м. Вінниця
24 жовтня 2017 р. Справа № 802/1606/17-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Дмитришеної Р.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Макарової К.В.
представника відповідача: ОСОБА_1
без участі позивача
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України"
до: ректора ПВНЗ "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва" ОСОБА_2
про: визнання дій протиправними
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась Всеукраїнська громадська організація "Комітет конституційно-правового контролю України" (далі - позивач) з адміністративним позовом до ректора ПВНЗ "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва" ОСОБА_2 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними.
Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що в квітні 2017 року направив відповідачу запит про надання публічної інформації у вигляді копій документів про вищий навчальний заклад, яка є предметом суспільного інтересу, у вигляді належним чином засвідчених копій статуту ВНЗ; свідоцтва про реєстрацію ВНЗ; ліцензії на провадження ВНЗ освітньої діяльності за відповідними спеціальностями та додатки до них; сертифіката про акредитацію освітньої програми ВНЗ; витяг ВНЗ із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; перелік структурних підрозділів та робочих органів ВНЗ із зазначенням їх адрес, телефонів, прізвищ керівників; правил прийому до ВНЗ у 2017 році; положення про приймальну комісію ВНЗ у 2017 році; наказу про затвердження складу приймальної комісії ВНЗ у 2017 році; перелік та вартість платних освітніх та інших послуг, які надаються ВНЗ та його структурними підрозділами; планів роботи ВНЗ у сферах наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності. В подальшому позивач, отримав від відповідача лист-відповідь, у якому останній не надав жодного запитуваного документа і зазначив, що ПВНЗ "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва" не є розпорядником інформації в розумінні п.3 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Позивач вважає таку відповідь як відмову у задоволенні запиту, яка порушує право позивача на доступ до публічної інформації; на одержання у порядку, визначеному законом, публічної інформації; на проведення моніторингу з питань запобігання та протидії дискримінації та провадити іншу діяльність, відповідно до законодавства, а тому звернувся до суду із адміністративним позовом в якому просить:
- визнати дії ректора ПВНЗ "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва" ОСОБА_2, що полягають у відмові в задоволенні запиту на інформацію Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" та у ненаданні запитаної інформації на запит на інформацію позивача - протиправними;
- стягнути з відповідача компенсацію витрат на правову допомогу, які з вини відповідача поніс позивач, у зв'язку з підготовкою даної позовної заяви, відповідно до договору про надання юридичних послуг (правових послуг, правової допомоги) від 05.05.2017 у розмірі 6000 грн;
- стягнути з відповідача витрати понесені позивачем на оплату судового збору за подання даної позовної заяви.
У судове засідання представник позивача не з'явився. Згідно клопотання за вх. №22422 просить розглянути справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, що викладені в письмових поясненнях.
Заслухавши пояснення, дослідивши письмові докази та з'ясувавши обставини спору, оцінивши доводи сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
03.04.2017 на підставі Конституції України, Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про інформацію» позивач направив відповідачу запит №61/1-16 про надання публічної інформації у вигляді копій документів про вищий навчальний заклад (далі по тексту - ВНЗ), яка є предметом суспільного інтересу, у вигляді належним чином засвідчених копій статуту ВНЗ; свідоцтва про реєстрацію ВНЗ; ліцензії на провадження ВНЗ освітньої діяльності за відповідними спеціальностями та додатки до них; сертифіката про акредитацію освітньої програми ВНЗ; витяг ВНЗ із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; перелік структурних підрозділів та робочих органів ВНЗ із зазначенням їх адрес, телефонів, прізвищ керівників; правил прийому до ВНЗ у 2017 році; положення про приймальну комісію ВНЗ у 2017 році; наказу про затвердження складу приймальної комісії ВНЗ у 2017 році; перелік та вартість платних освітніх та інших послуг, які надаються ВНЗ та його структурними підрозділами; планів роботи ВНЗ у сферах наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.
На запит відповідач листом повідомив позивача, що він не є розпорядником публічної інформації. Також зазначено, що позивач має змогу отримати інформацію, яку він запитує на офіційному сайті Інституту.
Надаючи правову оцінку заявленим позивачем вимогам, з урахуванням викладених ним обставин, суд зазначає таке.
Згідно з положеннями статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Зазначена норма кореспондується із ст. 34 Конституції України, якою передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України "Про доступ до публічної інформації" №2939-VI від 13.01.2011 року (далі - Закон №2939-VI).
Законом регламентований порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" право на доступ до публічної інформації забезпечується шляхом надання відповіді на інформаційний запит. Право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених Законом (п.1 ч. 1 ст. 3 Закон №2939-VI). Доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (ч. 2 ст. 5 Закон №2939-VI).
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, (ч. 1, 2 ст. 19 Закон №2939-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 22 вказаного Закону, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Частиною 4 вказаної статті Закону визначено, що у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.".
Тобто, згідно вимог ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», передбачені виключні підстави для відмови запитувачу в задоволенні його запиту на інформацію.
Таким чином, дії відповідача щодо ненадання відповіді на запит на інформацію та ненадання запитуваної публічної інформації, в даному випадку, є неправомірними.
Посилання відповідача, що останній не є розпорядником публічної інформації та на нього не розповсюджуються норми Закону України «Про доступ до публічної інформації», на переконання суду є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень.
Позивач є зареєстрованою, відповідно до вимог Закону України «Про громадські об'єднання», юридичною особою, а отже є суб'єктом запиту - запитувачем інформації.
Відповідно до ст. 13 Закону України №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією). На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.32 Закону України «Про вищу освіту», безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник - ректор. Частиною 2 статті 32 Закону України «Про вищу освіту» передбачено перелік владних управлінських функцій, що виконуються ректором.
Відтак, відповідач є розпорядником інформації відповідно до п. 3 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», та на якого розповсюджуються приписи ч. 3 ст. 13 вказаного Закону, зокрема на розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
Отже, обов"язок відповідача в силу вказаних вище положень не лише оприлюднювати публічну інформацію на своєму офіційному веб-сайті, а й надавати таку інформацію за запитами на інформацію.
Інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) - це інформація, яка є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, тощо (ст. 29 Закону України "Про інформацію").
Як видно із цієї норми, закон досить широко визначає сфери суспільного інтересу, також він не обмежує види інформації, що можуть становити предмет суспільного інтерес.
Приписи п.3, 6 ч.1 ст.21 Закону України «Про громадські об'єднання» визначають право громадських об'єднань на одержання у порядку, визначеному Законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та здійснювати інші права, не заборонені Законом.
Таким чином, нормами чинного законодавства, прямо передбачено право громадських організацій на запит та на отримання копій документів-носіїв публічної інформації.
Відтак, положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено чіткий обов"язок розпорядників інформації надавати відповідь на запитувану інформацію. А в силу ч.2 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в її наданні.
Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації передбачено ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Частинами 2 та 3 цієї статті визначено, що запитувач має право оскаржити, зокрема: відмову в задоволенні запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; несвоєчасне надання інформації. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. А в силу ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у задоволенні запиту про інформацію, а тому позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Визначаючись щодо питання про компенсацію витрат на правову допомогу, суд виходить з наступного.
Відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 1 ст. 87 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відповідно до п.1 ч.3 цієї статті належать витрати на правову допомогу.
Матеріалами справи підтверджується, що 05.05.2017 позивач уклав з фахівцем у галузі права ОСОБА_3 договір надання юридичних послуг (правових послуг, правової допомоги), предметом якого є надання позивачу юридичної консультації, складання адміністративного позову щодо визнання дій ректора ПВНЗ "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва" ОСОБА_2 протиправними та відшкодування витрат на юридичні послуги. Платіжним дорученням №53 від 21.08.2017 підтверджується оплата позивачем на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 коштів в сумі 6000,00 грн.
Згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.10.2002 у справі №30/63 витрати на правову допомогу при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
В силу ч. 1 ст. 98 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.
За приписами ч. 1, 3 ст. 90 КАС України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Так, статтею 1 Закону України від 20.12.2011 №4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить з 01.01.2017 року становить 1600 грн.
Отже, компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи з часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді та не може перевищувати 640,00грн. за годину участі представника у таких діях.
Згідно аналізу ч.2 ст.5 КАС України вбачається, що вчинення окремих процесуальних дій є складовою частиною розгляду і вирішення адміністративної справи. Частинами 2-3 ст.122 КАС України встановлено, що судовий розгляд адміністративної справи здійснюється в судовому засіданні, яке проводиться у спеціально обладнаному приміщенні - залі судових засідань. Окремі процесуальні дії в разі необхідності можуть вчинятися за межами приміщення суду.
Так, позивач просить відшкодувати витрати, понесені ним у зв'язку із юридичною консультацією та складанням адміністративного позову, що не підпадає під процесуальні дії, визначені вищенаведеними нормами КАС України.
З даного приводу суд зазначає, що відшкодування витрат на складання позовної заяви, аналізу запиту на інформацію, аналізу судової практики судів адміністративної юрисдикції, правового аналізу етапів судового розгляду, що надавались фахівцем у галузі права ОСОБА_3, не передбачено чинним законодавством, оскільки не є окремою процесуальною дію, не є роботою в судовому засіданні, ознайомленням з матеріалами справи.
Враховуючи вищенаведене, компенсація витрат на правовому допомогу стягненню з відповідача не підлягає. На противагу зазначеному раніше, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору підлягаю поверненню за рахунок асигнувань навчального закладу "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва".
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії ректора ПВНЗ "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва" ОСОБА_2, що полягають у відмові в задоволенні запиту на інформацію Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України".
Стягнути за рахунок асигнувань приватного вищого навчального закладу "Вінницький інститут конструювання одягу та підприємництва" понесені позивачем судові витрати в розмірі 1600 грн. (одна тисяча шістсот гривень).
В задоволені стягнення з відповідача компенсації витрат на правову допомогу - відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя./підпис/ Дмитришена Руслана Миколаївна
Згідно з оригіналом.
Суддя:
Секретар: