Справа №591/1552/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - Бурда Б. В.
Номер провадження 22-ц/788/1489/17 Суддя-доповідач - Кононенко О. Ю.
Категорія - 32
25 жовтня 2017 року м.Суми
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Кононенко О. Ю.,
суддів - Хвостика С. Г. , Собини О. І.
з участю секретаря судового засідання - Різниченко Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 серпня 2017 року
у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілої,
У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року на 384 км. Автодороги «Україна» в Навлінському районі Брянської області Російської Федерації з вини ОСОБА_4, який керував автомобілем Мерседес державний номер НОМЕР_1, сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої загинула її дочка ОСОБА_6
На час дорожньо-транспортної пригоди цивільна відповідальність водія автомобіля Мерседес державний номер НОМЕР_1 була забезпечена полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на умовах міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена карта» ПрАТ «Страхова група «ТАС».
Посилаючись на те, що страховик, відповідно до вимог ст. ст. 23, 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 1200 ЦК України, має провести відшкодування шкоди, завданої смертю її дочки ОСОБА_6, просила стягнути з відповідача на її користь 52200 грн. в порядку п. 27.2 ст. 27 Закону, моральну шкоду в розмірі 17400 грн., відповідно до п. 27.3 ст. 27 Закону, та витрати на поховання й спорудження надгробного пам'ятника в сумі 17400 грн. відповідно до п. 27.4 ст. 27 Закону.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 08 серпня 2017 року відмовлено у задоволенні позову за необґрунтованістю вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
При цьому зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, оскільки звернення страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є її правом, а не обов'язком. Вважає, що їй на підставі п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з відповідача підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна смертю ОСОБА_6, у розмірі не менше ніж 52200 грн., відповідно до вимог п. 27.3 ст. 27 вказаного Закону моральна шкода у розмірі 10400 грн., оскільки 7000 грн. ОСОБА_4 уже відшкодував. Також, відповідно до п. 27.4 ст. 27 зазначеного Закону, з відповідача на її користь підлягають стягненню витрати на поховання та спорудження надгробного пам'ятника у розмірі 17400 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3, яка підтримала доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_6
З копії постанови Навлінського районного суду Брянської області РФ від 25 серпня 2016 року про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 264 КК РФ та закриття кримінальної справи у зв'язку з примиренням з потерпілим, убачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року близько 13-04 години водій ОСОБА_4, керуючи технічно справним автомобілем Мерседес державний номер НОМЕР_5, перевозив в салоні автомобіля пасажирів, в тому числі ОСОБА_6 та рухався по автодорозі «Україна» в напрямку м. Москва. Під час руху по 384 км зазначеної автодороги, ОСОБА_4 допустив порушення вимог правил дорожнього руху РФ (п. 1.5 ч.1, 11.1), внаслідок чого сталося зіткнення з автопотягом у складі автомобіля ДАФ державний номер НОМЕР_3 та напівпричепу д/н НОМЕР_4. Внаслідок ДТП пасажир автомобіля Мерседес державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження, від яких померла. (а.с. 11-12)
Як убачається з копії Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на умовах міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена карта», на час ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Мерседес державний номер НОМЕР_1 була застрахована полісом, виданим ПрАТ «Страхова група «ТАС» (а.с. 14).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що звернення позивача до суду з вказаним позовом до ПрАТ «Страхова група «ТАС» є передчасним, оскільки строк виконання зобов'язання за договором страхування для відповідача на час розгляду справи у суді не настав.
Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам і не узгоджуються з вимогами закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України, факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
За правилами статей 1167, 1168 та 1200 ЦК України, якщо деліктне зобов'язання виникло із факту смерті фізичної особи, кредиторами можуть бути чоловік (дружина), батьки (усиновлювачі), діти (усиновлені), особи, що проживали однією сім'ю з особою, яка померла. Зазначені особи як кредитори мають право вимагати від боржника відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи. Крім того, суб'єкти, визначені в пунктах 1-5 частини першої статті 1200 ЦК України, мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, в розмірі, обчислюваному виходячи з середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36), настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.
Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч.1 ст. 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч.2 ст. 14 ЦК України).
Відповідно до статті 511 ЦК України, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України, договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.
Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.
Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.
Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (статті 36, 37 Закону № 1961-IV). При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов'язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК України.
Таким чином розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.
З огляду на рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2202, звернення ОСОБА_3 до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є її правом, а не обов'язком.
Жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов'язку потерпілого спочатку звернутися до страховика та (або) отримати від нього рішення про відмову у здійсненні регламентної виплати, а вже тільки після цього звертатися до суду.
Такий правовий висновок Верховний Суд України висловив у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15 та від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16.
Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Шкода відшкодовується батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно.
Відповідно до вимог п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст.1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, яка є матір'ю загиблої ОСОБА_6, є непрацездатною особою та пенсіонеркою.
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Мерседес» державний номер НОМЕР_1, ОСОБА_7, була застрахована полісом, виданим ПрАТ «Страхова група «ТАС» 18 квітня 2016 року, зі строком дії до 17 квітня 2017 року (а.с. 13).
Таким чином, ПрАТ «Страхова група «ТАС» зобов'язана відшкодувати ОСОБА_3 шкоду, заподіяну смертю її дочки ОСОБА_6 у розмірі 52200 грн. (1450 грн. (розмір мінімальної заробітної плати на день настання страхового випадку) х 36 мінімальних заробітних плат).
Відповідно до приписів ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно із приписами п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Судом встановлено, що протиправними діями ОСОБА_7 ОСОБА_3 заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок загибелі дочки нею перенесено велике нервове та психологічне потрясіння, змінилася організація її подальшого життя.
Отже, враховуючи вищезазначені норми закону, з ПрАТ «Страхова група «ТАС» на користь позивача підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 17400 грн. (1450 грн. х 12 мінімальних заробітних плат).
Як убачається з апеляційної скарги, ОСОБА_7 відшкодував позивачу 7000 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню 10400 грн.
Відповідно до п. 27.4. ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
З наданих ОСОБА_3 оригіналів квитанцій убачається, що нею на спорудження надгробного пам'ятника витрачено 12000 грн., на поховання 3678 грн. 62 коп. та 21950 російських рублів (а.с. 70-71, 73-79).
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника у розмірі, що не перевищує 17400 грн.
Зазначених обставин та вимог закону суд першої інстанції не врахував, не застосував норми Закону, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3
Посилання відповідача на те, що на спірні правовідносини поширюються норми Гаазької Конвенції про право, укладеної 04 травня 1971 року, що застосовуються до дорожньо-транспортної пригоди, і згідно із положеннями ст. 3 якої, правом, що застосовується, є внутрішнє право Держави, у якій відбулася пригода, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_3 не була пасажиром забезпеченого транспортного засобу, не перебувала поза транспортним засобом на місці пригоди, не є власником пошкодженого транспортного засобу і шкода не завдавалася її майну (речам), що перевозилися у транспортному засобі (ст.ст. 3-5 Конвенції). Крім того, вказана Конвенція застосовується до цивільної недоговірної відповідальної, яка виникає внаслідок ДТП.
Натомість, відповідно до ст. 1, ч.1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ч. ч. 2, 3 ст. 32, п. 12 ч. 1 ст. 44, п. 5 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», цей спір виник з договірних правовідносин, пов'язаних із страховим сертифікатом «Зелена карта», який виданий на території України національним страховиком ПрАТ «СГ «ТАС», зареєстрований в Україні згідно з нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а тому через тісну пов'язаність вказаного правочину з правом України, його виконання повинно бути проведено на території України як із застосуванням процесуальних, так і матеріальних норм національного права.
Твердження ПрАТ «Страхова Група «ТАС» у запереченнях на апеляційну скаргу про те, що оскільки шкоди завдано пасажиру автомобіля внаслідок сукупних дій декількох осіб, за рахунок страхової компанії відшкодовується лише половина нанесеної шкоди в межах половини ліміту відповідальності, є необґрунтованими, оскільки судом встановлено та з постанови про закриття кримінальної справи від 25 серпня 2016 року убачається, що прямий причинний зв'язок мається лише між неправомірними діями ОСОБА_4, дорожньо-транспортною пригодою та завданням смерті ОСОБА_6 Тому положення п. 36.3, ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до спірних правовідносин не застосовується.
Оскільки шкода пасажиру була завдана протиправними діями лише одного забезпеченого транспортного засобу, на який видано сертифікат «Зелена карта», страхова компанія повинна відшкодувати позивачу шкоду у межах страхової суми, передбаченої у ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Таким чином, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, у зв'язку із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. ч. 3, 5 ст. 88 ЦПК України, необхідно Стягнути Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» в дохід держави 1336 грн. судового збору (696 грн. + 640 грн.) за розгляд справи в суді першої інстанції та 1469 грн. 60 коп. судового збору (765,60 грн. + 704 грн.) за розгляд справи апеляційним судом.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 , ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 серпня 2017 року та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_3 52200 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 10400 грн. на відшкодування моральної шкоди та 17400 грн. на відшкодування витрат на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника.
Стягнути Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» в дохід держави 1336 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1469 грн. 60 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Рішення набрало законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді -