санкцій за несплату пенсійних внесків і неподання звітності, а тому на їх переконання, усі хто не сплатив пенсійні внески до 01.01.2011 року звільнені від їх сплати. Тому стягнення з Державного підприємства “Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат” штрафних санкцій та пені згідно виконавчого листа від 25.06.2014 №2а-3741/12/0970 є незаконним. Просили у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних мотивів.
В судовому засіданні встановлено, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.01.2013 у справі №2а-3741/12/0970 задоволено позов заступника Закарпатського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Перечинському районі Закарпатської області та стягнено з державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» в особі філії Закарпатської лісопромислової дільниці на користь Управління Пенсійного фонду України в Перечинському районі Закарпатської області заборгованість по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, штрафних санкцій та пені в сумі 97 548,83 грн. (а.с.12-15)
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014 вищевказану постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.01.2013 у справі №2а-3741/12/0970 залишено без змін (а.с.16-18).
На виконання наведеної постанови, Івано-Франківський окружний адміністративний суд 25.06.2014 видав виконавчий лист №2а-3741/12/0970, який 11.09.2014 направлений управлінням Пенсійного фонду України у Перечинському районі Закарпатської області для примусового виконання у Відділ державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції (а.с.19).
29.02.2016 відповідач у відповідь на запит прокурора військової прокуратури Ужгородського гарнізону від 12.02.2016 №353 вих.16 про стан виконання виконавчого листа №2а-3741/12/0970 від 25.06.2014, повідомив позивача про приєднання виконавчого провадження №42266852 з виконання даного виконавчого документа до зведеного виконавчого провадження №44226048. Окрім цього, згідно вказаного листа від 29.02.2016 №22/6906 Відділ державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції також повідомив прокурора військової прокуратури Ужгородського гарнізону про прийняття постанови про арешт майна боржника, зокрема описано та арештовано транспортні засоби та адміністративно-виробничі будівлі по вулиці Ребета, 6, місто Івано-Франківськ, однак відповідач не може здійснити примусову реалізацію арештованого майна боржника, оскільки згідно Закону України «Про введення мораторію на застосування примусової реалізації майна» встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств, за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою (а.с.22-24). Таким чином відповідачем допущено бездіяльність з виконання судового рішення.
Суд не погоджується з правомірністю даної бездіяльності з огляду на нижчевикладене.
Так основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, їхні завдання та правовий статус визначено Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” (надалі - Закон №1403-VIII), примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України “Про виконавче провадження” випадках - на приватних виконавців.
Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання (стаття 2 Закону №1403-VIII).
При цьому, частиною 1 статті 3 Закону №1403-VIII передбачено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
В свою чергу, згідно частини 1 статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” (надалі - Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 2 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Порядок звернення стягнення на майно боржника встановлений розділом VII Закону №1404-VIII. Так, згідно частини 1 статті 48 Закону №1404-VIIІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (частина 2 статті 48 Закону №1404-VIIІ).
Згідно змісту листа Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції від 29.02.2016 №22/6906 відповідачем стягнено кошти з арештованих рахунків боржника в сумі 40000 тис. грн., які розподілено між стягувачами. Інші кошти у боржника відсутні.
Відповідно до частини 5 статті 48 Закону №1404-VIIІ, у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Окрім цього, частиною 5 статті 52 Закону №1404-VIIІ також передбачено, що у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.
Як встановлено судом вище, відповідачем описано та арештовано транспортні засоби та адміністративно-виробничі будівлі боржника по вулиці Ребета, 6, місто Івано-Франківськ, однак не здійснено жодних заходів до примусової реалізації арештованого майна боржника, порядок проведення якої встановлений статтею 61 Закону №1404-VIIІ.
При цьому суд відхиляє доводи Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про неможливість проведення примусової реалізації арештованого майна боржника, в зв'язку з вимогами Закону України «Про введення мораторію на застосування примусової реалізації майна» з огляду на нижчевикладене.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про введення мораторію на застосування примусової реалізації майна» встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про введення мораторію на застосування примусової реалізації майна», для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Таким чином, вищевказана стаття 2 Закону України «Про введення мораторію на застосування примусової реалізації майна» виключає можливість поширення мораторію на примусову реалізацією майна підприємств шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, зокрема, рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
В даному випадку, згідно постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.01.2013 у справі №2а-3741/12/0970, на виконання якої виданий виконавчий лист №2а-3741/12/0970 від 25.06.2014, стягнення стосується заборгованості, пов'язаної саме з несплатою філією Закарпатської лісопромислової дільниці державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за січень-липень 2012 року.
В зв'язку з наведеним, мораторій, передбачений Законом України «Про введення мораторію на застосування примусової реалізації майна», не поширюється на примусову реалізацією майна державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», на виконання рішення суду по справі №№2а-3741/12/0970, оскільки така реалізація майна боржника спрямована на погашення заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування перед Управлінням Пенсійного фонду України в Перечинському районі Закарпатської області.
При цьому суд не погоджується з твердженням представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, на те, що мораторій поширюється і на сплату зобов'язань з єдиного соціального внеску, яка виникла після 01.01.2017 року, як з таким, що прямо суперечить ст.2 Закону України "Про виконавче провадження". Зокрема згідно даної норми мораторій не поширюється на зобов'язання з єдиного соціального внеску незалежно від часу її виникнення.
За таких обставин позовна вимога є частково підставною та обгрунтованою.
Однак суд звертає увагу на те, що згідно постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.01.2013 у справі №2а-3741/12/0970, сума 97 548,83 грн., у межах якої позивач просить суд зобов'язати відповідача звернути стягнення на належне державному підприємству «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» майно, складається із 91 988,91 грн. заборгованості по страхових внесках, а саме: за січень 2012 року - 13 478,80 грн., за лютий 2012 року - 16 482,84 грн., за березень 2012 року - 16 450,63 грн., за квітень 2012 року - 16 370,26 грн., за травень 2012 року - 22 242,54 грн., за червень 2012 року - 5 980,21 грн., за липень 2012 року - 1 919,39 грн.; 4 687,85 грн. штрафних санкцій, які застосовані на підставі рішень №267 від 27.06.2012, №60 від 12.03.2012, №13 від 24.01.2012 та №111 від 23.03.2012; 872,07 грн. пені.
В той же час, мораторій згідно статті 2 Законом України «Про введення мораторію на застосування примусової реалізації майна» не поширюється на примусову реалізацією майна боржника, спрямовану на погашення заборгованості із сплати в даному випадку лише єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування перед органами Пенсійного фонду України, а не штрафних санкцій та пені, які застосовані на підставі рішень органів Пенсійного фонду України про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Враховуючи наведене, примусова реалізація майна державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» шляхом звернення стягнення на таке майно може бути здійснена лише на суму зобов'язання зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за січень-липень 2012 року в розмірі 91 988,91 грн., а відтак слід зобов'язати відповідача звернути стягнення лише на суму 91 988,91 грн., а в задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на частину 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, якою надано суду право вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. На думку суду, вихід за межі позовних вимог повинен безумовно узгоджуватися й бути спрямованим на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що є завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та відповідно, на ефективне відновлення порушених прав таких осіб і усунення їх порушень.
Як зазначено судом вище, позивач в даному адміністративному позові просив суд зобов'язати звернути стягнення на належне державному підприємству «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» майно на користь управління Пенсійного фонду України в Перечинському районі Закарпатської області на загальну суму 97 548,83 грн.
Згідно частини 1 статті 48 Закону №1404-VIIІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Суд встановив, що відповідачем описано та арештовано транспортні засоби та адміністративно-виробничі будівлі державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» по вулиці Ребета, 6, місто Івано-Франківськ. Таким чином, для завершення процедури звернення стягнення на майно боржника відповідач зобов'язаний здійснити примусову реалізацію арештованого майна державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат».
Так, відповідно до частини 1 статті 61 Закону №1404-VIIІ, яка регламентує порядок реалізації майна, на яке звернено стягнення, реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. При цьому, порядок реалізації арештованого майна затверджений наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2831/5.
Враховуючи вищевказану норму частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом зобов'язання Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області звернути стягнення на майно державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» шляхом його примусової реалізації та перерахувати 91 988,91 грн. з отриманих від реалізації майна коштів на розрахунковий рахунок управління Пенсійного фонду України в Перечинському районі Закарпатської області.
Окрім цього, суд зазначає, що суд задовольнив клопотання Військової прокуратури Ужгородського гарнізону Закарпатського регіону України про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення по даній справі.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Частиною 1 статті 4 Закону України “Про судовий збір” встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно абзацу 4 статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” з 1 січня 2017 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1600 грн.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою-підприємцем становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, позивачу при поданні позовної заяви необхідно було сплатити судовий збір за одну позовну вимогу немайнового характеру в розмірі 1600 грн.
Відповідно до частини 1 статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі (частина 2 статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи те, що даний позов задоволено частково, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області в дохід Державного бюджету України 1600 грн. судового збору.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Зобов'язати Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області звернути стягнення на майно державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» шляхом його примусової реалізації та перерахувати 91 988,91 грн. з отриманих від реалізації майна коштів на розрахунковий рахунок управління Пенсійного фонду України в Перечинському районі Закарпатської області.
В задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (код 35021710, місцезнаходження: вулиця Галицька, будинок 45, місто Івано-Франківськ, 76019) судовий збір до спеціального фонду Державного бюджету України (УДКСУ в м.Івано-Франківську, код отримувача - 37952250, банк отримувача - ГУДКСУ в Івано-Франківській області, код банку отримувача - 836014, рахунок отримувача - 31218206784002, код класифікації доходів бюджету - 22030101) в розмірі 1600,00 грн. (однієї тисячі шістсот гривень).
Згідно ст.254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення встановлених строків подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Гундяк В.Д.
Постанова складена в повному обсязі 31.10.2017.