Справа №: 671/1056/17
19 жовтня 2017 року Волочиський районний суд Хмельницької області в складі:
головуючої судді Ніколової С.В.
з участю секретаря судового засідання Хрупайло Т.В.,
з участю представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому судовому засіданні в місті Волочиську справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним кредитного договору,
встановив:
В липні 2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ПАТ "Альфа-Банк" (далі - Банк), про визнання кредитного договору недійсним. В обгрунтування позовних вимог вказувала, що 12 грудня 2012 року між її чоловіком ОСОБА_1 (позичальником) та Банком було укладено кредитний договір № 401343439 (далі - кредитний договір). Згідно умов кредитного договору Банк надав позичальнику кредит у сумі 13232 грн. 09 коп. зі сплатою 0,01% за користування кредитними коштами, з терміном погашення кредиту до 14 грудня 2015 року. Даний кредит надавався на придбання товарів згідно специфікації (пральна машина та ноутбук) на загальну суму 8853 грн. 82 коп. та оплати страхового платежу по договору добровільного страхування ризиків позичальника у сумі 3187 грн. 38 коп. Цього ж дня її чоловік уклав договір добровільного страхування життя з ПАТ “Страхова компанія” “Уніка Життя”, згідно якого він сплатив 3187 грн. 38 коп. страхового платежу. Про укладання її чоловіком даних договорів їй не було відомо. Вважає, що оспорюваний нею кредитний договір не є дрібним побутовим правочином. Вказує, що, договір укладений без її згоди. Внаслідок укладання даного кредитного договору, їхня сім'я понесла збитки в розмірі більше 4000 грн., а тому договір є недійсним. З цих підстав позивачка, посилаючись на порушення Банком положень ст. 65 СК України, просить визнати оспорюваний нею кредитний договір недійсним.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав з підстав, наведених в позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надіслав письмову заяву про розгляд справи у його відсутності, проти позову заперечує, просить суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, який закінчився 12.12.2015 року. Вказує, що на даний час заборгованість по кредитному договору повністю сплачена. Вважає, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що їй не було відомо про отримання кредиту її чоловіком ОСОБА_1 і доказів на підтвердження того, що вона не давала усної згоди на отримання кредиту, а також, доказів про те, що кошти повністю чи частково були витрачені на потреби сім'ї. Крім того, посилається на те, що спірний кредитний договір не підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, а тому відсутність формальної письмової (простої) згоди одного з подружжя на отримання позики з метою погашення спільних зобов'язань щодо придбання у спільну власність майна, не надає правових підстав для визнання договору позики недійсним.
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши і дослідивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12 грудня 2012 року між Банком та чоловіком позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (позичальником), який в подальшому змінив прізвище ОСОБА_3 на прізвище ОСОБА_2, було укладено кредитний договір № 401343439. Згідно п.п. 2.1, 2.2, 2.3 умов даного кредитного договору, Банк надав позичальникові кредит у сумі 13232 грн. 09 коп. зі сплатою 0,01% за користування кредитними коштами, з терміном погашення кредиту до 14 грудня 2015 року. Кредит було надано позичальникові для: - оплати (часткової оплати) товарів згідно з переліком, що вказаний у специфікації у загальній сумі 8853 грн. 82 коп., - оплати страхового платежу згідно з умовами комплексного договору добровільного страхування ризиків позичальника; - оплати комісійної винагороди Банку.
Сукупна вартість кредиту з урахуванням вартості супутніх послуг, а також повернення кредиту, сплати процентів за його користування та інших платежів за цим договором визначені в Додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною. Платежі з повернення кредиту, сплати процентів за його користування та інших платежів за цим договором здійснюються щомісячно, рівними частинами у сумах, в порядку та на умовах, визначених цим договором та відповідно графіку платежів, який є Додатком № 1 до цього договору (п. 2.7. договору).
Відповідно до п. 5 кредитного договору підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він попередньо ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі і вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також будь-якою іншою інформацією, надання якої вимагає чинне в Україні законодавство, в тому числі інформацією, надання якої передбачене нормами Закону України “Про захист прав споживачів” та нормативними документами НБУ, а також загальними умовами споживчого кредитування фізичних осіб в ПАТ “Альфа-Банк”, затвердженими розпорядженням ПАТ “Альфа-Банк” № 4363 від 07 грудня 2011 року, які йому роз'яснені, зрозумілі, не потребують додаткового тлумачення та з якими він цілком згідний.
12 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “УНІКА Життя” було укладено договір добровільного страхування життя № 007.401343439.111, строк дії якого 36 місяців, одноразовий страховий платіж - 3187 грн. 38 коп.
За кошти, отримані за кредитним договором у сумі 8853 грн. 82 коп., позичальник придбав пральну машину та ноутбук. На час подання даного позову до суду позичальник виконав умови кредитного договору та повністю повернув Банку грошові кошти згідно умов договору.
Ці обставини не заперечуються сторонами та підтверджуються: кредитним договором № 401343439 від 12 грудня 2012 року та графіком платежів, договором добровільного страхування життя № 007.401343439.111.
Відповідно до ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
Так, пунктом 6 статті 3 ЦПК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого добросовісність.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який уклав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Як роз'яснено в п. 25 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», положення статті 65 Сімейного кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.
Таким чином, та обставина, що кредитний договір створює обов'язки для іншого з подружжя (у разі доведеності такої), не може бути підставою для визнання такого кредитного договору недійсним через неотримання згоди іншого з подружжя (ч.2 ст. 65 СК України), оскільки кредитний договір не є договором щодо розпоряджання майном, за таким договором майно (гроші) навпаки отримується позичальником. Сама ж ч. 4 ст. 65 СК України не містить вимоги щодо необхідності отримання згоди іншого з подружжя для укладення такого договору та можливості визнання договору недійсним через недотримання такої вимоги.
Враховуючи викладені вище норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що посилання позивачк и на необхідність отримання її як дружини згоди на укладення кредитного договору відповідно до ст. 65 СК України є безпідставним.
Доводи позивачки щодо того, що оспорюваний договір стосується інтересів сім'ї та порушує її права, не знайшли свого підтвердження, тобто позивачка не довела, що оспорюваним договором було порушено її права, не надала належних та допустимих доказів того, що кредитний договір було укладено в інтересах сім'ї, зокрема, що кредитні кошти були фактично спрямовані на отримання майна, використаного для потреб сім'ї. Сама по собі та обставина, що позичальник придбав побутову та комп'ютерну техніку (пральну машинку та ноутбук) не свідчить про вищевказану обставину.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір відповідає наведеним вище вимогам чинного законодавства, оскільки встановлено, що позичальник (чоловік позивачки ОСОБА_2М.) ознайомився та погодився із існуючими умовами кредитування та на власний розсуд обрав прийнятні для нього умови - графік погашення кредитної заборгованості, страхування життя, сплату комісії.
При цьому, суд враховує положення ч. 1 ст. 627 ЦК України, згідно з якою відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, враховуючи норми наведеного чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання зазначеного кредитного договору недійсним.
Відмовляючи в позові, суд також виходить з того, що оскаржуваний договір кредиту не є угодою щодо розпорядження спільним майном подружжя, яка потребує письмової згоди іншого з подружжя, а тому даний договір не впливає на права та обов'язки позивачки.
Оскільки встановлено, що спірний договір відповідає вимогам чинного законодавства, суд не вбачає достатніх підстав для визнання його недійсним, а тому в позові слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, 61, 79, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 1049, 1050, 1054, 627, 369, 203, 215 ЦК України, ст. 65 СК України, суд
вирішив:
В позові ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним кредитного договору відмовити.
На рішення через суд першої інстанції, який його ухвалив, може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: