79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"23" жовтня 2017 р. Справа № 909/651/17
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Малех І.Б.
суддів Давид Л.Л.
ОСОБА_1
при секретарі судового засідання Кришталь М.Б.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд", вих.№426 від 08.08.2017р.
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 25.07.2017р., суддя Матуляк П.Я.
у справі № 909/651/17
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд", м. Дніпро
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Івано - Франківський локомотиворемонтний завод", м. Івано-Франківськ
про стягнення заборгованості у сумі 72628,30 грн.
за участю представників:
від позивача (скаржника) - не з'явився
від відповідача - не з'явився
рішенням господарського Івано-Франківської області від 25.07.2017р. в справі № 909/651/17, частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" до Приватного акціонерного товариства "Івано - Франківський локомотиворемонтний завод" про стягнення заборгованості у сумі 72628,30грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Івано - Франківський локомотиворемонтний завод" (м. Івано-Франківськ, вул.Залізнична,22, код ЄДРПОУ 13655435) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд"( АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 37070162) 7076,22(сім тисяч сімдесят шість гривень двадцять дві копійки) 3% річних, 27660,67(двадцять сім тисяч шістсот шістдесят гривень шістдесят сім копійок) інфляційних втрат та 765,25(сімсот шістдесят п"ять гривень двадцять п"ять копійок) судового збору. В стягненні 37890,51грн. пені відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мали значення для справи, тому просить його скасувати в частині відмови та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт, посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, про відмову у стягненні пені в сумі 37 890, 51 грн. так як, згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відтак, оскільки відповідачем не виконано свій обов'язок, він мав право нарахувати йому пеню.
Відзивів на дану апеляційну скаргу не надходило.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце судового засідання (арк. арк. справи 97 зворот, 98).
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Легіон Трейд” ( по договорах -постачальник, по справі - позивач) та Приватним акціонерним товариством “Івано-Франківський локомотиворемонтний завод” (по договорах - постачальник, по справі - відповідач) укладено Договори № 03/14 від 14.01.2014р., № 66/15 від 16.11.2015р. та № 01/16 від 05.01.2016р. Відповідно до умов п.1.1 даних Договорів постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець - прийняти й оплатити продукцію (металопрокат: нержавіюча, інструментальна сталь, чавун ливарний, чавун переробний) в асортименті та кількості відповідно до Специфікацій, які є невід'ємною частиною Договорів.
Умовами вищезазначених договорів передбачено, що покупець зобов'язується здійснювати оплату через десять календарних днів, після поставки продукції .
На виконання умов Договорів постачальник поставив покупцю продукцію на загальну суму 1637409,60 грн.. Цей факт підтверджують видаткові накладні № 358 від 26.11.2015р., № 362 від 30.11.2015р., № 389 від 14.12.2015р., № 1 від 05.01.2016р., № 210 від 11.07.2016р., № 227 від 20.07.2016р., № 243 від 27.07.2016р., № 302 від 23.09.2016р., № 306 від 27.09.2016р., № 317 від 07.10.2016р., № 339 від 04.11.2016р.
Покупець частково оплатив поставлену постачальником продукцію. Таким чином, основний борг за спірними Договорами становить 446139,80 грн.
Позивач у даній справі звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача про стягнення вищенаведеної суми заборгованості. Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 31.01.17 у справі №909/40/17 частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" до Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський локомотивний завод" про стягнення заборгованості в розмірі 690370,90грн. - стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський локомотивний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" 446139,80грн. основного боргу, 15429,02грн. 3% річних, інфляційні втрати в сумі 58434,71грн. та 152270,42грн. пені. Зазначене рішення набрало законної сили 17.02.17.
Пунктом 10 постанови пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.07 №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).
З огляду на приписи ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За таких обставин, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем на вищезазначену суму встановлений рішенням суду і не потребує доказування.
Доказів погашення заборгованості відповідачем за рішенням суду не подано.
Предметом даного спору є стягнення з відповідача 72628,30грн., з яких 7077,12грн. 3% річних за період з 23.12.16 по 03.07.17, 27660,67грн. інфляційних втрат за період січень 2017 - травень 2017 та 37890,51грн. пені за період з 23.12.16 - відповідно по 06.04.17, 11.04.17, 13.04.17, з 14.04.16 - відповідно по 20.04.17 та 17.05.17, що нараховані позивачем у зв"язку із простроченням відповідачем термінів оплати вартості поставленого товару за спірними договорами, на підставі рішення суду.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов"язань.
Зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності до положень ч.2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим, внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 ЦК України. Згідно зазначеної статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові, а інфляційні нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. При цьому, норма ст.625 Цивільного кодексу України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
В даному випадку відповідачем допущено порушення грошового зобов'язання перед позивачем, щодо оплати вартості поставленого позивачем товару за спірними договорами.
За змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.
Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку позивачем нараховано відповідачу 27660,67грн. інфляційних втрат за період січень 2017 - травень 2017, що не охоплений рішенням суду від 31.01.17.
Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України .
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.
Розмір боргу, з урахуванням індексу інфляції, визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.97 №62-97р. зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період, з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
З огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України, щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Враховуючи вимоги позивача в цій частині позовних вимог, судом першої інстанції правомірно задоволено їх за розрахунком позивача.
Щодо нарахування 3% річних, суд констатує, що позивачем нараховано відповідачу 7077,12грн. 3% річних за період з 23.12.16 по 03.07.17, що не охоплений рішенням суду від 31.01.17.
Суд першої інстанції також дійшов вірних висновків про задоволення позову в цій частині..
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягення з відповідача 37890,51грн. пені за період з 23.12.16 - відповідно по 06.04.17, 11.04.17, 13.04.17, з 14.04.16 - відповідно по 20.04.17 та 17.05.17, що нараховані позивачем у зв'язку із простроченням відповідачем термінів оплати вартості поставленого товару за спірними договорами, на підставі рішення суду.
Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин, щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка, зокрема пеня - ч.1 ст.546 ЦК України, ч.1 ст.549 ЦК України).
Пунктом 9.1 Договорів № 03/14 від 14.01.2014р., № 66/15 від 16.11.2015р. та № 01/16 від 05.01.2016р., сторони передбачили, що за порушення термінів поставки продукції постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленої продукції за кожен день прострочи.
Водночас, частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України. (Вищенаведена правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 15.04.2015 № 3-53гс15).
Отже, у даному випадку, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору “про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання” не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарський кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, спірними договорами, сторони не передбачили іншого в регулюванні правовідносин, щодо стягнення пені, ніж як передбачено ч.6 ст.232 Господарського кодексу. Вищевказаним п. 9.1 договорів період нарахування пені не змінено, а саме не передбачено стягнення пені за весь час прострочення виконання договірного зобов'язання по день фактичної оплати.
Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд", вих.№426 від 08.08.2017р. залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 25.07.2017р. в справі № 909/651/17 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлений 30.10.2017 р.
Головуючий -суддя Малех І. Б.
Суддя Давид Л.Л.
Суддя Зварич О.В.