30 жовтня 2017 року Справа № 914/3405/15
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого суддіЄвсікова О.О.,
суддівКролевець О.А.,
Малетича М.М.,
розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Київстар”
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 27.07.2017 (головуючий суддя Кордюк Г.Т., судді Галушко Н.А., Гриців В.М.)
та рішенняГосподарського суду Господарського суду Львівської області від 29.06.2017 (суддя Крупник Р.В.)
у справі№ 914/3405/15 Господарського суду Львівської області
за позовомЗаступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України, 2. Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району
доПриватного акціонерного товариства “Київстар”
про визнання недійсним договору та усунення перешкод в користуванні нерухомим майном,
за участю представників
прокуратуриГрищенко М.А.,
позивача-1Рудник Ю.М.,
позивача-2не з'явились,
відповідачаГладьо Ю.О.,
Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.11.2016 у справі №914/3405/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2017, відмовлено в задоволенні позову заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району про визнання недійсним договору від 01.03.2010 № 10 з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України, а також про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном.
Постановою Вищого господарського суду України від 04.04.2017 рішення Господарського суду Львівської області від 02.11.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 у справі № 914/3405/15 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. В іншій частині рішення Господарського суду Львівської області від 02.11.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 у справі № 914/3405/15 залишено без змін.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.06.2017 у справі №914/3405/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2017, позовні вимоги задоволено: зобов'язано Приватне акціонерне товариство “Київстар” усунути перешкоди в користуванні Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району нерухомим майном - будівлею № 421 військового містечка № НОМЕР_1 по вул. Івана Хрестителя, 56 у м. Яворів Львівської області шляхом демонтажу контейнера з телекомунікаційним обладнанням та антенно-фідерних пристроїв.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 391, 764 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо припинення укладеного між сторонами договору, а також не надали належної оцінки тому, що ні прокурором, ні позивачами не надано суду правовстановлюючих документів на спірне майно.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивача-2 не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників позивача-2.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.03.2010 між Яворівською КЕЧ району (виконавець) та Закритим акціонерним товариством “Київстар Дж.Ес.Ем.”, правонаступником якого є ПАТ “Київстар”, (замовник) укладено договір з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міноборони України (Львівська область, Яворівський район, м. Яворів, вул. Івана Хрестителя, 56, військове містечко № 53, будівля (споруда) № 421) №10 (далі - Договір), за умовами якого позивач-2 зобов'язався надати послуги з розміщення та зберігання на об'єкті обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.
Відповідно до п. 3.1 Договору плата за надані позивачем-2 послуги з розміщення та зберігання майна відповідача, зазначеного в п. 1.1 Договору, встановлюється за результатами домовленості між виконавцем та замовником, але не нижче плати, визначеної на підставі встановлених в Міноборони України стартових розмірів плати за послуги з розміщення та зберігання обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку на об'єктах Міноборони (додаток № 5 до Договору) і становить без ПДВ за базовий місяць (грудень 2009 року) 1000,00 грн. (додаток № 6 до Договору).
Відповідно до п. п. 6.2, 6.7 Договору строк дії договору становить 2 роки 364 дні з дня укладення. Договір припиняється у разі завершення строку дії договору або у випадку його розірвання. У разі припинення цього договору замовник складає та підписує акт приймання-передачі, демонтує та вивозить майно з об'єкта виконавця протягом двох тижнів.
01.02.2013 між сторонами підписано Додаткову угоду № 10/1 до договору, якою погоджено п. 6.2 договору викласти в наступній редакції: “Даний договір діє з моменту підписання його сторонами та до 31.12.2013 або до моменту укладення договору оренди військового майна за адресою: Львівська обл., м. Яворів, вул. Івана Хрестителя, 56, військове містечко № 53, згідно вимог Законів України “Про оренду державного та комунального майна”, “Про господарську діяльність у Збройних Силах України”, "Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил України на передачу закріпленого за ним рухомого та нерухомого майна в оренду, затв. постановою КМУ від 11.05.2000 № 778, Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції розподілу, затв. постановою КМУ від 04.10.1995 № 786, та Інструкції про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна, затв. наказом Міністра оборони України від 02.02.2010 № 46, але не пізніше вищевказаної дати”.
Пункт 6.7 Договору доповнено абзацом такого змісту: “Договір буде припинено з моменту підписання сторонами договору оренди нерухомого військового майна за адресою: Львівська обл., м. Яворів, вул. Івана Хрестителя, 56, військове містечко № 53”.
29.12.2013 між сторонами укладено Додаткову угоду № 5 до Договору, згідно з якою п. 6.2 Договору викладений в такій же редакції, яка була передбачена Додатковою угодою №10/1 від 01.02.2013, однак замість “Строк дії договору продовжено до 31.12.2013”, зазначено - "до 31.12.2014" та виключено слова “але не пізніше вищевказаної дати”.
30.10.2014 сторонами підписано Додаткову угоду № 10 до Договору, відповідно до якої п. 6.2 Договору погоджено викласти в новій редакції (аналогічній попередній, однак з продовженням договору до 31.12.2015).
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як зазначено вище, додатковою угодою від 30.10.2014 № 10 позивач-2 та відповідач продовжили строк дії Договору до 31.12.2015 або до моменту укладення договору оренди.
За змістом вказаної додаткової угоди строк дії Договору (за умови неукладення договору оренди до 31.12.2015) мав припинитися саме 31.12.2015.
З урахуванням наведеного суди встановили, що укладений між сторонами договір є припиненим у зв'язку з закінченням строку, на який він був укладений.
Припинення договору (як правової підстави для користування майном) є підставою для припинення прав та обов'язків сторін, їх взаємних зобов'язань за цим договором, а в даному випадку - для повернення майна та вивезення обладнання відповідачем за вимогою позивача для можливості безперешкодного користування власником своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Судами встановлено, що згідно з додатковою угодою від 30.10.2014 № 10 сторони встановили альтернативно визначений момент закінчення строку дії договору, тобто: або дата - 31.12.2015, або подія - укладення між сторонами договору оренди, в залежності від того, що настане швидше, або до моменту укладення договору оренди.
Як встановлено судами та не заперечується сторонами у справі, передбачений в додатковій угоді договір оренди між сторонами укладений не був, а тому суди дійшли правомірного висновку про те, що договір про зберігання № 10 від 01.03.2010 припинив свою дію 31.12.2015.
При цьому посилання скаржника на те, що договір № 10 від 01.03.2010 продовжує діяти, оскільки відповідач на підставі виставлених позивачем-2 рахунків продовжує вносити плату за користування майном, є безпідставним, адже наведене не може свідчити про наявність правових підстав для розміщення майна відповідача на спірному об'єкті, як і не підтверджує дії Договору станом на момент розгляду справи.
Колегія суддів також відзначає, що обов'язковою передумовою для пролонгації договору оренди є відсутність заперечень орендодавця, а сплата коштів у вигляді плати за користування майном та прийняття її позивачем після припинення договору не створює підстав вважати договір пролонгованим. Сплата коштів відповідачем після закінчення договору є за своєю правовою природою платою за фактичне користування майном, проте, як зазначено вище, не свідчить про продовження дії договору.
Щодо тверджень скаржника про відсутність правовстановлюючих документів на спірне майно у позивачів судами встановлено таке.
Частиною 1 ст. 3 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних силах України” передбачено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).
В силу положень ч. 2 ст. 3 вказаного вище Закону з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.
У п. 1.2 розділу І Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 448 від 03.07.2013, визначено, що військове містечко майновий комплекс будівель, споруд, іншого нерухомого військового майна разом з казарменим фондом, житловим фондом, об'єктами соціально-культурного призначення, комунальними спорудами та інженерними мережами, які використовуються для його обслуговування, розміщений на відокремленій земельній ділянці, яка належить до категорії земель оборони.
Як встановлено судами, майно відповідача розміщене на території військового містечка № 53 (у будівлі № 421) у м. Яворові Львівської області. При цьому факт перебування нерухомого майна у державній власності на балансі Яворівської КЕЧ району та в управлінні Міністерства оборони України підтверджується витягом з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна (додаток № 4 до листа Фонду державного майна України /т. 1, а.с. 53/), чим спростовуються доводи скаржника.
Враховуючи викладене вище, суди підставно встановили, що укладений між сторонами Договір є припиненим у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено. У свою чергу припинення договору (як правової підстави для користування майном) є підставою для припинення прав та обов'язків сторін, їх взаємних зобов'язань за цим договором, а в даному випадку для повернення майна та демонтажу обладнання відповідачем за вимогою позивача для можливості безперешкодного користування власником своїм майном на свій розсуд.
Окремо колегія суддів відзначає, що відповідач в ході касаційного провадження в судовому засіданні 30.10.2017 до матеріалів справи на спростування позовних вимог надав копії укладених між позивачем-2 та відповідачем додаткової угоди від 06.09.2017 про припинення договору від 01.03.2010 № 10, акта від 06.09.2017 повернення майна за договором від 01.03.2010 № 10 а також договору № 21/322459 від 07.09.2017 про встановлення сервітуту (які не подавались до судів попередніх інстанцій, оскільки фізично не існували на час розгляду судами спору).
Колегія суддів відзначає, що згідно з ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Крім того, як зазначалось вище, відповідні обставини на час прийняття рішення та постанови судами попередніх інстанцій об'єктивно не існували, а тому не могли бути враховані судами при розгляді справи.
Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.
Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, суд
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Київстар” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Господарського суду Львівської області від 29.06.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2017 у справі № 914/3405/15 - без змін.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
суддіО.А. Кролевець
М.М. Малетич