"24" жовтня 2017 р. Справа № 917/586/15
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1,
першого відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
другого відповідача - ОСОБА_4,
третя особа - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№ 2765 П/1-7) на рішення Господарського суду Полтавської області від 19.05.2015 року у справі
за позовом Приватного підприємства "Приватна телекомпанія "Візит", м.Кременчук,
до
1. Кременчуцької міської ради, м. Кременчук,
2. Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта", м. Київ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Комунальне підприємство "Кременчуцька міська телерадіокомпанія",
м.Кременчук, 39600
про визнання недійсними:
- договору про безоплатне прийняття від Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" в особі філії "Придніпровські магістральні нафтопроводи" Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" до комунальної власності територіальної громади м.Кременцука частки спільної власності;
- рішення ХХХІV сесії Кременчуцької міської ради VІ скликання від 30 липня 2013 року "Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Кременчука частки у спільній частковій власності";
- рішення ХХХVІІ сесії \/І скликання від 29 жовтня 2013 року "Про затвердження акта приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади м. Кременчука частки у праві спільній частковій власності на баланс комунального підприємства "Кременчуцька міська телерадіокомпанія" ,-
Приватне підприємство "Приватна телерадіокомпанія «Візит» (надалі- Позивач) звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Кременчуцької міської ради, Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» в особі філії «Придніпровські магістральні нафтопроводи» Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» про визнання недійсними: договору про безоплатне прийняття від Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" в особі філії «Придніпровські магістральні нафтопроводи"» Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» до комунальної власності територіальної громади м.Кременчука частки спільної власності; рішення ХХХІV сесії Кременчуцької міської ради VІ скликання від 30 липня 2013 року «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Кременчука частки у спільній частковій власності»; рішення ХХХVІІ сесії VІ скликання від 29 жовтня 2013 року «Про затвердження акта приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади м. Кременчука частки у праві спільній частковій власності на баланс комунального підприємства «Кременчуцька міська телерадіокомпанія».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що передача ПАТ «Укртранснафта» своєї частки до комунальної власності територіальної громади м. Кременчука відбулась з порушенням чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про трубопровідний транспорт», позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19 травня 2015 року у справі № 917/586/15 (суддя Кульбако М.М.) в задоволенні позову відмовлено.
Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.
Представник першого відповідача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
Представник другого відповідача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.
Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
12 липня 1995 року між малим колективним підприємством «Візит» (правонаступником якого є приватне підприємство «Візит») та Підприємством придніпровських магістральних нафтопроводів (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укртранснафта») був укладений договір про спільну діяльність, предметом якого було проектування, будівництво, експлуатація телевізійної вежі висотою 219,6 м в місті Кременчуці.
Згідно п.5.6. Договору, він укладений на період будівництва об'єкта.
Також в договорі сторони передбачили правовий статус спільної діяльності, керівництво нею, форми участі учасників, права сторін договору, відповідальність сторін.
В подальшому сторони уклали кілька додаткових угод, в яких уточнювали та доповнювали умови договору (т.1, а.с. 96-103).
Рішенням виконавчого комітету Автозаводської районної ради м.Кременчука №172 від 29.03.1999 року затверджено Акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта телевежі в м. Кременчуці висотою 220м (а.с.104-106).
Листом №188 від 05.12.2000р. ПП. «Приватна Телерадіокомпанія «Візит» звернулась до ВАТ «Укртранснафта» із заявою про відмову від подальшої участі у спільній діяльності в зв'язку з посиланням на досягнення мети договору (т.1, а.с.110)
14 липня 2010 року Приватне підприємство «Приватна телерадіокомпанія «Візит» звернулось до Кременчуцької ОДПІ із заявою про припинення платника податків за договором про спільну діяльність, в зв'язку чим було знято з обліку платника податків 04.10.2010 року (т.1, а.с.26-27).
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.03.2012 року по справі №18/1530/11 встановлено, що частки співвласників у спільній частковій власності на створене згідно договору про спільну діяльність від 12.07.1995 року майно є рівними та становить по 1/2 кожного із співвласників (т.1, а.с.111-113).
30 липня 2013 року ХХХІV сесією Кременчуцької міської ради VІ скликання прийнято рішення про прийняття безоплатно до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука частки у праві спільної часткової власності, яка належить ПАТ «Укртранснафта» і була набута відповідно до договору від 12.07.1995 року про спільну діяльність з Приватним підприємством «Приватна телерадіокомпанія «Візит» із проектування, будівництва та експлуатації телевізійної вежі (т.1, а.с.33).
Правлінням ПАТ «Укртранснафта» від 09.09.2013 року прийнято рішення про передачу безоплатно у комунальну власність територіальної громади м.Кременчук частку у праві спільної власності на майно, створене за договором про спільну діяльність з Приватним підприємством «Приватна телерадіокомпанія «Візит» від 12.07.1995 року та доручено філії «ПДМН» ПАТ «Укртранснафта» вжити заходів для виконання цього рішення (т.1, а.с.119).
27 жовтня 2013 року представниками Кременчуцької міської ради та ПАТ «Укртранснафта» складено Акт приймання передачі до комунальної власності територіальної громади м. Кременчука частки у праві спільної власності, який затверджено рішенням ХХХVІІ сесії Кременчуцької міської ради VІ скликання від 29 жовтня 2013 року (т.1, а.с.123-126).
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем не надано доказів та обґрунтування на підтвердження того, яким чином оскаржувані рішення та передача частки у праві на майно порушують його права та інтереси, а тому - обраний позивачем спосіб захисту не призведе до поновлення його права, навіть за умови порушення останнього.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що судом залишено поза увагою обставини порушення при здійсненні безоплатної передачі положень Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та Закону України "Про трубопровідний транспорт".
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.
Згідно статті 1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Аналогічні положення містяться в ст.ст. 430-433 Цивільного кодексу Української РСР, чинного на момент укладення договору (за винятком визначення «просте товариство»).
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 1141 Цивільного кодексу України, договір простого товариства припиняється у разі відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників.
Як зазначалося вище, мета учасників договору про спільну діяльність була досягнута, а тому договір припинив свою дію після прийняття об'єкта в експлуатацію та відмови ПП «Телерадіокомпанія «Візит» від участі в спільній діяльності.
Згідно статті 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності (спільне майно) ОСОБА_1 може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.03.2012 року по справі №18/1530/11 встановлено, що частки співвласників у спільній частковій власності на створене згідно договору про спільну діяльність від 12.07.1995 року майно є рівними та становлять по 1/2 кожного із співвласників.
Згідно частини 1 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Статтею 361 ЦК України встановлено, що співвласник має право розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
За викладеного, як вірно зазначає місцевий господарський суд, ПАТ «Укртранснафта» відповідно до наведених вище положень Цивільного кодексу України мало право розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України визначений перелік способів захисту прав та інтересів, якими, зокрема можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права, в свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Колегія суддів погоджується із твердженням місцевого господарського суду про те, що позивачем не надано жодних доказів та обґрунтування на підтвердження того, яким чином оскаржувані рішення та передача частки у праві на майно порушують його права та інтереси, а тому, як вірно зазначив місцевий господарський суд -обраний позивачем спосіб захисту не призведе до поновлення його права, навіть за умови порушення останнього.
Не вказано обставин порушення його прав позивачем і в апеляційній скарзі. Так, єдиним доводом, який покладено позивачем в обґрунтування, начебто, порушення його прав зводиться до обставин не виділення Кременчуцькою міською радою бюджетних коштів на утримання спільного майна - телевізійної вежі.
Проте, обставини фінансування Кременчуцькою міською радою її майна, зокрема, телевізійної вежі, не відносяться до предмету спору у даній справі, оскільки наразі вирішується правомірність набуття Кременчуцькою міською радою прав на майно, яка не може залежати від обставин подальшої експлуатації такого майна.
Крім того, здійснення учасником право розпорядження своєю часткою у праві спільної часткової власності не припиняє спільну власність і не тягне за собою жодних змін у правовому статусі нового учасника у порівнянні з колишнім, адже предметом розпорядження виступає не конкретне, чітко визначене майно, а частка у праві спільної часткової власності, що поширюється на усе майно.
Що ж до доводів апеляційної скарги про звернення Кременчуцької міської ради та третьої особи у справі до суду з метою вирішення спору про права на телевежу, колегія суддів зазначає, що такі дії відповідача та третьої особи є їх законним правом, передбаченим Конституцією України, а тому такі дії не можуть бути визнані як дії, що порушують права та інтереси позивача.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Так, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2012 у справі № 18/1530/11 встановлено, що частки співвласників у праві спільної часткової власності на створене згідно договору про спільну діяльність від 12.07.1995 майно, яке складається з телевежі в кількості 1 шт., стійки в кількості 1 шт., стійки в кількості 1 шт., вентиляції в кількості 1 шт., фідера в кількості 1 шт., антенно-фідерного пристрою в кількості 1 шт., регістратора EDR-9200 в кількості 1 шт., усорізної пилки в кількості 1 шт., вимірювальної рольганги в кількості 1 шт., пульта управління світлом в кількості 1 шт., газонокосилки в кількості 1 шт., дегідратора в кількості 1 шт., комп'ютера в кількості 1 шт., становлять: ПП «Приватна телекомпанія «Візит», ідентифікаційний код 13932372 - одна друга, ВАТ «Укртранснафта», ідентифікаційний код 31570412 - одна друга.
Згідно з частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За викладеного, враховуючи те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення частки співвласників - ПП «Приватна телекомпанія «Візит» та ВАТ «Укртранснафта», були встановлені постановою Харківського апеляційного господарського суду, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що місцевим господарським судом не було з'ясовано яке саме майно, майнові та/або немайнові права були створені під час дії договору про спільну діяльність між ПП ПТК «Візит» та ПАТ «Укртранснафта».
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення Закону України «Про трубопровідний транспорт», слід зазначити наступне.
Так, відповідно до положень статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт», відчуження, зокрема, основних фондів, державних підприємств, що провадять діяльність з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, а також підприємств, установ, організацій, утворених внаслідок їх реорганізації, передача їх з балансу на баланс, у концесію, оренду, лізинг, заставу, управління, до статутного фонду інших юридичних осіб, вчинення інших правочинів, що можуть призвести до відчуження основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі цих підприємств, а також основних фондів та акцій Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", дочірніх та заснованих нею підприємств, забороняється, крім випадків, коли результатом таких дій є: передача основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі таких підприємств виключно бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100 відсотків акцій якого перебуває в державній власності України; створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100 відсотків акцій та часток у статутному капіталі яких перебуває в державній власності України.
Як зазначає другий відповідач частка у праві спільної часткової власності на майно, створене за договором про спільну діяльність входила до складу власного майна ПАТ «Укртранснафта», тому встановлені статтею 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» обмеження не було порушено, оскільки частка у спільному майні не є об'єктом основних фондів (обліковується у складі розрахунків з іншими підприємствами), її передача не потребує погодження з органами державної влади або з НАК «Нафтогаз України».
Так, відповідно до пункту 5.2. Статуту ПАТ «Укртранснафта» Товариство є власником: майна, в тому числі коштів, переданих йому засновником у власність; доходів, отриманих від господарської діяльності; дивідендів за акціями, які належать Товариству; продукції, виробленої Товариством в результаті господарської діяльності; іншого майна, набутого на законних підставах.
Пунктом 5.4. Статуту ПАТ «Укртранснафта» визначено, що здійснюючи право власності, Товариство володіє, користується та розпоряджується належним йому майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону та меті діяльності Товариства, зокрема з продажу, дарування, обміну, передачі в оренду чи застави засобів виробництва, будинків, споруд, інших матеріальних цінностей, використання та відчуження їх в інший спосіб.
Відповідно до пункту 5.5. Статуту ПАТ «Укртранснафта» Товариство використовує державне майно, що не підлягає приватизації, відповідно до чинного законодавства України. Таким майном, згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.06.2001 року № 256-р «Про утворення ВАТ «Укртранснафта», є передане у користування ВАТ «Укртранснафта» майно магістральних і розподільчих нафтопроводів, зазначене у додатку 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 25стравня 1998 року № 747 «Про утворення НАК «Нафтогаз України». Відповідно по Пунктом 5.6. Статуту передбачено, що відчуження майна, що є державною власністю і перебуває у користуванні Товариства, здійснюється у порядку, встановленому чинним законодавством України.
Таким чином частка у праві спільної часткової власності на майно, створене за договором про спільну діяльність з Позивачем від 12.07.1995 року є власним майном ПАТ «Укртранснафта», що не входить до складу основних фондів.
Разом з тим, 19.06.2013 року листом за № 01-39/694 міський голова м. Кременчук звертався до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та до голови правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з проханням сприяти передачі частки в комунальну власність. Листом НАК «Нафтогаз України» повідомив, що вирішувати питання із здійснення передачі в комунальну власність громади вищезазначених прав та майна, необхідно безпосередньо з його балансоутримувачем.
Вказані обставини не спростовані позивачем, так само як і матеріали справи не містять будь-яких документів що спростовують твердження другого відповідача.
Крім того, безоплатну передачу було здійснено на баланс Кременчуцької міської ради - тобто органу місцевого самоврядування, що відповідно до пункту 12 частини 2 статті 2 Бюджетного кодексу України є бюджетною установою.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", слід зазначити наступне.
Так, відповідно до частини 3 статті 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" передача у державну або комунальну власність об'єктів права інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законом або рішеннями відповідних місцевих рад.
З правового аналізу вищевказаної норми права вбачається, що передача у комунальну власність об'єктів може регулюватися Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", якщо питання такої передачі не врегульовано іншими законами України.
Як було зазначено вище, питання щодо права співвласника самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності врегульовано положеннями частини 1 статті 361 Цивільного кодексу України.
За викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що з боку Кабінету Міністрів України, Міненерговугілля України, НАК «Нафтогаз України» не було жодних претензій чи зауважень щодо дій ПАТ «Укртранснафта», які б порушували чинне законодавство України або права чи інтереси Відповідача в результаті безоплатної передачі частки у праві спільної часткової власності на майно, створене за договором про спільну діяльність з Приватним підприємством «Приватна телерадіокомпанія «Візит» від 12.07.1995 року.
Щодо доводів апеляційної скарги про недійсність укладеного між відповідачами правочину щодо безоплатної передачі майна, колегія суддів зазначає наступне.
У п. 2.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, вказано необхідність з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовування видів недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).
В апеляційній скарзі, апелянт не наводить чіткої норми права, котру на його думку порушено Кременчуцькою міською радою.
Аргументація апелянта, щодо необхідності отримання погодження Кабінету міністрів України відхиляється колегією суддів, оскільки як було зазначено вище, НАК "Нафтогаз України" у своєму листі повідомила Кременчуцьку міську раду, що передача» майна та прав створених за договором спільної діяльності віднесено до компетенції балансоутримувача.
З викладеного вбачається, що отримання будь-яких погоджень при відчуженні права на майно ПАТ «Укртанснафта» не потребує.
За викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи господарським судом апеляційної інстанції
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, тому - апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 19.05.2015 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 30.10.17
Головуючий суддя Сіверін В. І.
Суддя Терещенко О.І.
Суддя Слободін М.М.