79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"23" жовтня 2017 р. Справа № 914/1262/17
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Малех І.Б.
суддів Давид Л.Л.
Кравчук Н.М.
при секретарі судового засідання Кришталь М.Б.,
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, б/н, б/д
на рішення господарського суду Львівської області від 01.08.2017р., суддя Ділай У.І.
у справі № 914/1262/17
за позовом: Корпорації "Енергоресурс-інвест", м. Львів
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Львів
про стягнення 393256,39 грн.
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_3 - представник (довіреність б/н від 10.07.2017р.)
від відповідача (скаржника) - не з'явився
рішенням господарського Львівської області від 01.08.2017р. в справі № 914/1262/17, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Корпорації "Енергоресурс-інвест" 233 475,17грн. основного боргу, 40391,20грн. інфляційних втрат, 10047,08грн. 3% річних, 109 342,94грн. та 5898,86 судового збору.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мали значення для справи, тому просить його скасувати і прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт, посилається на те, що була позбавлена можливості подати докази, які підтверджують факт прострочення оплати з незалежних від відповідача обставин, що відповідно виключає відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
25.09.2017 року на розгляд суду поступив відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує доводи скаржника, просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Представник позивача судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу (б/н від 25.09.2017 року).
Представник відповідача (скаржника) в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового засідання (арк. справи 86 зворот, 89).
Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
25 грудня 2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 38-12/15 ОС, відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язався виготовити і поставити, а відповідач прийняти та оплатити каналізаційну насосну станцію з контейнером (без арматури) КСП-К3,81/1600/2Л та каналізаційну насосну станцію з контейнером та водо відбійною пластиною (без арматури) КСП-КНС-К 3,4/1600/2Л, згідно відповідних специфікацій.
Відповідач, оплачує поставлену позивачем продукцію за ціною, передбаченою у п. 3.1 даного договору, згідно специфікацій або виставлених рахунків (п. 4.1 договору).
У п. 5.2. та 5.3. договору сторони узгодили, що початок виконання замовлення по договору - поступлення 50% авансової оплати на рахунок виконавця, згідно відповідних специфікацій. Решта оплати за продукцію по даному договору проводиться відповідачем перед відвантаженням продукції після повідомлення відповідача про готовність її до відвантаження. Сторони погодили, що у випадку поставки продукції до здійснення 100% передоплати, відповідач зобов'язаний здійснити повну оплати наступного дня після поставки.
На виконання умов договору, позивач, поставив відповідачу продукцію на загальну суму 483 475,17грн., згідно видаткових накладних: №1225-10 від 25.12.2015р. на суму 280 860,40 грн.; №1225-10 від 25.12.2015р. на суму 202 614,77 грн., долученими до матеріалів справи (оригінали оглянуто в судовому засіданні).
За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 483 475,17грн., згідно видаткових накладних: №1225-10 від 25.12.2015р. на суму 280 860,40 грн.; №1225-10 від 25.12.2015р. на суму 202 614,77 грн., долученими до матеріалів справи (оригінали оглянуто в судовому засіданні). Відповідач оплату за поставлений товар здійснив частково, в результаті утворилась заборгованість в сумі 233 475,17грн.
Підписання відповідачем накладних, які є первинними обліковими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку, щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відповідач про дійсність отримання продукції та проти наявності заборгованості не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідач, як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями та відсутність коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.
Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.
Отже, відповідач своїх зобов'язань за Договором не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань, щодо оплати за отриманий товар в повному обсязі в сумі 233 475,17грн.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок позовних вимог, підстави та правильність нарахування суми інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позивачем допущені помилки в нарахуванні суми інфляційних втрат, які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки, за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань є більшою, ніж просить стягнути позивач. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 40391,20грн. інфляційних втрат та 10047,08грн. 3% річних правомірно задоволені судом першої інстанції.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 109 342,94грн. пені за період з 01.01.2016р. по 08.06.2017р., суд зазначає наступне.
У п. 10.2 договору сторони узгодили, що за порушення термінів оплати продукції відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої за цей період, нараховану на суму простроченого платежу за кожний день прострочення. Строк нарахування пені, а також строк позовної давності щодо її стягнення за цим пунктом становить 3 (три) роки.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності із ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно із вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до положень п. 10.2 договору та ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", позивачем допущено арифметичну помилку в розрахунках суми пені, які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки, за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань є більшою, ніж просить стягнути позивач. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 109 342,94грн. правомірно задоволені судом першої інстанції.
Щодо заперечень викладених в апеляційній скарзі, про відсутність вини відповідача у виникненні боргу, такі судом не беруться до уваги, оскільки останнім не долучено жодних доказів на підтвердження своїх доводів.
Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, б/н, б/д залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Львівської області від 01.08.2017р. в справі № 914/1262/17 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлений 30.10.2017 р.
Головуючий -суддя Малех І. Б.
Суддя Давид Л.Л.
Суддя Кравчук Н.М.