Справа № 463/257/17Головуючий у 1-й інстанції Шеремета Г.І.
Провадження № 22-ц/789/1221/17 Доповідач - Хома М.В.
Категорія - 30
27 жовтня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючої - Хоми М.В.
суддів - Сташків Б. І., Костів О. З.,
секретар - Романюк Х.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 7 червня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Львівської області та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Апеляційного суду Львівської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України в його користь грошові кошти в сумі 1 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті постановлення колегією суддів Апеляційного суду Львівської області незаконної ухвали, яка була скасована Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації позивача.
Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 7.06.2017 року провадження у даній цивільній справі закрито в частині вимог ОСОБА_1 до Апеляційного суду Львівської області.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказує, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права. Закриваючи провадження у справі, суд не вказав, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд даної категорії справ.
ОСОБА_1 у судове засідання не з”явився та не повідомив суд про причину неявки, хоча був належним чином повідомлений про місце та час слухання справи. За таких обставин, відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності ОСОБА_1
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Закриваючи провадження в частині вимог ОСОБА_1 до Апеляційного суду Львівської області, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся із позовними вимогами до Апеляційного суду Львівської області та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, спричиненої у результаті постановлення незаконної ухвали від 19.04.2016 року, яка у подальшому була скасована Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до Конституції України, Закону України “Про судоустрій і статус суддів” при здійсненні правосуддя, ухвалюючи судові рішення іменем України, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.
Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.
Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.
Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
У Висновку № 3 (2002 ) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
За таких обставин, належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій за результатами перегляду справи 6-3139цс16 від 1 березня 2017 року, та відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України повинен враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, вказана правова позиція вірно врахована судом першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі в частині вимог, пред”явлених до Апеляційного суду Львівської області, на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України, оскільки такі позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не зазначив, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої категорії справ, колегія суддів оцінює критично, оскільки провадження у справі закрито лише в частині вимог, пред”явлених до Апеляційного суду Львівської області. Проте, вимоги позивача до належного відповідача - Держави Україна, продовжують перебувати у провадженні суду, тому відсутні підстави для надання позивачу роз”яснень, передбачених ч.2 ст. 206 ЦПК України.
Підстав для скасування ухвали з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 7 червня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуюча - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_2