"24" жовтня 2017 р. Справа № 922/1560/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - Гуєнок І.В.,
відповідача - Петров Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2808 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 13.06.17 у справі
за позовом ТОВ "Істок-Автозапчастина", м. Харків,
до ТОВ "Сільськогосподарське підприємство Добрий господар", с. Картамиш,
про стягнення коштів
ТОВ «Істок-Автозапчастина» звернулося до Господарського суду Харківської області із позовом до ТОВ «Сільськогосподарське підприємство Добрий господар», у якому просить стягнути з відповідача 65.9523,74грн., з них: 63.087,40грн. основного боргу, 2.551,15грн. пені та 285,19 грн. - 3% річних.
В обґрунтування позову вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по поставці продукції згідно видаткової накладної від 02.02.2017р. №1179 в частині повної та своєчасної оплати товару наданого йому позивачем, у зв'язку з чим, окрім суми основного боргу, відповідачу нараховані пеня та три проценти річних за період з 05.02.2016 р. по 25.02.2016 р.; в якості правових підстав позову вказує на норми ст. ст. 525, 526, 625, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 173, 229, 265 ГК України.
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.06.2017 року (суддя Бринцев О.В.) позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство Добрий господар" (64144, Харківська область, Первомайський район, с. Картамиш, вул. Октябрська, буд. 39; код ЄДРПОУ 37646502 ІПН 376465020210, р/р 2600911556 в ПАТ "Мегабанк", м. Харків; МФО 351629) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Істок-Автозапчастина" (61052, м.Харків, вул. Слов'янська, 8; код ЄДРПОУ 36456783 ІПН 364567820338, р/р 26007010987901 в ЗАТ Альфа Банк в м. Києві, МФО 300346) 63.087,40грн. - сума основного боргу; 57,04грн. - три відсотки річних та 1.532,54грн. судового збору.
В задоволені позовних вимог в частині стягнення 2.551,15грн. пені, 228,15грн. трьох відсотків річних та 67,46грн. судового збору - відмовлено.
Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
ТОВ "Істок-Автозапчастина" (Постачальник) відповідно до видаткової накладної від 02.02.2017р. №1179 (т.1 а.с. 7) відвантажило ТОВ "Сільськогосподарське підприємство Добрий господар" запчастини на суму 128087,40грн.
Представник ТОВ "Сільськогосподарське підприємство Добрий господар" - начальник бригади ОСОБА_4 за довіреністю від 02.02.2017р. №1-ДГ (т.1 а.с. 8) отримав товар, про що свідчить підпис на зазначеній видатковій накладній.
Відповідач частково оплатив вартість поставленого товару, що підтверджується платіжним дорученням від 31.01.2017р. №1299 на суму 45000,00грн., платіжним дорученням від 15.03.2017р. №1341 на суму 10000,00грн. та платіжним дорученням від 21.03.2017р. №1351 на суму 10000,00грн. (т. 1 а. с. 9-11)
26.04.2017р. позивач звернувся до відповідача з претензією від 21.04.2017р. щодо погашення заборгованості за поставлений товар в сумі 63087,40грн. (т. 1 а.с. 14).
Як стверджує позивач у позовній заяві, вказана претензія залишена без задоволення, хоча наявність заборгованості та її розмір відповідачем визнані повністю. В матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків на 15.05.2017р., підписаний сторонами та скріплений печатками, в якому відображена сума заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 63087,40грн. (т.1, а.с. 27).
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, а також для нарахування пені та трьох процентів річних за період з 22.03.2017р. по 15.05.2017р.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Так, Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Факт підписання обома сторонами видаткової накладної від 02.02.2017р. №1179 (т.1 а.с. 7) та часткової оплати відповідачем рахунку (платіжне доручення від 31.01.2017р. №1299 на суму 45.000,00грн., платіжне доручення від 15.03.2017р. №1341 на суму 10.000,00грн. та платіжне доручення від 21.03.2017р. №1351 на суму 10.000,00грн., т.1, а.с. 9-11), свідчить про наявність між сторонами договірних зобов'язань з поставки товару, що виникли шляхом укладення господарського договору у спрощений спосіб.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно положень ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв 02.02.2017р.р. товар на загальну суду 128087,40грн. (запасні частини). Відповідач частково виконав свої грошові зобов'язання, сплативши 31.01.2017р., 15.03.2017р. та 21.03.2017р. за отриманий товар 65000,00грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.
Відповідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
27.04.2017р.р. позивач звернувся до відповідача із претензією про сплату заборгованості у розмірі 63087,40грн., яку відповідач отримав 27.04.2017р. (т.1 а.с. 13). Таким чином, на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України відповідач мав сплатити позивачу заборгованість за поставлений товар на суму 63087,40грн. в строк до 04.05.2017р.
Доказів про оплату отриманого від позивача товару згідно видаткової накладної від 02.02.2017р. №1179 в повному обсязі відповідачем, в порушення положень ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем з оплати товару, отриманого згідно видаткової накладної від 02.02.2017р. №1179 підтверджується матеріалами справи і становить 63087,40 грн.
Крім того, наявність саме такої вищевказаної заборгованості підтверджується і двостороннім актом звірки взаєморозрахунків, що міститься в матеріалах справи.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 63087,40грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи прострочення відповідачем свого грошового зобов'язання з оплати вартості частини отриманого від позивача товару, перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, зокрема ст.ст. 253-255, 625 ЦК України, колегія суддів погоджується із твердженням місцевого господарського суду про те, позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних підлягають частковому задоволенні, а саме за період з 05.05.2017р. - 15.05.2017р. в сумі 57,04грн. В позовних вимогах в частині стягнення трьох відсотків річних в сумі 228,15грн. слід відмовити, оскільки вони нараховані за період до настання строку виконання зобов'язання - 05.05.2017р.
Також, як вірно зазначає місцевий господарський суд - підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення 2551,15грн. пені відсутні, враховуючи приписи статті 547 ЦК України, оскільки договірними зобов'язаннями сторін не передбачено нарахування пені.
Щодо доводів апеляційної скарги, викладених безпосередньо в апеляційній скарзі (т.1, а.с. 115-117) колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з тексту апеляційної скарги (т.1, а.с. 115-117), відповідач неуважно ознайомився зі змістом оскаржуваного рішення.
Так, у відзиві відповідач викладає свою незгоду із рішенням місцевого господарського суду щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 25094,59 грн., проте позивачем у даній справі не заявлялись позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат, та відповідно - судом такі вимоги оскаржуваним рішенням не задовольнялись.
Також, відповідач вважає, що місцевим господарським судом невірно розраховано суму 3% річних, що підлягає стягненню. Відповідач вважає, що розрахунок 3% річних слід здійснити за період з 06.05.2017 року по 15.05.2017 року, ця сума складає 51,85 грн.
З такими розрахунками апелянта суми 3% річних колегія суддів погодитись не може, оскільки відповідач помилково вважає, що розрахунок 3% річних слід здійснювати з 06.05.2017 року.
Відповідно до положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як було зазначено вище, претензія позивача про сплату заборгованості в сумі 63087,40 грн. відповідач отримав 27.04.2017 року, тому відповідач мав сплатити позивачу заборгованість за поставлений товар в строк до 04.05.2017 року, а тому - нарахування 3% річних вірно здійснено місцевим господарським судом з 05.05.2017 року, а сума складає - 57,04 грн.
Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права в частині належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи.
В матеріалах справи (т.1, а.с. 16) міститься повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що відповідач завчасно - 20.05.2017 року та належно був повідомлений про призначення справи № 922/1560/17 до розгляду в судовому засіданні, призначеному на 10:30 годину на 13.06.2017 року.
Щодо доводів апелянта, викладених у письмових поясненнях (т.1. а.с. 160-163), колегія суддів зазначає наступне.
Так, в обґрунтування своєї позиції по справі, відповідач зазначає, що оскільки довіреністю №1-ДГ від 02.02.2017 року (т.1., а.с. 8) не визначено на яку суму представник відповідача, начальник бригади ОСОБА_4 має право отримувати товарно-матеріальні цінності, а в самій довіреності не вказано повноважень ОСОБА_4 на укладення договору поставки, то укладений між сторонами у спрощений спосіб договір поставки є таким, що вчинений представником з перевищенням повноважень. Також, відповідач стверджує, що не схвалював цього правочину в подальшому.
Такі доводи апелянта, на думку колегії суддів, ґрунтуються на невірному тлумаченні відповідачем норм чинного законодавства.
Так, відповідно до положень статті 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно з частиною 3 статті 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
З правового аналізу вищевказаних норм права вбачається, що довіреність є одностороннім правочином (див. Рішення Верховного Суду України від 19 липня 2006 року у справі № 6-7182св06).
Таким чином, зміст довіреності, виданої своєму представнику - ОСОБА_4 визначив саме відповідач. Згадана довіреність не містить будь яких застережень щодо обсягу або ціни на отримання матеріальних цінностей від позивача, тому - довіреністю № 1ДГ від 02.02.2017 року позивач надав своєму представникові повноваження на отримання від позивача цінностей на будь-яку суму - без обмежень.
Оскільки довіреність не містить будь-яких обмежень щодо вартості товару який слід отримати, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що ОСОБА_4 не мав права отримувати товар за укладеним між сторонами договором.
З цих же підстав колегією суддів відхиляються доводи апелянта про вчинення правочину із перевищенням представником повноважень.
Що ж до доводів відповідача про те, що ОСОБА_4 не мав повноважень на укладення договору поставки, оскільки такі повноваження не вказані в довіреності №1ДГ від 02.02.2017 року, колегія суддів зазначає наступне.
Як було встановлено вище, сторонами правочин щодо поставки товару укладено у спрощений спосіб. Як встановлено вище - ОСОБА_4, як представник відповідача, отримав від позивача товар межах повноважень, визначених довіреністю №1ДГ від 02.02.2017 року.
Також, представник відповідача, зазначає, що оскільки в довіреності №1-ДГ від 02.02.2017 року (т.1., а.с. 8) не визначено на яку суму представник відповідача, начальник бригади ОСОБА_4 має право отримувати товарно-матеріальні цінності, то позивач знав про обмежене коло повноважень ОСОБА_4, а тому, за умов такої обізнаності позивача, на думку відповідача, зміст укладеного договору поставки суперечить чинному законодавству, а тому відповідач натякає суду на встановлене пунктом 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України право останнього визнати такий договір недійсним.
Також, відповідач вказує на те, що подані позивачем копії документів не засвідчені належним чином, а тому ці документи не є належними доказами у справі.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що такі доводи відповідача ґрунтуються на неналежному ознайомленні останнього з матеріалами справи, оскільки додані до позовної заяви документи засвідчені належним чином та підстав виражати сумніви у їх достовірності - відсутні.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, тому - апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 13.06.2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 30.10.2017 року.
Головуючий суддя Сіверін В. І.
Суддя Терещенко О.І.
Суддя Слободін М.М.