04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"24" жовтня 2017 р. Справа№ 910/9376/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Верховця А.А.
Сотнікова С.В.
при секретарі судового засідання: Сотніковій І.О.,
за участю представників сторін:
від позивача: Дубовий О.В. - довіреність б/н від 15.09.2017.
від відповідача: не з'явились.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Бартиста" на рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2017 року
у справі № 910/9376/17 (суддя Гумега О.В.)
за позовом Державної організації „Українське агентство з авторських та суміжних прав"
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Бартиста"
про стягнення 92 853,02 грн.
У червні 2017 року ДО „Українське агентство з авторських та суміжних прав" (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ „Бартиста" (відповідач) про стягнення 92 853,02 грн. на підставі Ліцензійного договору № БВ-18/13 від 16.05.2013 року, з яких: 46 537,28 грн. заборгованості з оплати авторської винагороди, 16409,80 грн. інфляційних втрат; 324,58 грн. 3% річних; 19 500,00 грн. штрафу; 8 081,36 грн. пені.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем не виконано зобов'язання за наведеним ліцензійним договором по сплаті позивачу авторської винагороди (роялті) за надання останнім права (невиключної ліцензії) на публічне виконання творів, які відносяться до репертуару позивача, на території кафе „Бартиста Еспрессо Бар" („B'artista Espresso Ваг"), м. Київ, вул. Жилянська, 5/60, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 46 537,28 грн. за період з 01.10.2013 року по 31.12.2016 року. Крім основної заборгованості в наведеній сумі, позивач просить суд стягнути з відповідача за невиконання умов ліцензійного договору штраф і пеню відповідно до п. 2.6 цього договору, а також три відсотка річних та інфляційні нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України.
За наслідками розгляду заявлених вимог, рішенням господарського суду міста Києва від 31.07.2017 року у справі № 910/9376/17 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 41123,78 грн. основного боргу, 10 762,90 грн. інфляційних нарахувань, 1 796,04 грн. 3% річних, 1 901,61 грн. пені, 4 500 грн. штрафу та 1 035,34 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано встановленням факту порушення відповідачем зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати авторської винагороди за публічне виконання творів на підставі договору.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2017 року та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів, зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Верховець А.А., Сотніков С.В.
Ухвалою суду від 02.10.2017 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.10.2017 року за участю повноважних представників сторін.
До початку судового засідання через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти її задоволення та вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та безпідставними.
Представник позивача в судовому засіданні 24.10.2017 року проти вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2017 року - без змін.
Представники відповідача в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.
Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
24.10.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ТОВ „Бартиста" слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2017 року у справі № 910/9376/17 - залишити без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 16.05.2013 року між ДП „Українське агентство з авторських та суміжних прав" (далі - ДП УААСП), правонаступником якого згідно п. 1.3 Статуту є ДО „Українське агентство з авторських та суміжних прав" (позивач, ДО УААСП), та ТОВ „Бартиста" (відповідач, користувач) укладено Ліцензійний договір № БВ - 18/13 (далі - Договір).
Згідно пункту 2.1 Договору ДП УААСП (позивач) від імені авторів та їх правонаступників, включаючи іноземних, надає користувачеві (відповідачеві) на умовах, визначених Договором право (невиключну ліцензію) на публічне виконання творів, які відносяться репертуару ДП УААСП, на території кафе „Бартиста Еспрессо Бар" („B'artista Espresso Ваг"), м. Київ, вул. Жилянська, 5/60, а користувач зобов'язується виплачувати ДП УААСП авторську винагороду (роялті) відповідно до Договору та Закону.
При цьому згідно розділу 1 Договору термін „репертуар ДП УААСП" вживається у значенні: „твори, повноваження на колективне управління якими на території України передано ДП УААСП аналогічними іноземними авторсько-правовими організаціями на підставі договорів про взаємне представництво інтересів, українськими суб'єктами авторського права та їх правонаступниками на підставі письмових договорів, а також інші твори, повноваження по управлінню якими ДП УААСП здійснює на підставі Закону"; термін „твори" вживається у значенні: „оприлюднені літературні, музичні твори з текстом або без тексту, що охороняються авторським правом".
Відповідно до п. 2.4 Договору сторони домовились, що сума авторської винагороди (роялті), яка сплачується користувачем (відповідачем) за надання невиключного права на публічне сповіщення творів з репертуару ДП УААСП становить: 1 (один) відсоток від доходів користувача при безкоштовному вході, але не менше, ніж 2 700,00 грн. за один календарний квартал. Визначена сторонами сума авторської винагороди в п. 2.4. Договору не залежить від тривалості та кількості використання творів.
Згідно п. 2.5 Договору користувач (відповідач) зобов'язується вести точний облік творів та їх авторів і не пізніше 20 числа після закінчення кожного місяця:
- перерахувати на поточний рахунок ДП УААСП авторську винагороду, визначену в п. 2.4 Договору (п.п. 2.5.1 п. 2.5 Договору);
- надати ДП УААСП безпосередньо або через представника Звіт про публічно виконані твори (далі - звіт) за формою, наведеною у Додатку 1 до Договору, та в електронному вигляді за адресою word@uacrr.kiev.ua (звіт подається в файлі формату Excel) (п.п. 2.5.2 п. 2.5 Договору);
- надати ДП УААСП належним чином завірені копії документів бухгалтерської звітності з відміткою державного органу (статистики, державної податкової служби) про прийняття за відповідний звітний період згідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, затвердженими Наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.1999 (п.п. 2.5.3 п. 2.5 Договору);
- надіслати ДП УААСП належним чином заповнений та підписаний Акт про виплату авторської винагороди в 2-ох примірниках за формою, наведеною у Додатку 2 до Договору, який після перевірки зазначеної в ньому інформації щодо перерахування коштів підписується ДП УААСП, після чого один примірник повертається користувачу (п.п. 2.5.4 п. 2.5 Договору).
Пунктом 2.6 Договору сторони узгодили, що у разі невиконання або неналежного виконання користувачем (відповідачем) п. 2.5.2., 2.5.3., 2.5.4, 2.9, 3.3 Договору, користувач зобов'язаний сплатити ДП УААСП (позивачу) штраф у розмірі 500 (п'ятсот) грн. за кожне порушення кожного пункту. Сплата штрафу не звільняє користувача від обов'язку сплати авторської винагороди (роялті) і (або) надання Звіту. У разі затримки платежів, користувач зобов'язаний сплатити ДП УААСП пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожен день затримки (п. 2.6 Договору).
Відповідно до п. 5.1 Договору встановлено, що останній набирає чинності з моменту його підписання і діє по 31.12.2013 року, при цьому, всі зобов'язання відповідача, що виникли під час дії Договору, залишаються в силі до повного їх виконання. Водночас, дія даного Договору автоматично продовжується на один рік з підвищенням мінімальної суми авторської винагороди, зазначеної в п. 2.4 даного Договору, на середньорічний індекс інфляції за попередній рік і так щороку (п. 5.2.).
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив, що відповідач лише частково сплатив авторську винагороду за публічне виконання творів на підставі Договору за частину ІІ кварталу 2013 року у розмірі 1 335,60 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 361 від 19.07.2013 року, № 364 від 22.07.2013 року, та за ІІІ квартал 2013 року у розмірі 2 700,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 922 від 15.07.2014 року, № 935 від 25.07.2014 року, № 943 від 30.07.2014 року, № 03-1/10916 від 15.07.2016 року, № 3654715SВ від 01.08.2016 року, № 4195528SВ від 16.09.2016 року, № 4432903SВ від 06.10.2016 року, № 4709187SВ від 28.10.2016 року.
Враховуючи здійснену відповідачем часткову оплату, позивач визначив заборгованість відповідача з оплати авторської винагороди в загальній сумі 46 537,28 грн. за період з 01.10.2013 року по 31.12.2016 року (за IV квартал 2013 року, І, II, III, IV квартали 2014 року, І, II, III, IV квартали 2015 року, І, II, III, IV квартали 2016 року, а всього за 13 кварталів).
При цьому позивач звернув увагу суду на наявність описки у п. 2.5 Договору. Зокрема, виходячи зі змісту п. 2.4 Договору, користувач (відповідач) зобов'язався сплачувати суму авторської винагороди (роялті) за кожен календарний квартал, а відповідно до п. 2.5 Договору - перерахувати на поточний рахунок ДП УААСП авторську винагороду, визначену в п. 2.4 Договору, не пізніше 20 числа після закінчення кожного місяця. Тож, виходячи зі змісту п. 2.4 Договору, зрозуміло, що користувач (відповідач) зобов'язався сплачувати ДП УААСП суму авторської винагороди (роялті) не пізніше 20 числа місяця, що слідує за кожним календарним кварталом, у якому виникає зобов'язання з оплати авторської винагороди (роялті).
Позивач також зазначив, що звертався до відповідача з претензією від 11.11.2015 року № 3641, яка містила вимогу до останнього про сплату заборгованості з оплати авторської винагороди за публічне виконання творів на підставі Договору.
29.12.2015 року позивач отримав лист-повідомлення відповідача № 18-12-15 від 18.12.2015 року щодо отриманої претензії. Згідно наведеного листа відповідач вказав, що вважає суму та зміст претензії позивача необґрунтованими, зазначивши, що:
- 24.11.2014 року відповідачем було направлено до ДО УААСП лист з проханням розірвати Договір з 01.01.2015 року на підставі припинення господарської діяльності кафе „Бартиста Еспрессо Бар" по вул. Жилянська 5/60 в м. Києві;
- у період з 08.07.2014 року по 04.09.2014 року вказаний заклад було зачинено на реконструкцію по технічним причинам, про що було проінформовано співробітника позивача;
- 06.03.2014 року відповідачем було направлено позивачу лист з проханням переглянути умови Договору та отримано усну позитивну відповідь інспектора позивача;
- крім того, відповідач повідомив позивача, що згоден сплатити борг за авторську винагороду лише за III квартал 2013 року у сумі 2 000,00 грн. і просив надати інформацію щодо сплати ДП УААСП авторської винагороди зазначеним у звіті виконавцям.
Позивач заперечив наведені у листі-повідомленні № 18-12-15 від 18.12.2015 року доводи відповідача, оскільки:
- не отримував лист відповідача від 24.11.2014 року з проханням розірвати Договір, тоді як жодних доказів, які підтверджують факт відправки цього листа, відповідач не надав;
- про той факт, що у період з 08.07.2014 року по 04.09.2014 року заклад відповідача було зачинено на реконструкцію по технічним причинам, відповідач не повідомив позивача належним чином, а саме в порядку п. 7.3 Договору, а відповідно до п. 7.4 Договору несвоєчасне повідомлення і (або) не повідомлення іншої сторони про дію таких обставин позбавляє відповідну сторону права посилатися на такі обставини у майбутньому як на підставу для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим Договором;
- у відповідь на лист відповідача з проханням переглянути умови Договору, позивач надав відповідачу листом від 04.04.2014 року № 1580/2 обґрунтовану відповідь, згідно якої відмовив у перегляді розміру авторської винагороди та просив сплатити вже наявну на той час заборгованість відповідача;
- також, позивач надав відповідачу відповідь, у якій повідомив останнього, що не має можливості та не зобов'язаний надавати інформацію щодо сплати авторської винагороди виконавцям.
Таким чином, на твердження позивача, оскільки він дізнався про наміри відповідача розірвати Договір лише 29.12.2015 року, тобто за 3 дні до дати закінчення строку дії Договору, із листа-повідомлення відповідача щодо отриманої претензії від 18.12.2015 року, а не за 30 календарних днів, як це передбачено п. 5.2. Договору, то Договір автоматично вважається продовженим на 1 рік (та діяв до 31 грудня 2016 року) з підвищенням мінімальної суми авторської винагороди, зазначеної в п. 2.4. даного Договору, на середньорічний індекс інфляції за попередній рік.
Крім того позивач зазначив, що відповідач не виконав обов'язки, покладені на нього пунктами 2.5.2, 2.5.3, 2.5.4 Договору, а саме не надав звіти про публічно виконані твори, за формою, наведеною в Додатку 1 до Договору, копії документів бухгалтерської звітності з відміткою державного органу про прийняття, Акти про виплату авторської винагороди за формою, наведеною у Додатку 2 за кожен із звітних періодів, що відповідно до п. 2.6 Договору є підставою для стягнення з останнього на користь позивача штрафу в загальній сумі 19 500,00 грн. (по 500,00 грн. за порушення кожного з пунктів 2.5.2, 2.5.3, 2.5.4 Договору за кожний з наведених 13 кварталів, в яких допущено порушення: 500,00 грн. х 3 х 13 = 19 500,00 грн.).
Також, з огляду на невиконання відповідачем умов Договору, позивач вказав на наявність підстав для нарахування відповідачу 8 081,36 грн. пені відповідно до п. 2.6 Договору та 2 324,58 грн. 3% річних, 16 409,80 грн. інфляційних нарахувань відповідно до ст. 625 ЦК України.
Враховуючи наведене, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 46 537,28 грн. основного боргу, 19 500,00 грн. штрафу, 8 081,36 грн. пені, 2 324,58 грн. 3% річних, та 16 409,80 грн. інфляційних нарахувань.
За наслідками розгляду заявлених вимог, місцевий господарський суд, застосувавши наслідки пропуску строку позовної давності, позов ДО „Українське агентство з авторських та суміжних прав" задовольнив частково.
Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування з огляду на наступне.
Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зі змісту укладеного між сторонами договору № БВ - 18/13 від 16.05.2013 року вбачається, що за своєю правовою природою він є ліцензійним договором, який є одним з видів договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Відповідно до частини першої статті 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір (ч. 3 ст. 1109 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази та зміст п. 5.2 Договору, місцевим судом правомірно зроблено висновок, що наведений договір був пролонгований та діяв до 31.12.2016 року.
При цьому суд першої інстанції вірно виходив з того, що матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження направлення ним позивачу 24.11.2014 року листа з проханням розірвати Договір з 01.01.2015 року на підставі припинення господарської діяльності кафе „Бартиста Еспрессо Бар" по вул. Жилянська 5/60 в м. Києві.
Судом також враховано, що фактично позивач дізнався про наміри відповідача розірвати Договір лише 29.12.2015 року із листа-повідомлення відповідача щодо отриманої претензії від 18.12.2015 року (вх. № 6706 від 29.12.2015 року), тобто за 3 дні до дати закінчення строку дії Договору, а не за 30 календарних днів, як це передбачено п. 5.2. Договору, а тому Договір автоматично продовжився на 1 рік та діяв до 31 грудня 2016 року.
Згідно із ст. 14 Цивільного Кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
По матеріалах справи судом встановлено, що відповідно до умов п. 2.4. Договору сума авторської винагороди (роялті), яка сплачується відповідачем за надання невиключного права на публічне сповіщення творів з репертуару ДП УААСП становить 1 (один) відсоток від доходів користувача при безкоштовному вході, але не менше, ніж 2 700,00 (дві тисячі сімсот) грн. 00 коп. за один календарний квартал.
Водночас, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про перегляд (зміну) сторонами умов Договору щодо розміру авторської винагороди. Так, відповідно до п. 7.2 Договору всі зміни та додатки до даного Договору укладаються у письмовій формі та є чинними за умови підписання їх уповноваженими представниками сторін. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні укладені сторонами в порядку п. 7.2 Договору зміни або додатки до Договору щодо перегляду розміру авторської винагороди, що свідчить про непогодження сторонами таких змін до Договору.
Зважаючи на зміст пунктів 2.4, 2.5 Договору та надані позивачем пояснення, суд дійшов висновку, що відповідач мав сплачувати суму авторської винагороди (роялті) не пізніше 20 числа місяця, що слідує за кожним календарним кварталом, у якому виникає зобов'язання з оплати авторської винагороди (роялті). Відповідно, у разі нездійснення відповідачем оплати авторської винагороди (роялті) за Договором, її прострочення виникає з 21-го числа місяця, що слідує за кожним календарним кварталом, у якому виникає таке зобов'язання.
Як підтверджується матеріалами справи, відповідачем було порушено зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати авторської винагороди за публічне виконання творів на підставі Договору.
Розрахунок суми авторської винагороди, належної до виплати відповідачем на підставі Договору, позивачем здійснено виходячи з мінімальної суми авторської винагороди, передбаченої п. 2.4 Договору (2 700,00 грн.), з урахуванням її підвищення на середньорічний індекс інфляції за попередній рік, як це передбачено п. 5.2 Договору, а саме:
- відповідно до даних Державної служби статистики України, середньорічний індекс інфляції за 2013 рік склав 100,5 %, тому мінімальна сума авторської винагороди (роялті) за один календарний квартал у 2014 році становила 2 713,50 грн. (2 700,00 грн. х 100,5 % = 2 713,50 грн.);
- відповідно до даних Державної служби статистики України, середньорічний індекс інфляції за 2014 рік склав 124,9%, тому мінімальна сума авторської винагороди (роялті) за один календарний квартал у 2015 році становила 3 389,16 грн. (2 713,50 грн. х 124,9 % = 3 389,16 грн.);
- відповідно до даних Державної служби статистики України, середньорічний індекс інфляції за 2015 рік склав 143,3%, тому мінімальна сума авторської винагороди (роялті) за один календарний квартал у 2016 році становила 4 856,66 грн. (3 389,16 грн. х 143,3 % = 4 856,66 грн.).
При розрахунку суми авторської винагороди, належної до виплати на підставі Договору, позивачем враховано здійснену відповідачем оплату авторської винагороди за частину ІІ кварталу 2013 року (1 335,60 грн.) та за ІІІ квартал 2013 року (2 700,00 грн.), що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Зважаючи на наведене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач вірно визначив період заборгованості (з 01.10.2013 року по 31.12.2016 року) та суму авторської винагороди в розмірі 46 537,28 грн., яка належала до виплати відповідачем за цей період, проте в порушення умов Договору не була сплачена відповідачем (2 700,00 грн. за IV квартал 2013 року + 10 854,00 грн. за І, II, III, IV квартали 2014 року + 13 556,64 грн. за І, II, III, IV квартали 2015 року + 19 426,64 грн. за І, II, III, IV квартали 2016 року = 46 537,28 грн.) Розрахунок суми заборгованості з оплати авторської винагороди наведений позивачем у позовній заяві.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, відповідач посилається на неврахування судом першої інстанції у своєму рішенні того факту, що на підставі Акту прийняття-передачі приміщення з оренди від 31.12.2014 року, між ТОВ „Бартиста" та ТОВ „Київ-Арт", апелянт припинив оренду приміщення за адресою: м. Київ, вул. Жилянська 5/60.
Однак, дана обставина судом не приймається до уваги як підстава для звільнення від відповідальності за Договором з огляду на наступне.
Відповідно до п. 7.3. Договору, Сторони повинні у 5-денний строк письмово повідомляти одна одну про зміни організаційно-правової форми, характеру і (або) виду діяльності, місцезнаходження, обставини непереборної сили та наявність інших обставин, що перешкоджають належному виконанню умов Договору, а також надавати документи та іншу інформацію, пов'язану з виконанням Сторонами зобов'язань за цим Договором.
Несвоєчасне повідомлення і (або) неповідомлення іншої Сторони про дію таких обставин позбавляє відповідну Сторону права посилатися на такі обставини у майбутньому як на підставу для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим Договором (п. 7.4. Договору).
Сторони не звільняються від виконання своїх обов'язків за даним Договором у разі невиконання умов, зазначених у п. 7.3. даного Договору (п. 7.5. Договору).
Таким чином, оскільки матеріали справи не містять відповідних повідомлень з боку відповідача, то скаржник позбавляється права посилатися на такі обставини, як на підставу для звільнення від відповідальності і не звільняється від виконання своїх обов'язків за даним Договором. Крім того, колегія суддів зазначає, що договірні відносини між апелянтом та ТОВ „Київ-Арт" жодним чином не впливають на виконання зобов'язань за Договором між апелянтом та Позивачем.
При цьому суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про необґрунтованість нарахування позивачем до сплати авторської винагороди за Договором у період з 08.07.2014 року по 04.09.2014 року, коли заклад відповідача було зачинено на реконструкцію по технічним причинам, оскільки матеріали справи не містять жодних належних доказів, які б підтверджували, що відповідач повідомляв позивача в порядку п. 7.3 Договору про наявність вищевказаних обставин, які перешкоджають належному виконанню умов Договору, відтак останній не може посилатися на дану обставину, як на підставу для звільнення від відповідальності та не звільняє його від відповідальності, передбаченої відповідно до п. 7.4. та п. 7.5. Договору.
Разом з тим, апелянтом жодним чином не обґрунтовано та не надано доказів унеможливлення виконання останнім умов договору у зв'язку з подіями „Революції гідності", які відбувались в місті Києві на території Майдану Незалежності, на що посилається скаржник в апеляційній скарзі, оскільки відповідач здійснює господарську діяльність на території, яка не відноситься до території Майдану Незалежності.
Таким чином, за встановлених судом обставин, відповідач є таким, що порушив зобов'язання з оплати авторської винагороди за Договором у період з 01.10.2013 року по 31.12.2016 року (за IV квартал 2013 року, за І, II, III, IV квартали 2014 року, за І, II, III, IV квартали 2015 року, за І, II, III, IV квартали 2016 року, всього 13 кварталів).
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач просив суд застосувати позовну давність до вимог позивача, а саме: загальну позовну давність - до вимог про стягнення основного боргу та вимог про стягнення інфляційних втрат і 3% річних, спеціальну позовну давність - до вимог про стягнення пені і штрафу.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року).
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Як встановлено судом за змістом пунктів 2.4, 2.5 Договору та з урахуванням наданих позивачем пояснень, відповідач мав сплачувати суму авторської винагороди (роялті) не пізніше 20 числа місяця, що слідує за кожним календарним кварталом, у якому виникає зобов'язання з оплати авторської винагороди (роялті). Відповідно, у разі нездійснення відповідачем оплати авторської винагороди (роялті) за Договором, її прострочення виникає з 21-го числа місяця, що слідує за кожним календарним кварталом, у якому виникає таке зобов'язання.
Отже, здійснивши аналіз умов укладеного сторонами Договору та зміст наведених правових норм, місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що в спірному випадку неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором, позовна давність до вимог про сплату винагороди (роялті), повинна обчислюватися з урахуванням моменту настання строку оплати за кожний календарний квартал.
Тобто, за стягненням заборгованості за IV квартал 2013 року (оплата мала бути здійснена по 20.01.2014 року, а відповідно прострочення такої оплати виникло з 21.01.2014 року) позивач міг звернутися до суду із позовом протягом 3 років, а саме по 21.01.2017 року,
за стягненням заборгованості за I квартал 2014 року (оплата мала бути здійснена по 20.04.2014 року, а відповідно прострочення такої оплати виникло з 21.04.2014 року) позивач міг звернутися до суду із позовом протягом 3 років, а саме по 21.04.2017 року,
за стягненням заборгованості за IІ квартал 2014 року (оплата мала бути здійснена по 20.07.2014 року, а відповідно прострочення такої оплати виникло з 21.07.2014 року) позивач міг звернутися до суду із позовом протягом 3 років, а саме по 21.07.2017 року, і т.д.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, з даним позовом до суду позивач звернувся 09.06.2017 року, що підтверджується датою реєстраційного штампу відділу діловодства Господарського суду міста Києва № 9376/17 від 09.06.2017 року, що, в свою чергу, свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за IV квартал 2013 року та І квартал 2014 року.
Наслідки спливу позовної давності визначені в статті 267 ЦК України. Так, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).
Про наявність поважних причин пропущення позовної давності на звернення до суду з даним позовом, позивач суд не повідомив, відповідні докази в матеріалах справи відсутні.
Отже, зважаючи на заявлений позивачем період виникнення спірної заборгованості, вірним є нарахування відповідачу суми основного боргу лише за ІІ, III, IV квартали 2014 року, за І, II, III, IV квартали 2015 року, за І, II, III, IV квартали 2016 року, а тому господарський суд міста Києва дійшов законного висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині суми в розмірі 41 123,78 грн. (8 140,50 грн. за ІІ, III, IV квартали 2014 року + 13 556,64 грн. за І, II, III, IV квартали 2015 року + 19 426,64 грн. за І, II, III, IV квартали 2016 року = 41 123,78 грн.).
Разом з тим, в іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 5 413,50 грн. за IV квартал 2013 року та І квартал 2014 року позивачу правомірно відмовлено з огляду на пропуск ним строку позовної давності.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 2 324,58 грн. 3% річних та 16 409,80 грн. інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне.
Згідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом встановлено, що дії відповідача є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до приписів ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Враховуючи, що судом встановлено пропуск позивачем строку позовної давності відносно основного зобов'язання за IV квартал 2013 року та І квартал 2014 року, суд дійшов висновку, що позовна давність спливла і до додаткових вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані позивачем за прострочення відповідачем основного зобов'язання за IV квартал 2013 року та І квартал 2014 року.
Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум 3% річних та інфляційних нарахувань, виходячи при цьому з встановленого періоду, в який відповідач є таким, що прострочив, та з урахуванням строку спливу позовної давності, суд дійшов вірного висновку, що задоволенню підлягають інфляційні нарахування у розмірі 1 0762,90 грн. та 3% річних в розмірі 1 796,04 грн. за прострочення відповідачем оплати авторської винагороди за ІІ, III, IV квартали 2014 року, за І, II, III, IV квартали 2015 року, за І, II, III, IV квартали 2016 року.
Разом з тим, в іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідача сум інфляційних нарахувань (5 646,90 грн.) та 3% річних (528,54 грн.) позивачу правомірно відмовлено, з огляду на пропуск ним строку позовної давності.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 19 500,00 грн. штрафу за невиконання п.п. 2.5.2, 2.5.3, 2.5.4 Договору та 1 667,48 грн. пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання.
Відповідно до п. 2.6 Договору у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем п. 2.5.2., 2.5.3., 2.5.4, 2.9, 3.3 Договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі 500 (п'ятсот) грн. за кожне порушення кожного пункту. У разі затримки платежів, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день затримки
Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 зазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Фактично позивачем заявлена до стягнення з відповідача пеня в розмірі 8 081,36 грн., яка розрахована позивачем шляхом складання сум пені за кожний з 13-ти календарних кварталів, в яких позивач обраховував прострочення відповідачем сплати авторської винагороди Договором.
Як було встановлено судом при розгляді справи, обов'язок з оплати авторської винагороди був наявним у відповідача в період з 01.10.2013 року по 31.12.2016 року (13 кварталів).
Водночас, як зазначалось, відповідач заявив про застосування позовної давності, в т.ч. до вимог про стягнення пені.
Враховуючи наведене, умови укладеного сторонами Договору та зміст наведених правових норм щодо позовної давності, суд дійшов висновку про те, що в спірному випадку позовна давність до вимог про стягнення пені повинна обчислюватися з урахуванням моменту настання прострочення строку оплати винагороди за відповідний календарний квартал.
Тобто, за стягненням пені за прострочення оплати авторської винагороди за IV квартал 2016 року (останній квартал, за який відповідач був зобов'язаний сплатити авторську винагороду) позивач міг звернутися до суду із позовом протягом одного року, починаючи з 21.01.2017 року, а отже по 21.01.2018 року;
за стягненням пені за прострочення оплати авторської винагороди за IІІ квартал 2016 року позивач міг звернутися до суду із позовом протягом одного року, починаючи з 21.10.2016 року, а отже по 21.10.2017 року;
за стягненням пені за прострочення оплати авторської винагороди за IІ квартал 2016 року позивач міг звернутися до суду із позовом протягом одного року, починаючи з 21.07.2016 року, а отже по 21.07.2017 року;
за стягненням пені за прострочення оплати авторської винагороди за І квартал 2016 року позивач міг звернутися до суду із позовом протягом одного року, починаючи з 21.04.2016 року, а отже по 21.04.2017 року, і т.д.
Як встановлено судом, з даним позовом до суду відповідач звернувся 09.06.2017 року, що, в свою чергу, свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочення відповідачем оплати авторської винагороди за IV квартал 2013 року, за І, ІІ, III, IV квартали 2014 року, за І, II, III, IV квартали 2015 року, за І квартал 2016 року.
Здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми пені, виходячи при цьому з встановленого періоду, прострочення зобов'язання, та з урахуванням строку спливу позовної давності, судова колегія погоджується із судом першої інстанції, що є обґрунтованими та підлягають задоволенню вимоги про стягнення пені у розмірі 1 901,61 грн. за прострочення відповідачем оплати авторської винагороди за II, III, IV квартали 2016 року.
Разом з тим, в іншій частині вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 6 179,75 грн. позивачу правомірно відмовлено, з огляду на пропуск ним строку позовної давності.
Стосовно вимог позивача про стягнення штрафу в розмірі 19 500,00 грн. суд зазначає наступне.
Судом встановлено порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору, зокрема, пунктів 2.5.2., 2.5.3., 2.5.4 Договору, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи порушення відповідачем зазначених пунктів та беручи до уваги положення пункту п. 2.6 Договору, позивач заявив до стягнення з відповідача 19 500,00 грн. штрафу (по 500,00 грн. за порушення кожного з пунктів 2.5.2, 2.5.3, 2.5.4 Договору за кожний з 13 кварталів, в яких відповідачем допущено порушення).
Оскільки відповідач заявив про застосування позовної давності, в т.ч. і до вимог про стягнення штрафу, а з даним позовом до суду позивач звернувся 09.06.2017 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення штрафу за порушення відповідачем кожного з пунктів 2.5.2, 2.5.3, 2.5.4 Договору за IV квартал 2013 року, за І, ІІ, III, IV квартали 2014 року, за І, II, III, IV квартали 2015 року, за І квартал 2016 року (всього за 10 кварталів).
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню лише у розмірі 4 500,00 грн. (по 500,00 грн. за порушення кожного з названих пунктів Договору за II, III, IV квартали 2016 року, тоді як в іншій частині вимог про стягнення штрафу у розмірі 15 000,00 грн. позивачу правомірно відмовлено.
За наведених вище обставин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Бартиста" на рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2017 року у справі № 910/9376/17 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2017 року у справі № 910/9376/17 залишити без змін.
3. Копію постанови суду надіслати сторонам у справі.
4. Справу № 910/9376/17 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Головуючий суддя О.М. Остапенко
Судді А.А. Верховець
С.В. Сотніков