Справа № 395/208/17 Провадження № 2/395/303/2017
25 жовтня 2017 року м. Новомиргород
Новомиргородський районний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого судді - Орендовського В.А.,
при секретарі - Сотченко Я.В.,
за участю: представників позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомиргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Кізіль Ольга Олександрівна про визнання договору міни (бартеру) недійсним,
Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Кізіль Ольга Олександрівна про визнання договору міни (бартеру) недійсним, посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки, площею 2,53 га, що розташована території Тишківської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У 2011 р. позивач звернулася до представників ТОВ «Агролан», де її земельна ділянка перебувала в оренді з проханням видати їй 10000 грн. в рахунок орендної плати за земельну ділянку наперед, на що останні погодилися. Після підписання необхідних документів, представник ТОВ «Агролан» видав їй грошові кошти та забрав оригінал державного акту на право приватної власності на землю, оскільки як він вказав дані документи йому необхідні для присвоєння кадастрового номеру та оформлення інших документів. Бажаючи змінити орендаря в 2016 р. позивач виявила відсутність в себе державного акту на землю, оскільки їй його так і не повернули. При зверненні до відділу Держгеокадастру їй стало відомо, що її земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_5, який є власником ТОВ «Агролан» на підставі договору міни земельних ділянок № 960 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 13.12.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомиргородського нотаріального округу Кізіль О.О. Позивач зазначає, що не мала наміру відчужувати належну їй земельну ділянку, бажала передати її в оренду та отримати кошти наперед, а тому надала відповідачу документи, не була обізнана в юридичних питаннях, перебувала під впливом тяжкої обставини (безпомічного стану). Внаслідок недобросовісних дій відповідача, формального підходу нотаріуса до вчинюваних нею нотаріальних дій, позивач залишилась без земельної ділянки, будь-яких інших земельних ділянок вона не отримувала, копію договору міни не отримувала. Дійсного наміру на відчуження земельної ділянки, площею 2,53 га., в тому числі шляхом її обміну, не мала. Окрім того, обмін відбувся не за схемою «пай на пай». Позивач вважає вказану угоду такою що була вчинена із порушенням мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Укладена угода суперечить п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», наказу Державного комітету України по земельних ресурсах № 288 від 17.11.2003 року, а тому просить суд визнати недійсним договір міни земельної ділянки.
Позивач, представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з викладених в позові підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала та просила суд відмовити в задоволенні позову, надавши заперечення на позов, при цьому просила застосувати строки позовної давності як підставу для відмови у позові.
Третя особа приватний нотаріус Кізіль Ольга Олександрівна повідомлена у встановленому законом порядку про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явилася, проте направила до суду заяву з проханням розглядати справу без її участі. Вказала, що під час укладення договору нею були дотримані всі вимоги закону.
Заслухавши сторони, дослідивши письмові докази, суд прийшов до висновку про необхідність відмови у позові за наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно із ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно із ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_1 ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, площею 2,53 га., що розташована на території Тишківської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 7).
Згідно договору міни земельних ділянок № 960 від 13.12.2013 рокуукладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посвідченого приватним нотаріусом Новомиргородського нотаріального округу Кізіль О.О. - ОСОБА_4, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема, з вимогами недійсності правочину), уклали цей договір про те, що ОСОБА_5 міняє земельну ділянку площею 0,05 га., кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходиться на території Йосипівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право власності на вказану земельну ділянку посвідчується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, індексний номер 10384644, виданого реєстраційною службою Новомиргородського районного управління юстиції Кіровоградської областіНормативна грошова оцінка тієї ділянки склала на момент укладення спірного договору 1170 гривень на належну ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2,5253 га., кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться на території Тишківської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право власності на вказану земельну ділянку посвідчується Державним актом на право приватної власності на землю серія НОМЕР_1, виданого Новомиргородською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 29.05.2002 р. Нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки на момент укладення спірного договору склала 67145 гривень. В пункті 2.2 договору зазначено, що обмін земельних ділянок проводиться з грошовою доплатою 9000 гривень. (а.с.71-72).
Пунктом «а» частини першої статті 81 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.
Згідно статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками.
Пунктом 2 статті 15 «Прикінцеві положення» цього Закону зобов'язано Кабінет Міністрів України розробити рекомендації щодо обміну земельними ділянками, одержаними власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).
На реалізацію цієї норми Закону Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 листопада 2003 року № 288 було затверджено рекомендації щодо обміну земельними ділянками, (чинного на момент укладення договору міни)згідно підпунктів 3, 5 яких власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, звертається усно або письмово до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву, на яку він бажає обміняти свою земельну ділянку, із пропозицією укласти договір міни земельних ділянок. Оскільки обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників, то у разі відхилення пропозиції укласти договір міни земельних ділянок власник земельної ділянки, який виявив бажання її обміняти, має право звернутись із зазначеною вище пропозицією до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву. У разі прийняття пропозиції власником іншої земельної ділянки щодо обміну земельними ділянками власники земельних ділянок укладають договір міни земельних ділянок. Договір міни земельних ділянок укладається відповідно до вимог Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України. Право власності на земельну ділянку за договором міни виникає після нотаріального посвідчення договору міни земельних ділянок, одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації.
Пунктом 10 частини першої статті 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): - оформляють матеріали обміну земельними частками(паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.
Згідно з пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2014 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
З 2012 року мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення неодноразово продовжувався шляхом внесення відповідних змін до ЗК України і діє на теперішній час.
Зазначена норма права на обмін земельних часток (паїв) вказує на можливість реалізувати його в період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їхнім власникам державних актів на право власності на землю. Законодавець не закріпив у Земельному Кодексі України чи інших законах України порядок міни земельних часток (паїв) в інших випадках.
Системний наліз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що обміняними можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай» та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 12 жовтня 2016 року (справа №6-464цс16), яка в силу вимог частини першої статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України,
Судом встановлено, що земельні ділянки, обмін яких було здійснено, не знаходяться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а розташовані на різних територіях, а саме: Йосипівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області та Тишківської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, відповідно.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги те, що спірний договір міни земельних ділянок було укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) та з порушенням вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», суд приходить до висновку, що вище вказаний договір міни укладений з порушенням норм чинного законодавства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову у зв'язку з пропущенням строку позовної давності для пред'явлення позову до суду.
Так, згідно п.2 ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю 3 роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Згідно із п. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які мають повноваження звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалась або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 10 червня 2015 року у справі №6-267цс15 зазначено, що для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналась або повинна була дізнатись про це порушення) моменти.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Аналогічна позиція міститься й у постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року (справа № 6-2407цс15) та від 14 вересня 2016 року (справа № 6-2165цс15).
Під час розгляду справи, представник відповідача подала до суду письмову заяву та просила застосувати строки позовної давності як підставу для відмови у позові, мотивуючи свою заяву тим, що договір міни земельних ділянок укладений між сторонами 13.12.2013 року, а позов був поданий до суду 6 лютого 2017 року, тобто після спливу трьох років, що свідчить про пропущенням строку позовної давності.
Як вбачається із вищевикладеного, суб'єктивним і об'єктивним моментом виникнення у позивача права на оскарження договору міни, тобто захист своїх прав, було саме укладення договору міни, зокрема 13.12.2013 року, проте ОСОБА_4 не скористалася наданим їй правом протягом трьох років.
Позивач об'єктивно знав про стан своїх майнових і немайнових прав, а факт, що він не знав і не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, позивач не довів.
Доводи представників позивача і самого позивача про те, що остання не знала які документи підписує в силу стану здоров'я - спростовуються самим договором міни, у якому вказано, що «діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин, сторони уклали цей договір про те, що ОСОБА_5 міняє земельну ділянку площею 0,05 га., кадастровий номер НОМЕР_2, на належну ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2,5253 га., кадастровий номер НОМЕР_3»; при цьому нотаріус несе відповідальність за перевірку осіб сторін та їх цивільну дієздатність на момент укладення правочину. Сторона позивача не довела у судовому засіданні, що стан здоров'я ОСОБА_4 не давав їй можливості усвідомлювати наслідки вчинюваних нею дій, тобто правові наслідки правочину. При цьому, текст спірного договору міни підписаний безпосередньо ОСОБА_4, чого вона також не спростувала.
Оскільки позивач або представники позивача не заявляли клопотання про поновлення строку позовної давності та не надали суду доказів поважності його пропуску, будь-яких належних доказів чинення перешкод для звернення з позовом до суду з 13.12.2013 року по 06 лютого 2017 року також не надали, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити у зв'язку з закінченням строку позовної давності.
Керуючись ст.ст. 208, 209, 214, 215 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Кізіль Ольга Олександрівна про визнання договору міни (бартеру) недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через Новомиргородський районний суд Кіровоградської області шляхом подачі до суду першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя /підпис/
Згідно з оригіналом:
Суддя Новомиргородського районного суду
Кіровоградської області В.А. Орендовський