79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"23" жовтня 2017 р. Справа № 907/402/17
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Малех І.Б.
суддів Костів Т.С.
Кравчук Н.М.
при секретарі судового засідання Кришталь М.Б.,
розглянувши апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації, вих.№1160/02-07 від 28.08.2017 року
на рішення господарського суду Закарпатської області від 29.06.2017 року, суддя Бобрик Г.Й
у справі №907/402/17
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Перечин
до відповідача: Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації, м. Перечин
про стягнення 86806,51 грн.
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_3 (договір про надання правової допомоги від 17.11.2016р.)
від відповідача (скаржника) - не з'явився
рішенням господарського Закарпатської області від 29.06.2017 року в справі № 907/402/17, позов задоволено частково. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації, на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, (89200, АДРЕСА_1, код: НОМЕР_1) 60886 (шістдесят тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 48 коп. основного боргу та 1081 (одну тисячу вісімдесят одну) грн. 80 коп. на відшкодування судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мали значення для справи, тому просить його скасувати і прийняти нове судове рішення, яким в позові відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт, посилається на те, що позов заявлено передчасно, оскільки умовами договору не передбачено іншого порядку розрахунку, окрім як за рахунок субвенцій, а надходження субвенцій з державного бюджету для спрямування їх для виплати позивачеві компенсаційних витрат можливе і у майбутньому, але при цьому, дані обставини, судом не взято до уваги.
У своїх запереченнях на апеляційну скаргу, позивач заперечив проти її задоволення, просив рішення господарського суду залишити без змін.
Представник відповідача (скаржника) в судове засідання не з'явився, поряд з цим, 17.10.2017 року від останнього на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вих.№1397/02-07 від 12.10.2017 року), у зв'язку із знаходженням юрисконсульта управління у відпустці до 26.12.2017 року.
Представник позивача не заперечив проти розгляду справи за відсутності представника відповідача (скаржника) та заперечив проти клопотання відповідача (скаржника) про відкладення розгляду справи.
Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
23.05.2015 фізична особа-підприємець ОСОБА_2 та Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації уклали Договір №9 про перевезення пільгових категорій пасажирів автомобільним транспортом.
За умовами Договору, викладеними в п.1.1. відповідач (замовник) встановлює Перевізнику державне замовлення на здійснення перевезень приміським та міжміським автотранспортом загального користування пільгових категорій пасажирів та проводить відшкодування збитків /втрат/ від пільгових перевезень, які мають на це право у відповідності до чинного законодавства України, а Перевізник зобов'язується надавати транспортні послуги населенню з пільгового перевезення на відповідних маршрутах, на умовах передбачених чинним законодавством та цим договором.
Згідно ст. 7 Закону "Про автомобільний транспорт" забезпечення організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.
Згідно ст. ст. 11, 29 Закону послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства є соціально значущими послугами автомобільного транспорту і органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Статтею 31 Закону врегульовано відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються, зокрема, перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, згідно ст. 37 Закону забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом; безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом; види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Згідно умовами договору від 23.05.2015 року, з урахуванням додаткових угод, перевізник - (позивач у справі) - зобов'язався здійснювати перевезення пільгових категорій населення Перечинського району, які відповідно до діючого законодавства України користуються правом безплатного проїзду у приміським автомобільним транспортом, а платник - (відповідач у справі) - у свою чергу проводить відшкодування витрат за перевезення пільгових категорій громадян за рахунок коштів субвенцій в межах бюджетних асигнувань (пункти договору 1.1,1.2).
Згідно пункту 3.3. Договору ціна договору на 2015р. та становить 105 000 грн.
Договором передбачено складання розрахунків сум відшкодувань, актів виконаних робіт, актів звірки.
Пунктом 3.1. Договору встановлено, що відшкодування збитків (втрат) від пільгових перевезень проводиться не пізніше трьох днів після поступлення коштів на рахунок управління.
Матеріалами справи, зокрема, договором, актами виконаних робіт, актами звіряння розрахунків підтверджено, що позивач надавав відповідачеві послуги з перевезення пільгових категорій населення у 2015 році на загальну суму 60886,48 грн., які відповідачем прийняті без зауважень та заперечень.
Зазначена сума боргу зареєстрована в органах державного казначейства як кредиторська заборгованість позивача та станом на час розгляду справи в суді не погашено. Відповідачем визнано суму основного боргу.
Замовник за договором на протязі 2015р. отримав кошти для здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд, а спірна заборгованість виникла у зв'язку з погашенням замовником за рахунок зазначених коштів заборгованості попереднього періоду
Оскільки матеріалами справи доведено і не спростовано відповідачем належними і допустимими доказами наявність зобов'язань та фінансування для здійснення компенсаційних виплат за перевезення позивачем пільгових категорій населення у 2015 року, суд дійшов вірного висновку про правомірність вимог позивача, які підлягають задоволенню в розмірі 60 886,84 грн.
Позовні вимоги, в частині стягнення пені на суму 14675,29 грн. з посиланням на приписи ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України задоволенню не підлягають, оскільки зазначена норма закону встановлює відповідальність за порушення строків виконання зобов'язань з виконання робіт, послуг, чого немає у спірних відносинах сторін.
Разом з тим, за приписами ст.ст. 549-551 Цивільного кодексу України пеня є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, розмір її встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Оскільки умовами договору, з якого виникли спірні відносини сторін, не передбачено ні застосування пені, як відповідальності сторін за порушення умов договору загалом, ні розмір пені, зокрема, відсутні підстави для застосування її у даному спорі.
Статтею 625 ЦК встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Частиною 2 цієї статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк термін). Якщо строк термін виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже оскільки сторони в договорі не визначили строк виконання грошового зобов'язання та відсутні докази дотримання приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, то у задоволені позовних вимог, в частині стягнення пені та інфляційних витрат було правомірно відмовлено.
Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації, вих.№1160/02-07 від 28.08.2017 року залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 29.06.2017 року в справі № 907/402/17 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлений 30.10.2017 р.
Головуючий -суддя Малех І. Б.
Суддя Костів Т.С.
Суддя Кравчук Н.М.