ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.10.2017Справа №910/14406/17
За позовом Фермерського господарства "Зоряний п'ятачок"
до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про визнання договору фінансового лізингу недійсним
Суддя Ярмак О.М.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Наконечна А.В. за дов.
Пред'явлені вимоги про визнання недійсним п.2.4 договору фінансового лізингу № DNH2LNI04849 від 03.02.2014.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2017 порушено провадження у справі № 910/14406/17 та призначено до розгляду на 03.10.2017.
У судовому засіданні 03.10.2017 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому виклав власні міркування в обґрунтування заперечення проти позову.
Ухвалою суду від 03.10.2017 розгляд справи відкладено на 24.10.2017.
У судовому зсіданні 24.10.2017 представник відповідача проти позову заперечувала з мотивів, викладених у відзиві.
Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що нормами ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не визначено чітку структуру лізингових платежів, оскільки передбачено можливість включення «інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані із виконанням договору лізингу» та зазначено виражену заборону на встановлення за згодою сторін умов договору, що відрізняються від передбачених у цій нормі положень, а також відсутній критерій імперативності. Стверджує, що договором чітко визначено порядок та умови здійснення платежів за договором та наслідки порушення зобов'язань, позовні вимоги вважає безпідставними та недоведеними.
Позивач пояснень на відзив не надав, уповноваженого представника у засідання суду 03.10.2017, 24.10.2017 не направив, про причини його неявки суд не повідомив.
Розглянувши клопотання позивача про забезпечення позову, викладене у п.1 прохальної частини позовної заяви, судом встановлено наступне.
За приписами п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (далі - Постанова) у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Позивач своє клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову належним чином не обґрунтував, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про забезпечення позову.
В судовому засіданні 24.10.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд,-
03.02.2014 між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (банк, відповідач) та Фермерським господарством "Зоряний П'ятачок" (лізингоодержувач, позивач) укладено договір № фінансового лізингу №DNH2LNI04849 (далі - Договір), за умовами якого банк здійснює придбання у власність у ТОВ «Новофарм» (продавець), а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від банка в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу майно: Трактор Case IH Puma 210, 2013 року випуску новий, вартістю 1 039 375,00 грн.
Договір за винятком додатку № 5 (Акт прийому майна на відповідальне зберігання) підписано із використанням електронного підпису в порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі Угоди про використання електронного підпису від 03.02.2014, підписаної між лізингоодержувачем та банком (п.12.3 договору).
За умовами п.1.3, 11.1, визначено строк лізингу: з дати підписання договору до 25.11.2016. Зазначений строк може бути змінений згідно пп.10.1-10.4.2 договору.
Згідно п.2.1 договору, загальна сума договору становить 1 039 375,00 грн. і складається з: суми авансового платежу 207 875,00 грн. та загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна, 831 500,00 грн. згідно з Графіком внесення лізингових платежів, зазначених у додатку № 2 до договору.
Відповідно до п.2.2 погоджено, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Графіком внесення лізингових платежів, зазначених в додатку №2 до договору.
Пунктом 2.4 договору передбачено, що лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно п.1.5 договору, згідно Графіку внесення лізингових платежів, зазначеному в Додатку №2, також винагороду за використання майна у розмірі, згідно наведеної у даному пункті формули. Винагорода за користування майном розраховується на дату, передбачену п.11.1 цього договору для остаточного погашення заборгованості за даним договором у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором або у день повного фактичного виконання зобов'язань за цим договором. У випадку дострокового повного погашення зобов'язань за договором подальший розрахунок винагороди за користування майном відбувається згідно із зазначеною формулою, де подальші обороти після повного погашення зобов'язань розглядаються як початкові «n» та «i» отримують нові первинні значення. Сплата винагороди за користування майном здійснюється в українській гривні. Сума винагороди за користування майном сплачується у строк, встановлений у п.11.1 цього договору, або у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін винагорода вважається простроченою.
Матеріалами справи підтверджено, що за Актом прийому-передачі від 17.02.2014 банк передав позивачу предмет лізингу по договору.
02.06.2017 банк надав ФГ «Зоряний п'ятачок» повідомлення про невиконання останнім своїх зобов'язань за договором № DNH2LNI04849 від 03.02.2014, наявність заборгованості за договором у розмірі 874 767,60 грн. та вимогою її погашення у визначений термін.
Позивач звернувся до суду з позовом до банку із вимогою про визнання недійсним п.2.4 договору № DNH2LNI04849 від 03.02.2014, посилаючись на те, що ним виконані договірні зобов'язання щодо сплати всіх платежів по договору у повному обсязі, при цьому умови п.2.4 договору містять ознаки несправедливості в розумінні ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки винагорода банку, зазначена у вказаному пункті вже викладена у п.2.3.2, тобто винагорода передбачена у подвійному розміри, що порушує принцип розумності та ставить сторони у нерівні умови та обтяжує фінансовий стан лізингоодержувача та суперечить ч. 2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», тому підлягає визнанню недійсним.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Так, згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно з п.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує проти його дійсності на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).
Відповідно до ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Як встановлено судом, сторонам спору укладено договір, який за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.
Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Положеннями ст. 292 ГК України встановлено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Статтею 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Частиною першою статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Оспорюваним пунктом 2.4 договору фінансового лізингу передбачено порядок розрахунку та умови сплати винагороди банку за користування майном.
У п.2.3.2 встановлено обов'язок лізингоодержувача сплатити банку винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 10,75 % річних від суми залишку невиплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, в дату сплати процентів, якою є 25-е число кожного поточного місяця.
Стверджувань позивача, що умови п.2.4 та п.2.3.2 свідчать про отримання однієї і тієї ж винагороди банком у подвійному розмірі не підтверджені належними засобами доказування.
Умови договору щодо сплати платежів, у т.ч. винагороди банку за користування майном та винагороди банку за отримане в лізинг майно не суперечать ст.6 ЦК України, на яку посилається позивач, та якою визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України). Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.
Доводи позивача про те, що п.2.4 договору не відповідає ч. 2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» є необґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Частино 2 вказаної статті визначено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Зазначеною нормою закону не визначено чітку структуру лізингових платежів, оскільки передбачено можливість включення "інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу". Не можна також дійти висновку, що вона містить явно виражену заборону на встановлення за згодою сторін умов договору, що відрізняються від передбачених у цій нормі положень, а також відсутній критерій імперативності.
Тобто, відмінність умов договору від змісту норми права само по собі не може бути підставою для визнання таких умов недійсними з огляду на положення ст. 215 Цивільного кодексу України.
Узгоджена сторонами у п. 2.4 договору лізингу фінансового лізингу винагорода за користування майном, є свідченням реалізації сторонами права на включення до складу лізингових платежів винагород та інших витрат лізингодавця, можливість здійснення чого випливає із підпункту б) та г) частини 2 ст. 16 вказаного Закону, відтак, не може свідчити про невідповідність вказаної умови договору фінансового лізингу ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" та як наслідок не зумовлює визнання вказаного пункту договору недійсним. Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВГСУ від 24.11.2016 у справі № 904/4411/15.
Таким чином, оспорювана частина договору за своїм змістом не суперечить приписам чинного законодавства України.
Посилання позивача на застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про захист прав споживачів» не приймається судом, оскільки згідно з преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Таким чином, сфера дії Закону «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини позивача та відповідача за договором фінансового лізингу не поширюється.
Згідно зі статями 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві не наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, що свідчать про обґрунтованість позовних вимог, тому у задоволенні позову належить відмовити.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 31.10.2017
Суддя О.М. Ярмак