номер провадження справи 9/71/17
26.10.2017 Справа № 908/1719/17
за позовом: Дочірнього підприємства “Побутторгсервіс” Товариства з обмеженою відповідальністю “Снабпромстрой ЛТД” (69002, АДРЕСА_1)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Долина-7” (69123, м.Запоріжжя, вул. Будівельників, буд. 7-А)
про розірвання договору оренди та стягнення 92416,80 грн.
Суддя Боєва О.С.
За участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 01.09.2017р.; ОСОБА_2, адвокат, угода № 10/07/17 від 03.07.2017р.;
Від відповідача: не з'явився
Дочірнє підприємство “Побутторгсервіс” Товариства з обмеженою відповідальністю “Снабпромстрой ЛТД” звернулось в господарський суд Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Долина-7” про розірвання договору оренди нежитлового приміщення, загальною площею 42 кв.м., укладеного між позивачем та відповідачем 01.12.2011р.; стягнення суми 92416,80 грн., в тому числі: 53400,00 грн. основного боргу, 11534,40 грн. - пені, 5400,00 грн. - штрафу, 12816,00 грн. - штрафу за здачу орендованого майна в суборенду, 1602,00 грн. - 3% річних та 7664,40 грн. - інфляційних втрат. Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.08.2017р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1719/17, справі присвоєно номер провадження № 9/71/17, судове засідання призначено на 14.09.2017р. Ухвалою суду від 14.09.2017р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено 10.10.2017р. Ухвалою суду від 10.10.2017р. в порядку ст. 69 ГПК України строк розгляду спору у справі продовжено на три дні - до 26.10.2017р. включно, цією ж ухвалою розгляд справи відкладено на 26.10.2017р.
Справу розглянуто 26.10.2017р., оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
За письмовим клопотанням представників позивача фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.
Представники позивача у судовому засіданні в повному обсязі підтримали доводи, викладені у позові. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст. 764 Цивільного кодексу України та умови укладеного між сторонами договору оренди. При цьому вказує, що 01.12.2011р. між сторонами укладено договір оренди нежитлового приміщення строком до 30.11.2012р., який був фактично пролонговано відповідно до приписів 764 ЦК України та діяв до теперішнього часу. Як стверджує позивач, заборгованість з орендної плати, що утворилася раніше, була сплачена відповідачем 01.07.2015 р., за наступні 25 місяців, незважаючи на неодноразові звернення позивача, орендна плата не сплачувалась. Невиконання відповідачем зобов'язань щодо внесення орендної плати, за доводами позивача, є достатньою підставою для розірвання договору та покладення на відповідача додаткової відповідальності у вигляді передбачених договором та законом санкцій.
Відповідач у судові засідання не з'являвся, про причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Згідно п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України. За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ТОВ “Долина-7” зареєстроване за адресою: 69123, місто Запоріжжя, вул. Будівельників, 7-А, і саме на зазначену адресу направлялися ухвали суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи.
Надіслані на адресу відповідача поштові відправлення з копіями ухвал повернулись до суду з відміткою поштового відділення зв'язку з відміткою - «неявка за отриманням».
В пункті 15 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/675 від 14.08.2007р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (із змінами та доповненнями) зазначено, що у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Згідно із ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, вони вважаються достовірними, доки до них не внесено відповідних змін. Таким чином, з урахуванням положень підпункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18, відповідач вважається повідомленим про час та місце слухання даної справи в господарському суді.
Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документи не надані.
Враховуючи обмеженість розгляду справи визначеним законом процесуальним строком та зважаючи на те, що про час та місце судового розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу без участі його представника за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача, суд
01.12.2011 року між Дочірнім підприємством “Побутторгсервіс” Товариства з обмеженою відповідальністю “Снабпромстрой ЛТД” (Орендодавцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Долина-7” (Орендарем, відповідачем у справі) було укладено Договір № 1 оренди нежитлового приміщення (надалі - Договір).
За умовами п. 1.1 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в користування нежитлове приміщення в домі № 7-А по вул. Бульвар Будівельників, загальною площею 42 кв. м.
Відповідно до п. 1.2 та п. 1.3 Договору строк оренди визначається з 01.12.2011 р. по 30.11.2012 р. Загальна сума договору складає 25000,00 грн. орієнтовно.
Згідно із п. 4.1 Договору розмір орендної плати за приміщення складає 2136,00 грн. В подальшому щомісячно договірна ціна в гривнях корегується з урахуванням індексу інфляції та зміни ринкової вартості на підставі рахунка.
Орендна плата перераховується Орендарем до 5 числа поточного місяця (п. 4.2 Договору).
Орендна плата та послуги по утриманню прилеглої території обчислюються з дня підписання договору (п. 4.3 Договору).
Пунктом 4.4 Договору сторонами визначено, що при несплаті або простроченні платежу в строки, передбачені даним договором, Орендар сплачує пеню в розмірі 3% за кожний день прострочення від суми боргу та штраф за кожний день прострочення 30,00 грн.
Відповідно до п. 5.1 Договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє протягом до 30.11.2012р.
Пунктом 10.6. Договору оренди визначено, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну Договору після закінчення його строку протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.
За визначенням п. 6.3 Договору, по всьому, що не передбачено даним договором, сторони керуються чинним законодавством України.
Пунктом 6.4 Договору передбачено, що оренда приміщення надається без права його викупу. Суборенда заборонена без письмово узгодження з Орендодавцем.
Відповідно до п. 6.5 Договору при порушенні п. 6.4 стягується штраф в сумі орендної плати по даному договору за весь період здачі в суборенду.
Листом від 10.10.2012 р. позивач повідомив відповідача про відмову від подальшого продовження договору оренди та необхідність повернення приміщення з відновленням його первісного планування до 01.12.2012 року за актом.
21.10.2013 р. позивачем на адресу відповідача направлено Претензію № б/н з вимогою сплатити суму заборгованості з урахуванням штрафних санкцій в розмірі 135967,04грн. 29.09.2015 р. позивачем на адресу відповідача направлено Претензію за вих. № 124 з вимогою погасити борг станом на 01.10.2015 р. в розмірі 25524,00 грн.
Направлення вказаних листів на адресу відповідача підтверджується копіями фіскальних чеків та описів вкладання за відповідні дати.
Як вказує позивач, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором станом на момент розгляду справи становить 53400,00 грн., що є підставою для розірвання договору оренди та стягнення передбачених договором та законом штрафних санкцій.
Позовні вимоги про розірвання договору № 1 оренди нежитлового приміщення, загальною площею 42 кв.м., укладеного 01.12.2011р. між Дочірнім підприємством “Побутторгсервіс” Товариства з обмеженою відповідальністю “Снабпромстрой ЛТД” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Долина-7” та про стягнення з відповідача на користь позивача суми 92416,80 грн., в тому числі: 53400,00 грн. основного боргу, 11534,40 грн. - пені, 5400,00 грн. - штрафу, 12816,00 грн. - штрафу за здачу орендованого майна в суборенду, 1602,00 грн. - 3% річних та 7664,40 грн. - інфляційних втрат, стали предметом судового розгляду у даній справі.
Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню на наступних підставах.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини... Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.
Пунктом 1 статті 193 Господарського Кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в ст. 526 Цивільного кодексу України.
За своєю правовою природою Договір, за яким між позивачем і відповідачем склалися господарські правовідносини, є договором найму.
Згідно з ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з приписами п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, пунктом 2 ст.193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже зазначалось вище, за умовами пункту 4.2 Договору орендна плата перераховується Орендарем до 5 числа поточного місяця.
Однак, як встановлено судом, ТОВ «Долина-7» не виконано належним чином та у повному обсязі умов договору від 01.12.2012 р. № 1, а саме, порушено терміни здійснення платежів по орендній платі, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 53400,00 грн.
Обставини справи свідчать, що після закінчення строку дії Договору (30.11.2012 р.) відповідач продовжує користуватися спірним приміщенням, акт приймання-передачі щодо повернення приміщення відсутній.
Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Відповідно до ст. 764 ЦК України, якщо наймач (орендар) продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Як свідчать матеріали справи, протягом місяця після закінчення терміну дії договору, позивачем заперечень щодо продовження терміну його дії не надавалось, документ щодо повернення орендарем предмета договору відсутній, додані позивачем до матеріалів справи прибуткові касові ордери (згідно з якими відповідачем у 2016 та 2017 роках частково сплачувалась орендна плата за періоди - січень-травень 2014р., квітень-червень 2015р., включно) свідчать про фактичне користування відповідачем приміщенням та про наявну пролонгацію договору.
Слід також зазначити, що у лютому та квітні 2016 року позивач звертався до Хортицького відділення поліції з заявами щодо неправомірних дій відповідача, які виразилися у самовільному руйнуванні стіни та здійсненні перепланування приміщення. Як вказав позивач, письмової відповіді йому не надали, проте, в усній формі відмовили у прийнятті заяви з посиланням на існування між сторонами господарських взаємовідносин.
Згідно із здійсненим позивачем розрахунком, за період з 01.07.2015р. по 01.08.2017р. (25 місяців), заборгованість відповідача з орендної плати на користь позивача складає 53400,00 грн. При цьому, судом враховується, що орендна плата нарахована виходячи з розміру орендної плати, встановленої п. 4.1 Договору - 2136,00 грн.
Розрахунок орендної плати судом перевірено та визнано вірним.
Доказів погашення боргу в сумі 53400,00 грн. відповідачем суду надано не було.
Зважаючи на те, що ТОВ «Долина-7», в порушення умов Договору та вищенаведених норм ЦК України, свої зобов'язання щодо своєчасної сплати орендних платежів не виконав, суд вважає вимогу позивача про стягнення основного боргу законною, обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню у заявленому розмірі (53400,00 грн.).
Крім того, в зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті орендних платежів, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 11534,40 грн. пені, 5400,00 грн. штрафу, 12816,00 грн. - штрафу за здачу орендованого майна в суборенду, 1602,00 грн. - 3% річних та 7664,40 грн. інфляційних втрат.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.
Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В свою чергу, п. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки відповідачем не виконувались своєчасно та належним чином зобов'язання щодо оплати орендної плати, позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 11534,40 грн. за період з 10.04.2017 р. по 10.10.2017 р.
В даному випадку, факт порушення відповідачем умов Договору щодо строків оплати підтверджується матеріалами справи, тому вимоги про стягнення пені заявлено позивачем правомірно. Проте, позивачем при визначення розміру пені не враховано приписи ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, згідно з якою розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Вимоги про стягнення пені та штрафу заявлено позивачем на підставі п. 4.4 Договору, яким передбачено, що при несплаті або простроченні платежу в строки, передбачені даним договором, Орендар сплачує пеню в розмірі 3% за кожний день прострочення від суми боргу та штраф за кожний день прострочення 30,00 грн.
Так, частиною 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановленої законом, може бути збільшений у договорі.
Разом з тим, правило названої норми, що допускає збільшення договором розміру неустойки, встановленої законом, є загальним. Воно не виключає застосування спеціальних правил законів, хоч би вони були прийняті до введення в дію нового Цивільного кодексу України. Наведене стосується Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким розмір пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, що може встановлюватись договором, обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ на день прострочення.
Отже, яким б способом не визначався у договорі розмір неустойки (пені), він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний.
В пункті 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено наступне: «За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки».
Зважаючи на вищенаведене, суд визнає вимогу позивача про стягнення пені обґрунтованою, проте, вважає необхідним розмір пені, яка підлягає стягненню, обмежити подвійною обліковою ставкою, оскільки законом встановлений граничний розмір пені за прострочення платежу - не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу, включаючи ПДВ та інші податки) і у більшому розмірі вона не може бути стягнута.
Крім того, відповідно до п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Здійснивши перерозрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», судом встановлено, що з урахуванням суми 2136 грн. (суми боргу за один місяць оренди, на яку здійснено позивачем нарахування пені) та періоду заборгованості (з 10.04.2017 р. по 10.10.2017р., що визначений позивачем (арк. справи 55), та відповідає п. 6 ст. 232 ГК України), сума пені становить 272,35 грн. і в цій сумі вимоги позивача про стягнення пені підлягають задоволенню. В решті заявлених вимог щодо стягнення пені суд відмовляє з огляду на їх необґрунтованість.
Перевіряючи розрахунок штрафу за порушення умов договору щодо сплати орендної плати, судом встановлено, що його нарахування було здійснено наступним чином: 30,00 грн. (п. 4.4 Договору) х 180 днів = 5400,00 грн.
Таким чином, вимога позивача про стягнення суми 5400,00 грн. штрафу, нарахованого у розмірі 30,00 грн. за кожний день прострочення в межах 180 днів заявлена правомірно, а тому задовольняється у повному обсязі.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами у пункті 6.2 Договору.
З огляду на викладене вище, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього 3% річних та втрат від інфляції заявлені позивачем обґрунтовано.
В пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Позивач просить стягнути з відповідача 1602,00 грн. - 3% річних та 7664,40 грн. інфляційних втрат за період з 01.07.2015 р. по 01.08.2017 р.
Судом перевірено розрахунок 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”. При цьому, суд виходив з суми боргу за один місяць оренди - 2136 грн., - на яку здійснено позивачем нарахування 3% річних, та визначеного позивачем періоду (з 01.07.2015р. по 01.08.2017р.). Розмір 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 133,78 грн. Отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню на суму 133,78 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, суд відзначає, що вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню.
При цьому суд виходив з наступного:
Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р.
Позивач у своїх розрахунках включає період прострочення місяці, в яких має місце інфляція, проте, виключення з періоду розрахунку, в яких показник індексу інфляції менше одиниці (дефляція) (липень, серпень, жовтень 2015р., лютий, червень, липень, серпень 2016р.) не відповідає нормам чинного законодавства.
З урахуванням приписів постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14, листа ВСУ від 03.04.1997р. № 62-97р., суми боргу, що існувала у спірний період та самостійно визначеного позивачем періоду нарахування втрат від інфляції, вимога про стягнення інфляційних втрат задовольняється судом частково - в загальному розмірі 7259,48 грн. В решті позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат слід відмовити, як нарахованих та заявлених до стягнення необґрунтовано.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми 12816,00 грн. штрафу за здачу орендованого майна в суборенду, суд не знаходить підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
В обґрунтування своєї вимоги про стягнення штрафу за здачу орендованого майна в суборенду позивач посилається на п. 6.4 та 6.5 Договору, за умовами яких суборенда заборонена без письмово узгодження з Орендодавцем та при порушенні цієї заборони стягується штраф в сумі орендної плати по даному договору за весь період здачі в суборенду. При цьому, позивач в якості доказів порушення відповідачем зазначених пунктів договору надає копію Ліцензії головного управління ДФС України в Запорізькій області № 250 від 13.10.2016 р., якою Приватному підприємцю ОСОБА_3 надається право на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, місто торгівлі - м. Запоріжжя, бул. Будівельників, 7-А, кафе. Разом з тим, жодних доказів того, що вказаним підприємцем своє право на торгівлю алкогольними напоями використано та торгівля здійснюється саме в орендованому відповідачем приміщенні, позивачем не надано. Слід зазначити, з наявної у матеріалах справи копії викопіровки приміщень за адресою - м. Запоріжжя, бул. Будівельників, 7-А, свідчить, що крім належного позивачу приміщення за вказаною адресою розташована значна кількість інших приміщень, які не мають відношення до даного спору.
Позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували передачу приміщення в суборенду. Отже, у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми штрафу за здачу орендованого майна в суборенду суд відмовляє, як заявленій необґрунтовано.
Щодо вимоги про розірвання договору оренди № 1 від 01.12.2011 р., суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 ГК України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Як встановлено судом, оскільки відповідач після закінчення строку дії Договору продовжує користуватися орендованим приміщенням, за відповідним документом спірне приміщення відповідачем позивачу не поверталось, договір оренди № 1 від 01.12.2011 р. є пролонгованим на той же термін та на тих же умовах.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно із ч. 1 ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму та вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців.
Частиною 4 ст. 188 ГК України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Враховуючи те, що відповідач неналежним чином виконував свої обов'язки щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за користування орендованим приміщенням відповідно до умов договору оренди, що призвело до виникнення заборгованості з орендної плати за значний період (25 місяців), зазначене є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку.
На підставі вищевикладеного, суд вважає вимогу позивача про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 1 від 01.12.2011р. такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Статтями 4-2, 4-3 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
Статтею 22 ГПК України встановлено загальний обов'язок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 33 ГПК України, не надав до суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання зобов'язань за договором щодо сплати заборгованості по орендній платі.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2011р., загальною площею 42 кв. м., укладеного сторонами, в частині стягнення з відповідача сумі 53400,00 грн. основного боргу, суми 272,35 грн. - пені, суми 5400,00 грн. - штрафу за прострочення орендної плати, суми 7259,48 грн. інфляційних втрат та суми 133,78 грн. - 3% річних. В решті заявлених позовних вимог суд відмовляє з огляду на їх необґрунтованість.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача суми 2750,71 грн. (1600,00 грн. + 1150,71 грн.).
У відповідності до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача пов'язані із розглядом справи витрати на послуги адвоката.
Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки, статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише у тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також у тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним.
Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження отриманих послуг позивач посилається на угоду № 10.07.17 про надання правової допомоги від 03.07.2017р., згідно з якою Дочірнє підприємство “Побутторгсервіс” Товариства з обмеженою відповідальністю “Снабпромстрой ЛТД” (Клієнт) доручило Адвокату ОСОБА_2 - надання послуг по захисту законних інтересів Клієнта, пов'язаних із розірванням договірних відносин згідно договору оренди нежитлового приміщення, яке розташоване в м. Запоріжжя, бул. Будівельників, 7-А, загальною площею 42,00 кв. м., стягненню орендної плати та усунення перешкод в користуванні майном. За умовами вказаної угоди Клієнт здійснює попередню оплату витрат, пов'язаних з підготовкою необхідних процесуальних документів в сумі 6500,00 грн.
На підтвердження понесення витрат на оплату послуг адвоката позивачем надано до матеріалів справи належним чином засвідчену копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 1 від 03.07.2017р. на суму 6500 (шість тисяч п'ятсот) грн. 00 коп.
Враховуючи той факт, що заявлені позовні вимоги задоволенні частково, то і витрати на послуги адвоката, у відповідності до ст. 49 ГПК України, підлягають частковому задоволенню у розмірі 4674,74 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Розірвати договір № 1 оренди нежитлового приміщення, загальною площею 42 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, бул. Будівельників, 7-А, укладений 01.12.2011 р. між Дочірнім підприємством “Побутторгсервіс” Товариства з обмеженою відповідальністю “Снабпромстрой ЛТД” (69002, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 31255577) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Долина-7”(69123, м.Запоріжжя, вул. Будівельників, буд. 7-А, код ЄДРПОУ 34595115).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Долина-7” (69123, м.Запоріжжя, вул. Будівельників, буд. 7-А, код ЄДРПОУ 34595115) на користь Дочірнього підприємства “Побутторгсервіс” Товариства з обмеженою відповідальністю “Снабпромстрой ЛТД” (69002, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 31255577) суму 53400 (п'ятдесят три тисячі чотириста) грн. 00 коп. основного боргу, суму 272 (двісті сімдесят дві) грн. 35 коп. - пені, суму 5400 (п'ять тисяч чотириста) грн. 00 грн. штрафу за прострочення орендної плати, суму 133 (сто тридцять три) грн. 78 коп. - 3% річних, суму 7259 (сім тисяч двісті п'ятдесят дев'ять) грн. 48 коп. інфляційних втрат, суму 2750 (дві тисячі сімсот п'ятдесят) грн. 71 коп. витрат зі сплати судового збору та суму 4674 (чотири тисячі шістсот сімдесят чотири) грн. 74 коп. витрат на оплату послуг адвоката.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову - відмовити.
Суддя О.С. Боєва
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 31 жовтня 2017 р.